ФНДР / Могографія-повний_варіант

Латинська Америка з найбільш інвестиційно привабливими Бразилією

(72 млрд. дол. ПІІ у 2019 р.), Мексикою (32,9 млрд. дол.), Колумбією

(14,5 млрд. дол.), Чилі (11,4 млрд. дол.), Перу (8,9 млрд. дол.) щорічно отримує на 10 % ПІІ інвестицій більше. Значну роль в економіці регіону традиційно відіграють американські та канадські ТНК, зростає інтерес інвесторів з Іспанії,

Нідерландів. Чилі планують в найближчому майбутньому вийти на місце регіонального лідера за обсягами вкладених ПІІ. Але загальну картину псує слабка економічна ситуація у багатьох латино-американських країнах. Низькі світові ціни на основні експортні сировинні товари регіону, такі як нафта, мідь,

залізо, та падіння абсолютного обсягу їх експорту через скорочення попиту на ринках США та Китаю стримують потік валютних надходжень до країн регіону.

Негативний тиск на очікування інвесторів чинить затримка імплементації торговельної угоди Меркосур-ЄС, яка могла б стати драйвером економічного зростання для регіону. Тому найбільш актуальною на даний час сферою вкладення інвестицій залишається виробництво медичного обладнання для світових гігантів галузі охорони здоров’я. За прогнозами інвесторів саме новостворені робочі місця та отримані доходи у цій сфері здатні втримати економіку регіону від подальшого падіння на фоні пандемії , яка змусила уряди більшості латино-американських країн призупинити реформи через брак фінансів та катастрофічну ситуацію з безробіттям.

Продаж державних активів був відмінений на невизначений період,

оскільки нинішні ціни не відповідають ринкові вартості активів. Частково відмінені заплановані інвестиційні проєкти у сфері розвідки та видобування сировини, хоча видобувна галузь є однією з базових для економік більшості країн регіону. Країни Центральної Америки та Кариби залежать від туризму, який приносить до 30 % всіх ПІІ. В результаті пандемії, кількість нових інвестиційних проєктів у сфері туристичної інфраструктури скоротилась на 40 %. Вплив пандемії на найбідніші країни Латинської Америки, такі як Сальвадор,

Гватемала, Гондурас, був не настільки руйнуючим, оскільки економічний розвиток цих країн спирався більше на текстильну промисловість, ніж на

21

розвинений туризм. Тому 40 % всіх ПІІ вкладались у розбудову швейної інфраструктури. В умовах пандемії ця група країн зуміла зайняти важливу нішу у глобальному ланцюгу створення вартості надаючи дешеві послуги з пошиття медичних масок, халатів та іншого захисного приладдя. Високотехнологічні галузі в регіоні представлені лише автомобільною промисловістю Мексики, яка наразі переживає період рецесії. Кількість нових інвестиційних проєктів скоротилась на 73 %. Сучасні проблеми Мексики викликані високим рівнем інтеграції у ланцюги створення вартості США. Оскільки останніми роками Сполучені Штати проводили політику захисту національного ринку та товаровиробників, обмежили кількість імпортних запчастин в американських машинах, все це боляче вдарило по мексиканських постачальниках. Непевності ситуації додає затримка з ратифікацією торгової угоди між США, Канадою та Мексикою. Без торгових преференцій мексиканські товари втратять у своїй конкурентоспроможності. Тимчасовим рішенням для Мексики може стати розширення виробництва медичного обладнання та текстилю, переорієнтація на виготовлення захисного одягу для медиків, попит на який через пандемію продовжує зростати швидкими темпами.

Країнам регіону необхідно діяти швидко, щоб встигнути зайняти місце серед активних конкурентів з інших місць у глобальному виробничо-збутовому ланцюгу виробництва медичних костюмів.

З точки зору стратегічної перспективи, то регіон поступово нарощує свої ресурси у сфері відновлювальної енергетики, де щорічний приріст складає близько 12 %. Хоча і тут інвестиції гальмуються традиційними для регіону проблемами: зупинкою аукціонів без пояснення причин, прострочками платежів через фінансову недоброчесність, погіршенням умов для переговорів, високими ризиками контрагентів, затримками графіку виконання проєктів, постійними збільшеннями бюджетів.

Група країн з перехідною економіко за методологією Світового Банку зараз є малочисленою. Сумарний об’єм цих країн у загальносвітовому обсязі ПІІ не перевищує 5 %, хоча протягом останніх років вони почали привертати до себе

22

все більше уваги. За обсягами вкладених інвестицій у 2019 р. з великим відривом від інших країн лідирує РФ з 31,7 млрд. дол., тоді як друга в рейтингу Сербія залучила майже у 10 разів менше іноземних інвестицій. Проте в експертів існують сумніви щодо «реальності» всієї інвестиційної активності групи,

оскільки левова частка надходить з офшорних зон, наприклад Кіпру, і являє собою легітимізацію отриманих злочинним шляхом доходів місцевих компаній.

Все ж таки ТНК з Франції, Китаю, Німеччини вбачають у економіках країн групи значний потенціал, що спонукає їх до нарощування інвестицій незважаючи на високі ризики.

Найбільша російська економіка з цієї групи потерпає від зменшення світового попиту на сировинні товари та перевиробництва. Низькі світові ціни на нафту та скорочення внутрішнього споживчого попиту гальмують зростання ВВП РФ до 2 % за рік. Схожа ситуація в Азербайджані, Казахстані та Узбекистані, які також є залежними від експорту вуглецевих. В такій ситуації зацікавити інвесторів можуть орієнтоване на експорт виробництво автомобілів та туризм, які й забезпечили основний приток ПІІ у 2019 році.

Зросли обсяги ПІІ в Україні та Узбекистані. Проте проноз на 2021 р. є

негативним, з початком відновлення у 2022 р.

Економка країн Південно-Східної Європи значно відрізняється від сусідів по групі. Європейські країни значно глибше інтегровані до глобальних ланцюгів створення вартості завдяки вільним економічним зонам, наприклад орієнтованим на експорт автомобілів. Країни з перехідною економікою Південно-Східної Європи розвивають туризм та розбудовують готельну інфраструктуру. Крім того, місцеві компанії реінвестують значні частки отриманого прибутку, що дозволяє компенсувати нестачу ПІІ. Для порівняння середньосвітовий рівень реінвестованого прибутку у світі складає 50 %, в той час як Південно-східно європейські компанії реінвестують до 80 %.

Найменш розвинені країни Азії та Африки у сукупності отримують лише

1,4 % всіх ПІІ, що у 2019 році становило 21,1 млрд. дол., на 5 % менше ніж у

2018 р. Азійські країни продовжують нарощення своєї присутності в групі, в той

23

час як європейські компанії поступово зменшують обсяги своїх інвестицій. У

2019 році найбільшими інвесторами були Китай, Таїланд, Південна Корея,

Гонконг, Сінгапур. Очікувано в результаті пандемії економічні показники країн групи значно погіршились, оскільки їх стійкість до зовнішніх шоків вкрай низька, що викликано структурною слабкістю. Наївніші країни обмежені в виборі антикризових заходів через відсутність необхідних фінансових ресурсів для їх проведення. На додачу, система охорони здоров’я цих країн через брак фінансування знаходиться в край незадовільному стані. В результаті інвестори заморожують свої проєкти та бізнес-діяльність, виникають нові перешкоди для ПІІ. Внаслідок значних проблем у материнських ТНК, потік ПІІ від вже функціонуючих проєктів теж уповільнюється, що призвело до розпродажу місцевих активів. Найбідніші країни Азії та Африки залежать від експорто-

орієнтованих інвестиційних проєктів та проєктів приватно-публічного партнерства у сфері інфраструктури, які теж почали згортатись, а нові навіть не плануються. Кількість нових проєктів вже встигла знизитись у 2019 році на 30 %

у порівнянні з попередніми роками. Це пов’язано зі зменшенням виробництва електроенергії, скороченням кількості проєктів у видобувній галузі, зупинкою розробки кар’єрів через втрату зацікавленості інвесторів у подібних проєктах в найбідніших країнах. Китайські компанії скоротили інвестування удвічі, Таїланд оголосив про перегляд запланованих інвестицій. В результаті, абсолютно точно,

довгострокове зростання країн групи значно уповільниться.

Найбільш перспективними для країн групи в такій ситуації є харчова промисловість, наприклад виробництво напоїв, хімічна галузь, виробництво меблів. Іноземна бізнес-активність в цих галузях вже почала набирати обороти у

2019 році. Хоча у 2020 році виконання вже розпочатих проєктів опинилось під загрозою. Серед них крупні китайські виробничі проєкти в Конго, Замбії,

Сенегалі, Мозамбіку, малайзійські проєкти в Камбоджі, втратили актуальність інвестиції Китаю в розвиток електроенергії М’янми, незрозуміла подальша доля інвестицій Китаю в телекомунікації Бангладешу.

24

Недостатня диверсифікація вкладених інвестицій призвела до значної вразливості економік найбідніших країн. 40 % всіх ПІІ у 2010-2014 роках було вкладено у видобувну галузь, особливо у переробку. Хоча протягом 20152019 років цей показник впав до 25 %, економічний розвиток країн групи, все ж таки, став залежним від видобутку та переробки сировини, що зменшило стійкість країн до зовнішніх викликів, таких як, наприклад, глобальна економічна криза. Деякі країни групи наголошують, що половина отриманих ПІІ була направлена на розвиток транспорту та логістичної інфраструктури. Але ретельний аналіз статистики іноземних інвестицій показує, що основні кошти були вкладені не в інфраструктуру громадського транспорту, а в нафтота газопроводи і термінали.

Міжнародний туризм, що є основним джерелом прямих та непрямих надходжень до бюджетів деяких найбідніших країн, в умовах пандемій зупинився. Майже всі країни світу закрили кордони і припинили пасажирське повітряне сполучення. В результаті, наприклад, Вануату втратили 60 % ВВП,

Камбоджа – 30 %, Лаоська народно-демократична республіка і Танзанія – 10 %.

Окрім цих найбільш залежних від туризму країн, власну туристичну інфраструктуру у 2015-2019 роках почали розбудовувати Бутан, Ефіопія,

М’янма, Танзанія. За рахунок ПІІ вони намагались диверсифікувати структуру ВВП та зменшити залежність від видобувних галузей. Левова частка залучених інвестицій направлялась у будівництво казино та розвиток транспорту. На жаль,

ці зусилля не допомогли їм зміцнити економіки та посилити їх стійкість до зовнішніх викликів.

За результатами 2020 року очікується, що доходи місцевих ТНК впадуть на

90 %, але це не буде мати значного впливу на обсяги ПІІ, оскільки реінвестування відіграє мізерну роль у економіках найбідніших країн.

Одним з основних дієвих інструментів підтримки економіки для найбідніших країн залишається участь в Стамбульській програмі дій 20112020 років. Програма передбачає імплементацію електронного уряду, е-сервісів для бізнесу та інвесторів. Країни, які до неї приєднались, вже змогли оцінити всі

25

переваги переходу на електронне управління. Наприклад, завдяки сервісу

MonEnterprise.bj у Беніні протягом 1 тижня карантину було відкрито 182 нових бізнесів, що було б неможливо у традиційний спосіб, коли необхідно особисто відвідувати декілька державних установ та подавати паперові документи. Крім Беніну, подібні сайти запустили в Бутані, Лесото, Малі.

Незважаючи на всі зусилля, найбідніші країни досі не можуть досягти необхідного темпу зростання ВВП. Характерним є приклад М’янми, де було проведено багато реформ: лібералізація оптової торгівлі, роздрібної торгівлі,

дозволено іноземне інвестування у видобувну промисловість, відкрито фінансові та банківські послуги для іноземних банків. Але очікуваних позитивних економічних результатів ці зміни не принесли. Попередні десятиліття становлення глобальної економіки, випереджаючих темпів зростання обсягів міжнародної торгівлі, посилення конкуренції між державами за іноземні інвестиції не привели до очікуваних результатів. Найбідніші країни не змогли досягти стійкого економічного зростання та забезпечити соціальну стабільність,

а динаміка ПІІ нагадувала карусель, коли інвестиції то стрімко зростають, то так само швидко переводяться до більш стабільних регіонів. Країни опиняються у стані постійної невизначеності, не спроможні планувати довгострокову політику економічного розвитку. Крім того, внаслідок економічної кризи через пандемію ТНК були змушені продавати свої частки в проєктах місцевим партнерам, що вивело показник міжнародних злиттів і поглинань на шестирічний мінімум.

Таким чином, регіональна та макроекономічна картина ПІІ є важливим джерелом інформації для стратегічного планування в ТНК. Аналіз поточної ситуації у порівнянні з попередніми роками дозволяє виокремити сучасні тенденції, які набиратимуть обороти, сформувати перспективне бачення розвитку глобальної економіки та окремих регіонів, окреслити майбутні перспективи.

Не менш важливим для стратегічного планування є розуміння глобальних макротрендів корпоративного життя. Корпоративні макротренди формуються під впливом трансформацій у соціальному та суспільному житті, змінюють

26

поведінку споживачів і ринку, а корпоративні поведінка та політика адаптуються під нові умови.

Одним з таких макротрендів є диджитал трансформація. Успіх міжнародних компаній в сфері імплементації диджитал рішень для бізнесу залежить від зміни способу та шаблонів мислення працівників. Тотальна віртуалізація потребує нових підходів та більш гнучких спеціалістів, які здатні працювати з інноваційними методами ведення конкурентної боротьби. Крім переваг,

диджиталізація викликає багато побоювань щодо безпеки. Міжнародні компанії мають ставитись до нових реалій, як до ще одного середовища, яке потребує їх уваги та налагоджених механізмів роботи. Тому першочергове завдання полягає в розробці, впровадженні та розвитку інструментів і принципів контролю за використанням все більшої кількості диджитал рішень. З часом нова сфера стане такою ж звичною як і виробництво, прямі контакти із клієнтами, паперовий документообіг. Значні перспективи диджиталізація відкриває у сфері управління людськими ресурсами. Персонал тепер може працювати у цифровому режимі,

віддалено, завдяки появі сучасних способів зв’язку та контролю. Компанії отримали майже необмежений доступ до глобального сорсингу талантів. Частка транскордонної роботи буде постійно зростати. Крім того, бізнес здатен значно підвищити ефективність корпоративних політик управління персоналом, стати більш надихаючим, простим та безпечним для свого людського ресурсу.

Як було зазначено вище, значна частка країн світу досі залишається у групі бідних та найбідніших. Тому макротренд публічно-приватного партнерства буде набирати оберти та розширюватись з національних меж до міжнародних,

охоплюючи все більше галузей та країн.

Фундаментальні зміни передбачаються у ланцюгах постачання за останні

25 років. Продовжать розвиватись неаршоринг та оншоринг на противагу минулій тенденції офшорингу. Пандемія змусила країни посилити державне регулювання за стратегічними галузями, що матиме свої наслідки для глобальної конфігурації ланцюгів постачання. Все більшої ваги для міжнародного бізнесу

27

набирає компроміс між ефективністю та стійкістю, що змушує компанії

переглядати налагоджені зв’язки та шукати нових більш стійких партнерів.

Глобальна культура

Рисунок 6. Макротренди глобальної бізнес-діяльності

Джерело: Сформовано автором

Макротренд конвергенції галузей набере більшої чіткості. Продовжується зникнення чітких меж між галузями, компанії з легкістю переступають традиційні бар’єри, з’являється все більше можливостей для бізнесу на стику різних сфер діяльності.

На нашу думку біфуркація між Китаєм та США продовжиться, але в не настільки різкому форматі, а стане більш прихованою за офіційними домовленостями. Основною метою державних політик має стати мінімізація

соціальної та політичної напруги, особливо на фоні кризи у сфері охорони

28

здоров’я. Очікується посилення тенденції націоналізму серед більшості країн світу паралельно з продовженням зростання міжнародної торгівлі. Деякі науковці прогнозують, що сучасне століття стане століттям Азії. Важко з цим не погодитись, оскільки країни Азії впевнено рухаються від звання «фабрики світу» до «ринку світу». Молоде покоління азіатів стимулює диджитал трансформацію своїм надзвичайно високим попитом на інновації. Наприклад, дослідження,

пов’язане з автономноуправляємими автомобілями, стверджує, що частка готових придбати подібні транспортні засоби набагато вище в Азії (Китай –

81 %), ніж в Європі (60 %) чи США (51 %)7. Як було показано вище, обсяги інвестування в більшість країн регіону продовжують зростати. Інвестиційна привабливість Азії підтримується інтенсивним процесом урбанізації та інтеграції. Міжнародні товарні та грошові потоки змінюють свої традиційні напрями. Тепер все більше країни Азії імпортують готові товарів та приймають капіталовкладення.

Наступним макротрендом є корпоративна консолідація. Протягом останніх десятиліть компанії накопичили значні борги, що примушує їх зараз проводити рекапіталізацію. Але більшість ТНК все одно відчувають нестачу в капіталах,

особливо в умовах економічної кризи. Таким чином, сформувались зовнішні обставини, які передбачають появу нових лідерів ринків, які зможуть наводнити бізнес ліквідними активами. ТНК опинились у ситуації, коли неважливо, де вони зараз є у світі, їх інвестиції все одно підуть туди, де є можливості. Підходи до інвестування змінюються, на перший план виходить «win-win» парадигма,

особливо чітко ця тенденція вимальовується на фоні посиленої взаємодії між урядами. В сучасних умовах важко досягти ринково успіху в глобальній економіці без підтримки держави.

Вихід на ринкову арену покоління мілленіалів змінює корпоративну поведінку ТНК. Екстремально важливою для успіху сьогодні є наявність у

7 Private autonomous vehicles: The other side of the robo-taxi story McKinsey’s Center for Future Mobility and Automotive and Assembly practice November 2020 11 Georg Doll, Eike Ebel, Kersten Heineke, Martin Kellner, and Charlotte Wiemuth

29

компанії цілі, мети діяльності. Молоді споживачі запитують про роль вашої компанії у суспільному житті, ваше ставлення до стійкості, кліматичних змін,

біорізноманіття, соціальної відповідальності. Серед старшого покоління починає переважати злість на багатих та несприйняття корпоративної жадібності. Ці тенденції примушують ТНК змінювати культуру роботи та комунікації зі споживачами. Крім того, трансформується культура співпраці в межах міжнародних компаній. Популярності набувають агільність, «робота разом»,

делегування, впровадження культури інновацій.

Трансформаційні зміни в глобальній економіці, переоцінка цінностей суспільством, поява нових загроз та швидкі темпи поширення їх наслідків у глобальних масштабах формують повістку дня для стратегічного планування в міжнародних компаніях. За таких умов жодна ТНК не здатна забезпечити собі стабільні доходи та довгострокову ефективність без розуміння новітніх соціальних тенденцій та адаптації своєї стратегії під них. Без доступної для широкого загалу суспільно корисної цілі діяльності компанії не зможуть конкурувати з молодими, швидкими, мобільними конкурентами. В результаті роль стратегічного планування ТНК в сучасних умовах набуває все більшого значення.

Babych Tetyana, Ph. D. (Economics), Associate Professor International Management department

SHEE “Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman”, Ukraine, https://orcid.org/0000-0002-9022-087X

Бабич Тетяна Олегівна, кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного менеджменту ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Україна, https://orcid.org/0000-0002-9022-087X

30