практ 3

Тема:Збір та аналіз наукової інформації для проведення наукових досл.

План

1.Інформація, повідомлення, носії інформації. 

2.Закон України «Про інформацію».

3.Основні види інформації. 

4.Ознайомлення із основними каталогами бібліотеки університету.

Наукова інформація – це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. 

Основні ознаки наукової інформації:

- вона отримується в процесі пізнання закономірностей об'єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;

- це документовані або публічно оголош. відомості про вітчизняні та зарубіжні досягн. науки, техніки, виробництва, отримані в процесі наук.-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої та громадської діял.

Основна роль інформації у дослідженнях полягає в тому, щоб виключити суб’єктивні судження про досліджуваний об’єкт.

При проведенні наукових досліджень інформація виконує такі функції:

–сприяє визнач. сучасних тенденцій у виріш. даної наукової проблеми;

–дає змогу визнач. актуал., рівень розробленості даної наук. проблеми;

–надає матеріал для вибору аспектів і напрямів дослідження, його мети і завдань, а також теоретичних побудов;

–забезп. достовірність висновків і результ. пошуків, зв’язок сформов. концепції із загальним розвитком теорії.

Проведення наукових досліджень вимагає відповідного інформ. забезп. Забезп. –це те, за допом.чого ств. умови для реалізації вказаного процесу.

Інформ.забезп.– це сукуп. інфи та способів її пошуку, обробки, накопич., збереж., систем. та узагаль. з метою викор. в процесі наук.досл.

Завданням інформаційного забезпечення є інформування науковців про стан об’єктів, що досліджуються. Крім того, інформаційне забезпечення є засобом комунікації (обміну інформацією) науковців.

Класиф. інформ.забезп. наук.-досл. процесу можна за такими ознаками: професійно-інформаційна комунікація; пізнавальність інформації; зміст інформаційного забезпечення.

Комунікаційне забезп. ґрунтується на професійно-інформ. контактах науковців (конференції, симпозіуми, наради, наукові семінари тощо).

З точки зору пізнавального характеру інформації інформаційне забезпечення можна поділити на забезпечення новою інформацією та забезпечення релевантною інформацією, яка використовувалася раніше.

За змістом інформації інформаційне забезпечення науково-дослідного процесу поділяється на законодавче (закони і нормативні акти, Укази Президента України, Постанови та розпорядження Уряду України); планове (інформація з планів економічного і соціального розвитку); нормативно-довідкове (норми та нормативи); договірне (інформація з договорів між економічними суб’єктами); технологічне (технічна документація, стандарти, технічні умови, проектно-технічна документація); організаційно-управлінське (юридично-правові та організаційно-розпорядчі документи, службове листування); фактографічне (звітність, дані бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку). 

Закон України «Про інформацію» набув чинності 2 жовтня 1992 р. Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства та держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Закон установлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему  інформації, її  джерела, визначає статус  учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу і суспільство від неправдивої інформації.

Закон визначає інформацію як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Відповідно об’єктами інформаційних  відносин  є  документована  або  публічно  оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров’я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Усі громадяни України, юридичні особи та державні органи мають право на інформацію. Але реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно із Законом інформаційна діяльність розглядається як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Важливе місце в Законі належить описові механізму функціонування інформаційних потоків у суспільстві. Так, держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації. Завдання її при цьому полягає у забезпеченні додержання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопущенні  необґрунтованого  віднесення  відомостей  до  категорії інформації з обмеженим доступом. Державний контроль за додержанням установленого режиму здійснюється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада і Кабінет Міністрів України.

Обмеження  права  на  одержання  відкритої  інформації  забороняється законом. Закон визначає порядок доступу до інформації: дає визначення інформаційного запиту, порядку його розгляду відповідними посадовими особами, визначає порядок відшкодування витрат, пов’язаних із задоволенням запиту, а також встановлює перелік документів та інформації, що не підлягає наданню для ознайомлення за запитами.

Інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Підставами виникнення права власності на інформацію є створення інформації своїми силами і за свій рахунок, договір на створення інформації, договір, який містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Положення Закону України “Про інформацію” конкретизуються в інших законах про інформаційну діяльність та охорону прав інтелектуальної власності, які мають більш конкретний характер, а також у низці інших законодавчих і нормативних актів.

В залежності від галузі використання термін «інформація» одержав безліч визначень, зокрема:

-  відомості або повідомлення про щось (побутове);

-  роз'яснення, виклад;

-  оригінальність, новизна;

-  комунікація та зв'язок, в процесі якого усувається невизначеність (інформаційна ентропія) (теорія зв'язку, американський вчений Клод Шеннон);

-  міра неоднорідності розподілу матерії та енергії у просторі та у часі, міра змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у світі (український вчений Віктор Михайлович Глушков);

-  позначення змісту, отриманого з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів (американський вчений Норберт Вінер);

-  заперечення ентропії, міра хаосу в системі (термодинаміка, французький вчений Леон Бріллюен);

-  передача різноманітності (англійській філософ Вільям Росс Ешбі);

-  міра складності структур (французький вчений Абраам Моль);

-  ймовірність вибору (радянські вчені Аківа та Ісаак Яглон);

-  відображена різноманітність (радянський вчений Аркадій Дмитрович Урсул);

-  властивості матеріальних об'єктів породжувати та зберігати певний стан, який в різних матеріально-енергетичних формах може передаватись між об'єктами;

-  результат інтелектуальної (аналітико-синтетичної чи еврістичної) діяльності певної людини щодо подання відомостей, повідомлень, сигналів, кодів, образів тощо (Цимбалюк Віталій Степанович)[8]

-  універсальна субстанція, що пронизує усі сфери людської діяльності, слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння та співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки (ЮНЕСКО);

-  документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (Закон України «Про інформацію»).

Загальноприйнятого визначення інформації не існує, і воно використовується головним чином на інтуїтивному рівні.

Найважливішими, з практичної точки зору, властивостями інформації є цінність, достовірність та актуальність.

Цінність інформації — визначається ступенем її корисності для кожного окремого користувача.

Достовірність — відповідність отриманої інформації об'єктивній реальності навколишнього світу.

Актуальність — це міра відповідності цінності та достовірності інформації поточному часу (певному часовому періоду)

Інші властивості інформації

Суспільна природа — джерелом інформації є пізнавальна діяльність людей, суспільства.

Мовна природа — інформація виражається за допомогою мови — знакової системи будь-якої природи, яка служить засобом спілкування, мислення, висловлювання думки. Мова може бути природною, що використовується у повсякденному житті та служить формою висловлення думок і засобом спілкування між людьми а також штучною, створеною людьми з певною метою (наприклад, мова математичної символіки, інформаційно-пошукова, алгоритмічна та ін. мови.

Дискретність — одиницями інформації як засобами висловлювання є слова, речення, уривки тексту, а у плані змісту — поняття, висловлювання, описання фактів, гіпотези, теорії, закони тощо.

Старіння — головною причиною старіння інформації є не сам час, а поява нової інформації, з надходженням якої попередня інформація виявляється невірною, перестає адекватно передавати явища та закономірності матеріального світу, людського спілкування та мислення).

Розсіювання — існування у багатьох джерелах.

Незалежність від творців;

Невідривність від мови носія.

Види інформації:

1.  За формою подання: - текстова; числова; -графічна; -звукова;

2.  За призначенням: -  масова; -  спеціальна; -  особиста;

3.  За характером виникнення: -  первинна; -  вторинна.

Первинна інформація – набір даних, які отримані при проведенні спеціального наукового досл. з метою вирішення конкретної проблеми.

Під вторинною інформацією розуміють інфу, яка заздалегідь зібрана з різноманітних дж. для цілей, що відрізняються від цілей даного досл.

Документальні дж. інфи та їх викор. у наукових дослідженнях

Будь-яке наукове дослідження ґрунтується на методах документалістики, тобто дослідженні документів, в яких відображена інформація про стан об’єкта дослідження, його зміну та використання. Таке дослідження дозволяє виявити динаміку зміни об’єкта за окремими періодами, з’ясувати причини та наслідки цієї зміни, проаналізувати фактори, які впливають на стан чи поведінку об’єкта дослідження.

Докум.-матеріальний об’єкт, у якому міститься фіксована інфа для її збереж. та подальшого викор. у науковій, практичній діяльності та ін.

Наук. докум.-носій, у якому тим або іншим способом зафіксовані наукові відомості (дані) чи науково-технічна інформація, у якій повинно обов'язково вказуватися ким, де і коли він був створений.

Друковані докум.–це друкована продукція, що пройшла редакційно-видавничу обробку (книги, журнали, брошури).

За періодичністю випуску друковані видання поділяють на одноразові (книги) і періодичні (журнали, газети).

Класифікація друкованих джерел інформації які використовуються у наукових дослідженнях

Вид видання	Характеристика за призначенням
Офіційні	Публікації законодавства, нормативно-правових актів державних і господарських органів управління
Наукові	Результати наукових, експериментальних та інших досліджень у різних сферах знань
Науково-популярні	Відомості з різних галузей науки і техніки, признач. для ознайомлення непрофесійного загалу читачів
Підручники	Знання наукового і прикладного характеру, зведені у систему, призначені для педагогічних цілей
Виробничі	Знання з технології, техніки, організації виробництва, менеджменту, маркетингу бухгалтерського обліку і аудиту та інші призначені для викор. у практичній діяльності фахівцями певного профілю
Довідкові	Містять коротку наукову і прикладну інформацію для ознайомлення фахівців з певної галузі знань, а також для наукових досл. і професійної діяльності
Нормативно-виробничі	Правила, норми і нормативи, технологічні вимоги, стандарти, признач. для викор.у виробництві, менеджменті, маркетинг та ін. практичній діяльності
Рекламні	Відомості про вироби, послуги, які рекомендуються з метою залучення покупця
Патентно-ліцензійні	Право на викор. інтелектуальної власності, трудову діяльність у певній сфері виробництва або бізнесу
Проспекти	Видання рекламного характеру, що стосуються конкретного виду товару машин, устаткування для залучення покупців
Каталоги	Нормативно-виробничі довідники різних видів знань науково-прикладного характеру
Інформаційні	Систематичні відомості про видані праці з питань науки і практичної діял. у різних галузях нац.економ.

Згідно з обраною темою наукової роботи дослідник самостійно підбирає літературні джерела (книги, брошури, статті), офіційні документи, накопичує відомчі матеріали з теми та опрацьовує їх. Порядок роботи над літературними джерелами включає бібліографічний пошук літератури з теми досліджень, її вивчення, фіксацію початкових даних і їх використання у процесі наукового дослідження для створення нових знань.

Бібліотека – культурно-освітній заклад, що збирає друковані та рукописні матеріали, здійснює їх спеціальне опрацювання, організовує збереження та забезпечення книгами читачів.

Бібліотечний фонд – це сукупність відповідним чином впорядкованих джерел інформації, нагромаджених за певний період часу, які підлягають обліку та зберіганню відповідно до чинного законодавства. Структура бібліотечних фондів може бути різною. Бібліотечний фонд неможливо опрацювати, не викор бібліотечні каталоги.

Бібліотечний каталог – це перелік творів друку й інших документів, наявних у фонді бібліотеки або групи бібліотек, складений у певному порядку, який є засобом повідомлення про склад і зміст бібліотечного фонду.

Алфавітному каталогу належить основне місце. За ним можна встановити наявність у бібліотеці творів того чи іншого автора або визначеної книги, автор чи назва якої відомі.

У систематичному каталозі картки згруповані в логічному порядку за окремими галузями знань. За його допомогою можна з’ясувати, за якими галузями знань та які саме видання є в бібліотеці, підібрати необхідну літературу, а також встановити автора та назву книги, якщо відомий її зміст.

У предметному каталозі, як і у систематичному, література групується за її змістом. Однак на відміну від систематичного в предметному каталозі література об’єднана в певні рубрики незалежно від того, з яких позицій вони викладені. Через це в предметному каталозі в одному місці знаходяться матеріали, які в систематичному каталозі були б розкидані в різні ящики.

Неможливо не згадати про картотеку, що є переліком всіх матеріалів за окремо визначеною тематикою. Бібліотечні каталоги та картотеки не існують окремо, навпаки, вони пов’язані та взаємно доповнюють один одного, полегшують читачам пошук необхідного джерела та максимально повно відтворюють бібліотечний фонд.

Сучасні технології дозволяють здійснювати пошук інформації через мережу Internet за допомогою пошукових систем та у бібліотеках.

Мережа Internet є глобальною системою з’єднаних комп'ютерних мереж, складовими якої є електронна пошта та всесвітня мережа www (абревіатура від World Wide Web – світове павутиння). Головним принципом використання Internet є відкритість. Internet складається з сотень вільно об’єднаних мереж, і немає жодної окремої групи людей або організації, що відповідають за його роботу. Багато компаній цілодобово працюють в Internet, а інші підключають свої комп’ютери до Internet тимчасово. В цьому полягає одна з найвагоміших переваг Internet - він може працювати, коли окремі комп’ютери не підключені до мережі або пошкоджені.

Всесвітня мережа www – всесвітньо розподілена база гіпертекстових документів. На кожному комп’ютері, що має постійне підключення до Internet, можна розмістити документи, які планується зробити загальнодоступними. Тоді цей комп’ютер стає Web - сервером. Для перегляду змісту серверів користувач повинен мати спеціальну програму – Web-броузер.

При здійсненні пошуку необхідної інформації в Internet є декілька методів. По-перше, слід скористатися каталогами Internet - ресурсів, що містять вже згруповану інформацію у вигляді посилань на Web - сервери.

Прикладами таких англомовних каталогів є www.yahoo.com, www.altavista.com, www.google.com, російських – www.rambler.ru,  www.yandex.ru, українських – www.meta-ukraine.com.

Через Internet можна знайти книги, журнали, дисертації, автореферати та іншу потрібну для наукової роботи літературу. Корисність цього способу полягає у тому, що можна працювати з каталогами бібліотек без відриву від роботи. Перед відвіданням бібліотеки для аамео літературою проводиться пошук джерел, який можна здійснювати як в систематичному, так і в алфавітному каталогах.

При пошуку інформації в Internet – бібліотеках використовуються загальні правила пошуку інформації в електронних базах даних.

Ключовим етапом при проведенні дослідження є аамео збирання і відбору інформації. Організація його передбачає:

-  визначення кола питань, що будуть вивчатись;

-  хронологічні межі пошуку необхідної літератури;

-  вибір джерел інформації(книги, статті тощо);

-  відбір літератури(вся з аамео питання чи окремі матеріали)

-  участь в роботі тематичних семінарів, конференцій;

-  особисті контакти зі спеціалістами;

-  вивчення архівних документів, звітів;

-  пошук інформації в Internet.

Вихідну інформацію можна знайти в загальній і спеціальній енциклопедіях, а також у списках літератури, які прикладені до тематичних і наукових робіт, що мають відношення до теми. В цьому випадку пошук інформації ведеться в анти хронологічному порядку – від більш пізніх джерел до більш ранніх.

Інформаційний пошук – це сукупність дій, спрямованих на пошук документів, необхідних для проведення дослідження.

Пошук може бути ручний, який здійснюється за бібліографічними картками, картотеками, каталогами тощо, механічним і автоматизованим.

Традиційно інформаційне забезпечення здійснювали бібліотеки, а основним інструментом, що надавав доступ до інформаційних ресурсів, ааме бібліографія. Основа бібліографічного інформаційного пошуку – бібліотечні каталоги, які бувають основні й допоміжні. В основних каталогах опис літератури здійснюється за галузями знань(систематичні каталоги) та за алфавітом(прізвища авторів або назви книг). Допоміжні каталоги – це каталоги періодики, картотеки статей і рецензій.

Значну допомогу для пошуку аналізу літературних джерел надає ретроспективна бібліографія. Це тематичні покажчики та огляди, каталоги, прайс-листи видавництв. Основне їхнє призначення – поширювати бібліографічну інформацію про опубліковані документи за певний час у минулому.

До основних інститутів і організацій України, які здійснюють централізований збір і обробку інформації щодо опублікованих документів належать : Книжкова палата України, Український інститут науково-технічної та економічної інформації( УкрУНТЕУ), Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського та інші бібліотечно-інформаційні установи загальнодержавного та регіонального рівнів.

Щодо пошуку інформації у всесвітній мережі Internet, то існують певні рекомендації:

1)  практично в усіх системах використовується метод ключових слів. Формуючи запит, слід уникати як загальновживаних, так і вузькоспеціалізованих слів. Оптимальний варіант – це використання характерних для даної предметної області словосполучень, які найточніше відображають проблематику;

2)  починати пошук слід з найвідоміших і потужних пошукових систем;

3)  для детального пошуку використовують спеціалізовані тематичні чи регіональні пошукові системи (якщо вони невідомі, їх можна знайти за допомогою ключових слів);

4)  рекомендується використовувати методику поетапного уточнення пошуку, тобто починати слід з елементарних запитів у режимі простого пошуку, потім уточнювати запит, переходити в режим розширеного пошуку.

5)  на більшості сайтів є посилання на споріднені інформаційні ресурси. Слід використовувати їх, часто саме такий шлях є найефективнішим.

Результати вивчення літератури з питань теми дослідження оформлюються у вигляді тематичних оглядів, рефератів, де викладається суть найважливіших наукових положень, виявляються основні концепції (збігання і відмінність), групуються мало розроблені, неясні, дискусійні та не вивчені положення. Важливо з'ясувати, що нового, оригінального вносить автор кожної публікації, викласти своє ставлення до його концепції та визначити можливість використання її у своєму дослідженні.

Виписки, цитати, цифрові показники повинні мати посилання: автор, назва твору, видавництво, рік і місце видання, сторінки. Перед тим як приступити до роботи над джерелом, необхідно у верхній частині аркуша привести його бібліографічне описання, вказати розділ плану теми дослідження, до якого стосується виписка, а потім провести реферування літературного джерела.

Реферуючи джерело, необхідно точно передавати його зміст. Залежно від того, яка роль відводиться джерелу у виконуваному дослідженні, дуже важлива інформація може подаватися у вигляді цитат. Викладання має бути стислим, точним, без зайвих слів і суб'єктивних оцінок. Не рекомендується скорочувати слова, використовувати абревіатури, які будуть незрозумілі іншим учасникам дослідження.

У процесі роботи над джерелами виникають власні висновки, оцінки, узагальнення, передбачення у використанні інформації, їх необхідно записувати і виділяти у тексті позначками на полі у квадратних дужках з написом (звернути увагу) або іншим кольором.