
- •Травма печінки
- •І.Закриті пошкодження печінки.
- •Міжнародно визнаною є розроблена у 1986 р. класифікація Е. Moore. Вона прийнята Американською
- •Морфологічні види пошкодження печінки.
- •Поверхневий розрив (тріщина) печінки – це невелике глибиною до 2 см пошкодження із
- •Клінічна картина.
- •Одним із характерних симптомів закритого пошкодження печінки є тупий постійний біль у правому
- •При огляді: положення потерпілого вимушене, як правило, він лежить на правому боці з
- •Спостерігається притуплення у пологих місцях живота, переважно над правою здухвинною ямкою, чи над
- •Надавлювання на нижню частину грудини викликає біль уздовж правої половини реберної дуги (при
- •Лабораторні дослідження. У перші одну-дві години після травми печінки навіть при значній крововтраті,
- •Рентгенографія та рентгеноскопія – може бути високе розміщення правого купола діафрагми, його “рваний
- •Контузія печінки – в паренхімі виявляють зони підвищеної ехогенності з нечіткими контурами, без
- •Прямі ультразвукові ознаки закритої травми печінки при госпіталізації виявляються лише у 36% потерпілих,
- •Запропонована методика визначення за допомогою КТ величини гемоперитонеуму в 7 просторах (місцях), кожне
- •Артеріогепатографія дає можливість не лише виявити розриви гілок печінкової артерії, але й провести
- •Консервативна терапія.
- •Показання для консервативного лікування.
- •Тактика полягає в тому, що потрібний суворий ліжковий режим, місцева гіпотермія, медикаментозна терапія:
- •Хірургічне лікування
- •Покази до хірургічного
- •Операційний доступ. Саме від доступу, а до печінки запропоновано біля 70 доступів, нерідко
- •Тимчасовий гемостаз.
- •Хірургічна обробка рани печінки
- •В хірургічній гепатології розроблені і застосовують три основні класичні види зупинки кровотечі із
- •Хірург, який оперує на печінці, повинен володіти всіма трьома цими основними видами гемостазу
- •Методи постійного гемостазу
- •Шви печінки. При закритій травмі печінки основний метод зупинки кровотечі із рани –
- •Гепатопексія – це метод механічної зупинки кровотечі із діафрагмальної поверхні печінки, особливо задніх
- •Перев’язка печінкової артерії.
- •ІІ. Фізичні методи гемостазу.
- •ІІІ. Хімічні методи гемостазу
- •IV. Біологічні методи гемостазу
- •2. Тампонада матеріалами, що саморозсмоктуються. Використовують тампони із особливих сортів целюлози; гемостатичну марлю
- •4.Фібриновий клей. Це біологічна
- •5.ТахоКомб. При операціях на паренхіматозних органах абсолютно незамінним, тому що найбільш ефективним, в
- •6. Резекція печінки. До біологічного методу зупинки кровотечі відносять і резекцію печінки. Біологічному
- •Показання до резекції печінки: а) розтрощення частки печінки;
- •Травма
- •Міжнародна класифікація (AIS) пошкодження
- •Діагностика
- •Скарги потерпілого Огляд
- •Лабораторні дослідження
- •Рентгенологічні ознаки пошкодження селезінки:
- •Ангіографією (аортоартеріоспленографія) виявляють: а) озеро контрастної рідини під капсулою чи в паренхімі селезінки;
- •КТ визначають: а) розміри селезінки; б) дефекти в ній; в) величину крововтрати.
- •Лікування
- •Показання до консервативної терапії:
- •Ознаки неефективного консервативного лікування
- •При травмі селезінки виправдана тактика «озброєного спостереження» (клінічно, лабораторно, УЗД, КТ), особливо при
- •Абсолютним показанням до ургентного хірургічного
- •Методики гемостазу в залежності від глибини пошкодження селезінки
- •ІІ. Розрив капсули та поверхневий розрив
- •ІІІ. Глибокий розрив селезінки. Накладання швів:
- •б) накладання швів на селезінки в умовах тимчасового зниженого її кровонаповнення в двох
- •Зашивання ран ІІ ступеня тяжкості Застосування прокладок:
- •Зашивання ран ІІІ ступеня тяжкості
- •Чи байдуже для людини видалення селезінки? НІ! Тому що селезінка – найбільший імунокомпетентний
- •Чому ж переважають спленектомії у порівнянні з органозберігаючими операціями?
- •Коли спленектомія неминуча проводять автотранслантацію тканини селезінки. Мета – збереження функціонуючої тканини органа
- •Летальність
- •ПОШКОДЖЕННЯ
- •Класифікація 1 [М.И. Кузин и соавт.,
- •Класифікація 2 [А.К. Ерамишанцев и соавт., 1995]
- •Доопераційна діагностика травми ПЗ досить складна. Труднощі зумовлені:
- •Скарги: на сильний, нерідко нестерпний біль (найбільш постійна ознака) у верхній половині живота
- •Лабораторні дослідження. Підозру на
- •Абдомінальну травму з розчавленням ПЗ можна діагностувати за наявності п’яти
- •Операцію виконують з дотриманням
- •Хірургічна тактика (вибір методики та
- •ІІ. Повний поперечний розрив ПЗ. При такому пошкодженні
- •* антимікотичні препарати (флюконазол);
- •Пошкодження шлунка і дванадцятипалої кишки
- •Види пошкоджень ДПК (за А.Ю. Романенко, 1985):
- •Виділяють 4 види пошкодження стінки
- •Розрізняють також внутрішньочеревне
- •Клінічна картина пошкодження шлунка і
- •Клінічно виділяють три періоди:
- •Скарги на різкий дуже сильний біль,
- •Огляд. Положення травмованого часто характерне − вимушене на правому боці з підтягнутими до
- •Аускультація. Про катастрофу в животі, в першу чергу пошкодження порожнистого органа, свідчить наростаюче
- •Пальпація. Пульс у перші години сповільнений, брадикардія (вагусний пульс) – симптом Грекова. Живіт
- •Перкусія. При наявності в черевній
- •Про абдомінальну катастрофу, зокрема пошкодження порожнистих органів, найбільш переконливо свідчать симптоми подразнення очеревини.
- •При пізній госпіталізації (ІІІ період) внаслідок занедбаного перитоніту з’являються характерні
- •Особливо тяжка діагностика ізольованого пошкодження
- •Із-за проникнення шлунково-кишкового вмісту, крові, газу в заочеревинну клітковину, інколи виникають симптоми, що
- •Лабораторні дослідження для розпізнавання гастродуоденальних пошкоджень у перші години малоінформативні. Пізніше наростають лейкоцитоз
- •Отже, характерні рентгенологічні ознаки пошкодження заочеревинного відділу ДПК [А.Б. Молитвословов и соавт., 2004]
- •1.Пневмогастрографія. Через зонд у шлунок уводять 500 – 1000 см3 повітря, яке при
- •4.Дуоденографія в умовах дистальної і проксимальної компресії ДПК. Для доопераційної діагностики розриву ДПК,
- •Лапароцентез при ретроперитонеальному пошкодженні ДПК малоінформативний і висновки часто хибні. При розриві внутрішньочеревного
- •Лапароскопія дає змогу побачити: а) парадуоденальну ретроперитонеальну гематому; б) жовтувато-зелене забарвлення очеревини; в)
- •Лікування.
- •Якщо внутрішньоочеревинний розрив ДПК, то краї розриву економно висікають і зашивають у поперечному
- •Більш доцільна, при необхідності, мобілізація ДПК за Кохером-Клерманом. Обережно, щоб не пошкодити магістральні
- •Щоб не пропустити дефект у стінці кишки, проводять наступні інтраопераційні методики дослідження:
- •Лише після такої ретельної ревізії зникнуть сумніви, бо девіз ревізії – сумніватися, доки
- •Тип втручання повинен бути вибраний індивідуально в залежності від загального стану
- •Б. Невеликий розрив стінки ДПК. Краї рани економно висікають і її зашивають у
- •В. Стінка кишки розчавлена. Цю ділянку, якщо можливо технічно, висікають і дефект зашивають
- •Г. Дефект стінки ДПК великих розмірів. Коли його зашити неможливо, то доцільно застосувати
- •Д. Розчавлення ділянки ДПК майже або
- •Е. Значне пошкодження верхньої горизонтальної частини ДПК. Вимушено проводять резекцію шлунка за одною
- •Є. Розчавлення ДПК і периампулярної зони
- •Також використовують [А.Б. Молитвословов и соавт., 2004] наступні варіанти виключення ДПК із пасажу.
- •Після операції досить часті (більш
- •Летальність при травмі ДПК ще висока: 22,2% від перитоніту чи заочеревинної флегмони, сепсису

Лабораторні дослідження. Підозру на
травму підтверджує підвищений, а тим більше високий, рівень амілази в крові і сечі,
що вважається патогномонічною ознакою. Разом з тим, активність амілази в крові не завжди корелює з тяжкістю травми. Більше того, навіть при повному поперечному розриві ПЗ рівень амілази в крові підвищується лише у 65% травмованих. Тому нормальні цифри амілази аж ніяк не виключають таке пошкодження. В діагностичному алгоритмі має значення не стільки величина, скільки
тривалість підвищення активності ферментів
ПЗ. При запаленні та травмі ПЗ в останній час визначають експрес-методом у сечі активність трипсиногену-2.

Абдомінальну травму з розчавленням ПЗ можна діагностувати за наявності п’яти
параметрів:
|
а) затемнення поперекової ділянки при |
|
рентгенологічному дослідженні; |
|
б) підвищення активності ліпази сироватки |
|
крові до 5800 мкмоль; |
|
в) підвищення активності амілази сечі до |
|
225 од; |
г) наявність крові в перитонеальній рідині;
|
д) підвищення активності амілази в |
|
перитонеальній рідині до 108 од. |

|
Лікування |
Якщо у потерпілого клінічно забій ПЗ, немає ознак |
|
|
перитоніту і внутрішньочеревної кровотечі, сприятливий |
|
перебіг, помірне підвищення рівня амілази в сечі і крові, |
|
відсутній розрив паренхіми і головної протоки органа за |
|
даними УЗД, можливе консервативне лікування. Оскільки |
|
всяке пошкодження ПЗ, як правило ускладнене гострим |
|
травматичним панкреатитом, що доведено в експерименті і |
|
про це свідчать клінічні спостереження, проводять |
|
комплексну терапію в повному об’ємі як при гострому |
|
інтерстиціальному панкреатиті. |
При травмі ПЗ з розривом головної її протоки у дітей, що |
|
|
з’ясовують завдяки ЕРПХГ, T.G. Canty et al. [2001] успішно |
|
проводять ендоскопічне ретроградне стентування вірсунгової |
|
протоки. Ідеально, коли стент удається провести із |
|
проксимальної частини протоки через місце пошкодження в |
|
дистальну частину. Якщо ж це не можливо, то стент |
|
залишають в проксимальній половині протоки з метою |
|
декомпресії. Стент видаляють на 11 добу. Через рік при |
|
повторній ЕРПХГ якщо виявляють звуження протоки на місці |
|
розриву, то проводять ділятацію. |

Операцію виконують з дотриманням
хірургічних принципів:
1) детальна ревізія із визначенням величини пошкодження;
2) гемостаз;
3) видалення нежиттєздатних тканин органа і максимальне збереження
функціонуючої частини залози;
4) адекватне дренування зони пошкодження.
|
Під ендотрахеальним наркозом виконують |
|
верхньо-серединну лапаротомію. Проводять |
|
останній етап з’ясування патології – |
|
інтраопераційну діагностику. |

|
Необхідно розрізняти зміни, що |
|
виникли: |
1) безпосередньо внаслідок травми |
|
|
(гематома ПЗ і парапанкреатичної |
|
клітковини; |
2) в результаті посттравматичного |
|
|
панкреатиту. |
|
Про пошкодження ПЗ свідчать: |
А) пряма патогномонічна ознака – |
|
|
наявність “стеаринових” бляшок |
|
жирового некрозу на очеревині, брижі, |
|
сальнику; |

|
Б) непрямі ознаки: |
|
а) “склоподібний” набряк, інфільтрація |
|
тканин, клітковини навколо товстої кишки; |
б) вибухання сальникової сумки та |
|
|
здебільшого гнійні виділення із сальникового |
|
отвору (оментобурсит); |
в) вибухання сальникової сумки, |
|
|
крововилив у верхніх відділах заочеревинного |
|
простору, в корені брижі поперечно-ободової |
|
кишки, в шлунково-ободовій зв’язці, в малому |
|
сальнику, в воротах селезінки, нарешті, в |
|
ділянці ПЗ; |
г) ретроперитонеальна гематома.

Хірургічна тактика (вибір методики та
об’єм втручання) при травмі ПЗ в значній мірі залежить від:
- терміну з моменту травми;
- ступеня (величина та глибина по відношенню до вірсунгової протоки) і локалізації (голівка, тіло, хвіст) її анатомічного пошкодження;
- ступеня розвитку травматичного
панкреатиту і перитоніту;
- наявності заочеревинної флегмони;
- характеру і тяжкості пошкодження інших органів;
- загального стану потерпілого;
- досвіду хірурга.

|
Методики втручання. |
|
При травмі ПЗ немає і не може бути єдиної методики |
|
хірургічної операції. Зрозуміло, що вона повинна вибиратися |
|
індивідуально. Але вибір оптимального втручання залишається |
|
предметом дискусії. |
І. А. Забій та гематома ПЗ. При макроскопічно невеликих |
|
|
змінах у ПЗ, коли забій та гематома до 2 см, в дійсності |
|
пошкодження, а саме зона молекулярного струсу, значно |
|
більша. Забій проксимальної половини залози, зокрема голівки, |
|
після операції, як правило, супроводжується набряком. Якраз ці |
|
місця – пусковий субстрат для ТП. |
В експерименті на тваринах і при гістологічному |
|
|
дослідженні видалених фрагментів ПЗ доведено, що травма ПЗ |
|
вже через 3 години запускає механізм розвитку гострого |
|
панкреатиту: виникає набряк інтерстицію, некроз ацинусів і |
|
лейкоцитарна інфільтрація всієї паренхіми ПЗ. Отже, травма ПЗ |
|
у всіх хворих потенційно небезпечна можливим розвитком ТП. |
|
Його профілактика проводиться під час втручання і в |
|
післяопераційному періоді. |

|
Б) Розрив капсули та поверхневий розрив |
|
паренхіми ПЗ. Такі травматичні пошкодження органа |
|
довгий час було прийнято зашивати та й в останні |
|
роки інколи зашивають . Але більшість авторів |
|
вважає, що так робити не слід, оскільки це |
|
неефективно і, більше того, навіть небезпечно: |
|
швами травмуються або блокуються дрібні протоки |
|
залози, порушується відтікання соку ПЗ з |
|
ферментами і виділень із рани, здавлюються судини, |
|
наступає ішемія паренхіми і тим самим збільшується |
|
вірогідність панкреонекрозу. Неефективне |
|
накладання швів навіть на свіжу рану ПЗ. Зашивати |
|
розрив ПЗ доцільно лише в ситуації, коли необхідний |
|
гемостаз. Після зашивання рани ПЗ і дренування в |
|
два рази збільшується кількість ускладнень і вдвоє |
|
зростає, у порівнянні тільки з гемостазом і |
|
дренуванням, летальність . Зашивання розриву ПЗ |
|
нерідко ускладнюється утворенням нориці. |

|
В. Глибокі розриви ПЗ. Хірургічна тактика залежить як від |
|
глибини, так і від локалізації пошкодження. Звичайно ж, |
|
зважують і на загальний стан травмованого: |
а) розрив або розтрощення хвостової частини ПЗ. |
|
|
Видаляють пошкоджену частину органа (каудальна резекція без |
|
селезінки чи з нею), куксу залози прошивають капроновими |
|
швами і перитонізують сальником чи брижою кишки. Дренажі |
|
виводять через контрапертуру. |
б) розрив тіла ПЗ без ознак порушення цілості вірсунгової |
|
|
протоки. Проводять дуже обережно хірургічну обробку рани, |
|
гемостаз прошивними лігатурами, або пластинкою ТахоКомб, за |
|
допомогою якої здійснюються і гемостаз, і герметизація рани ПЗ |
|
чи фіксують великий сальник і дренують місце пошкодження. |
|
Оскільки зашивання розриву неефективне, доцільно виконати |
|
марсупіалізацію. |
в) розрив тіла ПЗ з пошкодженням головної протоки органа.
Вибирають один із варіантів втручання як при повному поперечному розриві залози.
|
г) розрив головки ПЗ. Якщо ця частина органа |
|
життєздатна, то проводять хірургічну обробку і тампонують рану |
|
великим сальником. Підводять тампон і дренажі. |