Тема 15. Правове регулювання ціноутворення.

15.1. Поняття та види цін, їх функції

Державного впливу в умовах переходу до ринку потребують різноманітні процеси, що відбуваються в економіці, в тому числі й ціноутворення. У ціні перетинаються всі основні проблеми розвитку економіки і суспільства. У першу чергу це стосується виробництва та реалізації товарів, формування їх вартості, розподілення та використання ВВП та національного доходу. Ціна є грошовим вираженням вартості, тобто визначенням за допомогою грошей субстанції ціни. У ринковій економіці ціна є загальним регулятором процесу суспільного виробництва, вплив якого на діяльність суб'єктів господарювання доповнюється іншими регуляторами, що застосовуються державою (податками, дотаціями, валютним курсом і т. ін.)

Розвиток ринкової економіки і економічної науки позначився багатьма теоріями вартості й ціни. Найвідомішими з них є, насамперед, теорія трудової вартості, розроблена англійськими економістами В. Петті, А. Сміттом та Д. Рікардо і завершена в працях К. Маркса. Вона виходить з того, що субстанція і величина вартості як основи мінової вартості та ціни визначається витратами праці на виробництво товарів.

Разом з теорією трудової вартості виникла і теорія витрат виробництва, яка визначає їх як основу мінової вартості і цін (висунута представником французької класичної політекономії Ф. Кене). Оскільки величина витрат виробництва, у свою чергу, залежить від цін на окремі види витрат (палива, сировини, матеріалів, робочої сили), то використання витрат як основи цін означає, по суті, пояснення цін на продукцію цінами на елементи витрат.

Наприкінці XIX століття набули розвитку теорії вартості, які у визначенні величини вартості наголошували на потребі, – так звані теорії граничної корисності. Вони були обґрунтовані представниками австрійської, англійської та швейцарської шкіл. Спільними рисами цих теорій було те, що в процесі ринкової взаємодії попиту і пропозиції, яка визначає рівень ринкових цін, вирішальне значення надавалося попиту. Вартість розглядалась як суб'єктивна категорія, наслідок оцінки індивідуумом споживчих благ залежно від інтенсивності потреб і рідкісності блага.

Найбільший вплив на сучасні теорії вартості й цін має неокласична теорія англійського економіста кінця XIX – початку XX століття А. Маршала, яка поєднувала теорію класиків політекономії про визначальну роль витрат виробництва і теорії граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні й рухові цін.

Сучасні теорії ціноутворення опираються на створений А. Маршалом підхід, згідно з яким теорія вартості вже не посідає центрального місця, як це було до XX століття. На передній план вийшла теорія ціни, яка комплексно вивчає вплив різноманітних факторів, що утворюють ціну. Вони впливають на ціни завдяки зміні попиту і пропозиції на ринках як товарів, так і факторів виробництва. Рух цін, згідно з нею, в сучасному виробництві становить наслідок дії складного комплексу факторів: руху ефективної праці та виробництва, стану грошового обігу, платіжного балансу й державних фінансів, характеру державного регулювання тощо.

Отже, з огляду на вищезазначене, ціни та ціноутворення є одними із ключових елементів ринкової економіки.

Згідно зі ст. 3 Закону України “Про ціни і ціноутворення” №507-ХІІ від 03.12.1990 р. (далі Закон), політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку зі зростанням цін і тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Ціну слід розуміти як економічну та правову категорію.

З одного боку, ціна (тариф) відповідно до Господарського Кодексу України (далі ГК України) ст. 189, є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. З іншого боку, ціна є істотною умовою господарського договору. І без визначення цієї умови договір вважається неукладеним.

Також цим Кодексом зазначено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати в господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни – граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. А при здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Вільні ціни, згідно зі ст. 7 вищезазначеного Закону та ГК України ст. 190, визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах – також за рішенням суб'єкта господарювання.

Відповідно до Закону ст. 9, а також ГК України ст. 191, державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються:

на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін;

на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення;

на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання – природних монополістів (повний перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України);

на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також законами може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. Так, наприклад, Закон України “Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004 р. №1875-IV ст. 31 регулює порядок формування та затвердження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги.

Державне регулювання цін здійснюється, згідно із Законом України “Про ціни і ціноутворення” ст. 8, шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

Ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв'язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

У цьому ж Законі ст. 9 також зазначено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням установлюють ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов'язані відшкодовувати суб'єкту господарювання різницю між затвердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів.

У процесі здійснення експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку і регулюються ст. 189 ГК України та ст. 11 Законом.

Ціна як економічна та правова категорія виконує такі функції:

функцію обліку і вимірювання затрат суспільної праці – виконуючи її, ціна виступає одним із найважливіших показників народногосподарського виробництва та є орієнтиром для прийняття господарських рішень;

функцію пропорційності та рівноваги в господарстві – через ціну здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. В умовах пропорційного розподілу засобів виробництва і праці між галузями рівновага на ринку підтримується за допомогою цін, що відповідають суспільно необхідним затратам;

стимуляційну функцію – ціни можуть сприяти або перешкоджати збільшенню виробництва і споживання тих або інших товарів. Так, занижені ціни, які не забезпечують нормальної рентабельності або завдають збитків, не зацікавлюють підприємства нарощувати обсяги виробництва. Разом з тим завищені ціни, які дають змогу отримати надмірний прибуток, створюють для підприємства незаслужені економічні привілеї і водночас можуть спричинити розширення виробництва, що не відповідає суспільним потребам;

розподільчу функцію, пов'язану з можливістю відхилення ціни від вартості. Так, встановлення високих цін на певну продукцію (товар) дає змогу державі перерозподіляти кошти, встановлюючи дотації на інші товари (послуги).

2. Правове забезпечення ціноутворення в Україні

Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються Господарським кодексом України, Законом України “Про ціни і ціноутворення”, іншими законодавчими актами.

Функції із забезпечення цінової політики відповідності до ст. 116 Конституції України та Закону України “Про ціни і ціноутворення” покладені на Кабінет Міністрів України. Зокрема, цей орган:

забезпечує здійснення в країні державної політики цін;

встановлює порядок ціноутворення для казенних підприємств;

видає правила щодо встановлення або регулювання цін для сторін публічного зобов'язання;

визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій;

визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також в галузі контролю за цінами (тарифами) та інше.