2

Тема 5. Європейська філософія нового часу.

План лекції.

1. Природоцентризм і пізнавальна проблематика. Ф. Бекон.

2. Гносеологічна і соціальна проблематика філософів XVII ст.

3. Англійський скептицизм і французький матеріалізм XVIII ст.

4. Філософія доби Просвітництва у Франції і Німеччині.

Поворотні пункти духу глибоко вкоріненні в поступальному рухові людства: вони довго готуються й тому бувають рідко. Таким пунктом була філософія Нового часу – філософія незалежного духу, який світ мислить як механізм, а Бога витиснив по похилій площині Галілея на периферію Буття Природи (деїзм). Матеріалізм вживався тоді ще з Богом. Галілей вже описує світ математикою й механікою, але їм також треба Бог як Деміург і першорушій світу, який функціонує за законами механіки. Потім Лаплас піде далі: „У такій гіпотезі як Господь не маю потреби”. Бог-гіпотеза нічим не краще Знання-сили. Але чи здібні вони наблизити природу до життєвих сенсів людини, розширити її сенсожиттєвий простір? Чи може Біржа замінити Храм у цивілізації міста?

Матеріалісти Франції були атеїстами на словах: вони викинули Бога з думки разом з проблемою початку (світу, життя, людини). Фейєрбах розвінчував релігію, але обожнив любовні стосунки „Він” – „Вона”. Марксизм, який теж розпочався з критики релігії, обожнить „пролетаріїв” (протилежний – диявольський початок – буржуї, освятиться ненависть до них). Як говориться: без Бога ні до порога. Російський комунізм критику віри перетворив на карикатуру, але ж земних вождів обожнив як носіїв вищої Ідеї. Теоретичне безсилля штовхнуло матеріалізм до грубої практичної дії („критики зброєю”). Людину перетворили в знаряддя політичної дії, зробивши з філософії лише фігове прикриття їй.

1. Природоцентризм і пізнавальна проблематика. Ф. Бекон.

Продовженням лінії ренесансної натурфілософії стала надзвичайна інтенсифікація наукових відкриттів і настанова на експериментальне природознавство. Була створена й теоретична механіка.. Природоцентризм і пізнавальна проблематика стають засадами філософствування Нового часу, а Ф. Бекон – його засновником. “Новий Органон” став свідомою програмою великого відновлення наук. Природа проголошена пробним каменем філософії, а емпіризм її провідним принципом. Індуктивно-емпіричний і раціонально-дедуктивний методи також від нього.

Бекон Френсіс (1561-1626) – англійський філософ, засновник методології досвідної науки, вчення якого стало відправним пунктом мислення всього Нового часу. Як державний і політичний діяч займав вищі посади в тодішній Англії: генеральний прокурор і лорд – хранитель Великої печатки, лорд-канцлер. Як філософ почав з різкої критики середньовічної схоластики, вважаючи, що остання нічого не дала світові крім "будяка спірок і суперечок". Головну причину її безплідності Бекон бачив у зневазі природознавством, у зведені філософії до ролі служниці релігії. Прагнучи звільнитися від богослов'я, він прибігає до теорії двох істин, розмежовуючи тим самим компетенцію релігії, з одного боку, і філософії та науки, з іншого, присвячуючи далі усю свою діяльність розробці й пропаганді наукового знання (знання – сила). У якості мети Бекон проголосив не знання заради знання, а панування людини над природою.

У головному філософському творі - "Новий Органон або істинні вказівки для тлумачення природи" (1620) – Бекон ставить завдання сформулювати правильний метод дослідження природи: її можна скорити, лише підкоряючись її власним внутрішнім законам, не спотворюючи її образу. На цьому шляху люди зіштовхуються з численними перешкодами ("ідолами" або "примарами"), які заважають просуванню до істини. Причому, ці "примари" є атрибутами самої людської природи: сам наш розум ставить собі ці перешкоди і пастки. Є чотири групи таких "ідолів": 1) "примари роду" – обумовлені недосконалістюустрою наших чуттєвих органів; слабкістю розуму поза системним досвідом; 2) "примари печери" зв'язані з вузькістю поглядів, недоліками виховання окремих людей; 3) "примари ринку" – схильність людей (у силу впливу видимості, дезорієнтацій мислення завдяки узвичаєності слів мови і забобонам) до загальнопоширених оман, некритичності до штампів повсякденного слововживання; 4) "примари театру", обумовлені догматичною схильністю людей до однобічних концепцій, сліпої віри в авторитети. Треба свобода від запобігливих гадок.