5. Правова та соціальна держава, громадянське суспільство

Ст. 1 Конституції України проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою держа­вою.

Правова держава - це така держава, в якій досяг­нуто пріоритету прав людини й законодавча, вико­навча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, народу і людства в по­всякденній своїй діяльності.

Основними рисами правової держави вважають:

• панування права в усіх сферах суспільного життя;

• постійне утвердження суверенітету народу як єдиного дже­рела державної влади;

• поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

• непорушність прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов’язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

• врегулювання взаємовідносин особи і держави на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено зако­ном, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

• взаємну відповідальність особи і держави;

• ефективну організацію контролю і нагляду за додержанням законів;

• високий рівень правосвідомості та правової культури громадян.

Соціальна держава - це держава сучасного демократичного типу в умовах відносно стабільної і розвинутої економіки, яка здатна забезпечувати сучасну соціальну політику, а саме: забез­печувати зайнятість населення, права людини, систему охорони здоров’я, соціального забезпечення, підтримувати малозабезпе­чені сім’ї тощо. В найбільш загальному вигляді сучасна юри­дична наука дає таке визначення соціальної держави.

Соціальна держава - це держава, в якій громадянам забезпечується гідне людини життя в царині її мате­ріальних статків і соціального захисту в цілому, осо­биста свобода, культивується і забезпечується цивілі­зованими засобами соціальна злагода, мирне вирішен­ня протиріч, які виникають чи можуть виникнути.

Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Громадянське суспільство розглядається як історично складе­на форма життєдіяльності людей, яка є сукупністю приватних відносин в економічній, соціальній, культурній сферах між вільними індивідами, що виникають у процесі їхньої діяльності для задоволення історично обумовлених особистих інтересів і потреб.

Поняття „громадянське суспільство” історично сходить до Стародавньої Греції та Риму. У політичній думці античності поняття „громадянське суспільство” практично ототожнювалося з поняттям „держава”. Перед тим як визначити, що є держава, підкреслював Аристотель, потрібно з’ясувати, хто є громадянином, оскільки держава є нічим іншим, як сукупністю громадян, громадянським суспільством. Гоббс зазначав: „єдність, що виникає таким чином, називається державою або громадянським суспільством, а також громадянською особою”.

Громадянське суспільство - це суспільство з висо­ко розвинутими економічними, культурними, право­вими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, але таке, що взаємодіє з нею, це суспільство громадян з високим соціальним, еко­номічно-культурним і моральним статусом, які пере­бувають у розвинутих правовідносинах з державою.

Громадянському суспільству властиві такі характерні риси:

• визнання людини, її прав і свобод найвищою суспільною цінністю;

• пріоритет суспільства перед державою, яка існує, насамперед, як регулятор суспільних відносин і гарант здійснення прав особи;

• подолання відчуження людини від засобів виробництва, знарядь праці і результатів своєї трудової діяльності;

• забезпечення економічної свободи громадян та їх об’єднань;

• наявність плюралізму (багатоманітності) в усіх сферах матеріального і духовного життя;

• надійна, якісна система соціального захисту особи;

• ідеологічна та політична свобода особистості, врахування і забезпечення здійснення різноманітних інтересів індивідів і соціальних груп.

Наявна теоретична спадщина та деякі наукові розробки дозволяють сформулювати основні риси формування громадянського суспільства:

• забезпечення свободи та ініціативності людини, що спрямовані на задоволення її розумних потреб і не шкодять загальним інтересам;

• такий розвиток суспільних відносин, за якого людина розглядається як мета, а не як засіб;

• ліквідація відчуженості людини від соціально-економічних структур і політичних інститутів та реальне забезпечення здійснення принципу рівних для всіх можливостей;

• забезпечення прав і свобод людини і громадянина державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;

• багатоманітність різних форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької діяльності;

• здійснення справедливого твердження, що лише у власності особа виступає як розум і тільки володіючи власністю людина може бути справді вільною та ініціативною в усіх її починаннях;

• реалізація багатоманітності духовного життя суспільства, в основі якого – визнання гуманістичних і демократичних за сутністю загальнолюдських цінностей;

• наявність „середнього класу” як соціальної бази громадянського суспільства;

• відсутність жорсткої регламентації з боку держави приватного життя членів суспільства;

• існування розвиненої соціальної структури, яка гарантує задоволення інтересів різних груп і верств населення;

• активна участь у суспільному житті недержавних самоврядних спільностей людей (сім’я, корпорації, громадські організації, трудові колективи, етнічні, конфесійні та інші об’єднання людей);

• визнання і матеріалізація ідей верховенства права, особливістю якого має бути поділ права на публічне і приватне, основними ознаками останнього є орієнтація на людину-власника;

• рівний правовий статус у цивільних відносинах, поєднання інтересів державних, громадських структур і громадянина;

• детальне регулювання різноманітних видів відносин у сфері підприємництва, ринкового господарювання;

• розвиток орієнтованих на регулювання підприємницької діяльності нових галузей права (комерційного, банківського, вексельного).

Щодо нинішньої України, то формування в ній громадянського суспільства є завданням вельми тяжким і довготривалим. Протягом значного часу Україна перебуває у глибокому кризовому стані. Початкова орієнтація на політику „шокової терапії”, лібералізацію цін, форсування ринкових відносин, заміна карбованця купоном, пропаганда і фактичне здійснення ідеї невтручання держави у господарську діяльність призвели до обвального падіння товарного виробництва і розкрадання державних ресурсів, вибухового зростання цін та емісії, розвалу грошово-фінансової системи, формування мафіозно-спекулятивної структури з бурхливими темпами особистого збагачення. Сучасне розуміння співвідношення правової держави та громадянського суспільства пов’язане з усвідомленням великої потреби й цінності їх взаємозв’язку. Саме ціннісний підхід до розуміння взаємозв’язку і взаємодії права і держави, правової держави і громадянського суспільства може дати нам усвідомлення місця й ролі правової держави у громадянському суспільстві.