міркувань. Царівна анна нічим особливим не виділялася, про якусь більшу красу її джерела нічого не говорять; Анна народилася 13 березня 963 року, цебто вийшла заміж за Володимира в 26 років,

– вже досить таки підтоптаною дівою;* отже ясно, що не сама Анна була причиною походу Володимира на грецький Корсунь.

У Корсуні ж Володимир повінчався відкрито, вже як християнин, з царівною Анною. Переможець і свояк грецького імператора вирішив більше не ховатися з новою вірою, й охрестити всю свою могучу державу.

ІХ. ОХРЕЩЕННЯ КИЯН.

Наступала найвеличніша пора української давньої історії, – охрещення вже самого українського народу; наступав момент здійснення мрій останніх років князя Володимира. Володимир уже відкрито, по-християнському звичаю, обвінчався з грецькою царівною, відкрито став християнином. Цим кінчалася певна доба в житті князя, що довго надумувався охрестити свій народ і що довго не наважувався відкрито змінити віру свого народу. Але вінчання з Анною надало йому відваги, і Володимир почав поспішати з охрещенням своєї держави.

Про охрещення украхнського народу наш Літопис розповідає так: Повінчавшися в Корсуні з Анною, "Володимир узяв царицю, настаса та корсунських священиків, з мощами св. Климента та його учня

* Пригадайо до того, що на Сході дівчата зріють значно скоріш, як у нас.

Фива, взяв образи та книги, собі на благословення. Поставив церкву в Корсуні на горі, де серед міста ссипали землю, яку крали з валів; церква ця стоїть і донині. Йдучи, взяв два ідоли мідяні і 4 мідяні коні, що й тепер стоять за св. Богородицею, про яких несвідомі люди кажуть, ніби вони мармуряні. На віно цариці Володимир віддав грекам Корсунь, а сам вернувся до Києва.

"Як тільки вернувся, наказав поскидати ідолів, – одних посікти, а других попалити; а Перуна наказав прив'язати коневі до хвоста й тягти його з гори через Борисів до річки, а 12 мужа приставив підпихати його киями. Це робив він не як живому дереву, але на наругу бісові, що таким чином оманював людей, щоб цим прийняв тепер заплату від них. Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої! Вчора люди шанували його, а сьогодні насміхаються. Коли тягли Перуна річкою до Дніпра, навірні люди плакали за ним, бо ще не охрестилися. Дотягнувши, вкинули Перуна в Дніпро. А Володимир наказав: "Коли Перун пристане де до берега, відганяйте його, аж поки не мине порогів; тоді лишить його". Мужі робили, що їм наказано. Коли його пустили й перейшов він пороги, вітер викинув його на рінь*, і з того часу названо ту місцевість "Перунова рінь", як зветься вона й донині.

"А по цьому Володимир послав посланців по всьому місту, наказуючи: "Хто не прийде взавтра ранком на річку, – чи багатий він чи вбогий, старець (нищ) чи робітник, – той стане противний

* Рінь – поширене в Галичині слово; визначає річні камінчики чи річний пісок, або берег, покритий таким піском чи камінчиками; розлога місцевість коло річки, вкрита рінню, це – зарінок.

мені". Чуючи люди таке, весело сходилися, радіючи та кажучи: "Коли б це (охрещення) не було добрим, князь та бояри не прийняли б його". На ранок прибув Володимир з священиками царицинити та корсуньськими на Дніпро, а народу прибуло без числа; вони влізли в воду й стояли одні по шию, другі по груди, а молодь з берега, інші тримали дітей; охрещені (свершеніи) ходили по березі. А священики читали молитви. І була радість на небі та на землі через стільки душ спасених. А диявол ойкав та бідкався: "Горе мені, бож звідси женуть мене! Тут я хотів осістися, бож на цій землі не було науки апостольської, не знали тут Бога; весело було мені з їхньої служби, бо вони служили мені; а тепер оце перемогли мене невігласи, а не апостоли чи мученики; не буду я вже панувати по цих землях"!…

"Як люди охрестилися, то розійшлися по домах своїх. А Володимир радий був, що познав Бога і сам, і люди його; глянувши на небо, він прорік: "Боже, що створив небо та землю! Поглянь на нових людей Своїх, і сподоби їх пізнати Тебе, Бога правдивого, як уже пізнали Тебе землі християнські; зміцни віру в них, щоб була правдивою та непохитною; допоможи й мені, Господи, супроти ворогів моїх, щоб, надіючися на Тебе та на Твою силу, я переміг їхні каверзи". Промовивши це, Володимир наказав рубати та ставити по містах церкви, де стояли ідоли. І поставив він церкву святого Василя на горбку, де стояв був ідол Перуна, й інші, де відправлялися ("творяху потребы") князь та люди". Так розповідає Літопис.

Як бачимо, Літопис занадто просто уявляє собі охрещення киян. Князь наказав – народ виконав.

А направду все це відбулося зовсім не так легко та скоро, як уявляє собі літописець. Треба думати, що в Корсуні, по вінчанні Володимира з Анною чи перед тим, охрестилася й частина бояр; частина їх могла охреститися ще й до того, разом з Володимиром; про це каже й Літопис, – бо кияни говорили про охрещення: "Аще бы не добро было, не бы сего князь и бояре приняли", – отже бояри охрестилися раніше народу.

Повінчавшися, Володимир узяв потрібних йому священиків і прибув до Києва. Тут, звичайно, не відразу він почав хрестити свій народ, – треба було перше добре його підготовити, а це була зовсім не легка справа: своїх священиків було не багато, а священики грецькі не розуміли нашої мови, а тому їхня поміч не могла бути скора. Треба думати, що підготова народу тяглася досить довго, – за діло стали, певне, не тільки свої священики, але й усі християни, що були тоді в Києві; священики-греки були, так би сказати, інструкторами охрещення.

Не треба думати, що народж легко покинув свою батьківську віру; а даремно силиться літописець переконати нас, що народ хрестився з радістю. Володимир вернувся з походу на Корсунь славним переможцем, на чолі вірної армії, вернувся з жінкою – грецькою царівною, став свояком самого наймогутнішого в світі грецького імператора. Авторитет князя Володимира піднявся до небувалої висоти, – і тому князь і осмілився покласти свою важку руку на стару віру підвладного йому народу, осмілився порушити народню святиню. Частина народу, найменше відпорна, послухалася князя й пішла хреститися, але не мала частина таки наказу цього не послухала й охреститись не схотіла; навіть не схильний до