9. Організація самостійної роботи здобувачів вищої освіти.

Самостійна робота – це діяльність особистості, що базується на педагогічних і психологічних закономірностях, детермінується змістом, методами організації навчання, індивідуально-типологічними особливостями здобувачів вищої освіти. Метою цієї діяльності є не лише формування у здобувачів вищої освіти уміння самостійно поповнювати свої знання, вільно орієнтуватися у потоці наукової інформації, а й активності та самостійності, здатності організовувати та реалізовувати свою діяльність без стороннього керівництва і допомоги. Головне завдання викладачів полягає у тому, щоб навчити здобувачів вищої освіти самостійно підбирати необхідну наукову літературу та опрацьовувати її, формувати творчу особистість, здатну до самовдосконалення і самоосвіти. Самостійна робота є однією з форм навчально-пізнавальної діяльності, що має свою структуру. Основні структурні блоки самостійної роботи: мотив, мета, зовнішні умови та способи.

Організацію самостійної роботи здобувачів вищої освіти забезпечують факультет, кафедри, викладачі, наукова бібліотека, комп’ютерний центр, видавництво тощо.

ЕТАПИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Початкова організація. Передбачає безпосередню участь викладача у діяльності здобувачів вищої освіти з визначенням завдань, контролю та аналізу результатів самостійної роботи здобувача вищої освіти

Самоорганізація. Передбачає формування знань здобувачів вищої освіти завдяки самостійному опануванню теми (розділу).

Види самостійної роботи

Індивідуальна в свою чергу поділяється на

Фронтальні – всі здобувачів вищої освіти отримують однакові завдання

Групові – кожній групі здобувачів вищої освіти пропонуються різні (неоднакові за складністю) варіанти завдань

Індивідуальні – окремим здобувачам вищої освіти або всій групі дають різні, але однакові за складністю завдання

Індивідуалізована - Завдання з урахуванням індивідуальних відмінностей у здібностях до навчання

Колективна - Розподіл завдань за групами. При цьому посилюється фактор мотивації, підвищується інтелектуальна активність та забезпечується ефективність навчальної діяльності здобувачів вищої освіти шляхом посилення взаємоконтролю.

10. Перевірка та оцінювання знань студентів у процесі навчання психології.

У вищих навчальних закладах використовуються залікові та екзаменаційні форми перевірки і оцінки знань і умінь, які проводяться зазвичай в кінці навчального семестру.

Перевірка і оцінка знань, умінь і навичок здійснюється в ході поточної, проміжної і підсумкової атестації студентів. Поточна перевірка і оцінка проводиться в рамках навчальних занять за курсом. Її форми і типи позначок визначаються викладачем. Проміжна перевірка і оцінка здійснюється за підсумками вивчення всього навчального курсу. Її форми і тип виставляються відміток визначаються навчальним закладом. Це може бути контрольна робота, тест, залік, іспит. Здійснює атестацію найчастіше сам викладач, який проводив навчальний курс. Підсумкова перевірка та оцінка здійснюється в ході атестації, проведеної після закінчення студентом всієї освітньої програми. Її форми і процедура визначаються навчальним закладом; здійснює підсумкову атестацію державна атестаційна комісія.

Перевірка і оцінка знань, умінь і навичок виконують такі основні функції в навчальному процесі.

1. Орієнтуюча. Ця функція реалізується зворотний зв'язок.

2. Стимулююча.

3. Атестаційна (контролює).

Принципи перевірки і оцінки знань.

• 1. Об'єктивність.

• 2. Валідність.

• 3. Надійність.

• 4. Дифференційованість.

• 5. Системність.

• 6. Систематичність (або регулярність).

• 7. Конфіденційність.

При оцінці знань з психології, як і але інших дисциплін, може використовуватися два типи оцінювання:

• 1) нормативне оцінювання; стандарте, коли є визначені норми.

• 2) оцінювання на основі нормального розподілу результатів.

Оцінювання на основі нормального розподілу результатів. Таку стратегію оцінювання в американській освіті називають "оцінкою па кривої". Під «кривий» мається на увазі крива нормального статистичного розподілу оцінок, які отримали всі студенти даного навчального курсу. Відповідно до такої кривої невелика частка студентів отримує оцінки нижче середнього рівня (наприклад, "задовільно"), інша невелика частка - оцінки вище середнього (наприклад, "відмінно"), велика ж частина студентів потрапляє в центральну частину кривої і отримує середні оцінки ( наприклад "добре"). Таким чином, оцінка і відмітка одного студента залежить від оцінок інших. При такій стратегії оцінювання немає строго фіксованих еталонів знань, вони змінюються в процесі реального оцінювання.

Планування навчального курсу з психології передбачає планування заходів з перевірки й оцінки знань студентів. Викладач повинен заздалегідь передбачити:

• 1) які критерії і показники він буде використовувати в оцінці успішності студентів з навчального курсу;

• 2) чи буде враховуватися відвідування занять і активність студентів;

• 3) як часто буде проводитися перевірка знань;

• 4) які види і форми оцінювання будуть використовуватися;

• 5) коли будуть проводитися перевірочні процедури: дати і час;

• 6) яка буде тривалість кожної перевірочної процедури і які навчальні години будуть для цього використовуватися;

• 7) яким буде внесок кожної поточної оцінки в підсумкову оцінку по всьому курсу.

Перераховану інформацію бажано повідомити студентам на першому занятті. Це дозволить їм заздалегідь спланувати основні види своєї навчальної активності, своєчасно зорієнтуватися у вимогах викладача до засвоєння знань по курсу.

11. Основні функції і ролі викладача ЗВО.

Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь, навичок, виховання активної життєвої позиції. Тому основними функціями викладача вищого навчального закладу є навчальна, виховна, розвиваюча.

Крім навчальної, сучасний викладач виконує виховну та розвивальну функцію, що сприяє формуванню комунікативних навичок та соціального інтелекту здобувачів вищої освіти, які з об’єктів впливу стають його суб’єктами.

Ціннісні пріоритети сучасної молоді зумовлюють зміну освітньої парадигми із системи, орієнтованої на викладача, до системи, орієнтованої на здобувача.

Сучасний викладач – це агент змін, тьютор, фасилітатор, модератор, коуч, ментор, едвайзер, який виконує місію старшого колеги в оволодінні здобувачами вищої освіти позитивними соціальними ролями під час позааудиторної соціально-гуманітарної роботи як ситуації соціального досвіду поведінки. Його роль полягає в створенні таких умов, які б допомогли здобувачам знайти себе і своє місце в студентському та в соціальному житті, професійній самореалізації, розвинути здатність створювати себе. Він стає консультантом, порадником, наставником, старшим партнером, що принципово змінює ставлення до нього здобувачів вищої освіти, оскільки функція контролю та кураторства змінюється на функцію командної співпраці на засадах педагогіки партнерства. Викладач залучає здобувачів до підготовки та проведення різних аудиторних та позааудиторних занять соціально-гуманітарного спрямування, привчає до рефлексії та самоконтролю, виконує функції наставника та куратора.