самостійна 7-8

Економічна система

Переваги

Недоліки

Адміністративно-командна

• Забезпечення досягнень передової позиції в техніці і науці за допомогою концентрації ресурсів (космонавтика в Радянському Союзі, ядерне озброєння і ін.);

• Постановка перед економікою соціально-економічних цілей і їх ефективне рішення;

• Забезпечення соціально-економічної стабільності (гарантоване робоче місце для всіх громадян і високий рівень зайнятості населення, стабільність при виплаті заробітної плати, Безкоштовне медичне обслуговування і освіту, впевненість людини в майбутньому);

• Відсутність перепадів в доходах суспільства, рівномірний розвиток різних суспільних груп;

• Мінімальна невизначеність при зміні в найближчому майбутньому економічної ситуації, Стабільність економічного розвитку;

• Життєздатність в критичні періоди історії суспільства (війни, ліквідації розруха і ін.).

• виняток приватної власності на економічні ресурси;

• Вузькі рамки при здійсненні вільної господарської ініціативи, виняток вільного підприємництва;

• Повний контроль виробництва і розподілу продукції державою, в результаті чого були виключені вільні ринкові взаємозв'язки окремих підприємств;

• Брак у свободі вибору продукції, яка заздалегідь розподілено і випуск якої запланований;

• Велика і складна державна структура економічного управління, Яка часто заважала швидкому й ефективному прийняттю рішень;

• Суб'єктивне управління економікою, що приводить до незбалансованого і непропорційного розвитку галузей народного господарства.

Ринкова

 • високий рівень підприємництва;

• вилучає з економіки неефективне та непотрібне виробництво;

• у цілому справедливий розподіл доходів за результатами праці;

• значні права та можливості споживачів;

• невелика кількість адміністративних керівників

 • посилюється нерівність у суспільстві;

• нестабільність економіки (характерні періодичні кризи);

• не створюються неприбуткові, але необхідні суспільству блага;

• немає зацікавленості у збереженні навколишнього середовища

Змішана

1.  Держава і виробники, споживачі маютьважливе значення у вирішенні основного питання економічної системи - що, як, для кого і в якому обсязі потрібно виробляти. Це дає таку можливість поєднувати економічну ефективність з задоволенням потреб всього населення, що може зменшити соціальну напругу всередині всієї держави.

2. В системі все збалансовано і відсутня монополія, і немає дефіциту, який здатний розхитати державу зсередини.

3. Соціальна орієнтованість економіки, депоєднується збереження конкуренції, ринкова свобода і захист населення на державному рівні від не надто сумлінних учасників ринку і негативних наслідків ринкової економіки.

4. Забезпечує як економічне зростання, так і розвиток.

1.  Вона не здатна викорінити інфляцію, безробіття, розрив між заможним і бідним населенням.

2. Можливе зниження якості товарів і застій виробничих фондів.

3. Гальмування виходу виробників на нові ринки збуту.

Проблеми ринкової економіки

Способи їх вирішення у змішаній економіці

•  не сприяє збереженню невідтворюваних ресурсів;

• не створює механізмів захисту довкілля;

• не зацікавлений у виробництві суспільних товарів (дороги, транспорт, оборона);

• не гарантує права на працю й отримання доходу;

• не розвиває медицину, освіту, культуру;

• не усуває розшарування суспільства на надмірно багатих і бідних.

 Для того, щоб вирішити ці проблеми у змішаній економіці потрібно направляти гроші на збереження ресурсів, захист довкілля, впровадження безвідходних технологій на виробництві, медицину, освіту, культуру.

Питання

Хто вирішує в ринковій економіці

Що виробляти?

 Ставиться питання вибору: скільки потрібно виділити ресурсів на виробництво товарів суспільного споживання (національна оборона, шосейні дороги) і скільки ресурсів на виробництво товарів приватного споживання (автомобілі, телевізори, холодильники)? Цей вибір можна зобразити у вигляді кривої виробничих можливостей, яка порівнює різні кількості двох товарів (капітальні блага, тобто засоби виробництва, та споживчі блага, тобто предмети споживання), що виробляються за певного рівня технології та обсягів ресурсів (рис. 1.1). Переміщення ресурсів із виробництва капітальних благ на виробництво предметів споживання видається спокусливим. Суспільство повніше задовольняє власні щоденні потреби. Однак така поведінка суспільства буде недалекоглядною. Переміщення ресурсів завдасть удару самому суспільству, оскільки запас його капітальних благ зменшиться або принаймні не збільшуватиметься звичним темпом, а в результаті потенціал майбутнього виробництва знижуватиметься. Отже, в будь-який момент часу економіка за повної зайнятості і повного обсягу виробництва мусить жертвувати частиною одного продукту, щоб отримати більше іншого продукту. Обмеженість не дає змоги одночасно збільшувати виробництво обох товарів.

Крива виробничих можливостей є опукла, це пов’язано з дією закону зростання альтернативної вартості, тобто кількості іншого продукту, від якої відмовилися, щоб отримати деяку кількість певного продукту

Як виробляти?

 Це питання не менш важливе. За яких умов уряд повинен брати на себе відповідальність за вироблення певних товарів, а за яких він може отримувати ці товари від приватних фірм? У багатьох країнах державні підприємства виробляють товари та послуги, які потім продають приватним особам (електроенергія, телефонний зв’язок тощо). Є думка, якщо б державою не вироблялася ця продукція, то це привело б до експлуатації споживача. Також існує інша думка, що державні підприємства виробляють товари та послуги неефективно і краще було б передати їх виробництво приватним фірмам.

Для кого виробляти?

 Питання розподілу. Урядові рішення через оподаткування, програми добробуту та державний бюджет впливають на перерозподіл доходів. Таким чином, уряд має приймати рішення щодо виробництва тих чи інших товарів суспільного споживання. У сучасній економічній літературі прийнято вважати, що необхідним фактором нормального функціонування будь-якої економіки чи її окремих сегментів є регулювання.

Ринкове саморегулювання як процес формування пропорцій економічного розвитку власне ринковими методами. Одним із основних методів ринкового саморегулювання є балансування попиту і пропозиції на відповідні види продуктів і ресурсів і становлення таким С – недосяжна Товари суспільного споживання Товари суспільного споживання 1 0 чином рівня ринкових цін на них. Вважається, що таке ринкове саморегулювання економіки найоптимальнішим чином встановлює пропорції економічного розвитку, певну відповідність між структурою суспільних потреб і структурою суспільного продукту. Тобто, ринковий механізм вирішує три основні проблеми організації економіки і він має істотні переваги над усіма іншими системами організації національної економіки.

Тип конкуренції

Переваги

Недоліки

Цінова

•  Зниження цін.

• Сезонні розпродажі.

• Наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами.

• Подовженням термінів споживчого кредиту.

•  Застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників.

• Локальні зміни цін.

• Доволі витратна конкуренція.

Нецінова

•  Цінові бої негативно позначаються на всіх суб'єктів ринку. Бонуси дістаються лише покупцеві. Цінова конкуренція може привести до монополії і занепаду економіки. Чим фірма могутніше, тим більший період часу вона може збувати товари з зменшеній вартості. Середні і малі компанії чекає програш в суперництві з провідними брендами.

• Грамотна диференціація - більш продуктивний спосіб конкуренції, ніж демпінг. За потрібний продукт клієнт заплатить встановлену компанією ціну.

• При правильному поводженні неценовая конкуренція є менш витратною, ніж цінова. Хороший рекламний кліп можна зробити і за невеликі гроші, головне - знайти креативну і привабливу ідею. Те ж стосується властивостей продукції: навіть мінімальне поліпшення дизайну здатне привернути увагу покупців.

• При нецінової конкуренції у фірми є величезне поле для діяльності: роздобути перевагу можна за допомогою будь-якої вдалої знахідки.

•  Фірма позбавляється тієї групи покупців, для яких на першому місці стоїть саме вартість.

• Залежність від професіоналізму керівників і звичайних працівників, адже вони повинні виробити грамотну тактику конкуренції і систематично здійснювати моніторинг відповідності реального стану справ з планами.

• Багато фірм застосовують нелегальні способи нецінової конкуренції (переманювання кадрів, виготовлення підробленої продукції, промислове шпигунство).

• Потрібні грошові вливання, найчастіше постійні.

• Великі витрати на торговий маркетинг, рекламу і PR.

• Необхідна конкретика в позиціонуванні, продуманість дій, правильність тактичних ходів.

Чесна

•  Дають компанії можливість увійти в історію й закарбуватися в пам’яті зацікавлених сторін.

• Зниження цін ("війна цін");

• Підвищення якості продукції;

• Розвиток до- й післяпродажного обслуговування;

• Створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо.

 немає

Нечесна

 немає

•  Економічне (промислове) шпигунство;

• Підробка продукції конкурентів;

• Підкуп і шантаж;

• Обдурювання споживачів;

• Махінації з діловою звітністю;

• Валютні махінації;

• Приховування дефектів тощо.

Критерії класифікації ринків

Види ринків

Економічне призначення об`єктів ринку

Ринок товарів і послуг

Ринок праці (робочої сили)

Ринок капіталів

Функціональне призначення об`єктів ринку

Ринок товарів виробничо-технічного призначення

Ринок споживчих товарів

Ринок нерухомості

Ринок цінних паперів

Галузева приналежність об`єктів ринку

Автомобільний ринок

Комп`ютерний ринок

Аграрний ринок і т.п.

Фізико-хімічні та конструктивні особливості об`єктів ринку

Ринок металів

Ринок зерна

Ринок тканин, тощо

Обсяги та методи продажу об`єктів ринку

Оптовий ринок

Роздрібний ринок

Біржовий ринок

Аукціон, тощо

Суб`єкти ринку

Ринок державних структур

Ринок промислових підприємств

Ринок посередників

Ринок кінцевих споживачів

Географічні межі ринку

Місцевий (локальний) ринок

Регіональний ринок

Національний ринок

Світовий ринок

Рівень впливу держави

Вільний

Замкнутий (монополістичний)

Регульований

Відповідність законодавству

Легальний

Тіньовий

Характер співвідношення попиту та пропозиції

Ринок продавця

Ринок покупця

Рівень розвитку конкуренції

Ринок досконалої конкуренції

Ринок недосконалої конкуренції

Критерії класифікації бірж

Види бірж

 Вид біржового товару

 Товарні

Товарно - сировинні

Фондові

Валютні

 Принцип організації (роль держави у створенні бірж)

 Публічно - правові ( державні) Приватноправові ( приватні)

Змішані

  Організаційно - правова форма

 Акціонерні товариства ( відкритого і закритого типу)

Товариства з обмеженою відповідальністю Інші організаційно - правові форми

Форма участі відвідувачів у біржових торгах

 Закриті

Відкриті

Ідеально відкриті

Відкриті змішаного типу

Універсальні

Спеціалізовані

Вузькоспеціалізовані

Вид біржових угод

Біржі наявного товару

Ф’ючерсні біржі

Опціоні біржі

Змішані біржі

 Місце і роль у світовій торгівлі

Міжнародні

Національні

 Місце та географія торгівлі (сфера діяльності)

Центральні

Міжрегіональні

Регіональні (локальні)

Види біржових угод

Характеристика

 Форвардний контракт

  це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного конт­ракту. При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наяв­ності згоди іншої сторони контракту або у випадках, ви­значених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконан­ня форвардного контракту можуть пред'являтися виключ­но емітенту такого форвардного контракту.

Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.

Покупець форвардного контракту має право без по­годження з іншою стороною контракту в будь-який мо­мент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного кон­тракту.

Строк його виконання зазначається у біржовому контракті. Найбільша тривалість цього строку також регулюється біржею в Правилах біржової торгівлі. До угод на строк відносяться також біржові угоди з товаром, який знахо­диться в дорозі, а також з товаром з наступним надход­женням. Характерною особливістю угоди на строк є те, Що договори такого роду можна багаторазово перепроду­вати на біржі аж до моменту остаточної поставки товару.

 Ф’ючерсний контракт

 це контракт, предметом якого є стандартний біржовий контракт на стандартизований товар з визначеним наперед строком вико­нання, але за ціною, встановленою на день укладання кон­тракту.

Ф'ючерсний контракт визначається Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" як стандартний доку­мент, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.

Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погод­ження умов такого продажу з продавцем контракту.

Особливості ф'ючерсної угоди полягають у тому, що:

• предметом ф'ючерсної угоди є купівля-продаж біржового контракту на певний товар, а не реального товару;

• предмет контракту і сам контракт мають бути стандарт­ними (в тому числі щодо кількості та якості товару, спо­собу встановлення ціни тощо), оскільки це необхідно для підтримки біржового обігу ф'ючерсів;

• біржовий контракт (предмет ф'ючерса) укладається за умови, що він має вказане біржею стандартне місце по­ставки, але може вільно продаватись і купуватись на біржі протягом усього строку своєї дії;

• особливістю прав продавця ф'ючерса є можливість зво­ротного його викупу за біржовим курсом (ціною ф'ючер­сного ринку) у будь-який момент до закінчення ліквіда­ційного строку. З свого боку, покупець має право віль­ного продажу ф'ючерса за таким же курсом і до того ж строку.

 Опціонні угоди

  це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні па­пери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціона або на час та­кого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціона (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (то­варів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціона має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).

Претензії стосовно неналежного виконання або невико­нання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'явля­тися виключно емітенту опціона. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Критерії класифікації банків

Види банків

  За формою власності

 За формою власності банки поділяють на унітарні та колективні.

Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи.

Державний банк — це банк, 100 % статутного капіталу якого належать державі.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Статут державного банку затверджується Постановою Кабінету Міністрів України.

Інші вітчизняні комерційні банки — це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного зі засновників законодавчо обмежена 35 % статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

  Залежно від організаційної форми

 Залежно від організаційної форми банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типів (акціонерні банки) та кооперативними банками.

Акціонерні банки відкритого і закритого типів (вони становлять більше 84 % загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску та розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає акціонерне товариство* тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими та надійними. В Україні більшість комерційних банків — це акціонерні товариства відкритого типу. Найбільшим акціонерним товариством закритого типу є Промінвестбанк.

В Україні до вересня 2006 р. банки створювалися також у формі товариств з обмеженою відповідальністю (пайових банків). Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний капітал. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в капітал банку. Банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16 % від загальної їх кількості.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності, їх поділяють на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку належать: централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня та ін.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), Спостережна рада банку та Правління банку.

Статутний капітал кооперативного банку поділяють на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паї) має право одного голосу.

  За походженням капіталу 

• — з вітчизняним капіталом;

• — за участю іноземного капіталу;

• — зі 100-процентним іноземним капіталом.

За територіальною ознакою 

• — міжнародні — обслуговують клієнтів у різних країнах;

• — міжрегіональні (національні) — функціонують у межах однієї країни;

• — регіональні (місцеві) — обслуговують певний регіон країни.

Залежно від розміру активів 

Залежно від розміру активів банки поділяють на найбільші, великі, середні та малі

На банківському ринку України більшість банків — малі (активи менше 1 млрд. грн). На початок 2008 р. до десятки найбільших банків (активи яких становили понад 10 млрд. грн) входили: Промінвестбанк, Брокбізнесбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк Райффайзенбанк "Аваль", Ощадбанк, Надра, Укрексімбанк, Укрсиббанк, OTP Банк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Залежно від наявності філій

Залежно від наявності філій комерційні банки можна класифікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення в усіх адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять Райффайзенбанк "Аваль" (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- і безфілійними.

Залежно від діапазону операцій

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами е кооперативи. Процес створення таких банків в Україні був особливо помітним у період 1990—1993 pp. Пізніше більшість кооперативних банків або припинили свою діяльність, або втратили клієнтську спеціалізацію.

У країнах із розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові — страхових інститутів; кооперативні — кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати" що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певного виду діяльності. Рівень спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані зі сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків із галузевою спеціалізацією є Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та ін.

Функціональна спеціалізація полягає у тому, що банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це — інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні, земельні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, лізингові, торговельні, експортно-імпортні. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою.

Інвестиційні та інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки (у тому числі через облігаційні позики) та наданні довгострокових кредитів.

Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів.

Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу та капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій.

Облікові та депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому серед їх активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних — операції, пов'язані зі залученням тимчасово вільних грошових коштів у формі депозитів на вимогу.

Згідно з банківським законодавством України, банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо більше 50 % його активів е активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку в разі, якщо більше 50 % Його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують б % капіталу банку.

В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків ще недостатньо розвинута. Поки що єдиним банком з інвестиційною спеціалізацією вважається Укрінбанк. Тому актуальною залишається проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних та інших спеціалізованих банків.

Відомими банками з функціональною спеціалізацією є ВАТ "Державний Ощадний Банк України", Укрексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90 % — це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Укрексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

За фінансовим становищем 

За фінансовим становищем банки поділяють на: стійкі (стабільні), проблемні, кризові та банкрути.

Зараз в Україні відбувається процес залучення іноземного капіталу в банківську систему. Кількість банків, створених за участю іноземного капіталу, на початок 2007 р. досягла більше 20 % від загальної кількості діючих банків, із них майже третину становлять банки зі 100 % іноземним капіталом.