самостоятельная 2

Поняття права власності

- це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.

Зміст права власності

 Зміст права власності полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном

Здійснення права власності

Здійснення права власності означає, що:

• власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

• власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону

• власник зобов'язаний при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків додержуватися моральних засад суспільства

• усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав;

• власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі

• держава не втручається у здійснення власником права власності

Характерні риси

Приклад

Право володіння

 Початкова форма власності, яка виражає відносини, пов'язані з наявністю у того чи іншого суб'єкта об'єктів власності з господарським володінням ними

 батьки відають квартиру в право володінням своїй дитині. В цьому випадку діти можуть робити з квартирою усе, що не буду псувати помешкання

Право користування

 Виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об'єктів відповідно до функціонального призначення останніх

 Батьки надають право користування автомобілем своїй дитині. В цьому випадку дитина може усіляко використовувати транспортний засіб, але не псувати його і батьки в будь-який час можуть забрати.

Право розпорядження

 Вища і всеохоплююча категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об'єкта є його повним власником, а отже, має право самостійно вирішувати долю певного об'єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати таке право іншим суб'єктам ринкової системи.

 Батьки надають бізнес дитині. В цій ситуації дитина стає майже власником і може приймати самостійно рішення щодо долі цього бізнесу.

Право інтелектуальної власності

- це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власност

Немайнові права інтелектуальної власності

Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього відносяться: право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності; інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом стосовно повного об’єкта права інтелектуальної власності. Особисте немайнове право невід’ємне від автора і діє без обмежень у часі.

Майнові права інтелектуальної власності

До майнового права відносяться: право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Суб’єкти

– це персоніфіковані носії відносин власності. Окрема особа (індивід) – людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків; юридичні особи – організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм; держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування).

Суб'єктами права власності називаються Український народ, фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Об’єкти

– це все те, що можна привласнити чи відчужити. (Засоби виробництва, нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об’єкти, багаторічні насадження тощо), природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо), предмети особистого споживання, гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них, інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо), культурні та історичні цінності, робоча сила).

Землеволодіння

Землекористування

передбачає встановлення певних форм власності на землю. Основними формами власності є державна, приватна та власність територіальних громад на землю.

передбачає створення на землі сільськогосподарських підприємств: акціонерних товариств, фермерських господарств, орендних підприємств, товариств з додатковою та обмеженою відповідальністю, повних товариств, командитних товариств, державних підприємств, кооперативних (колективних) товариств, використання землі як сільськими дворами, так і працівниками соціально-культурної сфери.

Власник земельної ділянки

Землекористувач

 Юридична чи фізична особа, територіальна громада чи держава, яка володіє сукупністю трьох правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню належною на праві власності земельною ділянкою.

 юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди

Форми здійснення землекористування

 Законодавство України виділяє три форми користування землею громадянами та їх колективами, які здійснюються на підставі: отримання права приватної або колективної влас­ності на землю; надання землі в користування; отримання земельної ділянки в оренду. Причому, користування землею землекористувачем та орендарем носить похідний і залеж­ний характер, на відміну від користування землею, яке здійснюється на праві власності.

Натуральне господарство - це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва.

Основні риси натурального господарства:

• господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи меншою кількістю інших господарських одиниць. До розкладу первіснообщинного ладу і виникнення першого великого поділу суспільної праці натуральне господарство було абсолютною формою його організації в суспільстві (общині);

• кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім’ї. Цей фонд виступає засобом людей до життя, відтворення їх;

• засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві.

Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку

 Основні риси товарного господарства:

• суспільний поділ праці;

• спеціалізація виробництва;

• приватна власність на засоби виробництва;

• свобода вибору ресурсів, засобів і цілей виробництва;

• конкуренція;

• встановлення економічних зв’язків між виробниками шляхом обміну.

Альтернативні теорії вартості

Сутність

Теорія факторів (витрат)

 визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво

Теорія попиту і пропозиції

 визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну

Теорія трудової вартості

 оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво

Теорія граничної корисності

 визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача

Товар

Продукт

Спільне

 Це категорії маркетингу, які служать для вираження товарно-грошових відносин. Вони мають свою ціну, яка найчастіше визначається ринковим методом.

Відмінне

 На початковому етапі компанія- виробник виготовляє певну кількість продукції , на яку витрачаються ресурси . Потім ця продукція може бути реалізована потенційним покупцям , і тоді вона переходить у статус «товару ». На нього встановлюється певна ціна , яка завжди вище собівартості продукції , оскільки в цю різницю включаються витрати підприємства , які не можна безпосередньо віднести на виробничий процес .

Буває так , що вироблена продукція не продається покупцям , а залишається в розпорядженні підприємства для задоволення його внутрішніх потреб . Така продукція не переходить у категорію товарів , а стає матеріальними запасами , комплектуючими або напівфабрикатами для подальшого використання.

Крім того , товар ніколи не може бути проведений організацією , але має можливість звертатися на ринку досить довгий час , якщо часто бере участь в угодах купівлі -продажу. Ціна товару завжди вище собівартості продукції . Продукція може стати товаром , але товар ніколи не може стати продукцією. 

Повноцінні гроші

  гроші, номінальна вартість яких в основному збігається з вартістю металу, що в них міститься, і які виконують всі функції грошей.

Вони підлягали вільній чеканці, тобто кожна особа мала право (безкоштовно або за невелику плату) обміняти на монетному дворі злитки золота на монети. Щоб надати міцності золотим монетам, їх чеканили з домішками інших металів.

Для обслуговування роздрібного товарообігу у багатьох країнах і нині практикується чеканка неповноцінних (білонних) монет з міді, алюмінію, нікелю, цинку і різних сплавів, що належать державі.

Неповноцінні гроші

  гроші, номінальна вартість яких перевищує вартість металу, що в них міститься, і затрати на чеканку.

Виготовлення монет з державного металу забезпечує державі отримання монетного доходу — різниці між номінальною вартістю металу, затратами на чеканку і його ринковою ціною.

Найважливішими видами сучасних грошей є паперові й кредитні гроші. Поява паперових грошей зумовлена зростанням суперечностей металевого обігу, зокрема відставанням видобутку коштовних металів від зростаючих потреб у засобах обігу, дороговизною металевого обігу тощо.

Основні концепції виникнення грошей

Раціоналістична концепція - панувала до кінця 18 ст. пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для здійснення обміну товарів.

Еволюційна концепція - вперше була сформована К.Марксом, стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну

Функції грошей

Значення

Міра вартості

 здатність грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їм функції ціни. Ця функція реалізується через масштаб цін – це певна вагова кількість дорогоцінного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін. У кожній країні грошова одиниця має свою назву – долар, франк, фунт стерлінгів, йєна тощо.

Гроші як засіб обігу

 виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Цю функцію спочатку виконували монети, а потім паперові гроші.

Функція засіб платежу

 полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин виконують свою функцію при продажу товарів з відстрочкою платежу. З цією функцією грошей пов’язана поява кредитних грошей (чеки, векселі, банкноти, акредитиви, кредитні картки).

Функція засіб нагромадження

 виконують ті гроші, які виходять з обігу, нагромаджуються і перетворюються на скарб.

Функція світові гроші

 полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

Елементи грошової системи

 назва національної валюти;

 вид грошових знаків і характер їхнього забезпечення;

 порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуск їх в обіг;

 встановлення курсу національної валюти і порядок їх обміну на іноземну;

 наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Типи грошових систем

Особливість

Металева система:

 поділяється на два види: біметалізм та монометалізм.

• Біметалізм

 є системою, де рол загального еквівалента законодавчо закріплюється на рівних правах за двома благородними металами золотом і сріблом.

• Монометалізм:

золотозливковий стандарт    

золотодевізний стандарт         

золотодолоровий стандарт

 включає вільне карбування золотих монет і обмін їх на банкноти;

 при ньому зв'язок грошей із золотом здійснюється через іноземну валюту (девізу), яка мала золоте забезпечення.;

 розмін національних валют на золото був відмінений в усіх країнах.