2. Основні ознаки функціональних стилів

Кожний стиль має:

• сферу поширення і вживання (коло мовців);

• функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

• характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

• систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо);

• жанри реалізації (документи, художні твори, наукові праці тощо);

Розмовний стиль

Це найдавніший стиль, що виник з потреби спілкування. Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом. Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.

Сфера спілкування – усне повсякденне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві (в неофіційній обстановці).

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

Жанри реалізації – приватні листи, бесіди.

Основні мовні засоби:

• емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми – цвіркочуть, тюрлюнчать);

• суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення – еньк, -юсіньк-, -ечк- тощо;дорогенький, гарнюсінький, недалечко);

• прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові: Так, гаразд.);

• часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (пона-, поза-; понаїхало, позаховано);

• фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки (балакати, бац, ну, ага);

• заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка);

• типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.

Основні ознаки:

• безпосередня участь у спілкування;

• усна форма спілкування;

• неофіційність стосунків між мовцями (неформальне спілкування);

• невимушеність спілкування;

• непідготовленість до спілкування;

• використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

• використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка);

• емоційні реакції;

• потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

ПРИКЛАД:

• Як ся маєш, Оленко?

• Дякую, добре.

• А як ся мають твої тато й мама?

• Теж добре.

• А як ся мають твої брат і сестра?

• Чудово. Але я ще маю діда й бабу, дядька й тітку, небогу й зовицю, двоюрідних братів і сестер…