12.Вплив російської державно-культурної політики на формування української культури (XVIII-XX).

13.Вплив ситуації поліконфесцйності на культурний ландшафт сучасної України

Протягом ХХ ст. набуває визнання той факт, що втрата релігійної однорідності – не трагедія чи помилка, а об’єктивна закономірність розвитку сучасних суспільств. Навіть у найрозвинутіших з них, попри всі спроби відшукати оптимальну модель державно-церковних відносин, втілити принципи толерантного співіснування, узгодити національні інтереси з інтересами повноцінного функціонування затребуваних у суспільстві віросповідань, – поліконфесійність залишається джерелом соціальної напруженості. Що ж до перехідних суспільств, то в складних умовах соціально-економічної й політичної нестабільності, аномії соціальних інститутів, інтенсивної економічної й політичної стратифікації, підвищеної психологічної напруженості, високого рівня масової активності – поліконфесійність, витворена за лічені роки (оскільки бурхливий приріст релігійних конфесій не просто полегшується, а стимулюється розшарованим соціумом), перетворюється на потужний конфліктогенний чинник. У сучасному взаємозалежному, глобалізованому просторі цей чинник набуває додаткових можливостей для актуалізації, загрожуючи ескалацією світових релігійних протистоянь. З огляду на це феномен поліконфесійності стає предметом підвищеної уваги науковців. Взаємозв’язок конфесійної диференціації із сучасними політичними, етнонаціональними, соціально-психологічними процесами досліджували І.Курас, М.Кирюшко, М.Рибачук, Ю.Тищенко, О.Уткін.

В умовах політичної та економічної нестабільності, незрілої демократії, несформованої національної самосвідомості – поліконфесійність здатна серйозно загальмувати процеси національного розвитку, інтеграції соціуму, розбудови громадянського суспільства [2, 73]. Повною uмірою це відчула й українська нація: “міжконфесійні суперечності, поляризуючи український народ, стримували процес національної інтеграції і самовизначення” [3, 32], зумовили усталення розбіжних культурних, ментальних, світоглядних, мовних архетипів, склали реальну загрозу для консолідації соціуму, що вельми необхідна в умовах прискореної модернізації та завдань національного відродження.

Власне, й українська культура завдячує своїй усталеній поліконфесійності тим, що досить тривалий час існувала як культура європейська, як відкрита система цінностей. Маємо всі підстави твердити, що саме сьогодні в Україні витворилася історично унікальна ситуація, коли найрізноманітніші конфесії справді отримали чимало можливостей для свого утвердження, віднайдення власної ніші в соціумі. Ніколи за всі історичні часи церковні та релігійні структури не знали такого ступеня свободи і правових гарантій, не перебували в обставинах, коли релігійне життя “визначається не державною доктриною чи політикою релігійного керівництва, а самовідтворюючими процесами взаємотолерування релігійних груп

Поліконфесійність українського суспільства вимагає знаходження якісно нової, “інтегральної” ідентичності на основі світоглядного плюралізму.