7.Релігійна свідомість у сучасній Україні

В останнє десятиліття в Україні відбувається активізація релігійного життя та посилюється вплив релігії

на різні сфери життєдіяльності суспільства. Протягом цього періоду українське суспільство сформувало

стійкий інтерес до релігійних традицій та розуміння релігії і релігійних організацій як важливих соціальних

інституцій. В умовах соціальних трансформацій відбувається зростання кількості релігійних організацій,

загального рівня релігійності населення. Одним із виявів такого роду процесів є активізація релігійної

свідомості, що підвищує значущість питань, пов’язаних з її функціонуванням на суспільному та

індивідуально-особистісному рівнях.

Потребують подальшого розкриття соціально-філософські аспекти впливу різних факторів історичного,

політичного, економічного та етнокультурного характеру на стан і тенденцій у релігійній свідомості сучасного

українського суспільства, специфіку уявлень про світ та суспільство, що формуються в її рамках. Тобто

з'ясування залежності процесів, що відбуваються в релігійній свідомості, від сучасних суспільних

трансформацій. Для вирішення цього питання ми вважаємо необхідним встановити соціально-

філософський зміст сучасних процесів у релігійній свідомості українського суспільства. Тому метою цієї

статті є визначення основних чинників формування релігійної свідомості в українському суспільстві та їх

вплив на її активізацію і сучасний стан.

8.Етапи розвитку філософії та їх загальна характеристика

Філософію влучно називають духовною квінтесенцією свого часу, оскільки в неї як в магічному кристалі, відображаються духовні бурі та суперечності тієї чи іншої історичної епохи, знаходить втілення суспільна самосвідомість певного історичного періоду. Тому й етапи розвитку філософської думки виділяють від-повідно основним соціокультурним епохам історії людства. Їх можна зобразити наступним чином: філософія Стародавнього світу (VІ ст. до н. е. - V ст. н.е.); середньовічна філософія (V - ХV ст.); філософія епохи Відродження (ХV - ХVІ ст.); філософія Нового часу (ХVІІ - ХІХ ст.), яку в свою чергу можна поділити на філософію епохи промислової та наукової революції (ХVІІ ст.), філософію епохи Про-світництва (ХVІІІ ст.) німецьку класичну філософію, некласичну філософію (к. ХІХ - сер. ХХ ст.) та новітню посткласичну філософію другої треті ХХ ст.

Середньовічна філософія мала інші завдання і цілі, ніж антична, вона невіддільна в епоху патристики від історії християнської догматики, а схоластичний період являє собою спробу примирення католицької догми з філософією. Схоластика починається з Йоана Скотта Еріугени (9 століття) і найбільш повно представлена Фомою Аквінським (13 століття). З Йоана Ерігени переривається зв'язок західної думки зі Сходом, з Фомою Аквінським знову з'являється знайомство з усіма творами Аристотеля.

Головний філософський інтерес середніх віків — арабська філософія (Аверроес, Маймонід, аль-Кінді, аль-Фарабі, Ібн Сіна) залишається в колі понять грецької перипатетики. Основними питаннями, які хвилювали середньовічних філософів, були питання доказу існування Бога, розмежування теології та філософії. Важливий диспут про універсалії — співвідношення загального і одиничного, суперечка реалістів, які стверджували існування загальних понять поза людським розумом і до одиничних речей, з номіналістами, що визнавали реальне існування лише одиничних речей. Концептуалісти (Абеляр, Іоанн Солсберійський ) в спорі про універсалії вважали, що загальні поняття не існують незалежно від окремих речей, визнавали існування врозумі загальних понять, як особливої форми пізнання дійсності.

Головний недолік середньовічної філософії — відсутність природознавства^[13] і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів.

Епоха Відродження відрізняється, в першу чергу, пробудженням допитливості розуму, що звертається до вивчення явищ природи, по-друге — знайомством зі справжніми творами грецьких мислителів, по-третє — реакцією проти церковного гніту. Думка, методично не підготовлена до розв'язання питань, що вимагають точності експериментального дослідження, втрачається у фантастичних образах і створює низку псевдонаук — алхімія, магія, хіромантія, які тільки наприкінці ΧVII століття втрачають ґрунт, коли в кінці XVI століття починають торжествувати істинні принципи знання. Філософське мислення цього періоду є антропоцентричним, в центрі його уваги була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно - космічному житті, а в середні віки на ідеї спасіння. Саме людина в епохуВідродження усвідомлюється не носієм гріховності, а як вища цінність і онтологічна реальність.

У філософії початок Відродження пов'язаний із іменами італійського філософа Марсіліо Фічіно і німецького кардинала Миколи Кузанського. У Джироламо Кардано,Джордано Бруно, Кампанелли, Бернардіно Окіно зустрічається поєднання геніального провидіння і схоластичного сплетіння понять (наприклад, Ars lullianaРаймунда Луллія, перед якою схилявся Бруно, шляхом механічного поєднання понять намагалася зрозуміти всю дійсність), методичних недоліків, які давали можливість людям вірити в принципи таємних наук в той час, коли основа механічного світогляду вже була висловлена Декартом, а загальна будова світу пояснена Коперником. Розвиток ренесансного гуманізму нерозривно пов'язаний з ім'ям Еразма Ротердамського.

 16-17 століттях філософія інтенсивно розвивалася поза межами університетів, звільнившись від тісних рамоксхоластикиі зв'язку зтеологією.Томас Гоббс, на якого найбільший вплив малиПлатоніАристотель, сам здійснив грандіозний вплив на подальшуполітичну філософію.

У теорії пізнаннядля філософії Нового часу характерне протистоянняраціоналізмутаемпіризму. Раціоналізм, найвизначнішими прихильниками якого булиБенедикт Спіноза,Рене Декарт,Готфрід Лейбніц, притримується думки про те, що основою для пізнання єрозум,логічне мислення. Емпіризм, представлений у ці часиФренсісом Беконом,Джоржем Берклі,Томасом Гоббсом,Джоном Локком,Девідом Г'юмом, вважає, що джерелом будь-якого знання є передусімдосвід.

Один із найяскравіших представників епохи, Френсіс Беконстав родоначальникомемпіризму, вважав, що вища метанаукиполягає у забезпеченні панування людини над природою. На противагу йомуРене Декарт, основоположникраціоналізму, прагнув розробити універсальний метод для всіх наук. Характерна риса вчення Декарта —дуалізмсубстанцій.Бенедикт Спінозадотримувавсяпантеїстичнихпоглядів і протиставив дуалізму Декарта матеріалістичниймонізм, за що був відлучений відіудаїзму.Джон Локкрозвинув сенсуалістичну теоріюпізнання. Ідеїсуб'єктивного ідеалізмуу різних варіаціях пропонувалиДжордж БерклііДевід Юм. Об'єктивно-ідеалістичне вчення розробивГотфрид Лейбніц, який висловив ряд глибоких діалектичних ідей.

Філософія Просвітництва

Друга половина 18 століття — період широкого соціально-культурного руху Просвітництва, ідеалом якого була перебудовасуспільствана засадах розумного, раціонального законодавства, поширенняосвітита відповідноговиховання. Ця епоха породила цілу низку визначних філософів, серед якихШарль Луї де Монтеск'є,Дені Дідро,Вольтер,Жан-Жак Руссо,Жульєн Ламетрі,Поль Анрі Гольбах,Клод Адріан Гельвеційта інші мислителі, що виражали широкий спектр ідей, починаючи віддеїзмудо безкомпромісногоматеріалізму. Спільними для цих філософами були ідеїприродного праватасуспільного договору, захопленнямеханікоюНьютонаяк зразка наукового знання.