11. Який рівень безпеки екосистем Чорного і Азовського морів?

Недалекоглядна політика зробила зоною екологічної катастрофи Азовське море. Пестициди, важкі метали, інші отрутохімікати звели його нанівець. Спійману рибу вживати смертельно небезпечно. Між іншим, якби не води Чорного моря, Азовське море чекала б доля Аралу, бо Кубань недодає щорічно 5-6 куб. км прісної води. Є й інші чинники катастрофічної ситуації. Це хижацький вилов риби (ще за радянських часів потужними океанічними тралами, які знищили нерестилища риб й унікальну надзвичайно багату екосистему моря-озера загалом) інтенсивне зрошування, рисосіяння, змивання пестицидів, зростання отруйних викидів хімічної та металургійної промисловості (лише Маріуполь викидає 800 тис. т токсикантів на рік) та ін.

У Чорному морі ситуація не набагато краща. Особливу небезпеку становлять тут припортові потужні заводи (чого вартий один Южний), де виробляються великі обсяги аміаку (надзвичайно отруйної речовини), нафтопереробні комбінати та забруднення води внаслідок розробок нафтогазових родовищ. Викликає занепокоєння стан екосистеми Чорного моря, де відбувається підняття рівня сірководневої зони, а також забруднення акваторії промисловими і комунальними стоками, засобами хімізації сільського господарства. Рятують Чорне море тільки його розміри і глибина.

12. Яким чином планується покращити ситуацію з водними ресурсами?

Згідно Законів України "Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року" та Стратегія сталого розвитку "Україна-2020" визначено два пріоритети, що мають відношення до управління прісними водами:

• екологічне відновлення водних джерел та поліпшення якості питної води.

• реконструкція комунальних та промислових водоочисних споруд.

Передбачено два етапи реалізації цієї політики. Перший етап (2015-2017 рр.) націлений на реалізацію термінових заходів щодо зниження шкідливого впливу на довкілля. Головні завдання включають удосконалення законодавчої бази стосовно охорони водних ресурсів, розробки та впровадження економічних механізмів охорони довкілля та ефективного використання природних ресурсів.

Протягом другого етапу (2017-2025 років) планується розпочати впровадження масштабних програм з метою досягнення балансу між впливом на довкілля та його здатністю до відновлення. Частиною цього етапу є розробка та впровадження Державної системи моніторингу довкілля, створення системи збалансованого управління природними ресурсами.

Однак, навіть фрагментарне впровадження цих заходів на кінець 2017 р. не розпочато.