Догляд за хворими Ковальова

Змістовий модуль 3. Догляд за дітьми, його роль у лікувальному процесі та організація.

карської речовини безпосередньо в кров’яне русло, шо є необхідним при невідклад­ них, тяжких станах, проведенні регідратації у тому разі, коли дефіцит рідини не можна усунути шляхом перорального вживання ліків. Внутрішньовенні ін'єкції ш и ­ роко застосовують для введення антибіотиків; це гарантує швидке потрапляння лі­ карської речовини до ураженого органа. При цьому ліки з кров’ю надходять у праве передсердя і шлуночок серця, у судини легенів, у ліве передсердя і шлуночок, а звідти — у загальне коло кровообігу до всіх органів і тканин.

Внутрішньовенні ін'єкції найчастіше виконують у вени ліктьової ямки, оскіль­ ки вони мають великий діаметр, лежать поверхнево і порівняно майже не змішують­ ся під час пункції, а також у поверхневі вени кисті, передпліччя, рідше — у вени нижніх кінцівок. У дітей ліктьові вени дещо тонші, меншого діаметра, підшкірна жирова клітковина у дітей раннього віку розвинена більше, ніж у дорослих, тому проведення внутрішньовенних ін'єкцій погребує високої кваліфікації.

За необхідності інфузійного введення лікарських розчинів внутрішньовенний до­ ступ у периферійну судину здійснюють за допомогою інфузійної канюлі (периферій­ ного катетера) завдовжки до 6 см, яку встановлюють у периферійну вену за допомогою голки-провідника; найчастіше — у поверхневі вени кисті. Ця процедура малоінвазивна порівняно з методикою встановлення центрального катетера у яремні та підключичні вени, оскільки ризик розвитку таких небезпечних ускладнень, як травма легенів, ура­ ження близько розташованих судинних і нервових стовбурів тощо відсутній. До того ж, хвора дитина не зазнає зайвих болісних відчуттів під час повторних венепункцій, що створює їй комфортніші умови для лікування і полегшує роботу медперсоналу.

Периферійний катетер (його зовнішню частину) надійно фіксують на шкірі па­ цієнта і він може бути у вені протягом 24—72 год, проте потребує певного догляду.

У дітей застосовують катетери, у яких розмір зовнішнього діаметра становить 0.6—0,8 мм. довжина канюлі (частини катетера, що залишилася у вені) — 19—25 мм у новонароджених і дітеіі раннього віку, у дітей старшого віку — 1— 1,2 мм, довжина канюлі — 32—45 мм (мал. 112).

Основні моменти встановлювання і догляду за інфузійними катетерами;

•використовувати якомога менший розмір канюлі;

•установлювати можна меншу швидкість струменя інфузійного розчину;

•ураховувати подразливу дію розчинів;

• уникати катетеризації вен у ділянці суглобів;

• надійно фіксувати зовнішню частину катетера на шкірі пацієнта;

330

Тема 21. Облік та правила зберігання лікарських засобів.

•дотримуватися часу, упродовж якого рекомендується перебування канюлі у

вені;

•дотримуватися правил асептики й антисептики під час установки і догляду за катетером;

•не перевстановлювати в канюлю частково або повністю видалену з неї голку.

Ін’єкційні ускладнення

Більшість ін'єкційних ускладнень є наслідком неправильних дій медичного персоналу, а саме:

•порушення правил асептики: інфільтрат, абсцес, сепсис, сироватковий гепатит. СНІД;

•неправильний вибір місця ін 'єкції: інфільтрати, шо погано розсмоктуються, ушко­

дження окістя (періостит), судин (некроз, емболія), нервів (параліч, неврит);

• неправильна техніка виконання ін'єкції: поломка голки, повітряна або медика­ ментозна емболія, адергійні реакції, некроз тканин, гематома.

Інфільтрат є найпоширенішим ускладненням підшкірної і внутрішньом’язової ін'єкції. Найчастіше утворюється, якщо:

а) ін’єкцію виконано тупою голкою; б) для внутрішньом’язової ін'єкції використовують коротку голку, призначену

для внутрішньошкірних або підшкірних ін’єкцій; в) неправильно вибране місце ін’єкції;

г) проводять часті ін’єкції в одне й те саме місце; г) порушено правила асептики.

Абсцес — гнійне запалення м'яких тканин з утворенням порожнини, заповненої гноєм. Причини утворення абсцесів ті само, шо й інфільтратів. При цьому відбу­ вається інфікування м'яких тканин унаслідок порушення правил асептики.

Поломка голки може бути внаслідок різкого скорочення м ’язів сідниці під час внутрішньом'язової ін’єкції, якщо з пацієнтом перед ін’єкцією не проведено попе­ редньої бесіди або ін'єкцію зроблено в положенні хворого стоячи.

Медикаментозна емболія може настати внаслідок ін'єкції олійних розчинів під­ шкірно або внутрішньом'язово (внутрішньовенно олійні розчини не вводять!) і потрап­ ляння голки в судину. Олійний розчин, опинивш ися в артерії, закупорює її, що призводить до порушення живлення прилеглих тканин, некрозу їх. Ознаками не­ крозу є: посилення болю в ділянці ін'єкції, набряк, почервоніння або червоно-си- нюшний колір шкіри, підвищення місцевої і загальної температури. Якщо олія опи ­ ниться у вені, то з течією крові вона потрапить у легеневі судини, спричинивши симптоми емболії легеневих судин: раптовий напад задухи, кашель, синюшність верхньої половини тулуба (ціаноз), відчуття здавлювання в грудній клітці.

Повітряна емболія при внутрішньовенних ін’єкціях є також ускладненням. Озна­ ки емболії ті. шо і під час медикаментозної, але з’являються вони дуже швидко — протягом І хв.

Ушкодження нервів може трапитися під час внутрішньом’язових і внутрішньовен­ них ін’єкцій або механічно (при неправильному виборі місця ін’єкції), або хімічно, коли депо лікарського засобу виявляється поряд із нервом, а також унаслідок заку­ порювання судини, що живить нерв. Тяжкість ускладнення може бути різною — від невриту до паралічу кінцівки.

Тромбофлебіт — запалення вени з утворенням у ній тромбу — спостерігається при частих венепункціях однієї і тієї ж вени або при використанні тупих голок. Озна­

331

Змістовий модуль 3. Догляд за дітьми, його роль у лікувальному процесі та організація.

ками тромбофлебіту є біль, гіперемія шкіри і утворення інфільтрату за ходом вени. Температура тіла може бути субфебрильною.

Некроз тканин може розвинутися внаслідок невдалої пункції вени і помилково­ го введення під шкіру значної кількості подразливого засобу. Потрапляння препа­ ратів у тканини під час венепункції може бути внаслідок проколювання вени на­ скрізь, не потрапляння у вену. Найчастіше спостерігається при невмілому внутріш­ ньовенному введенні 10 % розчину кальцію хлориду. Якшо розчин усе-таки потрапив під шкіру, слід негайно накласти джгут вище від місця ін'єкції, потім увести в місце ін’єкції і навколо нього ізотонічний розчин натрію хлориду — 50—80 мл (щоб зни ­ зити концентрацію препарату).

Гематома може виникнути також унаслідок невмілої венепункції: під шкірою з'являється багрова пляма, оскільки голка проколола вену наскрізь і кров потрапи­ ла в тканини. Пункцію вени слід припинити і притиснути це місце на декілька хвилин ватною кулькою, змоченою етиловим спиртом: внутрішньовенну ін'єкцію виконують в іншу вену, а на ділянку гематоми кладуть зігрівальний компрес.

Алергійні реакції на введення того чи того лікарського засобу можуть виявлятися у вигляді кропив'янки, гострого нежитю, гострого кон'юнктивіту, набряку Квінке. шо нерідко виникають через 20—30 хв після введення препарату.

Найгрізнішим ускладненням атергійної реакції є анафілактичний шок. Анафілак­ тичний шок розвивається протягом декількох секунд або хвилин від моменту введен­ ня лікарського препарату. Що швидше розвивається шок, то гірший прогноз.

Основні симптоми анафілактичного шоку: відчуття жару в тілі, здавлення в грудній клітці, задуха, запаморочення, біль голови, неспокій, різка слабість, зни ­ ження AT, порушення серцевого ритму. У тяжких випадках до цих ознак приєдну­ ються симптоми колапсу, а смерть може настати через декілька хвилин після появи перших симптомів анафілактичного шоку. Лікувальні заходи при анафілактичному шоку повинні проводитися негайно після виявлення відчуття жару в тілі.

Віддаленими ускладненнями, які виникають через 2—4 міс. після ін'єкції, є вірус­ ний гепатит В, D. С. а також ВІЛ-інфекція.

Значна концентрація вірусів парентерального гепатиту міститься в крові і спер­ мі, менша концентрація — в слині, сечі, жовчі та інших секретах як у пацієнтів, хворих на гепатит, так і у здорових вірусоносіїв. Передача вірусу може відбуватися під час переливання крові і кровозамінників, лікувально-діагностичних маніпуля­ цій, у ході яких відбувається порушення цілості шкіри і слизових оболонок.

До групи найбільшого ризику зараження вірусом гепатиту належать особи, які здійснюють ін'єкції. Серед способів передачі вірусного гепатиту В перше місце зай­ мають уколи голкою або ушкодження гострим інструментарієм, і зумовлені зазвичай недбалим ставленням до використаних голок і повторним використанням їх. Переда­ ча збудника може відбуватися також через руки особи, у якої є ушкодження шкіри.

Висока ймовірність зараження зумовлена: високою стійкістю вірусу в зовніш­ ньому середовищі: тривалістю інкубаційного періоду (6 міс. і довше); великою кіль­ кістю безсимптомних носіїв.

На цей час запроваджено специфічну профілактику вірусного гепатиту В ш ля­ хом вакцинації.

ВІЛ-інфекція. що зрештою призводить до СНІДу (синдрому набутого імуноде­ фіциту), також є загрозливою для життя. Зараження відбувається майже завжди внаслідок необережних, недбалих дій під час виконання медичних маніпуляцій: уколи голкою, порізи осколками пробірок і шприців, контактування з ушкоджени-

332

Тема 21. Облік та правила зберігання лікарських засобів.

ми ділянками шкіри руками, не захищеними рукавичками. Щ об захистити себе від інфікування ВІЛ, кожного пацієнта слід розглядати як потенційного ВІЛ-інфікова- ного, оскільки навіть негативний результат дослідження його сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ може виявитися псевдонегативним. Це пояснюється наяв­ ністю безсимптомного періоду, що триває від 3 тиж. до 6 міс., протягом якого анти­ тіла в сироватці крові ВІЛ-інфікованої людини не визначаються.

Особливості використання очної мазі, очних та вушних крапель

При захворюваннях очей у дітей за призначенням лікаря закапують краплі або закладають мазь (мат. 114. 115). Перед процедурою медична сестра ретельно миє руки щіткою з милом, протирає їх етиловим спиртом (або спеціальним дезінфекційним за­ собом для рук). Якщо флакон з лікарським засобом не обладнано спеціальною піпет­ кою для закапування крапель в очі, лікарський засіб набирають у звичайну піпетку.

Техніка виконання: вказівним пальцем злегка відтягують нижню повіку, іншою рукою поволі випускають із піпетки одну краплю (ближче до носа), при цьому якщо хвора дитина здатна зрозуміти прохання, слід попросити її подивитися в протилеж­ ний бік. Згодом закапують другу краплю і просять дитину заплющити очі. Піпетку після використання промивають теплою водою і помішають у спеціальний футляр.

При закладанні очної мазі відсувають нижню повіку вниз і на кон’юнктиві за­ лишають мазь, дитину просять заплющити очі, після чого обережними рухами паль­ ців по повіці розподіляють мазь.

Для виконання цієї процедури можна користуватися спеціальною скляною оч­ ною паличкою. Піпетки та очні палички використовувати індивідуально для кожно­ го хворого.

Перед закапуванням крапель у ліве вухо голову хворого повертають праворуч або нахиляють до правого плеча. Лівою рукою відтягують вушну часточку (рос. моч­ ка уха), причому в дітей раннього віку в напрямку назад і вниз, у старших — назад і вгору (мал. 116. 117). Це пов'язано з анатомічними особливостями зовнішнього слухового ходу в дітей. Правою рукою закапують декілька крапель у слуховий хід (згідно з інструкцією до застосування ліків). Після цього у вухо закладають невели­ кий ватний тампон на декілька хвилин або пов’язують голову хустинкою.

333

Змістовий модуль 3. Догляд за дітьми, його роль у лікувальному процесі та організація.

Особливості інгаляційної терапії

Інгаляційна терапія — один із методів лікування у педіатричній практиці і є парентеральним способом уведення лікарських речовин. Розрізняють інгаляції па­ рові, тепловологі, олійні, аерозольні. Ефект інгаляційної терапії визначається без­ посереднім впливом діючої речовини на слизові оболонки дихальних шляхів і зале­ жить від ступеня розсіювання аерозолю.

В умовах стаціонару інгаляції проводять за допомогою аерозольних, парових, універсальних (розрахованих на проведення тепловологих інгаляцій розчинами рі­ динних та порошкоподібних речовин), ультразвукових аерозольних апаратів. Паро­ вий інгалятор обладнаний теплорегулятором для підігріву аерозолів до температури тіла. В ультразвукових інгаляторах розсіювання лікарських засобів здійснюється ультразвуковими коливаннями; потік і температура повітря регулюються. Для про­ ведення інгаляцій дітям раннього в і к у використовують спеціальні маскові насадки (мал. 118, 119).

Інгаляції проводять за призначенням лікаря в спеціально обладнаному при­ міщенні (фізіотерапевтичний кабінет або відділення).

&

334

Тема 21. Облік та правила зберігання лікарських засобів.

Правила користування кишеньковим та стаціонарним інгаляторами

Кишеньковим інгалятором зазвичай користуються хворі на бронхіальну астму. Якщо вік дитини такий, шо вона не спроможна самостійно користуватися інгалято­ ром, це роблять батьки, а медичний персонал перед виписуванням дитини зі стаціо­ нару повинен навчити їх правилам користування. Для дітей раннього віку викорис­ товують інгалятори зі спеціальними насадками — спейсерами, які дають можливість уникати втрати лікарського засобу під час інгаляції (мал. 120— 122).

Перевірка інгалятора. Перед першим використанням інгалятора або після пере­ рви в користуванні ним більш ніж 1 тиж. його треба перевірити. Для цього зняти ковпачок мундштука, злегка натискуючи на нього з боків, добре струснути інгалятор та зробити одне розпилення у повітря, щоб переконатися в його адекватній роботі.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ІНГАЛЯТОРА

1.Зняти ковпачок мундштука і, злегка натискуючи на нього з боків, перекона­ тися в чистоті внутрішньої та зовнішньої поверхонь мундштука.

2.Старанно струснути інгалятор.

3.Узяти інгалятор, тримаючи його вертикально між великим та всіма рештою пальцями, причому великий палець повинен розташовуватися на корпусі інгалятора нижче від мундшту ка.

4.Зробили максимально глибокий видих, мундштук вставити у рот між зубами, охопити його губами, не прикушуючи при цьому.

5.Почати вдих через рот, у цю ж мить натиснути на верхівку інгалятора (поч­ неться розпилення ліків). При цьому хворий повинен повільно і глибоко вдихати. Одне натискання на верхівку інгалятора відповідає одній дозі.

6.Затримати дихання, вийняти інгалятор з рота і зняти палець із верхівки інга­ лятора. Дитина повинна затримати дихання настільки, наскільки зможе.

7.Якщо розпилення потрібно продовжити, треба зачекати приблизно 30 с, три­ маючи інгалятор вертикально. Після цього виконати дії. описані в пунктах 2—6.

Останніми роками в педіатрії широкого застосування набула небулайзерна інга­ ляційна терапія, шо грунтується на дрібнодисперсному розсіюванні лікарської речо­ вини за допомогою компресора (мат. 123).

335

Змістовий модуль 3. Догляд за дітьми, його роль у лікувальному процесі та організація.

Перевагами цього методу інгаляційної терапії порівняно з іншими є те, шо ліки, які розсіюються, безпосередньо діють на зону запалення в слизових оболонках ди ­ хального тракту; лікарська речовина, яка надходить під час інгаляції, не всмоктуєть­ ся у кров, проте глибоко проникає в легені. Проведення небулайзерної терапії не потребує координації вдиху з інгаляцією і тому є єдиним можливим методом аеро­ зольної терапії у дітей віком до 5 років хворих на бронхіальну астму.

Методика і техніка подавання зволоженого кисню та користування кисневою подуш­ кою. Оксигенотерапію застосовують для ліквідації або зменшення артеріальної гіпо­ ксемії. Це достатньо ефективний спосіб, який сприяє підвищенню вмісту кисню в крові хворого. Кисень призначають особам із недостатнім забезпеченням органів і тканин киснем, яке виникає при різноманітних захворюваннях дихальної системи, органів кро­ вообігу, при отруєннях, шоку, набряку легенів, після складних хірургічних втручань.

Тривалість оксигенотерапії — від декількох годин до декількох діб залежно від стану хворого. Кисень, що подається хворій дитині, обов'язково повинен бути зво­ ложеним, а його постійна концентрація в повітрі, шо його вдихає хворий, становить 24—44 %. Подають зволожений кисень різними засобами. Для цього використову­ ють пластикові носові катетери, що їх уводять безпосередньо у носові ходи і фіксу­ ють пластиром (мал. 124). Катетери, а також вода, через яку подається кисень, по­ винні бути стерильними. Окрім катетерів зволожений кисень подають через лицеві маски (мал. 125), пластмасові ковпаки або тенти для голови, у яких на відміну від кисневих палаток підтримується необхідна концентрація кисню за допомогою апа­ рата для оксигенотерапії (мал. 126).

Одним із засобів подачі кисню є киснева подушка (мал. 127). Киснева подушка — чотирикутний прогумований мішок, який з ’єднаний гумовою трубкою з краном та мундштуком або лійкою. Подушка вмішує до 10 л кисню, заповнюють її в аптеці або централізовано на кисневій станції. Перед застосуванням кисню мундштук об­ гортають 2—3 шарами марлі, змоченою водою, потім притуляють до рота хворої дитини і відкривають кран, за допомогою якого регулюють подачу кисню.

Після значного зменшення кількості кисню його витискують вільною рукою. Перед застосуванням мундштук обробляють дезінфекційними розчинами, кип’ятять або протирають етиловим спиртом.

336