17.4. Підстави виникнення господарських зобов’язань

Підставами виникнення господарських зобов’язань є різноманітні юридичні факти або їх сукупності (юридичні склади), тобто певні життєві обставини, з якими законодавство пов’язує виникнення, зміну та припинення господарських правовідносин.

Згідно зі ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати:

а) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність. Так, зі змісту ч. 6 ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р. випливає, що енергопостачальними, які здійснюють постачання електроенергії на закріпленій території, зобов’язані укладати договори постачання електроенергії зі споживачами, які розташовані на цій території. Варто сказати, що з теоретичної точки зору вказувати закон та інші нормативно-правові акти в одній «шерензі» з господарським договором, створенням об’єктів інтелектуальної власності, завданням шкоди та іншими юридичними фактами, на підставі яких виникають господарські зобов’язання, є не зовсім коректним. Норма права лише створює юридичну можливість виникнення, зміни та припинення правовідношення. Сполучною ланкою між нею та суб’єктивними правами (обов’язками) конкретного суб’єкта виступають юридичні факти. Тобто десь у кінцевому результаті нормативно-правовий акт дійсно може вважатися підставою виникнення взагалі будь-яких правовідносин, але він не може вважатися юридичним фактом;

б) з акту управління господарською діяльністю. Так, державне замовлення на поставку продукції для державних потреб разом з державним контрактом утворюють юридичний склад, що породжує зобов’язання з постави продукції для державних потреб;

в) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір є найпоширенішою підставою виникнення господарсько-договірних зобов’язань. При чому господарсько-договірні зобов’язання виникають як на підставі вільних, так і на підставі волюнтарних договорів (укладення яких є обов’язковим для однієї зі сторін), як на підставі пойменованих (передбачених актами законодавства), так і непойменованих (не передбачених актами господарського законодавства) господарських договорів. Єдиною умовою при цьому є те, що такі господарські договори не повинні суперечити закону. Підставою для виникнення господарських зобов’язань також можуть бути односторонні угоди, як передбачені законом, так і не передбачені ним, але такі, що не суперечать йому. По суті йдеться про односторонні правочини. Взагалі, на думку авторів, законодавець не виправдано застосував у ст. 174 ГК України термін «угода» замість терміна «правочин». Тим самим він лише поглибив термінологічні розбіжності між ГК України та ЦК України.

г) внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав. Завдання шкоди вважається правопорушенням (деліктом) і тягне за собою обов'язок правопорушника відшкодувати завдану шкоду. Зобов’язання, яке виникає на підставі делікту, називається деліктним. Внаслідок придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те правових підстав у відповідного суб’єкта виникає зобов’язання повернути безпідставно отримане. Таке зобов’язання називається кондиційним. Як деліктні, так і кондиційні зобов’язання спрямовані на відновлення правового становища учасника господарських відносин до того стану, в якому воно було до порушення;

д) у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Події найчастіше виступають в якості правозмінних та правоприпиняючих обставин. Правоутворюючими вони можуть бути у відносинах страхування та підприємницьких ризиків.

Розглядаючи підстави виникнення господарських зобов’язань, варто зазначити, що за господарським законодавством України обіцянки та добровільно взяті на себе зобов’язання етичного характеру (благодійництво тощо) учасників господарських відносин не є юридичними фактами. Вони не породжують для суб’єктів, які їх роблять господарських зобов’язань. Тому не зовсім коректним є застосування поняття „зобов’язання” для позначення у ч. 2 ст. 177 ГК України по суті, обіцянки або ж добровільно взятого на себе зобов’язання етичного характеру про надання господарської допомоги у вирішенні соціальних та комунальних проблем.

Наведений у ст. 174 ГК України перелік підстав виникнення господарських зобов’язань не є вичерпним. Актами законодавства можуть бути передбачені й інші юридичні факти, які породжують господарські зобов’язання.