ЛЕКЦIЯ №4
Спілкування як інструмент професійної діяльності
Спілкування та комунікація.
Функція спілкування.
Види , типи і форми професійного спілкування.
Основні закони спілкування.
Стратегії спілкування.
Невербальні компоненти спілкування.
Гендерні аспекти спілкування.
Поняття ділового спілкування
4.1. Спілкування та комунікація.
Інтерес до спілкування виявляють представники різник наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Важливо зазначити, що сфера людського спілкування включає комунікацію, яка останнім часом постає важливим предметом досліджень. Багато дослідників не розмежовують поняття «спілкування» та «комунікація», а розглядають їх як синоніми.
Спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і обˈєднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Зауважимо, що в англійській мові немає слова «спілкування», а є лише слово «communication», яке розуміється набагато ширше, ніж «комунікація» в нашій літературі.
Спроба осягнути і розкрити сутність спілкування і комунікації в диференційованому контексті знайшла свій вияв в працях багатьох як західних дослідників, зокрема К. Ясперса, М. Гайдеггера, Ж-П Сартра, Дж. Г. Міда,П. Рікьора, М.Бубера, так і вітчизняних, - Г.С. Батищева, М.М. Бахтіна, А. М. Єрмоленка, Л.А. Ситниченка, М.С. Кагана, В. Курбатова, Б. Радіонова та ін.
--- У найзагальнішому смислі комунікація ( від communico – повідомлення, зв'язок, спілкування) як ознака конструктивної взаємодії людей у процесі отримання інформації. Тоді ж спілкування - це тип відносин,що характеризується ставленням партнерів один до одного як до рівних і обовˈязково наділених ознаками субˈєктивності. Спілкування – це обовˈязково взаємодія , яка передбачає зворотній звˈязок, активність обох сторін (діалог).
--- Говорячи про співвідношення комунікації і спілкування дослідник даного питання М.С. Каган зазначає 2 відмінності. Перша полягає в тому, що спілкування має цілісно-людський характер (практичний і духовний, інформаційний), тоді ж як комунікація є суто інформаційним процесом, тобто передаванням тих чи інших повідомлень. Друга відмінність «визначає характер самого звˈязку, вступаючих у взаємодію систем». У спілкуванні немає відправителя і отримувача повідомлень – є співрозмовники. В комунікації ми маємо справу з процесом односпрямованим.
--- Комунікація як передавання певних повідомлень не передбачає субˈєкт- субˈєктної взаємодії, вона виступає як інформаційний звˈязок субˈєкта з тим чи іншим обˈєктом. Той, хто є приймачем певного повідомлення повинен лише прийняти, зрозуміти, декодувати, належним чином засвоїти і діяти відповідно до нього, характеризуючись субˈєкт-субˈєктною спрямованістю,спілкування відрізняється тим, що передбачає не просто передачу інформації, а її розширення і збагачення, оскільки воно «циркулює» між партнерами, які однаково активні в пошуку спільної позиції,спільної системи цінностей.
--- Ще одна відмінність спілкування і комунікації, яку слід взяти до уваги, полягає у способі їх самореалізації. Структура повідомлення, як передачі інформації, монологічна, а структура спілкування, як процес циркуляції інформації, як правило – діалогічна.
--- Спілкування людей має завжди імпровізаційний характер для кожного з його учасників. Завдяки діалогічній спрямованості спілкування прагне побачити в іншому партнерові неповторного співбесідника, тоді ж як комунікаційне повідомлення є зверненням до будь-якого адресата, що перебуває в певній ситуації, відповідає певним вимогам.
Отже, ми визначаємо спілкування як процес взаємодії та взаємовідносин суб'єктів, в якому відбувся взаємообмін інформацією, діяльністю, вміннями. Обов'язково спілкування має субˈєкт-субˈєктний характер в індивідуально- особистісному прояві. Комунікацію ж не можна визначити як шлях повідомлень , форму зв'язку, процес передачі інформації за допомогою технічних засобів (ЗМІ, телефон…), як певний акт спілкування. Комунікація має соціально-інституційний характер і може мати як суб' єкт- суб'єктну так і суб'єкт-об'єктну форму. Отже, комунікація – це не спілкування у всьому його комплексі, а тільки акт спілкування. Таким чином спілкування передує комунікації. А комунікація, що є актом спілкування, виходить із спілкування.
4.2. Функції спілкування
Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний,регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний.
Інформаційно-комунікативна функція – з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача - прийом інформації та відповідна реакція на неї.
Спілкування також забезбечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов'язані способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін. Отже, регулятивно - комунікативна функція – відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.
Афективно – комунікативна функція належить до емоційної сфери людини. Річ у тім, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється під час спілкування. Це функція полягає у взаєморегуляції та взаємокорекції поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера.
Якщо взяти іншу основу для класифікації, то можна виокремити і такі функції спілкування, як організація спільної діяльності, пізнання людьми одне одного, формування та розвиток міжособистісних взаємин.
Усі функції спілкування спостерігаються в житті й виявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.
4.3. Види, типи і форми професійного спілкування
За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування:
контактне
дистантне (дистанційне)
Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація.
До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова по телефону, спілкування у листах тощо.
За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) — опосередковане (непряме). Для прямого спілкування — це зазвичай розмова, бесіда, доповідь тощо.
До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації по радіо, телебаченню, через книгу. Саме розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворення цілих галузей виробництва й спеціалізовані заклади: радіо-, телестудії; видавництва й типографії, пошту, телеграф, телефонні станції тощо, а також армію робітників, які їх обслуговують.
За формою існування мови розрізняють спілкування усне — письмове.
Усне спілкування, як правило, пов'язане з ознаками контактності і безпосередності, а письмове — з ознаками дистантності й опосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми мислення, що відображаються у більш складних мовних формах: відокремлені звороти, експресивні синтаксичні фігури і багато інших.
Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксованим. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень («Слово — не горобець: вилетить — не спіймаєш»).
З погляду змінної — постійної позиції «я — мовця» і «ти — слухача» розрізняють спілкування:
діалогічне
монологічне.
Діалог утворюється зміною ролей «я» і «ти», що організовує текст як суму реплік. Існує своєрідний зв'язок «я» (адресанта) і «ти» (адресата).
За кількістю учасників розрізняють спілкування
міжособистісне (особисте)
масове.
Кількісні відношення «1-1» і «1- декілька» приводять до міжособистісної комунікації, відношення «1- багато» — до масової (радіо, преса, телебачення).
З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування:
приватне
офіційне.
На відміну від приватного, офіційне спілкування обмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників організації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих, стереотипних компонентів (тексти ділових переговорів, протоколів, офіційно-ділових паперів).
Форми спілкування класифікують за різними ознаками. Скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладений організаційний аспект взаємодії. Згідно з нею до форм спілкування належать індивідуальні і групові бесіди, розмови телефоном, наради, переговори, конференції, збори, мітинги, дискусії, полеміка та ін.
Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми.
Монологічна форма – це доповідь, промова, лекція.
Діалогічна форма – бесіда, екзамен,збори, колоквіум.
До форм писемного професійного належить текст (науковий, технічний, науково – діловий, офіційно – діловий, науково - публіцистичний).
Тип спілкування.
Відомими і описаним в науковій літературі є такі типи:
- менторський тип спілкування, який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизації суспільного життя , гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально – психологічного характеру стосунків;
- «інформативний» тип спілкування, спрямований на передавання певної інформації . «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв’язання проблем на основі наукової методології;
-«натхненне» спілкування вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог;
- «конфронтаційний» тип спілкування, який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.