ШОК

патол. втрати_____ мл перспіраційні втрати____ мл

При підрахунку перспіраційних втрат виходять з того, що при нормотермії (36,6 дорослий хворий втрачає через шкіру та з диханням – о,5 мл/кг маси тіла за годи Підвищення температури тіла на 1 градус збільшує втрату рідини на 0,25 мл/кг за годину.

В залежності від ступеня гідратації існують різні режими ведення хворих: з нуле водним балансом, з від’ємним балансом (у хворих з попередньою гіпергідратацією) т позитивним балансом (у гіпогідратованих хворих). З метою визначення дефіциту вод останніх доцільно здійснювати розрахунки за формулою:

Деф. води = (Ht хв. - Ht N) · 0,2 МТ Ht N

де : Деф.води – дефіцит води, л;

Ht хв. - гематокрит хворого, г/л; Ht N - гематокрит в нормі, л/л;

МТ - маса тіла, кг.

Для корекції дефіциту рідин застосовують кристалоїди (солеві розчини: 0,9% роз натрію хлориду, розчин Рінгера, Рінгер - лактату, нормосоль, лактосоль, хлосоль, ацес дисоль) та безсолеві рідини (5% - 40% р-ни глюкози, фруктози).

Для корекції дефіциту калію (одного з життєво-важливих катіонів, який найчаст втрачається при гіпогідратації), застосовують поляризуючу суміш. (див. 9.4)

Медична сестра повинна пам’ятати, що категорично заборонено вводити концентро розчини калію хлориду довенно (небезпека гіперкаліємічної зупинки серця!). Для засвоєння і калію клітинами організму швидкість введення поляризуючої суміші не повинна перевищув 400 мл за годину.

3.4 Опіковий шок

Це – вид гіповолемічного шоку, який виникає при ураженні термічними або хімічними чинниками тіла пацієнта.

У дорослих потерпілих шок виникає при ураженні більше 10-15% площі поверхні

тіла.

Больова стимуляція симпатико-адреналової системи та значна втрата плазми з опік поверхні формують у потерпілого гіповолемію, централізацію кровообігу та синдром “мал викиду”.

Хворі скаржаться на нестерпний біль, нудоту з блюванням, спрагу. У них вини спочатку збудження (еректильна фаза) з подальшою депресією центральної нервової систе Пригнічення нервової системи корелює із ступенем та площею ураження тканин. Характе задишка, виражена тахікардія та, при глибокому шоці, гіпотензія. Непошкоджена ш холодна, “мармурова”. При термічних та хімічних опіках дихальних шляхів може виникн асфіксія.

intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/anest_critical/lectures_stud/uk/med/lik/ptn/анестезіологія/5/05 шок. патогенез, класифікація, клініч… 11/18

06.02.2020 ШОК

При лабораторних дослідженнях відмічається зростання гемоконцентрацій показників.

Перша допомога потерпілому.

§ Негайно припинити дію термічного або хімічного фактора (накрити полу щільною тканиною, яка не допускає повітря, при хімічних опіках - промити уражену ш водою).

§Охолодити пошкоджені ділянки тіла водою, снігом.

§Зняти тліючу одежу, попередньо її розрізавши.

§Накласти на обпечену поверхню стерильну пов’язку.

Протишокові міроприємства (загальні положення)

§ Дотримуватись правила “ чотирьох катетерів” (внутрішньовенний – проведення інфузійної терапії; сечовивідний – для контролю за діурезом; катетер для по

наркотичних анальгетиків (2 мл 2% р-ну промедолу) та нейролептиків (2-3 мл 0,25 % р дроперидолу).

§ Провести інфузійну терапію колоїдними розчинами, кристалоїдами та безсолев рідинами (р-ни глюкози) у співвідношеннях: легка форма шоку - 1:1:1, важкий шок - 2: Довенні вливання здійснюють під контролем показників гемодинаміки ( АТ, ЧСС, ЦВТ

3.5. Анафілактичний шок

Це вазогенний шок. Він виникає при дії на організм потерпілого алергена

проявляється гіперактивною відповіддю негайного типу.

Анафілактичну реакцію здатні викликати медичні препарати: сироватки, антибіот препарати крові, місцеві анестетики (новокаїн) й середники для наркозу (тіопентал нат сомбревін, діазепам та ін.), рентгенконтрастні речовини та інші йодовмісні сполуки. У по алергенами можуть виступати певна їжа, хімічні речовини (дезинфекційні розчини, космет миючі засоби), отрути комах, шерсть тварин тощо.

Передумовою реакції є наявність у крові попередньо сенсибілізованого організму ант до цих речовин. В результаті взаємодії антитіл з антигенами виділяються біологічно акт речовини (гістамін, брадикінін, повільно реагуюча субстанція анафілаксії та ін.). В спричинюють різке розширення артеріол та відтікання крові в систему мікроциркуля підвищують проникливість судинної стінки та сприяють виходу рідкої частини кров паравазальні тканини. Виникає катастрофічне зменшення притоку крові до серця та й викиду, падіння артеріального тиску та зупинка кровообігу (по типу “неефективного серця”)

При поступленні алергена в організм в залежності від швидкості виникнення реа розрізняють такі форми шоку:

§блискавична - шок розвивається протягом 10 хв;

§негайна - дошоковий період триває до 30 - 40 хв;.

§сповільнена - шок проявляється через декілька годин.

Блискавичний шок може виникати без передвісників чи з передвісниками. Найчастіш передвісниками є почуття жару, почервоніння та свербіж шкіри, пульсація в голові, стра подальшою втратою притомності.

intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/anest_critical/lectures_stud/uk/med/lik/ptn/анестезіологія/5/05 шок. патогенез, класифікація, кліні… 12/18

Негайна та сповільнена форми шоку протікають завжди з передвісниками проявляються різними варіантами клінічного перебігу в дошоковому періоді.

Шкірний варіант (свербіж шкіри, її почервоніння та кропивниця).

Церебральний варіант ( нестерпний головний біль, нудота, сліпота, втрата притомност судоми).

Астмоїдний (ядуха, зумовлена набряком гортані, трахеї та бронхоспазмом). Коронарний (загрудинні болі, гіпотензія).

Черевний (здуття живота, біль в епігастрії, нудота, блювання).

При виникненні шоку домінує клініка падіння артеріального тиску (колапсу), втр притомності та порушення функції зовнішнього дихання.

Для попередження захворювання в переважній більшості випадків вирішальне значе має детальний збір алергологічного анамнезу та дотримання правил введення ліків попередньою постановкою проб на чутливість (до антибіотиків, сироваток) та поступо збільшенням концентрації речовин (введення сироватки по Безредко).

У кожному відділені, медичному закладі повинна бути напохваті аптечка надання невідкладної допомоги при анафілактичному шоці.

Укомплектування аптечки:

1.Розчин адреналіну гідрохлориду 0,1% -1 мл ( 3 - 4 амп.)

2.Одноразова система - 2 шт. та шприци одноразового використання по 2, 5, 10 мл ( 2

шт.).

3.Ізотонічний розчин натрію хлориду 0,9% - 400 мл ( 2 фл.)

4.Поліглюкін 400 мл чи стабізол (рефортан) - (1 - 2 фл.)

5.Розчин дофаміну 0,5% - 5 мл (4-6 амп.)

6.Розчин преднізолону 30 мг ( 3 - 5 амп.).

7.Розчин хлористого кальцію 10% - 10 мл ( 2 амп.)

8.Розчин еуфіліну 2,4% - 10 мл (2 амп.)

9.Ручний портативний дихальний апарат.

10.Венозний джгут.

11.Антигістамінні середники: р-н дімедролу 1% - 1мл (3 - 4 амп.), р-н піпольфену 2,5 2 мл ( 2 - 3 амп. ).

Алгоритм надання невідкладної допомоги при анафілактичному шоці

§Оцінити стан хворого (виявити передвісники, пропальпувати пульс).

§Негайно припинити введення речовини, що сприяла виникненню алергії.

§Перевести хворого у горизонтальне положення з опущеною верхньою части

тулуба.

§Забезпечити венозний доступ.

§Внутрішньовенно ввести 0,5-1,0 мл 0,1% р-ну адреналіну гідрохлориду на 10 ізотонічного р-ну натрію хлориду.

§Оцінити стан притомності, пропальпувати пульс над периферичними артеріями

§Налагодити інфузійну терапію розчином поліглюкіну (стабізолу), ізотоніч розчином натрію хлориду, у флакон з яким ввести 2 - 3 мл 0,1% розчину адренал гідрохлориду (20 мл 0,5% розчину дофаміну).

§Оцінити стан ЦНС, дихальної системи, виміряти пульс та АТ.

§Внутрішньовенно ввести хворому 2 - 3 мл (60 - 90 мг) преднізолону, 10 мл 10 ну кальцію хлориду.

§При виникненні ядухи ввести довенно 10 мл 2,4% р-ну еуфіліну.

§При втраті притомності та порушенні функції зовнішнього дихання очист ротову порожнину від вмісту, вивести нижню щелепу та проводити ШВЛ ручним способо

intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/anest_critical/lectures_stud/uk/med/lik/ptn/анестезіологія/5/05 шок. патогенез, класифікація, кліні… 13/18

допомогою портативного дихального апарата.

§ Відсутність пульсації над магістральними артеріями, зупинка диханн розширення зіниць свідчить про клінічну смерть, що вимагає проведення негай реанімаційних заходів.

Однією з важливих умов успішного лікування хворого з блискавичною форм анафілактичного шоку є впевнені та чіткі дії медичного працівника без затрати дорогоцінн часу на скликання лікарів (сповістити їх повинні інші медики чи хворі - сусіди по пал Накладання джгута на кінцівку вище місця ін’єкції та обколювання шкіри адреналіном належить до найневідкладніших заходів. Адже важкість перебігу анафілактичного ш зумовлена не кількістю поступленого алергена, а інтенсивністю реакції - відповіді організм нього.

Лише після виведення хворого із критичного стану (коли дозволяє час) можна провод обколювання місця ін’єкції розчином адреналіну.

Антигістамінні середники (р-ни дімедролу, піпольфену чи супрастіну) доцільно ввод хворому лише після стабілізації артеріального тиску, оскільки їхня дія може усугуб гіпотензію.

3.6 Інфекційно - токсичний шок

Він належить до категорії вазогенного шоку.

Це генералізована реакція організму на масивне проникнення мікроорганізмів та ї токсинів у кров.

Етіологічними чинниками можуть бути грампозитивні та грамнегативні бактерії, вір грибки, рикетсії. “Вхідними воротами” - слизова кишечника, черевна порожнина, сечов жовчні шляхи, легені, ранева поверхня та ін.

У відповідь на проникнення у кров токсинів мікроорганізмів та зруйнованих тка макрофаги виділяють ряд медіаторів “системної запальної відповіді” - цитокінів. Порушуєт гуморальний та клітинний ланцюг імунного статусу організму, системний кровообіг мікроциркуляція, тканинна перфузія та кисневе забезпечення клітин. Летальність при ш сягає 60 - 80%.

Розлади гемодинаміки проявляються у вигляді гіпер - та гіподинамічного синдр Гіпердинамічний синдром характеризується високими показниками серцевого вик мікроциркуляція не порушена. При гіподинамічному синдромі знижуються показн серцевого викиду на фоні високого опору артеріол; у термінальній фазі опір периферич судин різко падає, артеріальна гіпотензія стає некорегованою.

Для хворих з інфекційно-токсичним шоком характерно наявність вогнища інфекції гнійного хірургічного захворювання, гіпертермія (вище 38 град. С), тахікардія (пульс част 90 уд. у хв.), почащене дихання, гіпотензія. Ранніми ознаками шоку є нервово-психічні розл збудження, судоми, сопор, кома. Порушення діяльності паренхіматозних органів проявляют олігурією, жовтяницею, ушкодженням підшлункової залози та слизової шлунка й кишечн (виникненням стресових виразок).

Лабораторні дослідження виявляють лейкоцитоз (>12 · 109/л) чи лейкопенію (<4 · 10 причому більше 10 % лейкоцитів становлять незрілі форми. Біохімічні поруше проявляються гіперазотемією, гіпербілірубінемією, підвищенням активності альдо трансаміназ, амілази крові, розладами кислотно-основного стану та водно-солевого обміну.

Невідкладні заходи.

§Зафіксувати час погіршення загального стану.

§Виміряти температуру тіла, ЧСС, артеріальний тиск, частоту дихання.

§Катетеризувати вену, сечовий міхур.

§Забезпечити оксигенацію хворого.

intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/anest_critical/lectures_stud/uk/med/lik/ptn/анестезіологія/5/05 шок. патогенез, класифікація, кліні… 14/18

§Взяти кров для клінічних та біохімічних досліджень.

§Розпочати інфузійну терапію.

Спеціалізована медична допомога включає:

§проведення інфузійної терапії до стабілізації гемодинамічних показників,

§боротьбу з гіпоксією (оксигенотерапію, гіпербаричну оксигенацію),

§антибіотикотерапію (спочатку – широкого спектру дії, після визначення чутлив мікроорганізмів – оптимальний антибіотик),

§ комплекс дезінтоксикаційних заходів (форсований діурез, гемосорб плазмаферез, використання ксеноорганів – селезінки, печінки, ендолімфатичне введе лікарських засобів),

§корекцію імунного статуса,

§парентеральне та ентеральне харчування,

§санацію товстого кишківника, деконтамінацію,

§загальноукріплюючу та симптоматичну терапію.

3.7 Кардіогенний шок

Це гостра серцева недостатність. Його особливістю є первинне ушкодже гемодинамічного “мотору” організму - серця.

Найчастішою причиною шоку є інфаркт міокарда. Внаслідок некрозу міокарда порушення серцевого ритму різко знижується його насосна функція; виникає синдром мал серцевого викиду. Характерними гемодинамічними проявами цього стану є висо центральний венозний тиск, низький артеріальний тиск та компенсаторний сп периферичних судин.

Інфаркт міокарда - гостре захворювання, зумовлене виникненням у серцевому м ішемічного некрозу. Найчастіше причиною інфаркту міокарда є атеросклероз вінцевих арте На ураженій атеросклерозом стінці артерії можуть утворитися тромби, які перекрива просвіт судини та порушують кровопостачання м’яза. Інколи інфаркт міокарда може виникн внаслідок спазму вінцевих судин (напр., при психічній травмі). Причиною може бут септичний ендокардит, який призводить до закриття просвіту коронарних су тромботичними масами.

В залежності від розмірів некрозу розрізняють дрібночи великовогнищевий інфа міокарда. За його поширенням - субендокардіальний, субепікардіальний, інтрамуральни просвіті м’яза) трансмуральний (уражується вся товща міокарда).

Мал.5 Ураження стінки серця при інфаркті та їх ЕКГ – прояви.

При інфаркті міокарда хворий відмічає появу нестерпного болю за грудиною, який м віддавати в ліву лопатку, плече, надпліччя та інші ділянки тіла. Він “застигає” на мі найменший порух підсилює біль. Шкіра стає блідою, холодною. Обличчя покрите пото синюшним відтінком. По мірі зниження артеріального тиску свідомість пригнічується. Пу ниткоподібний, слабкого наповнення та напруження, частий, іноді аритмічний. Зростання Ц супроводжується застоєм крові в системі малого кола кровообігу, іноді набряком легень.

цьому дихання стає шумним, клекітливим, з рота виділяється пінисте харкотиння рожев кольору. Діурез понижується.

Розрізняють наступні форми кардіогенного шоку (за Є.І.Чазовим).

1. Рефлекторний шок. Клінічними проявами його є біль із зниженням судинн тонусу та артеріального тиску. Цей шок відносно легко піддається лікуванню.

intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/anest_critical/lectures_stud/uk/med/lik/ptn/анестезіологія/5/05 шок. патогенез, класифікація, кліні… 15/18

2.Істинний шок (описаний вище).

3.Аритмогенний шок. На перший план виступають порушення ритму серця, щ свою чергу, погіршує коронарний кровоплин та сприяє поширенню зони некрозу.

4.Ареактивний шок - найважча форма перебігу кардіогенного шоку. Він проявляєт вираженою гіпотензією, що не піддається консервативній терапії.

Невідкладні заходи.

§ Розмістити хворого у ліжку в напівсидячому положенні.

§ Звільнити грудну клітку від стиснення її одягом (розстебнути коміре забезпечити доступ свіжого повітря.

§Пропальпувати пульс, виміряти артеріальний тиск, оцінити стан притомності.

§При наявності шумного дихання, виділенні пінистого харкотиння - зменш притікання крові до серця, наклавши на нижні та верхні кінцівки венозні джгути.

§Дати хворому під язик нітрогліцерин.

Спеціалізована медична допомога.

Ускладі лікарської бригади медична сестра забезпечує оксигенотерапію хворому. Кис

воб’ємі 5 - 7 л за хвилину необхідно пропускати крізь розчин етилового спирту антифомсілану (має піногасні властивості).

По показаннях (виражений болевий синдром) хворому проводять закисно - кисне масковий наркоз ( закис азоту у відношенні до кисню = 1 : 1).

Для боротьби з болем застосовують наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлориду п мл 1% р-ну), нейролептаналгезію (2 мл 0,005% р-ну фентанілу та 1-2 мл 2,5% р-ну дроперид в/м), ненаркотичні анальгетики ( 2мл. 50% р-ну анальгіну).

Зменшення венозної гіпертензії досягають застосуванням діуретиків (фуросеміду по 40 мг довенно), венозних вазоділятаторів (нітрогліцеріну по 100 мг, нітропрусиду нат розвівши їх у 200 мл 0,9% р-ну натрію хлориду; вводити довенно із швидкістю 5 - 10 крапел хвилину під контролем АТ).

Медикаментозна корекція серцевого викиду визначається рівнем артеріального тиску:

а) при АТ систолічному < 70 мм.рт.ст. застосовують р-ни норадреналіну 1-30 мкг/хв) дофаміну (5-20 мкг/кг за хв.), б) при АТ систолічному 70-100 мм.рт.ст. – р-н дофаміну (2,5 - 20 мг/кг за хв.),

в) при АТ систолічному >100 мм.рт.ст. - добутамін (2 - 20 мкг/кг за хв.), г) зростання АТ діастолічного понад 100 мм.рт.ст. є показом до застосування периферич

вазоділятаторів (нітрогліцерину, нітропрусиду натрію).

У деяких випадках найефективнішим засобом боротьби з набряком легень є інтуб трахеї та проведення хворому штучної вентиляції легень з позитивним тиском в кінці видиху Порушення ритму серця лікують, застосовуючи антиаритмічні засоби. При брадика призначають р-ни атропіну сульфату, дофаміну, адреналіну, ізадріну, використову

кардіоверсію. Тахікадія понад 130 уд./хв. вимагає топічної діагностики з допомогою ЕКГ. фібриляції та мерехтіннях передсердь застосовують серцеві глікозиди, бета - адреноблокат антикоагулянти. При пароксизмальних суправентрикулярних тахікардіях - вагусні проби аденозин. Шлуночкові тахікардії лікують повторним введенням лідокаїну (по 1-1,5 мг/кг ч кожні 5 - 10 хв.). При відсутності ефекту використовують новокаїнамід (20-30 мг/хв), орнід 10 мг/кг), кардіоверсію.

Екзотоксичний шок виникає при гострих екзогених отруєннях Він належить категорії змішаних шоків та висвітлений у розділі 8.

4. Діагностичні та лікувальні маніпуляції

intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/anest_critical/lectures_stud/uk/med/lik/ptn/анестезіологія/5/05 шок. патогенез, класифікація, кліні… 16/18

Катетеризація периферичної вени Покази. Проведення інфузійно – трансфузійної терапії.

Необхідне оснащення: голка – катетер для внутрішньовенних вливань, одноразова система, заповнена ізотонічним розчином натрію хлориду, венозний джгут, ватка зі спиртом, стерильні медичні рукавички.

Методика проведення. Черезшкірну пункцію вени та її катетеризацію найоптимальн проводити у нижній третині передпліччя. (у ліктєвій вені складніше зафіксувати голку, часті трапляється прокол нею стінки вени при мимовільних рухах хворого. Крім того, ліктєву вену доцільно приберегти для подальших ін’єкцій - при необхідності).

Маніпуляцію проводять , одягнувши стерильні рукавички. У середній трет передпліччя накладають венозний джгут. Дистальніше джгута, до анатомічної табакерки ч контурується головна вена (v. cefalika). ЇЇ зафіксовують пальцями лівої руки, змащують ш антисептиком (ваткою, змоченою розчином 70% спирту). Голкою з насадженим на неї катете проколюють шкіру поряд з веною, потім обережно – стінку вени. При появі у просвіті го крові просувають катетер по ходу вени, притримуючи в цей час голку; в подальшом витягують. Знімають джгут, до канюлі катетера під’єднують одноразову систему, заповн стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду. Катетер фіксують до шкіри лейкопласти При правильному його положенні розчин поступає до вени струминно або частими крапля Наростання припухлості по ходу катетера свідчить про порушення цілості стінки в (проникнення катетера поза просвіт судини). В цім випадку необхідно вийняти катетер, місце припухлості накласти стискуючу пов’язку, повторити катетеризацію іншої вени.

Катетеризація підключичної вени (за Сельдінгером)

Покази: необхідність у проведенні масивної інфузійно-трансфузійної терапії, введ препаратів для парентерального живлення та концентрованих рідин, введення елекродів каріостимуляції, вимірювання ЦВТ та серцевого викиду.

Необхідне оснащення: венозний катетер з провідником, голка для пункції підключич вени довжиною 8-10 см зі зрізом під кутом 45 градусів, діаметр якої відповідає діаме катетера, одноразова система для інфузійної терапії, 400 мл ізотонічного розчину нат хлориду, шприц ємністю 20 мл, розчин новокїну, шовний матеріал, голкотримач, хірургі голка, розчини антисептиків, стерильна пеленка, серветки, тугий валик довжиною 40-60 висотою 10-15 см.

Методика проведення. Хворий лежить на спині. Положення тіла горизонтальне. По лопатками вздовж хребта йому підкладають валик. Рука зі сторони пункції приведена до тул Голова максимально відведена в протилежний бік. Проводять обробку операційного п розчинами Люголя та етанолу. Обкладають його стерильними пеленками.

Катетеризацію здійснюють в асептичних умовах, використовуючи гумові рукавички. Вибирають місце пункції: на 1 - 1,5 см нижче ключиці, на границі внутрішньої

середньої її третини. Проводять інфільтративну анестезію тканин Приєднавши до шпри новокаїном голку для катетеризації, проколюють нею шкіру. Голку просувають під ключиц над першим ребром, у напрямку грудинно-ключичного зчленування. По ходу голки впорску розчин новокаїну. На глибині 3-6 см відчувається опір фасції, після чого голка наче «провалюється». Відтягують поршень шприца. Поява крові свідчить про попадання голк просвіт вени. Акуратно від'єднують шприц, закриваючи канюлю голки пальцем. В просвіт ї половину довжини вводять провідник (гнучкий мандрен). Голку витягують, на манд насаджують катетер і вгвинчуючими рухами заводять його крізь м'які тканини у вену. Манд витягують, шприцом перевіряють наявність з катетера зворотнього току крові. Підключа систему для інфузійної терапії. Катетер фіксують, пришиваючи його до шкіри. Вимірю довжину вільного кінця катетера для контролю за його положенням у вені та наклада асептичну пов'язку.

intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/anest_critical/lectures_stud/uk/med/lik/ptn/анестезіологія/5/05 шок. патогенез, класифікація, кліні… 17/18

Мал.4.6 Катетеризація підключичної вени.

а) положення хворого, місце та напрямок пункції лівої підключичної вени; б) голка знаходиться у вені, проведення крізь її просвіт провідника; в) введення по правіднику катетера (ротаційним способом),; г) виведення провідника.

Вимірювання центрального венозного тиску Покази: контроль за станом гемодинаміки (об'ємом циркулюючої крові, тонусом суди

діяльністю серця) при захворюваннях серцево-судинної системи, шоках, колапсі, проведенні інфузійно-трансфузійної терапії).

Необхідне оснащення: наявність катетера в одній із магістральних вен, флеботонометр (апа Вальдмана), ізотонічний розчин натрію хлориду (400 мл).

Методика проведення. У стерильну колбу флеботонометра вливають ізотонічний розчин натрію хлориду. Через V-подібне з'єднання розчин поступає в прозору трубку, фіксовану вертикально до шкали, заповнюючи її до верху. Випускають повітря із нижньої частини труб пропускаючи крізь неї розчин. Для припинення подальшого поступлення розчину з колби перекривають її трубку затискачем.

Хворого укладають горизонтально на спину. З допомогою водяного рівня (ватерпаса) встановлюють точку відліку шкали флеботонометра («0») на рівні правого передсердя (нижньолатеральний край великого грудного м'яза). Для цього шкалу із колбою зміщують вв або вниз відповідним гвинтом.

До катетера, введеного у магістральну вену, приєднують канюлю прозорої трубки флеботонометра. Розчин у ній опускатиметься вниз, аж поки гідростатичний тиск стовпчика рідини не зрівноважиться тиском крові у правому передсерді. Він відповідатиме позначці на шкалі (міліметрам водяного стовпця), навпроти якої зупинився рівень рідини у трубці

Мал.7 Схема підключення апарата Вальдмана (“0” шкали апарата відповідає рівню проекції правого передсердя)

intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/anest_critical/lectures_stud/uk/med/lik/ptn/анестезіологія/5/05 шок. патогенез, класифікація, кліні… 18/18