Сенсуалізм.

Томас Гоббс (1588-1679) – англійський державний діяч і філософ. З 1613 – секретар у Ф. Бекона. Основні твори: "Елементи законів, природних і політичних" (1640); "Філософські елементи вчення про громадянина" (1642), "Про тіло" (1655), "Про людину" (1658); «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і цивільної» (1651); "Про волю і необхідність" (1654).

Гоббс прагнув створити цілісну філософську світопояснюючу систему, вибудовану навколо трьох основних понять: Людина; Тіло; Громадянин. Філософія – "пізнання, що досягається за допомогою правильного міркування і пояснюючої дії”. При цьому, під міркуванням мається на увазі "розрахунок". "Обчислити – значить знайти суму речей, що складаються, або визначити залишок при відніманні чого-небудь з іншого. Отже, міркувати значить те ж саме, що складати або віднімати". Мова йшла про операції з поняттями, складаючи або віднімаючи які (сума понять: "чотирикутник", "прямокутний", "рівносторонній" – це "квадрат") люди мислять. "Тіло" – щось, що має властивості; те, що виникає і гине; а також сукупність певних речей і явищ. Філософія в Гоббса включає філософію природи та філософію держави (складається з двох розділів: "етики" й "політики"). Для поліпшення життя людей філософія покликана осягати явища і наслідки з їхніх причин і, одночасно, за допомогою вірних умовиводів пізнавати причини з наслідків.

Гоббс заперечував існування душ як специфічних субстанцій і визнавав матеріальні тіла як єдину субстанцію (віра в Бога – плід уяви). Він відлучив від філософії теологію. Пізнання виростає з відчуттів: даних безпосередньо або у вигляді спогадів, що зберігаються завдяки конвенціально сконструйованим знакам й іменам. Індивідуальне пізнання неясне, хаотичне, слабке. Щоб не тиражувати вже раніше здійснений досвід щодо предметів чи явищ, людина створює "мітки", фіксує їх і відтворює при потребі. Так відбувається акумуляція знань. Пізнання стає цілісним процесом.

Як істота суспільна людина перетворює "мітки" у "знаки": "перші мають значення для нас самих, останні ж – для інших". Мислення оперує з "реальностями знаків" – іменами. Загальні поняття – це "імена імен". "Реальністю пізнання" виступає мова. Всі інтелектуальні явища зв'язує головне – згода (конвенція) людей щодо їхнього змісту і сенсу.

"Філософія природи" також має очевидну тенденцію до семіотично-номіналістичної орієнтації. Гоббс уважає: "за винятком імені немає нічого загального й універсального. Час – це лише образ руху в його послідовності. Простір в нашій свідомості взагалі є лише примара якого-небудь тіла певної величини і форми". Людина – частина природи і підкоряється її законам. "Природний закон є знайдене розумом загальне правило, відповідно до якого людині забороняється робити те, що згубно для її життя або позбавляє її засобів до його збереження, і втрачати те, що вона вважає найкращим засобом для збереження життя".

Гассенді Пьер(1592-1655) –французький філософ і математик. Був дружній з Гоббсом і Кампанеллою, листувався з Галілеєм. Зазнав впливу скептицизму. Виступав проти Декарта, картезіанства і аристотелівсько-схоластичної картини світу. Витяг із забуття спадщину античних матеріалістів (атомізм) і дав їм блискучу за ерудицією і глибиною думки інтерпретацію, обновив ці вчення сучасними йому досягненнями науки і філософії. Свою філософську систему Гассенді поділяв на три частини: логіку, фізику й етику.

Логіку трактував широко, як таку, що включає в себе власне логіку, теорію пізнання і методологію. Розумів її як науку про правила, канони, норми, закони достовірного пізнання, необхідні для "лікування духу" від "мороку неуцтва". Гассенді послідовний сенсуаліст: розглядав ідеї як результат розумової переробки даних почуттів. Звідси його критика схоластики і раціоналізму. Однак допускав, що ідея Бога мислиться на основі уродженої схильності розумної душі. У цілому розглядав логіку як умову фізики.

Фізика будується ним як натурфілософія на основі атомістики Епікура. Усе складається з атомів, рух атомів задається силою, якою їх наділив Бог. Поряд з атомами існує порожній простір, без якого рух неможливий. Усі тіла – результат комбінацій атомів. Тварини і людина суть тіла, але вони мають чуттєву душу як принцип руху організму. Чуттєва душа матеріальна, складається з атомів і вмирає зі смертю тіла. Людина ж наділена ще й розумною душею, створеною Богом, нематеріальною і безсмертною. Фізика – центральна ланка в концепції Гассенді, але сам він розглядає її лише як умову етики.

Етика досліджує питання про те, як варто жити в цьому світі, чому сприяє його пізнання. Етика при цьому трактується з позицій евдемонізму (щастя).

Бейль охарактеризував Гассенді як найбільшого філософа серед вчених і найвидатнішого ученого серед філософів свого часу.

Джон Локк (1632-1704) – англійський філософ-просвітник, політичний діяч, засновник соціально-політичної доктрини лібералізму. Роботи Локка відносяться до епохи Реставрації в Англії. Він став безпосереднім учасником політичного життя і боротьби проти феодального абсолютизму, займав якийсь час високі адміністративні посади. У процесі цієї боротьби неодноразово залишав Англію, емігруючи у Францію та Нідерланди.

Незабаром після "славної революції" 1688 повертається в Англію і випускає один за іншим свої філософські та політичні праці, написані раніше. Найважливіші з них: "Досвід про людський розум" (1690), "Листи про віротерпимість", «Трактати про державне правління». До названих примикають наступні значні твори: "Про користування розумом" (1706), "Дослідження думки отця Мальбранша про бачення всіх речей і Бога" (1694).

У своїй основній праці розвинув теорію пізнання, яка базується на принципах емпіризму й сенсуалізму, ускладнених впливом номіналізму Гоббса та раціоналізмом Декарта. Вихідний пункт вчення Локка про пізнання і його концепції людини – заперечення теорії вроджених ідей, включаючи ідею Бога. Початково душа людини – “tabula rasa” („чиста дошка”). Усе знання добувається нами з досвіду, який розуміється філософом як виключно індивідуальний, не пов’язаний із соціальною взаємодією. Досвід по своїй структурі складається з ідей, якими Локк позначає відчуття і чуттєві образи пам'яті. Ці складові ("прості ідеї") входять до зовнішнього або зверненого усередину досвіду. Зовнішній досвід складається з відчуттів властивостей і сприйнять тіл, а досвід внутрішній (рефлексія) являє собою пізнання душі про свою власну діяльність через самоспостереження. Придбані з досвіду ідеї – ще не саме знання, а тільки матеріал для нього.

Щоб стати знанням, усе це повино бути перероблене діяльністю розуму (в абстракціях). За її допомогою прості ідеї перетворюються в складні. Процес пізнання і характеризується як сходження від простих ідей до складних. Прості ідеї зовнішнього досвіду поділяються на дві групи, різні за змістом: ідеї первинних й ідеї вторинних якостей. Тільки перші з них дають нам істинне знання реальних сутностей, а ідеї вторинних якостей, якщо їх групувати відповідним чином, дозволяють нам розрізняти речі за їх номінальними сутностями. Пізнання істинне лише остільки, оскільки ідеї згідні з дійсністю. Реальна сутність речей залишається невідомою, а розум має справу з номінальними сутностями. Однак Локка не можна вважати агностиком, бо ж, на його думку, наше завдання – знати не все, а тільки те, що важливо для нашого поводження і практичного життя, а таке знання цілком забезпечене нашими здібностями.

Разом з утворенням національних держав і культур в Європі закладалась і поліментальність філософії. Закінчилася у ХVІІІ ст. й загальноєвропейська „республіка вчених”. Політологічна й правова філософія Т. Гоббса і Дж. Локка була спрямована на виробку нового юридичного світогляду Англії, забезпечивши права громадянина, засади європейського лібералізму. Від мислителів ХVІІ (від Спінози не менше, ніж від Гоббса) йде образ природознавства, який стає еталоном, стилем і змістовною формою мислення взагалі.