Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

них належать: релятивістські скорочення поздовжніх (у напрямку руху тіла) довжин, релятивістське уповільнення часу, збільшення маси тіла з ростом його енергії і т. п. Ці явища розглядаються в частинній (спеціальній) теорії відносності. Для квантових систем частинок (атомів, атомних ядер та ін.), для яких відносний рух частинок відбувається зі швидкостями v ≈ c, е. р. дають поправки до рівнів енергії, пропорційні ступеням відношення v/c (див., наприклад, взаємодія́ спін-орбітальна́ ). Релятивістськими називаються також ефекти загальної теорії відносності (релятивістської теорії тяжіння) – наприклад, ефект уповільнення плину часу в сильному гравітаційному полі (див. також тяжіння́ ).

ефекти́ розмірні́ (рос. эффекты размерные; англ. dimensional effects ) – залежність фізичних характеристик твердого тіла від його розмірів і форми, коли один із його геометричних розмірів, наприклад, товщина d пластини, порядку (чи менше) довжини хвилі де Бройля (див. також ефекти́ розмірні́ квантові́ ) або довжини вільного пробігу l квазічастинок, які реалізують енергетичний спектр твердого тіла (електронів провідності, фононів, магнонів та ін.), або інших макроскопічних параметрів, які характеризують рух квазічастинок (класичний розмірний ефект).

ефекти́ розмірні́ квантові́ (рос. эффекты размерные квантовые; англ. quantum dimensional effects) – зміна термодинамічних і кінетичних властивостей кристалів, коли хоча б один із його геометричних розмірів стає порі-

внянним з довжиною хвилі де Бройля lБ. Е. р. к. зумовлені квантуванням руху електронів у напрямку, в якому розмір

кристала є порівнянним з lБ. У кристалі-

чній плівці товщиною L, нормаль до якої напрямлена вздовж осі z, рух електрона у площині плівки залишається вільним, величина ж проєкції квазіімпульсу на вісь z може набувати лише дискретного

181

ряду значень: |pz| = πħn/L

(п = 1, 2, …). Внаслідок цього густина станів (на одиницю об'єму плівки) g(E) при E = const зазнає стрибків при

L = nlБ/2. Період коливань за товщиною

∆L = πħ(2m*E)-1/2 (m* – ефективна маса електрона в напрямку z). Електронні властивості металів, напівметалів і вироджених напівпровідників визначаються електронами з енергією, близькою до ЕF

(див. також Фермі́ -поверхня́ ), тому стрибкоподібна зміна g(EF) повинна призводити до коливної залежності від L питомого електроопору, константи Холла та магнітоопору (див. також явища́ гальваномагнітні́ ).

ЕФЕКТИ́ВНІСТЬ, -ості (рос. эффективность; англ. effectiveness, efficiency (factor), quality factor, performance (index), utility).

е. біологічна́ відносна,́ ВБЕ (рос. эф-

фективность биологическая относительная, ОБЭ; англ. biological quality factor, N) – безрозмірний́ коефіцієнт, що характеризує ефективність біологічної дії різних йонізувальних випромінювань. Визначається як відношення дози деякого зразкового випромінювання Dо до дози даного випромінювання Dx: ВБЕ = Dо/Dx. За зразкове приймають рентгенівське випромінювання з певним енергетичним спектром, Dо і Dx відповідають однаковому радіаційному ефекту (наприклад, змутніння кришталика ока, число загиблих клітин, число хромосомних аберацій). ВБЕ залежить від дози випромінювання, від його тривалості при заданій дозі, від виду ефекту, що спостерігається, і від лінійної передачі енергії заряджених частинок.

е. випромінювання́ світлова́(рос. эффективность световая излучения; англ. luminous radiation efficiency) – відношення світлового потоку до відповідного енергетичного потоку; одиниця вимірю-

п р о м і н ю в а н н я (рос. эффективность

тичного випромінювання з довжиною хвилі λ до відповідного потоку випромінювання; має розмірність лм/Вт.

ЕФІР́, -у [ефір́ світловий,́ ефір́ світовий́] (рос. эфир, эфир световой, эфир мировой; англ. ether, light ether) – гіпотетичне всепроникне середовище, якому у минулому приписували роль переносника світла і взагалі електромагнітних впливів.

е. світловий́ (рос. эфир световой; англ. light ether) – див. ефір́.

е. світовий́ (рос. эфир мировой; англ. ether) – див. ефір́.

ЕФІР́И, -ів, мн. (рос. эфиры; англ. ethers) – кисневмістні органічні сполуки

типу R–O–R′ (прості е.) і R–COO–R′

(складні е.), де R і R′ – однакові або різні органічні радикали: CH3, C6H6 та ін.

ЕФУЗІЯ́ (рос. эффузия; англ. effusion)

– повільне витікання газу через малі отвори.

ЕХОЛОТ,́ -а (рос. эхолот; англ. echometer, pinger, (depth) sounder, (acoustic) depth finder, echo depth finder, sonic depth finder, echo sounding gear, echo-sounding instrument, echo sounder, fathometer, echosonde, sonic depthfinding instrument) – див. лунолот́.

ЕШЕ́ЛЕ (рос. эшелле; англ. echelle

(grating)) – неточний варіант терміна ешель́ .

ЕШЕЛЕ́ТИ, -ів, мн. (рос. эшелетты;

англ. echelettes, echelette gratings) – особливий вид плоских (головним чином відбивальних) дифракційних решіток, які мають здатність концентрувати більшу частину потоку випромінювання, що падає на них, у якому небудь певному (але не нульовому) порядку спектру.

ЕШЕЛОН́ , -а (рос. эшелон; англ. echelon, train).

е. Майкельсона́ (рос. эшелон Майкельсона; англ. echelon grating) – багатопроменевий інтерференційний спектральний прилад високої роздільної сили. Являє собою набір плоскопаралельних скляних або кварцових пластинок однакової товщини, поставлених на оптичний контакт так, що їхні кінці утворюють сходинки сходів. Спосіб утворення когерентних пучків у е. М. і його оптична схема такі ж, як і в дифракційній решітці. Крім прозорих е. М., існують відбивальні е. М. (для УФ і ІЧ діапазонів).

ЕШЕ́ЛЬ, -я [ешеле́ ] (рос. эшель, эшелле; англ. echelle, echelle grating) – плоска дифракційна гратка з концентрацією енергії у певному порядку спектру. За своїми параметрами е. – проміжний дисперсійний елемент між ешелетом і ешелоном Майкельсона.

масовими числами 151 (47,82 %) і 153 (52,18 %). Електронна конфігурація трьох зовнішніх оболонок 4s2p6d10f75s2p66s2. У вільному стані – срі- блясто-білий метал, кристалічна решітка об'ємноцентрована кубічна із сталою гратки а = 0,45720 нм.

Є́МНІСТЬ, -ості (електрична́ ) [електроємність́ ] (рос. ёмкость (электрическая), электроёмкость; англ. capacitance, capacity, condensance) – характеристика провідного тіла, міра його спроможності накопичувати і втримувати електричний заряд. Чисельно є. С усамітненого провідника дорівнює зарядові q, який необхідно йому надати для зміни

його потенціалу ϕ на одиницю, і визнача-

ється співвідношенням С = q/ϕ. Є. залежить від діелектричної проникності навколишнього середовища, форми та розмірів тіла, не залежить від провідності речовини та її агрегатного стану. Ємності геометрично подібних провідних тіл пропорційні їхнім лінійним розмірам. У СІ одиницею вимірювання є. є Фарада (Ф): 1 Ф = 1 Кулон / Вольт.

є. бар'єрна́ (рос. ёмкость барьерная; англ. barrier layer capacitance, depletion(-layer) capacitance) – електри-

чна ємність подвійного шару об'ємного заряду в р–n-переходах і переходах метал-напівпровідник. У р–n-переходах шари на межі напівпровідників збіднені основними носіями і, отже, заряджені: об'ємна густина заряду в кожному шарі дорівнює концентрації N легувальної домішки. Електричне поле об'ємного заряду формує енергетичний бар'єр U. Зовнішня напруга, прикладена до переходу, змінює висоту бар'єру, при цьому змінюється ширина заряджених шарів і їхній заряд.

є. дифузійна́ (рос. ёмкость диффузионная; англ. diffusioncapacitance,storage capacitance) – еквівалентна електрична

ємність, увімкнена паралельно бар'єрній ємності в електричній схемі p–n-переходу, яка виникає внаслідок інерційності процесів дифузії електронів і дірок через p–n- перехід при накладанні на нього ВЧ

parasitic capacitance, shunt capacitance) – електрична ємність, утворена з'єднувальними провідниками і деталями схеми один відносно одного і відносно корпуса прилада; залежить від розмірів і розташування провідників і іноді істотно впливає на роботу приладів.

ЖЕВРІЙ́ , -ю (рос. тлеющий; англ. glow(discharge), subnormaldischarge) – те саме, що жеврійний́ розря́д.

ЖМУТОЌ , -тка́(рос. пучок; англ. beam, ray, bundle, cluster; (частинок) bunch; (мат.) pencil; (звз.) group; (труб) bank; (вид ел. арматури) cable) – див.

пучоќ.

ЖОРСТКІСТЬ́ , -ості (рос. жёсткость; англ. rigidity, hardness, stiffness, toughness, inflexibility) – здатність тіла чи конструкції чинити опір утворенню деформацій; якщо матеріал підкоряється закону Гука, то характеристикою ж. є модулі пружності: Е – при розтязі, стисненні, згинанні – і G

– при зсуві.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ́ (рос. обеспечение; англ. support, assurance, provision).

з. програмне́ (рос. обеспечение программное; англ. software) – організована сукупність програм постійного вживання, що орієнтує ЕОМ на той або інший клас застосувань.

ЗАВМИРАННЯ́ [федінґ́ ] (рос. замирание, фединг; англ. fading) – випадкова зміна рівня прийнятого радіосигналу, зумовлена варіаціями параметрів середовища, в якому він поширюється.

ЗАГАСАННЯ́ (рос. затухание; англ. attenuation, damping, extinction, decay, loss).

з. хвиль у плазмі́ беззіткненневе́ (рос. затухание волн в плазме бесстолкновительное; англ. collisionless damping of waves in a plasma) – те саме, що загасання́ хвиль у плазмі́ беззутикальне́ .

з. хвиль у плазмі́ беззіткнювальне́ (рос. бесстолкновительное затухание

волн в плазме; англ. collisionless damping of waves in a plasma) – те саме, що загасання́ хвиль у плазмі́ беззутикальне́ .

з. хвиль у плазмі́ беззутикальне́ [загасання́ Ландау,́ загасання́ хвиль у

плазмі́ беззіткненневе,́ загасання́ хвиль у плазмі́ беззіткнювальне́ ] (рос.

затухание волн в плазме бесстолкновительное, затухание Ландау; англ. collisionless damping of waves in a plasma) – загасання, зумовлене взаємодією резонансних частинок з електромагнітними хвилями, що виникають у плазмі. Хвиля в плазмі

184

загасає в міру поширення, незважаючи на відсутність парних зіткнень. У рівноважній плазмі беззутикальне загасання хвиль зумовлене резонансним поглинанням енергії хвилі частинками, швидкості яких

у напрямку поширення хвилі близькі до її фазової швидкості.

з. вільної́ поляризації́ (рос. затухание свободной поляризации; англ. free polarization extinction) – зумовлене релаксаційними процесами зменшення амплітуди поляризації середовища після припинення дії збуджувального імпульсу когерентного електромагнітного випромінювання з частотою ω, резонансною дозволеному переходові між

станами |а> і |b>. Причина з. в. п.: 1) процеси незворотливої релаксації, які призводять до розпаду станів |a> і |b>

(спонтанне висилання, непружні зіткнення та ін.) або до збою фаз (пружні зіткнення) і зумовлюють т. зв. однорідне розширення спектральних ліній (див. також

ширина́спектральної́ лінії́); 2) відмінність власних частот ωab, зумовлена ефектом Допплера при тепловому русі атомів і молекул у газі або зсувом квантових рівнів у неоднорідному внутрішньокристалічному або зовнішньому полі (неоднорідне поширшання лінії переходу).

з. звуку́ (рос. затухание звука; англ. sound decay) – зменшення інтенсивності звукової хвилі (для гармонічної хвилі – зменшення амплітуди) в міру її поширення. Основними причинами з. з. є т. зв. розбіжність хвилі, розсіяння та поглинання звуку. У сферичній хвилі

інтенсивність спадає з відстанню пропорційно r–2, в циліндричній ~r–1.

з. коливань́ (рос. затухание колебаний; англ. oscillation damping) – зменшення амплітуди коливань із часом, зумовлене втратою енергії коливною системою. У механічних системах втрати енергії коливань спричиняються перетворенням її в тепло внаслідок тертя і випромінювання пружних хвиль у навколишнє середовище, в електричних системах – омічними втратами в них і випромінюванням електромагнітних хвиль в навколишній простір. У лінійних системах з. к. відбувається за

експонентою: Хк = Хоехр(–αt), де t – час, α

– показник загасання системи. Див. також добротність́ і контур́ коливальний́ .

з. контура́ (рос. затухание контура;

англ. circuit damping) – величина, що визначає швидкість спадання амплітуд власних коливань в електричному контурі внаслідок розсіювання енергії; при вимушених коливаннях характеризує резонансні властивості контура. Якщо позначити Wk всю енергію коливань у контурі, а Wn – частину її, що складає втрати за один період коливань, то при

Wk << Wn з. к. дорівнює: d = Wп/(2πWк). З.

к. (за того ж обмеження) є величиною, оберненою до добротності та при вимушених коливаннях визначає ширину резонансної кривої.

з. Ландау́ (рос. затухание Ландау; англ. collisionless damping of waves in a plasma) – те саме, що беззутикальне́ загасання́ хвиль у плазмі́ .

ЗАГИН́ , -у [бакбендінґ́ ] (рос. загиб, бакбендинг; англ. backbending; від англ. bendіng back, буквально – вигин назад) – специфічна залежність моментів інерції J

важких ядер від кутової Ω швидкості

їхнього обертання (див. також рух ядра́ обертальний́ ).

ЗАДАЧА́ (рос. задача; англ. problem).

185

з. Коші́ (рос. задача Коши; англ. Cauchy problem) – задача про знаходження розв'язку диференціального рівняння (звичайного або в частинних похідних), який задовольняє початкові умови. Розглянута в 1823-1824 О. Коші. Прикладом з. К. може слугувати основна задача механіки, коли за відомими положеннями та швидкостями частинок і при відомому законі взаємодії між ними потрібно визначити рух частинок у часі.

з. крайова́(рос. задача краевая; англ. boundary problem) – задача виділення функції, що задовольняє задану умову на межі деякої області, із класу функцій, визначених у цій області. Зазвичай клас функцій є набором розв'язків (загальним розв'язком) даного диференціального рівняння. Конкретні формулювання з. к. диктуються фізичними міркуваннями.

з. Неймана́ [задача́ Ноймана́ ] (рос. задача Неймана; англ. Neumann problem) – задача про знаходження

розв'язку рівняння Лапласа u = 0 чи

рівняння Пу-ассона v = –f в області G (внутр. з. Н.) або поза нею (зовн. з. Н.), що має на межі S області G задану неперервну нормальну похідну u1 (відповідно всередині та поза S). При постановці зовнішньої з. Н. по-трібно, щоб розв'язок на нескінченності прямував до нуля в тривимірному і був обмеженим у двовимірному випадках.

з. Ноймана́ (рос. задача Неймана; англ. Neumann problem) – те саме, що задача́ Неймана́ .

з. багатьох́ тіл статистична́ (рос. задача многих тел статистическая; англ. statistical many-body problem) – основна задача статистичної фізики, яка полягає у визначенні рівняння стану макроскопічної системи або залежності потенціалів термодинамічних від термодинамічних змінних (температури, тиску, об'єму, числа частинок тощо). У деяких випадках задача зводиться по суті до обчислення енергетичних рівнів макроскопічної системи.

з. Штурма́ –Ліувілля́ (рос. задача Штурма–Лиувилля; англ. Sturm– Liouville problem) – задача про відшукання відмінних від нуля розв'язків диференціального рівняння – [p(x)y'] +

q(x)y = ly, які задовольняють граничні

умови вигляду A1y(a) + B1y' (a) = 0, A2y(b) + B2y'(b) = 0 (власні функції), а також про

відшукання значень параметра l (власних значень), при яких такі розв'язки існують. Такі рівняння описують широкий клас фізичних задач, наприклад, коливання струни, мембрани, газу в об'ємі та ін.

ЗАКОН́ , -у (рос. закон; англ. law).

з. 3/2 (рос. закон 3/2; англ. Bloch's law)

– те саме, що закон́ Блоха́ .

з. Авогадро́ (рос. закон Авогадро;

англ. Avogadro's law) – закон, згідно з яким при однакових температурах Т і тисках р в однакових об'ємах будь-яких ідеальних газів міститься однакове число молекул NA. Кількість молекул, що

Эйнштейна; англ. Einstein's law) – те саме, що закон́ Ейнштейна́ .

з. Ампера́ (рос. закон Ампера; англ.

Ampere's law) – закон взаємодії сталих струмів. Відповідно до закону Ампера,

сила dF1®2, що діє з боку одного

елементарного "відрізка струму" I1dl1 на інший I2dl2, зменшується обернено пропорційно квадрату відстані між ними r12 і в середовищі з магнітною

проникністю m може бути представлена у вигляді

Тут використана система одиниць Гаусса, с – швидкість світла в вакуумі.

з. Архімеда́ (рос. закон Архимеда; англ. Archimedean principle) – закон статики рідин і газів, відповідно до якого на всяке тіло, занурене в рідину (чи газ), діє з боку цієї рідини (газу) виштовхувальна сила, яка дорівнює вазі витісненої тілом рідини (газу),

186

напрямлена вертикально вгору і прикладена до центра ваги витісненого об'єму. Виштовхувальну силу називають також архімедовою, або гідростатичною піднімальною силою. Якщо вага тіла менша за виштовхувальну силу, то тіло спливає на поверхню доти, поки вага рідини, яка витіснена зануреною частиною тіла, не стане дорівнювати вазі тіла. Якщо вага тіла більша за виштовхувальну силу, то тіло тоне, якщо ж вага тіла дорівнює їй, тіло плаває всередині рідини. З. А. – основа теорії плавання тіл. Відкритий Архімедом (Archіmedes) у 3 ст. до н.е.

з. Аюї́(рос. закон Аюи; англ. Haüy's law) – те саме, що закон́ раціональних́ відношень́ .

з. Біо́(рос. закон Био; англ. Biot's law)

– визначає кут j повороту площини поляризації лінійно поляризованого світла, яке проходить через шар некристалічної речовини (рідини або розчину в неактивному розчиннику), що

має природну оптичну активність: j = [a]×l×c, де l – товщина шару речовини, c –

його концентрація, [a] – стала повороту (для розчинів позначається в дужках). Встановлений Ж.Б. Біо [J.B. Bіot, 1815]. З.

Б. виражає пропорційність j кількості оптично активних молекул на шляху світлового променя. Значення [a]

визначається природою речовини, слабко залежить від температури, істотно – від

довжини хвилі l (дисперсія оптичного обертання). Вдалині від смуг поглинання [a] ~ l–2.

з. Біо́–Савара́(–Лапласа́ ) (рос. закон Био–Савара(–Лапласа); англ. Biot– Savart's law) – визначає напруженість магнітного поля Н, яка створюється прямолінійним сталим струмом І. Експериментально встановлений Ж.Б. Біо [J.B. Bіot] та Ф. Саваром [F. Savart] у 1820. У більш загальному трактуванні, що належить П. Лапласові [P. Laplace] (тому цей закон часто називається законом Біо-

Савара-Лапласа), визначає поле dН елементарного відрізка струму Іdl на відстані r від нього: dН =с–1Іr–3[dl, r]. Тут використана система одиниць Гаусса (у

СІ множник 1/с замінюють на 1/[4π]). З. Б.-С. зручний для знаходження сталих чи квазістаціонарних магнітних полів. Цим законом описується поле швидкостей виокремленої вихрової нитки ідеальної нестисливої рідини.

з. Блоха́ [закон́ 3/2] (рос. закон Блоха, закон 3/2; англ. Bloch's law) – температурна залежність самочинної намагніченості М для феромагнетиків в

області температур Т << ТС (ТС – точка Кюрі), що має вигляд М(Т) = М(0)[1 – α(T/TC)3/2], де α – стала, характерна для даної речовини. Теоретично отриманий Ф. Блохом [F. Bloch], 1930. Зменшення М зі збільшенням температури зумовлено порушенням ідеального магнітного порядку (який існує при Т = 0 К) за рахунок теплового руху атомів. При низьких температурах це порушення можна представити у вигляді сукупності елементарних збуджень – магнонів, число яких зростає пропорційно Т3/2.

з. Бойля́ –Маріотта́ (рос. закон Бойля–Мариотта; англ. Boyle's law, Mariotte's law) – один з основних газових законів, описує ізотермічні процеси в газі. Згідно з з. Б.-М., при сталій температурі Т об'єм V даної маси газу обернено пропорційний його тиску р: рV = const. Встановлений Р. Бойлем [R. Boyle] у 1662, у 1676 сформульований також Е. Маріоттом [E. Marіotte]. Точно виконується тільки для ідеальних газів і є наслідком рівняння Клапейрона.

з. Брюстера́ (рос. закон Брюстера;

англ. Brewster's law) – співвідношення між показником заламу n діелектрика і

таким кутом падіння ϕБ на нього природного (неполяризованого) світла, при якому відбите від поверхні діелектрика світло стає повністю поляризованим. При цьому відбивається тільки компонента Es електричного

187

вектора світлової хвилі, перпендикулярна площині падіння, тобто паралельна площині розділу. Компонента Ep, що лежить у площині падіння, не відбивається, а заламується. Це

відбувається за умови tgϕБ = n. Кут ϕБ

називається кутом Брюстера. З. Б. встановлений Д. Брюстером [D. Brewster] у 1815.

з. Бугера́ –Ламберта́ –Бера ́(рос. закон Бугера–Ламберта–Бера; англ. Bouguer– Lambert–Beer law) – визначає послаблення пучка монохроматичного світла при його поширенні через поглинальне середовище, в окремому випадку через розчин поглинальної речовини в непоглинальному розчиннику. Пучок монохроматичного світла інтенсивністю І0, пройшовши через шар поглинальної речовини товщиною l, виходить послабленим до інтенсивності І,

яка визначається виразом І = І0exp{-kλl},

де kλ – коефіцієнт поглинання – коефіцієнт, що характеризує властивості речовини; kλ залежить від довжини хвилі

λ світла, що поглинається, і ця залежність

називається спектром поглинання речовини.

З.Б.-Л.-Б. експериментально

англ. Vavilov's law) – закон, що встановлює залежність квантового виходу фотолюмінесценції від довжини хвилі збуджувального світла. Згідно з з. В., квантовий вихід сталий при зміні в широких межах довжини хвилі збуджувального світла в стоксовій області і падає, якщо довжина хвилі збуджувального світла лежить в антистоксовій області спектральної смуги поглинання. Відповідно до сталості квантового виходу енергетичний вихід зростає зі збільшенням довжини хвилі

збуджувального світла і падає в антистоксовій області.

з. великих́ чисел́ (рос. закон больших чисел; англ. law of large numbers) – загальний принцип, у силу якого спільна дія великого числа випадкових чинників призводить до результату, що майже не залежить від випадку. З. в. ч. виявляється, наприклад, у стабілізації частот випадкових подій у довгому ряді випробувань, що лежить в основі визначення ймовірності. З. в. ч. тісно пов'язаний з ергодичною гіпотезою.

з. випромінювання́ Віна́ (рос. закон излучения Вина; англ. Wien's radiation law) – закон розподілу енергії за

частотами ν (чи довжинами хвиль λ) у спектрі рівноважного випромінювання залежно від абсолютної температури T, що являє собою закон випромінювання Планка для випадку, коли енергія фотонів набагато більша за теплову енергію частинок речовини. Відповідно до з. в. В., спектральна густина енергії рівноважного випромінювання за

шкалою частот ν дорівнює: uν,T = (8π h ν3/

c3) exp {– hν/kT}, де h – стала Планка, c – швидкість світла, k – стала Больцмана, T – абсолютна температура (В. Він [W. Wіen], 1896). З. в. В. виведений методом, який у неявній формі вводив квантову гіпотезу.

з. випромінювання́ Джинса́ (рос. закон излучения Джинса; англ. Rayleigh–Jeans law) – див. закон́ випромінювання́ Реле́я–Джинса́ .

з. випромінювання́ Кірхгофа́ (рос. закон излучения Кирхгофа; англ. Kirchhoff's distribution law) – один з основних законів теплового випромінювання, що встановлює залежність між висиланням і поглинанням електромагнітного випромінювання тілом певної температури. Відповідно до з. в. К., відношення емісійної спроможності тіла (поверхні непрозорого тіла) до його

188

поглинальної спроможності однакове для всіх тіл і є універсальною функцією частоти (або довжини хвилі) випромінювання й абсолютної температури; ця функція визначається законом випромінювання Планка.

з. випромінювання́ Планка́ (рос. закон излучения Планка; англ. Planck distribution law) – закон розподілу спектральної потужності рівноважного

випромінювання (εν,T або ελ,T), що

висилається одиницею поверхні цілковито чорного тіла в просторовий

кут 2π, залежно від температури Т:

в одиничному інтервалі довжин хвиль (тут h – стала Планка; k – стала

Больцмана; c – швидкість світла; ν, λ – відповідно частота і довжина хвилі випромінюваного світла).

з. випромінювання́ Релея́–Джинса́ (рос. закон излучения Рэлея–Джинса; англ. Rayleigh–Jeans law) – закон розподілу енергії в спектрі абсолютно

чорного тіла залежно від температури: uν = (8π2ν2/c3)kT, де uν – густина

випромінювання на частоті ν. З. в. Р.-Дж. добре узгоджується з експериментом лише для малих ν (у довгохвильовій

області спектра). Розподіл енергії в спектрі цілковито чорного тіла, справедливий для всього спектру, отримується тільки на основі квантових уявлень і описується законом випромінювання Планка, частинним випадком якого і є з. в. Р.-Дж. Застосовують цей закон при розгляді довгохвильового випромінювання, коли висока точність обчислень не вимагається.

з. Відемана́ –Франца́ (рос. закон Видемана–Франца; англ. Wiedemann–

Franz law) – співвідношення, що пов'язує

[R. Franz], 1853). Для металів κ/σ = C, де C = LT, T – абсолютна температура, L –

кількісне обгрунтування з. В.–Ф. одержав у теорії металів Зоммерфельда, у якій розсіяння електронів вважалося

ізотропним (L = (p2/3)(k /e)2, k – стала

Больцмана, e – заряд електрона). Із сучасної зонної теорії твердого тіла випливає, що з. В.–Ф. справедливий і для

металів (виняток – Be, Mn). Для напівпровідників число Лоренца залежить від механізму розсіяння носіїв заряду. При пружному розсіянні L = (r + 5/2) (k / e)2, r – показник степеня в залежності часу вільного пробігу носіїв від їхньої енергії (наприклад, для розсіяння на йонізованих домішках r = 3/2, див. також формула́ Брукса́ –Херрінга́ ). При непружному розсіянні L складним чином залежить від T.

з. відповідних́ станів́ (рос. закон соответственных состояний; англ. law of corresponding states) – якщо значення

Всемирного тяготения; англ. law of gravitation, Newton's law of gravitation)

– закон тяжіння Ньютона в нерелятивістській механіці, згідно з яким сила гравітаційного притягання двох точкових тіл з масами m1 і m2 обернено пропорційна квадрату відстані r між ними: F = G (m1m2/r2). Тут G –

189

сформульований І. Ньютоном [І. Newton] наприкінці 60-х років 17 ст. (опублікований у 1687). У більш загальному розумінні з. В. т. – універсальна властивість матерії

створювати гравітаційне поле і відчувати на собі дію гравітаційних полів.

з. Гайгера́ –Наттолла́ (рос. закон

Гейгера–Наттолла; англ. Geiger–Nuttall law) – встановлює зв'язок між періодом

напіврозпаду a-радіоактивних ядер і енергією вилітних a-частинок: lg TЅ = A / Eα + B. Eα – енергія a-частинок у МеВ, TЅ

з. Г.-Н. можуть бути визначені періоди

(рос. закон Гей–Люссака и д е а л ь н ы х

сталому тиску об'єм V ідеального газу змінюється лінійно з температурою: V =

V0(1 + a t), де V0 – початковий об'єм, t – різниця початкової та кінцевої температур. Коефіцієнт теплового розширення газів a

= (1/273,15) К–1 однаковий для всіх газів. Закон відкритий незалежно Дж.Л. ГейЛюссаком [J.L. Gay-Lussac], 1802 і Дж. Дальтоном [J. Dalton], 1801. З. Г.-Л. – окремий випадок рівняння Клапейрона (див. також газ).

з. Генрі́ (рос. закон Генри; англ.

Henry's law) – встановлює прямо пропорційну залежність концентрації с газу, розчиненого при сталій температурі в даному розчиннику, від парціального тиску p цього газу над поверхнею

розчину: c = Гp, де Г – коефіцієнт (або константа) Генрі, що залежить від температури, різний для різних розчинів, а також об'ємних і поверхневих явищ одного розчину. З. Г. – окремий випадок закону розподілу речовини між розчинами, які не змішуються.

з. Грюнайзена́ (рос. закон Грюнайзена; англ. Gruneisen relation) – встановлює однакову температурну залежність питомої теплоємності CV і

коефіцієнта теплового розширення α

твердих діелектриків: α = γCV /3K, де K –

модуль всебічного стиснення (див. також модуль́ пружності́ ),

γ – параметр Грюнайзена [E. Gruneіsen,

1908]. Для виконання з. Г. необхідні однакова залежність частот усіх нормальних коливань кристалічної решітки (фононних мод) від об'єму V і відсутність температурної залежності K. Закон виконується для кристалів більшості чистих хімічних елементів і ряду простих сполук, наприклад, галоїдних солей.

з. Гука́ (рос. закон Гука; англ. Hook's law) – основний закон теорії пружності, що виражає лінійну залежність між напруженнями і малими деформаціями в пружному середовищі (Р. Гук [R. Hook], 1660). При видовженні стержня

довжиною l його видовження l пропорційне розтягувальній силі F: σ1 = Eε1, де σ1 = F/S – нормальне напруження

в поперечному перерізі стержня, ε1 = l /l

– відносне видовження, S – площа поперечного перерізу. Стала матеріалу E називається модулем Юнга. Відносна

зміна поперечних розмірів стержня ε2 пропорційна відносному видовженню: ε2

= νε1. Константа ν називається

коефіцієнтом Пуассона. При крученні тонкостінного трубчастого зразка

дотичне напруження τ у поперечному перерізі пропорційне зсуву: τ = Gγ, де G –

модуль зсуву, γ – кут зсуву. При гідростатичному стисканні тіла відносна зміна об'єму θ пропорційна тиску p: θ = –

190

Kp, де K – модуль об'ємної пружності. Константи E, ν, G, K характеризують

пружні властивості матеріалу. Узагальнений з. Г. встановлює залежності між компонентами тензорів напружень і деформацій.

з. Джоуля́ (рос. закон Джоуля; англ.

Joule's law) – закон термодинаміки, згідно з яким внутрішня енергія ідеального газу залежить тільки від температури і не залежить від його об'єму.

з. Джоуля́ –Ленца́ (рос. закон Джоуля–Ленца; англ. Joule–Lenz law) – закон, відповідно до якого кількість тепла Q, що виділяється у провіднику при протіканні в ньому струму, виражається формулою:

Q = aІ2Rt, де І – сила струму, R – опір провідника, t – час протікання струму, а

– коефіцієнт, який залежить від обраних одиниць вимірювання.

з. дисперсії́ (рос. закон дисперсии;

англ. dispersion law) – залежність енергії квазічастинки від її квазіімпульсу р; визначає динаміку квазічастинок, у загальному випадку багатозначна комплексна функція змінної р, дійсна частина якої визначає швидкість квазічастинок і тензор обернених ефективних мас, а уявна частина – поглинання квазічастинок.

з. дії́ та протидії́ (рос. закон действия и противодействия; англ. law of action and reaction) – див. динаміка́ .

з. діючих́ мас [закон́ чинних́ мас] (рос. закон действующих масс; англ. law of mass action) – 1) у вузькому розумінні – співвідношення між концентраціями початкових речовин і продуктів реакції при усталеній хімічній рівновазі. 2) у широкому значенні з. д. м. встановлює, що для простих хімічних реакцій при даній температурі швидкість реакції пропорційна концентрації речовин-реагентів у степенях, що дорівнюють стехіометричним коефіцієнтам реакції.

з. додавання́ швидкостей́ (рос. закон сложения скоростей; англ. law of