- •Кафедра нервових хвороб
- •Тема 9. Мозочок, синдроми ураження мозочка.
- •Основні положення, що складають зміст теми № 8
- •Синдром паркінсонізму
- •Кінограми гіперкінезів запозичені з робіт професора Василя Даниловича Білика Теоретичні положення, що складають зміст теми № 9.
- •Дослідження функцій координації рухів.
- •Симптоми ураження мозочка
Кінограми гіперкінезів запозичені з робіт професора Василя Даниловича Білика Теоретичні положення, що складають зміст теми № 9.
Мозочок – одне з провідних утворень нервової системи, які відповідають за статику, координацію рухів та м’язовий тонус.
Мозочок (cerebellum) разом зі стовбуром мозку знаходяться у задній черепній ямці, над якою у вигляді даху розташовується намет мозочка (tentorium cerebelli), що відділяє мозочок від великого мозку.
Анатомічно мозочок складається з середнього відділу – хробака (vermis) та півкуль (hemispherae). У філогенетичному плані найбільш важливим виявився розподіл на три основні частини:
архіцеребеллум (archicerebellum) або флоккулонодулярна доля – це найбільш стара частина мозочка, що включає лише клаптики та вузлик черв’яка; архіцеребеллум має тісний зв’язок з вестибулярною системою і тому іноді його позначають як вестибулоцеребеллум;
палеоцеребеллум (paleocerebellum) включає передню долю разом з язичком мозочка, центральну дольку, culmen, піраміду черв’яка та язичок нижнього черв’яка; палеоцеребеллум являє собою давню частину мозочка, він отримує імпульси переважно по спино-мозочковим шляхам і тому має іншу назву як спино-церебеллум;
неоцеребеллум (neocerebellum), відомий також як задня доля, включає всі інші частини черв’яка та півкулі мозочка; це найбільша і у філогенетичному відношенні наймолодша частина мозочка – її розвиток тісно пов’язаний з розвитком кори великих півкуль та випрямленням пози приматів; точні рухи, які продукує рухова кора великих півкуль, модифікуються неоцеребеллумом і, оскільки зв’язок мозочка з корою великих півкуль відбувається через ядра моста, іншою назвою неоцеребеллума є понтоцеребеллум.
Зовнішня поверхня мозочка, на відміну від поверхні великих півкуль, має хвилястий вигляд, оскільки всі звивини мозочка однаково малого діаметру і розташовані паралельно одна одній подібно до листків, що розділені вузькими борознами.
Поверхня мозочка вкрита сірою речовиною (корою мозочка), яка складається з 3-х шарів – молекулярного, шару клітин Пуркіньє та гранулярного. Клітини Пуркіньє – це нейрони мозочка, які передають еферентні імпульси від кори мозочка назовні до кори великого мозку або інших структур.
У білій речовині півкуль мозочка розташовані чотири парних ядра: зубчасте (n. dentatus), ядро покришки (n. tecti або n. fastigii), коркоподібне (n. emboliformis) та кулясте (n. globosus).
Включення мозочка в систему координації рухів забезпечується його зв’язками з пропріорецепторами, розташованими в органах рухів, вестибулярним апаратом, корою головного мозку та іншими структурами. Всі аферентні та еферентні шляхи мозочка утворюють так звані ніжки мозочка.
Кожна частина стовбуру мозку з’єднана з мозочком парою ніжок: верхні (передні) ніжки розташовані на рівні середнього мозку, середні – на рівні моста, нижні – на рівні довгастого мозку. Ніжки складаються з провідних шляхів, по яких імпульси надходять до мозочка або йдуть від нього.
Через нижні ніжки проходять шляхи, які несуть інформацію від утворень стовбуру головного мозку та спинного мозку до мозочка:
- Задній спино-мозочковий шлях (шлях Флексіга). Перший нейрон цього шляху знаходиться у спинномозковому ганглії, його дендрити йдуть у складі периферичних нервів та з’єднуються з пропріорецепторами м'язів, суглобів, сухожилків та окістя, його аксон у складі заднього корінця підходить до ядер Стиллінга (стовпів Кларка), які розташовані медіально в основі заднього рогу спинного мозку і розповсюджуються вздовж спинного мозку від рівня С8 до рівня L2 – сегментів. Ці клітини являються другими нейронами, їх аксони, власне кажучи, і формують задній спинномозково-мозочковий шлях, tractus spinocerebellaris posterior, (шлях Флексіга). Волокна цього шляху розташовуються у задніх відділах бокових стовпів близько до поверхні спинного мозку, вони піднімаються (на однойменному боці) до нижньої ніжки мозочка і через неї проходять до кори стародавнього мозочка (палеоцеребеллума).
- Вестибуло-мозочковий шлях починається від вестибулярного ядра Бєхтєрєва і через нижні ніжки досягає ядра вершини (n.fastigii).
- Оливо-мозочковий шлях починається у нижній оливі на протилежному боці і закінчується на клітинах Пуркіньє у корі мозочка.
- Ретикуло-мозочковий шлях починається від ретикулярної формації, доходить до кори черв'яка і поєднує мозочок з екстрапірамідною системою.
Через середні ніжки проходять шляхи, які з'єднують кору півкуль мозку через міст з мозочком.
- Лобно-мосто-мозочковий шлях починається від передньої та середньої лобних звивин, проходить через centrum semiovale, переднє стегно внутрішньої капсули і закінчується в клітинах мосту, які є другим нейроном цього шляху.
- Потилично-скроневий шлях починається від кори скроневої та потиличної часток півкуль великого мозку і через заднє стегно внутрішньої капсули досягає клітин мосту.
Усі аксони других нейронів клітин мосту переходять на протилежний бік і через середні ніжки мозочка досягають кори його півкуль. Наступний нейрон зв'язує кору півкуль мозочка із зубчастим ядром.
Через верхні змішані ніжки мозочка проходять:
Передній спинномозково-мозочковий шлях, tractus spinocerebellaris anterior, (шлях Говерса). Перший нейрон цього шляху знаходиться у спинномозковому ганглії, його дендрити йдуть у складі периферичних нервів та з’єднуються з пропріорецепторами м'язів, суглобів, сухожилків та окістя, його аксон у складі заднього корінця підходить до „других нейронів”, розташованих вздовж всієї довжини спинного мозку, включаючи поперековий відділ, і дають початок передньому спино-мозочковому шляху, tractus spinocerebellaris anterior. Його волокна йдуть у передніх периферичних відділах бічних канатиків спинного мозку як своєї, так і протилежної сторони, і досягають мозочка. На відміну від заднього спинномозково-мозочкового шляху, передній шлях минає міст та середній мозок і входить у черв’як через верхні ніжки мозочка, де відбувається перехрест волокон, що йшли по протилежному боку. Завдяки полісинаптичному проведенню імпульсів палеоцеребеллум отримує інформацію про всі аферентні сигнали глибокої чутливості і про всі зміни м’язового тонусу.
Провідні шляхи, що йдуть від мозочка (еферентні), починаються від зубчастого ядра і проходять через верхні мозочкові ніжки. Ці шляхи роблять подвійне перехрестя верхніх ніжок (перехрестя Вернекінка) і закінчуються на червоних ядрах (п. rubrae) з протилежного боку. Від червоних ядер починається руброспінальний шлях (монаківський шлях). Після виходу з червоного ядра цей шлях знов перехрещується (перехрестя Фореля), спускається у стовбурі мозку, у складі бокового стовпа спинного мозку і досягає α- і γ-мотонейронів передніх рогів. Вірогідно, так відбувається вплив мозочка на тонус м’язів.
Але головним виходом з мозочка є денто-рубро-таламо -кортикальний шлях, по якому інформація про рухові програми, які зберігаються у мозочку, як в бібліотеці, відправляються до моторної кори, до передньої центральної звивини.
Слід пам’ятати, що півкулі мозочка завжди пов’язані з відповідною стороною тіла та протилежною півкулею великого мозку.
Функції мозочка: діє в якості координаторного центру по забезпеченню рівноваги тіла та підтриманню м’язового тонусу. Він також забезпечує можливість виконання дискретних та точних рухів, тому що є фактично «бібліотекою» простих та складних моторних програм, що напрацьовані протягом розвитку та життя людини. Його порівнюють з комп’ютером, що тримає у «пам’яті» компоненти рухів, обробляє інформацію, що надходить з усіх ділянок тіла, опорно-рухового апарату, вестибулярних та окорухових ядер і по «замовленню» від кори півкуль на виконання запланованого руху (змотивованого потребами організму на цей час) вертає до неї «пакет» готових рухових програм, які вже виконуються у точній, скоординованій послідовності за допомогою системи пірамідних шляхів.