археология

Бро́нзова доба або бронзовий вік, епоха бронзи — історичний період, котрий прийшов на заміну енеоліту (мідна доба) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець ІІІ — початок I тисячоліття до н. е.). Бронзова доба змінилася залізною добою у I тисячолітті до н. е.

Етимологія терміну

Термін бронзовий вік вперше зустрічається у книзі «Роботи і дні» Гесіода, який прийнято називати «Віки людини», де історія людства поділена на 5 періодів: золотий, срібний, бронзовий, вік героїв та залізний вік.

З розвитком археології у самостійну науку, данський археолог Християн Юргенсен Томсен запропонував періодизацію доісторичного періоду людства на основі класифікації артефактів за матеріалом, з якого вироблені знаряддя праці. Ця класифікація артефактів бронзової доби найбільш прийнятна для археологічних знахідок Середземномор'я та Близького Сходу. Водночас, в археологічних культурах Стародавнього Китаю виділити бронзовий і залізний віки важче.

Характерні риси

З кінця IV тисячоліття до н. е. метал почав відігравати у житті людини дедалі значимішу роль, принципові зміни наступили з відкриттям бронзи (сплаву олова і міді) і її широким поширенням. Видобуток і обробка металу вимагали великого вміння та спеціалізації. Тому ливарна справа, як і гончарна, а пізніше ткацька стали самостійними галузями.

Зброя та інші знаряддя Бронзової доби

Поліпшилась обробка землі, що сприяло подальшому вдосконаленню виробництва. Люди отримали можливість вести господарство однією сім'єю, в розпорядженні якої залишалися всі надлишки виробленого. Так зародилася приватна власність, що призвела до майнової диференціації.

Однією з ознак бронзовою доби є формування ряду гірничо-металургійних областей (наприклад,Кавказ, Південний Урал, Центральний Казахстан тощо), що значно вплинуло на розвиток тих чи інших регіонів.

З винаходом бронзи значно розширився обмін і контакти між окремими районами Землі, що сприяло поширенню бронзових знарядь праці на район, де не було сировини для виплавки металів. Почалися військові зіткнення за оволодіння худобою, ріллею, металом, з'явилися військові керівники, виник культ вождя. Особливе ставлення до вождя як до героя зберігалося навіть після його смерті. Саме в епоху металу входять в звичай великі поховальні споруди — кургани. Розміри курганів, кількість і якість встановлених в них речей свідчать про особливе положення померлого в суспільстві, про його майнову перевагу. Безліч курганів епохи бронзи вивчені на території Донецької області.

У бронзову добу були сформовані кілька видів спільнот: протоміських центрів у Передній та Середній Азії із зрошувальним землеробством та розвиненим ремеслом, осілих землеробів та скотарів.

Одним з основних видів творчості стає художня обробка металів. Досить швидко людина оволоділа різними її видами: кування, лиття, карбування, гравіювання по металу. У великій кількості починають виготовлятися металеві прикраси: браслети, кільця, сережки, підвіски, обручі, бляшки, які нашивалися на одяг, пояси, пряжки, застібки для одягу — фібули. Особливе значення надавалося прикрашанню зброї. У скульптурному завершенні руків'їв часто зустрічаються зображення звірів. У похованнях епохи бронзи знаходить металеві посудини, прикрашені гравіюванням, призначені для якихось особливих випадків. З'являються дрібні вилиті скульптурні зображення. Дуже характерна деталь, що відображає зміни в суспільному устрій: жіночі зображення зникають, головним стає чоловічий образ.

У орнаментах, дрібній пластиці, прикрасах предметів практичного призначення одне з головних місць продовжує займати тваринний світ: зображення тварин або окремих частин їхніх тіл (кіготь, дзьоб, голова). Складається напрям в декоративно-прикладному мистецтві, що отримав назву «звіриний стиль».

Загальна хронологія

Загалом, у більшій частині світу бронзовій добі передувала доба неоліту, проте в деяких регіонах епосі бронзи передував перехідний період від неоліту до бронзової доби — енеоліт (мідно-кам'яний вік). Поряд з цим, деякі регіони (наприклад, на південь від Сахари) перейшли до залізної доби, оминувши бронзовий вік.

Хронологічно поділяють бронзову на:

ранню бронзову добу

середню бронзову добу

пізню бронзову добу

У ранній період бронзового віку зона археологічних культур з використанням бронзових знарядь праці охоплювала 8—10 млн км², а наприкінці епохи брози площа цієї зони досягла 40—43 млн км².

Рання бронзова доба

Місцем першого застосування металевих знарядь праці став Близький Схід, де мідь була відома з 4-го тис. до н. е. У кількох районах Передньої Азії з'явились і перші вироби з бронзи. Найранніші бронзові вироби з домішками олова, датовані кінцем 4-го ст. до н. е., були знайдені в Ірані. Бронзові вироби з домішками арсену вироблялись в Анатолії та на Кавказі на поч. 3-го тис. до Різдва Христового. В той же час, деякі вироби Майкопської культури датовані сер. 4 — сер. 3 тис. до н. е.

У першій половині 4 тис. до н. е. відбувся розпад Балкансько-Карпатської металургійної провінції та формування близько 35—33 ст. до н. е. Циркумпонтійської металургійної провінції, що стало фактичним початком бронзової доби. Циркумпонтійська металургійна провінція, яка у ранню та середню бронзову добу була найголовнішим осередком виробництва бронзи, поширювалась на міднорудні центри Південного Кавказу, Анатолії, Балкано-Карпатського регіону, Егейських островів. На захід від неї функціонували гірничо-металургійні центри Південних Альп, Іберійського півострова та Британських островів, а на південь та південний схід — існували бронзові культури Єгипту, Аравії, Ірану та Афганістану.

З початком бронзової доби сформувались 2 основні блоки спільнот Євразії: південніше гірського поясу від Саянських гір через Кавказ, Карпати до Альп сформувались спільноти із землеробсько-тваринницьким господарством, складною соціальною структурою, на основі якої з'явились міста, писемність та держави. На північ від гірського поясу у Євразійських степах сформувались спільноти кочових скотарів.

Середня бронзова доба

У середню бронзову добу (26/25 — 20/19 ст. до н. е.) регіон використання бронзових знарядь праці поширюється, головним чином у північному напрямку. В цей час ще зберігається домінування Циркумпонтійської металургійної провінції на іншими регіонами виробництва бронзи. У середню бронзову добу (26/25 — 20/19 ст. до н. е.) регіон використання бронзових знарядь праці поширюється, головним чином у північному напрямку. В цей час ще зберігається домінування Циркумпонтійської металургійної провінції на іншими регіонами виробництва бронзи.

 Пізня бронзова доба[ред. • ред. код]

Ця доба, що датується нині ХVІІІ–Х/IX ст. до н.е., поділяється на фазу найвищого розвитку (ХVІІІ—ХІІІ ст. до н.е.) та час системної кризи (ХІІ—Х ст. до н.е.). До останнього ми застосовуємо поширений в науковій літературі термін "доба фінальної бронзи". Її ще також називають перехідним періодом від бронзового до раннього залізного віку. Ознакою доби була сприятлива кліматична ситуація, близька до оптимуму (вологий та теплий клімат) впродовж ХVІІ—ХІІІ ст. до н.е. Відповідно, настає час комплексного скотарсько-землеробського господарства, за дедалі більшої осілості. Якщо за доби ранньої та середньої бронзи кількість поселень на культуру чи спільноту вимірювалася одиницями, десятками і лише в ліпшому випадку — сотнями, то за пізньої бронзи мова йде вже про сотні та тисячі селищ. Відповідно, зростає й кількість досліджених поховань. Така ситуація призвела до демографічного вибуху в ХV—ХІІІ ст. до н.е., коли кількість виявлених пам'яток бронзової доби сягає максимуму. Водночас, після героїчної доби бойових колісниць, спостерігалася стабілізація спільнот доби пізньої бронзи, підтверджена відсутністю воїнських могильників чи поховань з ознаками насильницької смерті. На цей період припадає розквіт гірничої та бронзоливарної справи. Під час переходу від середньої до пізньої бронзи сталася перебудова металургійних провінцій. На зміну Циркумпонтійській утвердилися Євразійська та Європейська металургійні провінції. Ареал першої поширювався на захід до Південного Бугу, а другої — на схід до Сіверського Дінця. Таким чином, населення України, використовуючи технологічні ресурси названих металургійних провінцій, вийшло на створення місцевої, дніпро-донецької металургійної області, що базувалася на розробці мідних руд Бахмутської улоговини Донецького кряжу. 

За доби пізньої бронзи, на зміну миш'яковим, прийшло плавлення олов'яних бронз. Важливо, що населення України не лише споживало руду трансільванських, кавказьких чи навіть уральських родовищ, а й організовувало розробку й видобуток місцевих покладів мідної руди (Донецький кряж, Волинь і, можливо, Криворіжжя). Постав Донецький гірничо-металургійний центр та нові осередки металообробки. 

Культурна однорідність теренів нашої держави, досягнута носіями бабинської культури, виявилася нетривалою. За доби пізньої бронзи на Півночі та Заході відновилися переважно західні впливи, а на Півдні та Сході — східні, що підтверджується зазначеними вище зонами впливів металургійних провінцій. Своєрідна конденсація згаданих впливів відбувалася в Наддніпрянщині, а особливо на Київщині, де фіксуються найпотужніші осередки металообробки, за відсутності власних покладів руди. Племена, що населяли тоді терени України, сумлінно виконували функції "мосту" між Сходом та Заходом, маючи від того певний зиск. 

З ХІІ ст. до н.е. відбувалися негативні зміни в кліматі, що стає більш холодним та сухим, у демографічній ситуації, позначеній відпливом населення, та в господарчій діяльності з її намаганнями хоч якось пристосуватися до несприятливих умов. Припиняється розробка покладів мідної руди, згортається металообробне виробництво, але й поволі  освоюються навички обробки залізної руди та мобільніші форми тваринництва. Йшла підготовка до кардинальних змін, що відбулися вже за доби раннього заліза, на початку І тис. до н.е.

Традиція утворення великих спільнот у степу та лісостепу за доби бронзи знайшла своє логічне завершення з формуванням зрубної культурно-історичної спільноти (ХVІІ-ХІІ ст. до н.е.). Зрубна спільнота була поширена на півдні Східної Європи поміж Дніпром та Уралом. Проникнення її носіїв до Азії фіксується у верхній та нижній течії р. Урал і вздовж східного узбережжя Каспійського моря до передгір'їв Копет-Дагу на півдні сучасного Туркменістану. Дослідження цього грандіозного явища розпочав В. О. Городцов у 1901 та 1903 рр. Під час розкопок курганів  Сіверськодонеччини дослідник звернув увагу на зібгані поховання у дерев'яних рамах (зрубах) і назвав виділену культуру зрубною. Концепцію походження зрубної культури від полтавкинських пам'яток Заволжя та подальшої міграції їх на терени України на пізньому етапі розвитку розробила О. О. Кривцова-Гракова на початку 50-х рр. ХХ ст. На початку 70-х рр. М. Я. Мерперт та Є. М. Черних запровадили в науковий обіг поняття "зрубної культурно-історичної спільноти (області)", що засвідчувало значні обсяги та внутрішню неоднорідність цього явища. Концепцію розвитку культур зрубної спільноти запропонував у 90-ті рр. ХХ ст. В. В. Отрощенко. Згідно до неї, культури зрубної спільноти (Покровська та Бережнівсько-маївська) склалися на базі утворень героїчного періоду, носії яких знали бойову колісницю, запряжену кіньми (синташтинська, доно-волзька абашевська, бабинська культури, пам'ятки потапівського типу). Формування нової спільноти відбувалося в процесі складної взаємодії останніх між собою. Пам'ятки зрубної спільноти широко досліджені на землях Слобожанщини, Донеччини, Наддніпрянщини, Запоріжжя, Таврії. Спорадично вони проявляються на Сіверянщині та Київщині.

Культури фінальної бронзи (ХІІ—ХІ ст. до н.е.)

Доба фінальної бронзи дала новий спектр археологічних культур, порушуючи пріоритети південно-

східного та північно-західного векторів впливу. Занепадає традиційно потужний Донецький регіон. Північно-західні впливи обмежуються польським прикордонням. На передній план виходять західні впливи з Карпатського басейну та північно-східні, пов'язані з активністю прафінно-угорських племен. Загальними ознаками доби стали: скорочення населення, занепад гірничої справи, бронзоливарного виробництва, землеробства. Носії більш просунутих культур Півдня та Заходу шукали вихід з кризової ситуації.

Проте, в цей час розпочинається виготовлення біметалевих (залізно-бронзових) та залізних знарядь праці, що стало своєрідним прологом до раннього залізного віку.