Битва кентаврів

Рельєф Битва кентаврів зображає сцену з грецького міфу про битву людей-лапітів із кентаврами, що напали на них під час весільного бенкету. Сюжет було запропоновано Анджело Поліциано; а його суть — перемога цивілізації над варварством. Згідно із міфом, лапіти перемогли, проте в інтерпретації Мікеланджело результат битви не зовсім ясний, і навіть не важливий. Ця скульптура виділяється тим, що це перша його робота різцем. На думку Еріка Шильяно, це — перша із завершених «незакінчених» (техніка «non finito») скульптур Мікеланджело.

Це також була остання робота Мікеланджело під патронатом Лоренцо Пишного.

Розп'яття

Дерев'яне Розп'яття було створено у 1492 (чи 1493) році, але вже після смерті Лоренцо. Саме у цей час Мікеланджело розпочав анатомічні штудії у лікарні при монастирі Санта Марія дел Санто Спірито , що можна пов'язати із тим, що розіп'ятого Христа зображено оголеним. Деякий час Розп'яття зберігалося у музеї Каза Буонарроті, зараз — у церкві Санто Спірито. Авторство Мікеланджело не було безсумнівним, і дискусії точилися майже сорок років, але 2001 року воно було підтверджено дослідниками.

Рубенс. Юний Геркулес (втрачена)

Лоренцо Пишний помер 9 квітня 1492 року. Мікеланджело, залишившись без покровителя, повернувся додому, і деякий час жив із родиною, але 20 січня 1494 року він знову повернувся до палацу Медичі, уже під егіду старшого сина й спадкоємця Лоренцо Медичі — П'єро. До цього періоду також належить статуя Геркулес (мармур, не збереглася) та Сніговий велетень. Замовлення останнього було ідеєю кардинала Бібб'єни, яку підтримав правитель П'єро.

Серед дослідників немає одностайної думки щодо того, кого зобразив Мікеланджело у своїй сніговій скульптурі. Наприклад, на думку Антоніо Форчелліно це був прототип Геркулеса. Джеймс Голл вважає, що це мала бути Мадонна.

Болонья

Восени, 9 листопада 1494 року, родину Медичі було офіційно вигнано із Флоренції, а Савонарола став диктатором. У Флоренції встановилася так звана «Друга республіка», перші чотири роки якої фактично були теократією. Через небезпеку вторгнення військ Карла VIII Мікеланджело вирішує поїхати спершу до Венеції, а потім до Болоньї. Там хлопець жив у Джанфранческо Альдовранді . Тут він створив три невеликі скульптури для гробниці Святого Домініка, яка залишалася недовершеною через смерть Ніколо дель Арка, скульптора, що розпочав її.

У цей період Мікеланджело читає твори Данте, Петрарки та Боккаччо.

Перша подорож до Риму

Невдовзі політична ситуація у Флоренції стала спокійнішою, і Мікеланджело повернувся додому, але, не отримуючи замовлень від нової влади, знову почав працювати на Медичі. За Кондіві, саме в цей час Лоренцо ді П'єрфранческо де Медичі замовив йому статую Молодого Івана Хрестителя, а також статую Амур, що спить (втрачена), але з умовою так «обробити» витвір, щоб мати змогу продати його дорожче, як античний. Покупцем цієї скульптури став кардинал Рафаель Ріаріо, який виявив підробку, але був настільки вражений майстерністю роботи, що запросив хлопця до Риму. Двадцятиоднорічний Мікеланджело прибув у місто 25 червня 1496 року, і пробув там наступних п'ять років.

Вакх

4 липня 1496 року Мікеланджело розпочав роботу над замовленням кардинала — мармуровою статуєю Вакха, бога вина. Це двометрова скульптура, призначена для кругового огляду. П'яного бога вина супроводжує маленький сатир, який ласує кетягом винограду. Вакх неначе готовий впасти вперед, але зберігає рівновагу, відхиляючись назад; його погляд обернений на чашу з вином. М'язи спини виглядають напруженими, але розслаблені м'язи живота та стегон демонструють фізичну, а отже, й духовну слабкість. Мікеланджело домігся враження нестійкості без композиційної неврівноваженості, яка могла б порушити естетичний ефект. Однак, по завершенні твору кардинал відмовився від нього, й скульптуру для свого саду придбав банкір Якопо Ґаллі (зараз статуя перебуває у музеї Барджелло у Флоренції).

1497 року помирає мачуха Мікеланджело — Лукреція Убальдіні^[30].

П'єта

П'єта

У 1498 році Мікеланджело отримав замовлення на П'єту від впливового французького кардинала Жана де Біл́ера. Контракт було підписано 7 серпня того ж року. Як зазначає В. Воллес, сама тема «оплакування Христа» була більш поширена у північній Європі та візантійському мистецтві, аніж в Італії епохи Ренесансу. Мікеланджело трактує тему досить стримано. Смерть і скорбота немов містяться в мармурі, з якого створена скульптура. Співвідношення фігур таке, що вони утворюють низький трикутний низький конус. Оголене тіло Христа контрастує з пишним, багатим одягом Богоматері.

Мікеланджело зобразив Богоматір молодою, немов це не Мати і Син, а сестра, що оплакує передчасну смерть брата. Ідеалізацію подібного роду використовували й інші митці, серед яких і Леонардо да Вінчі. Крім того, Мікеланджело був палким прихильником Данте, в останній канцоні «Божественної комедії» якого, на початку молитви Святого Бернарда, мовиться: «Богоматір, дочка свого Сина. Скульптор знайшов ідеальний шлях для відтворення в камені цієї глибокої богословської думки. Ця статуя — єдина з робіт Мікеланджело, підписана ним самим.

До цього періоду також належить незавершена Манчестерська Мадонна (Національна галерея, Лондон).

Період другої Флорентійської республіки

Давид

У 1498 році, в результаті інтриг флорентійських діячів і папського престолу, Савонаролу й двох його послідовників було засуджено до спалювання на багатті. Ці події у Флоренції безпосередньо не торкнулися Мікеланджело, проте навряд чи вони залишили його байдужим. На зміну середньовіччю Савонароли, що тимчасово повернулося до міста, прийшла світська республіка, для якої Мікеланджело створив свою першу велику статую у Флоренції, мармурового Давида (1501 —1504, Флоренція, Академія). Договір на виконання цієї роботи було підписано 16 серпня 1501 року.

Образ Давида був традиційним у Флоренції. Донателло та Вероккйо створили бронзові скульптури хлопця, що дивом уразив велетня, голова якого лежить коло ніг біблійного героя. Мікеланджело ж вирішив зобразити момент, що передує бою. Давид стоїть із перекинутою через плече пращею, стискаючи в лівій руці камінь. Права частина фігури напружена, тоді як ліва дещо розслаблена, як у атлета, готового до дії. Образ Давида містив особливий сенс для флорентійців, тож скульптура Мікеланджело привернула загальну увагу.

Давид став символом вільної і палкої республіки, готової перемогти будь-якого ворога. Колосальна фігура, заввишки 5,17 м, повинна була стояти у соборі, однак місце там виявилося невідповідним для її громадської ролі, тому комітет громадян ухвалив, що скульптура повинна охороняти головний вхід в будівлю уряду, Палаццо Веккьо, перед яким тепер розташована її копія.

Мадонна Доні

Мадонна Доні

До цього ж часу належить єдина картина, безперечно намальована Мікеланджело, — тондо Мадонна Доні (Галерея Уффіці, Флоренція). Вважається, що замовлення на картину було приурочено до весілля флорентійських аристократів-торговців Аньоло Доні та Маддалени Строцці у 1504 році, хоча, невідомо чому саме торговець Доні замовив скульптору Мікеланджело намалювати картину, а той — погодився на цю пропозицію. Це також єдина його робота темперними фарбами, технологію роботи з якими він міг вивчити у Доменіко Ґірландайо.

Для цього твору характерне прагнення митця до передачі складних поз і до пластичного трактування форм людського тіла. Центральне місце відведено власне Святому сімейству — Мадонна схилилася управо, щоб узяти/підтримати немовля, яке сидить на коліні Йосипа. Завдяки використанню техніки «канджіанте», фігури виглядають більш об'ємними й масивними. На задньому плані розташований Іван Хреститель та п'ять голих юнаків, можливо — грішників чи язичників.

Баталія при Кашині (копія картону Мікеланджело)

Битва при Кашині

Можливо за участю Нікколо Макіавеллі, у ці ж роки був задуманий ще один великий державний проект: Леонардо да Вінчі та Мікеланджело було доручено створити дві величезні фрески для залу Великої Ради (Синьйорії) у Палаццо Веккйо на тему історичних перемог флорентійців при Анг'ярі та при Кашині. Замовлення було зроблено П'єро Содеріні, гонфалоньєром Флоренції, у серпні 1504 року. Відомо, що Мікеланджело працював над картоном до листопада 1506 року. Збереглися тільки копії картону Мікеланджело, зокрема зроблені його другом і колишнім помічником Аристотелем да Санґалло. На картоні було зображено групу солдатів, що кидаються до зброї у той час, коли на них раптово напали вороги під час купання в річці. Сцена нагадує Битву кентаврів — на ній зображені голі фігури у різноманітних позах, які цікавили майстра більше, аніж сам сюжет. Згідно зі словами скульптора Бенвенуто Челліні, картон був «джерелом натхнення для багатьох художників». Ймовірно, картон пропав біля 1516 року.

Євангеліст Матвій (ескіз Рафаеля за Мікеланджело)

Євангеліст Матвій

1503 року Мікеланджело отримав замовлення на дванадцять статуй апостолів для собору у Флоренції. У 1506 році Мікеланджело почав роботу над статуєю Євангеліста Матвія (Флоренція, Академія). Ця статуя залишилася незакінченою, оскільки уже через два роки Мікеланджело поїхав до Риму. Фігура вирубувалася із мармурового блоку, зберігаючи його прямокутні форми. Статую особливо виділяють через надзвичайний композиційний контрапост: ліва нога піднята і спирається на камінь, що викликає зсув осі між тазом і плечима. Це композиційне рішення він використав пізніше у статуї Геній перемоги.

1502 роком датується замовлення на бронзову статую Давида, яка була закінчена 1508 року (не збереглася). До 1504 року також були завершені чотири фігури — Святий Петро, Святий Августин, Святий Павло та Святий Григорій I — для вівтаря Пікколоміні у Сієнському соборі.

Флорентійський період творчості Мікеланджело був відмічений майже гарячковою активністю майстра: протягом нього він створив також два рельєфних тондо — Таддея та Пітті — із зображеннями Мадонни, у яких для створення виразності образу використовується різний ступінь закінченості елементів, і мармурову статую Мадонни з немовлям (Церква Богоматері, Брюгге).

У Римі часів Юлія II і Льва X

1503 року Юлій II (Джуліано делла Ровере) зайняв папський престол. Жоден із меценатів не використовував мистецтво в цілях пропаганди так широко, як Юлій II. Він почав споруду нового собору Святого Петра, ремонт і розширення папської резиденції за зразком римських палаців і віл, розпис папської капели і підготовку грандіозної гробниці для самого себе. У березні 1505 року він викликав Мікеланджело до Риму, щоб обговорити перший проект гробниці.

Гробниця папи Юлія ІІ

Реконструкція первинного проекту гробниці

Деталі не зовсім ясні, але, мабуть, Юлій II уявляв собі новий храм зі своєю гробницею на зразок усипальні французьких королів у Сен-Дені. Ця гробниця, як пише Р. Роллан: «(…) мала б перевершити усі мавзолеї Давнього Риму». Вона повинна була стояти вільно, і мати розмір 6 на 9 м. Усередині мало бути розташоване овальне приміщення, а ззовні — близько 40 статуй.

Гробниця ніколи не була побудована за первинним проектом Мікеланджело, і ця «трагедія» переслідувала його майже 40 років. План гробниці та її ідейний зміст можливо реконструювати за попередніми малюнками та описами. Ймовірніше, що гробниця повинна була символізувати триступінчатий підйом від земного життя до вічного. На першому рівні, за планом, мали стояти статуї апостола Павла, Мойсея та пророків, символи двох шляхів досягнення порятунку. Вгорі — два янголи, що несуть Юлія II у рай.

Протягом 1505 — 1506 рр. Мікеланджело особисто навідувався у Каррару, вибираючи матеріал для гробниці, тоді як Юлій II все більш наполегливо звертав його увагу на споруду собору Святого Петра. Також папа замовиви фрески для Сикстинської капели. Гробниця ж залишалася тільки у планах. Надзвичайно роздратований, Мікеланджело втік із Риму 17 квітня 1506 року, за день до закладення фундаменту собору. Незадовго перед тим Мікеланджело купив собі маєток під Флоренцією.

Другий болонський період

Після трьох послань від папи до Синьорії, Мікеланджело змирився, і поїхав у Болонью, де отримав замовлення на виготовлення бронзової статуї понтифіка, над якою він пропрацював до початку 1508 року. Урочисте встановлення відбулося 21 лютого 1508 року, у церкві Сан Петроніо, а вже 13 березня 1508 року Лодовіко оголосив Мікеланджело повнолітнім. На той час тому виповнилося тридцять три роки^[и].

30 грудня 1511 року бронзову статую Юлія II було знищено болонцями, які збунтувалися проти папської влади.

Сикстинська капела

Сикстинська капела була зведена у 1470-х роках дядьком Юлія, папою Сикстом IV. На початку 1480-их років вівтар та бічні стіни були прикрашені фресками з євангельськими сюжетами та сценами із життя Мойсея (Перуджино, Боттічеллі, Ґірландайо та Росселлі), а над ними були розміщені портрети пап.

10 травня 1508 року Мікеланджело почав розпис стелі. Робота тривала більше двох років, у період між 1508 та 1512, за мінімальної участі помічників. Спочатку передбачалося зобразити фігури апостолів на престолах. Пізніше, у листі від 1523 року, Мікеланджело з гордістю писав, що переконав папу в неспроможності цього задуму і одержав повну свободу. Згідно із задумом митця, на бічних стінах капели представлені Епоха Закону (Мойсей) та Епоха Благодаті (Христос), а сама стеля зображає початок історії людства, Книгу Буття.

Фрески стелі Сикстинської капели є складною структурою, яка складається із намальованих елементів архітектурної декорації, окремих фігур і сцен. По боках від центральної частини стелі під намальованим карнизом розміщені гігантські фігури старозавітних пророків і язичницьких сивіл, що сидять на тронах. Між двома карнизами зображені поперечні смуги, що імітують зведення — ними розмежовано великі й дрібні оповідні сцени з Книги Буття. У люнетах і сферичних трикутниках під розписом, також розміщені сцени. Численні фігури, зокрема знамениті «ignudi» («голі») обрамляють сцени з Книги Буття.

Сцени з Книги Буття, як і композиції на бічних стінах, розташовані в хронологічному порядку, від вівтаря до входу. Виділяються три тріади. Перша пов'язана зі створенням світу. Друга — Створення Адама, Створення Єви, Спокуса і вигнання з Раю — присвячена створенню людства та його гріхопадінню. Остання оповідає історію Ноя, що закінчується його сп'янінням. Адам у Створенні Адама і Ной у Сп'янінні Ноя зображені в однаковій позі: у першому випадку людина ще не володіє душею, у другому — від неї відмовляється. Таким чином, ці сцени показують, що людство не один раз, а двічі позбавлялося божого благовоління.

Оповідання витримане у дусі героїчного й піднесеного гуманізму; і жіночим, і чоловічім фігурам властива героїчна сила. Фігури оголених щитоносців, що обрамляють сцени, свідчать про особливості смаку Мікеланджело та його реакції на класичне мистецтво. Узяті разом, вони є енциклопедією положень оголеного людського тіла, як це було і в Битві кентаврів, і в Битва при Кашині. Мікеланджело не був схильний до спокійного ідеалізму скульптури Парфенона. Він віддавав перевагу могутньому героїзмові римського мистецтва, еллінізму, що притаманний трагічній, сповненій пафосу групі Лаокоон, знайденій у Римі у 1506 р.