Терміни

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Аборигени – первинні, корінні мешканці тієї або іншої території країни, що жили тут з давніх-давен, «спочатку».

Автономізація – становлення самобутності, унікальності етносу.

Автономія – в етнічних відношеннях розуміється як право самостійного управління життєво важливими проблемами свого етносу у відповідності з існуючою в даній державі конституцією.

Автостереотипи – стійкі уявлення етносу про свої особливості.

АВТОХТОНИ — корінні мешканці, місцеві жителі країни чи території.

Автохтонний – належний за походженням до даної території, місцевий.

АВУНКУЛАТ – сукупність сімейно-родинних і суспільних відносин, яка передбачає близькі стосунки між дядьком (вуйком) і племінником.

АДАПТАЦІЯ ЕТНІЧНА – пристосування етнічних груп до природного і соціального середовища їх проживання.

Акультурація процес засвоєння однією етнічною групою норм, традицій, культурних цінностей іншої етнічної групи. Як правило, акультурація характерна для не чисельних етнічних меншин, що проживають у тісному контакті або в одній державі з крупним етносом. Може бути природною і насильницькою. Слід відокремлювати від асиміляції. При акультурації етнічний колектив зберігає свою етнічну ідентифікацію і етнічну самосвідомість, сам процес відбувається в результаті спілкування. В процесі акультурації формується явище бікультуралізму і білінгвізму.

АЛЬПАКА – гірська коза в Андах.

АЛЬТРУЇЗМ – безкорислива турбота про благо інших, готовність жертвувати заради інших своїми особистими інтересами.

АМУЛЕТ – предмет, що його носять на тілі як оберіг від хвороб, ран, злого ока і ворожого чародійства.

Анімізм – релігійні уявлення про духів і душу, наділення душею всіх речей, сил і явищ природи.

Анклав – територія або частина території однієї держави, що оточена зі всіх боків територією іншої держави.

Антропологія – наука, яка досліджує походження, еволюцію та особливості фізичного типу людей. Іноді розуміється як сукупність наук про людину, включаючи етнографію, культурну і соціальну антропологію.

Ареал – область поширення на земній поверхні якого-небудь явища, колективу людей, видів тварин тощо.

АРЕАЛ ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ– географічна місцевість (область), де етноси культурно засвоюють простір і проявляють себе як цивілізовані суб'єкти історії.

Архетип – неусвідомлювана базова схема уявлень, загальна для всіх людей, незалежно від їх етнічної приналежності, мови, традицій тощо.

Асиміляція етнічна – вид об’єднавчих етнічних процесів, поглинання, розчинення самостійного етносу чи певної його частини у середовищі іншого. Супроводжується втратою народом основних етнічних ознак в іншомовному середовищі. Тип етнічних процесів, що представляють собою взаємодію двох етносів, в результаті якої один з них поглинається іншим і втрачає етнічну ідентичність. Відбувається як природнім, так і насильницьким шляхом, в ході завоювання окремих країн і територій. Нерідко асиміляції підвергаються не завойовані етноси, а завойовники. Практично всі етноси в Центральній і Південно-Східній Європі приймали участь в асиміляційних процесах.

Балада – фольклорний жанр у народів Європи, спочатку – пісня хороводу з рефреном (у романських народів).

БАТАТ – борошниста солодка картопля, яку вирощують у тропіках і субтропіках.

БАТЬКІВЩИНА – місце, де лежить родинне гніздо, родинний всесвіт (хата, садиба, село, місто, край, країна), що зберігає генетичну міжпоколінну спорідненість людини з її предками У ширшому розумінні – це родинне гніздо всього етносу, який сприймається як велика родина, що проживає на землі своїх предків.

БЕТЕЛЬ – рослина, пряне і пекуче на смак листя якої вживали як жуйку у Південно-Східній Азії, в Індії і на Шрі-Ланці.

БІЗОН – дикий бик, що зберігся в заповідниках Північної Америки.

Бікультуралізм – своєрідний сплав культур різних етносів, що виникає, як правило, в результаті акультурації, при якому між різними етнічними елементами виникає своєрідний розподіл сфер впливу.

БІЛАТЕРАЛЬНІСТЬ – двостороннє визначення спорідненості одночасно (по батьківській і материнській лініях).

Білінгвізм – стан одночасного володіння двома або кількома (полілінгвізм) мовами. Відрізняється від простого знання ще однієї мови поряд з рідною і передбачає можливість користуватися різними мовами в різних життєвих ситуаціях.

БІЛІНІЙНІСТЬ – одночасне визначення спорідненості по батьківській і материнській лініях.

БІЛОКАЛЬНІСТЬ – почергове проживання шлюбної пари то в сім’ї (роді) чоловіка, то в сім’ї (роді) жінки.

БОГАРНЕ ЗЕМЛЕРОБСТВО – неполивне орне землеробство в районах зрошення.

БОЛЕРО – 1) частина іспанського народного вбрання (безрукавка); 2) іспанський народний танець, що супроводжується співом і звуками кастаньєт.

Босняки – місцева назва слов’ян, що сповідують іслам.

БУМЕРАНГ – металева бойова і мисливська зброя у вигляді зігнутої загостреної плоскої дерев'яної палиці. Застосовувався в стародавньому Єгипті, Індії, Південно-Східній Азії. У австралійських племен поширений повертальний бумеранг, який повертається назад до місця, звідки його метнули.

Бюргери – всі мешканці міста, що підпадали під дію прийнятого міського права, або просто середній прошарок городян (торговці, ремісники).

ВЕДИ – чотири священні книги стародавньої Індії.

ВЕДИЗМ – найдавніша релігія Індії, з якої розвинувся брахманізм.

Велике переселення народів – умовна назва сукупності значних етнічних переселень в Європі у IV – VII ст., головним чином з периферії Римської імперії на її територію. В переселенні активну участь приймали германські і слов’янські народи, тюрки, іранці (алани) і фіно-угорські племена.

ВІГВАМ – житло індіанців Північної Америки.

Вілайет – адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії.

ВІРІЛОКАЛЬНІСТЬ – шлюбне поселення жінки в чоловіка (в його сім’ї чи роді).

ВІРУВАННЯ – окремі або відносно систематизовані уявлення, що відображають віру людини в існування надприродних сил та істот, їх вплив на людську долю.

ВУАЛЬ – прозора тонка сітка, що закриває обличчя.

ГЕНЕАЛОГІЯ – 1) родовід, історія роду, родовідний запис; 2) допоміжна історична дисципліна, що вивчає родовід.

Генезис – походження, виникнення; процес виникнення і становлення явища.

ГЕНОТЕЇЗМ – форма політеїзму, коли серед багатьох божеств виділяється один головний бог.

ГЕНОТИП – спадкова основа організму.

Генетичний – пов’язаний спільним походженням.

Геноцид – знищення окремих груп населення за расовими, національними або релігійними мотивами.

Герменевтика – тлумачення культурних текстів, серед яким можуть бути не лише писемні джерела, але й будь-які предмети і явища культури.

ГЕТЕРОГЕННА ОБЩИНА – неоднорідна за складом община.

Гетеростереотип – фаза національної ідентифікації, в рамках якої формується уявлення про національний характер, психічний склад, темперамент типового представника спільноти. Для опису такого представника використовується термін «модальна особистість» або поняття «етноіндівідуальність».

Гети – давній фракійський народ, споріднений дакам, з яким змішувались римляни. Мешкали між Балканами і Дунаєм.

ГЕТТО – частина території міста, відведена для примусового поселення певної расової, релігійної або етнічної групи населення; район міста, де оселяються певні етнічні або расові меншини.

Гільдія – об’єднання (релігійної, економічної або політичної взаємодопомоги) в Європі; у вузькому значені – союзи купців.

Гомеостаз (етнічний) – етнос, що знаходиться у стані рівноваги з природою.

Господарсько-культурні типи (ГКТ) – історико-типологічні спільності, що характеризуються традиційними комплексами господарства і культури, серед народів, що живуть у подібних природних і соціально-економічних умовах.

ГРУПА ЕТНОРАСОВА – група людей, яка відрізняється від решти населення не лише етнічними, а й антропологічними ознаками.

ГОМОГЕННИЙ – однорідний за своїм складом.

Давні германці – група споріднених племен, що належали до індоєвропейської сім’ї і займали територію між Рейном і Віслою від заходу до сходу, Дунаєм на півдні, Балтійським і Північним морями на півночі, а також південну Скандинавію.

Дакія – історична область між Тисою, Дунаєм, Дністром і Карпатами. Мешканці країни – даки належали до фракійсько-гетського союзу племен і мали індоєвропейське походження. Деякі вчені до нащадків даків відносять румун.

ДЕЕТНІЗАЦІЯ – процес втрати етносом чи окремими його представниками своїх етнічних рис. Починається з втрати рідної мови, потім національної свідомості та етнічної ідентичності.

ДЕЗІНТЕГРАЦІЯ – розпад цілого на складові частини.

Демографія – наука про народонаселення, закономірностях його розвитку, структурі і поширення на визначеній території.

ДЕМОН – у християнській міфології – злий дух, диявол.

ДЕМОС – народ, тобто основне населення країни (за винятком рабів та іноземців).

Депортація – насильницьке переселення груп населення або навіть цілих народів з їх етнічної батьківщини або території тривалого проживання.

Деетнізація – процес втрати народом або його окремих представників своїх етнічних коренів; розпочинається з втрати рідної мови, згодом – національного самосвідомості і етнічної ідентифікації.

Діаспора – розселення народу за межами свого основного етнічного масиву.

Дискримінація – обмеження або позбавлення прав окремої категорії громадян за расовою або національною приналежністю, за ознакою статі, за релігійними і політичними переконаннями тощо.

ДИСЛОКАЛЬНІСТЬ – роздільне проживання шлюбної пари (кожного у своєму роді).

Евроцентризм – ідеологічна концепція, згідно якої керівна роль в розвитку сучасної цивілізації і культури відіграла Європа.

ЕГОЦЕНТРИЗМ– ставлення до себе самого як до центру Всесвіту; крайня форма егоїзму.

ЕКЗОГАМІЯ – традиційна заборона укладати шлюби всередині певної людської спільноти (роду, фратрії, племені, сільської общини, касти, конфесійної групи і т.п.).

Екзоетнонім – назва, надана етнічній групі зовні в процесі культурних контактів, адміністративного управління або припущень вчених.

Екзоетнонім – назва, яку дають етносу інші народи.

ЕЛІТА – провідна частина суспільства, творці науки, культури, представники політичної системи, ділових кіл.

ЕМІГРАЦІЯ – виїзд громадян за межі своєї країни.

ЕНДОГАМІЯ – традиційна вимога укладати шлюби всередині певної людської спільноти (племені, сільської общини, касти, конфесійної групи, етносу і т.п.) .

Ендоетнонім – самоназва, яку етнічна група присвоює собі як формальний маркер своєї ідентичності.

ЕПОС– героїчні оповідання в усній народній творчості.

ЕСПАРТО – волокнистий матеріал із листя іспанської ковили.

Етнікос – форма існування етносу. Термін вживається найчастіше у значенні «національність».

ЕТНІЧНА ГРУПА – переселенська група вихідців із етносу за межами своєї етнічної території, має громадянство країни проживання, не займає домінуючого становища в суспільстві і виявляє взаємну солідарність з метою збереження свого етнічного обличчя.

ЕТНІЧНА ДИСПЕРСИЗАЦІЯ – процес відокремлення від етносу окремих його частин, котрі не набули властивостей самостійних етносів, а залишились або стали субетносами й етнографічними групами.

Етнічна ідентифікація – зарахування себе до групи людей певної національності, віднесення себе до певної етнічної спільноти.

ЕТНІЧНА КОНСОЛІДАЦІЯ – об’єднання чи навіть злиття споріднених і етнокультурно близьких етнічних спільнот в один етнос.

ЕТНІЧНА КУЛЬТУРА – успадкований від предків комплекс господарського і соціального життя, матеріальної і духовної культури, що визначає стиль життя, виконує етноідентифікуючу роль, дає змогу виділити і протиставити себе іншим етносам.

ЕТНІЧНА МЕНТАЛЬНІСТЬ – сформовані в ході етнічних процесів особливості психічного складу, традиційного світогляду, світовідчуття і світосприймання членів етнічних спільнот.

ЕТНІЧНА МЕНШИНА – частина етносу, яка відокремлена від основного етнічного масиву і проживає в іншоетнічному оточенні.

Етнічна общність – будь-яка спільність, яка формується на певній території серед людей, що знаходяться між собою у реальних соціально-економічних зв’язках, що розмовляють на мові, що розуміють всі, зберігаючи на протязі всього існування культурну специфіку і усвідомлення себе окремою самостійною групою.

Етнічна парциація – розділення єдиного етносу на декілька більш-менш рівних частин, кожна з яких, набуваючи власної етнічності, майже не ототожнює себе зі своїм етнічним предком.

ЕТНІЧНА САМОСВІДОМІСТЬ – спричинений міжпоколінними зв'язками, вихованням, традиціями, історико-культурною, політичною та ідеологічною орієнтацією акт свідомого вибору, вкорінення етнофора в історію, культуру, внутрішній світ і душу рідного етносу, усвідомлення ним етнічних інтересів, дій, мотивів, думок і можливостей.

ЕТНІЧНА СВІДОМІСТЬ – масова форма суспільної свідомості, розуміння необхідності існування етносу як цілісності, усвідомлення членами етнічної спільноти єдності свого походження, історичної долі та культурно-побутових традицій, своєї відмінності від інших етносів, переконання в існуванні "особливої крові" власного етносу.

ЕТНІЧНА СЕПАРАЦІЯ – процес відокремлення від етносу певної його частини, яка згодом може розвинутись в окремий етнос.

ЕТНІЧНА СПІЛЬНОТА – будь-яка спільнота, що складається на певній території з людей, які перебувають між собою в реальних міжпоколінних і соціально-економічних зв'язках, розмовляють однією мовою, зберігають культурно-побутові традиції, передають їх своїм нащадкам і усвідомлюють себе окремою спільнотою.

Етнічна фузія – злиття окремих раніш самостійних народів, споріднених за мовою і культурою, у єдиний новий, більш крупний етнос.

ЕТНІЧНИЙ КОНТАКТ – процес взаємодії кількох етносів чи етнічних груп.

Етнічний конфлікт – форма громадянського, політичного і військового протистояння, в якій сторони або одна із сторін мобілізується, діє і страждає за принципом етнічних відмінностей.

Етнічні процеси – зміни ознак етносу й етнічних спільностей в цілому в ході історичного процесу. Поділяються на роз’єднавчі (характерні для первісного і феодальних суспільств) і об’єднавчі (превалюють в сучасну епоху).

Етнічний стереотип – спрощений, емоційний і стійкий образ якої-небудь етнічної групи або спільноти, що легко поширюється на її представників (етнічний образ); схематизована програма поведінки, типова для представників певного етносу.

ЕТНІЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ – зовнішні прояви національного характеру. Найвиразніше проявляється в темпі мови, рухах, жестах і т.ін.

ЕТНІЧНИЙ ХАРАКТЕР – цілісна структура властивостей психіки, що відрізняє один етнос від іншого.

ЕТНІЧНІ ІДІОТИ ( – у стародавні часи так називали людей без громадянства, які, втративши зв'язки з власним етносом, відірвалися від його етнокультурних і релігійних традицій.

ЕТНІЧНІ ПОТВОРИ – етнічно дезорієнтовані, деетнізовані, етнічно безвідповідальні, спустошені і розгублені групи маргіналів, які стоять між етнокультурними світами. У них світосприймання аборигенів наклалося на світовідчуття мігрантів і викликало руйнівну психологічну потребу «переробити» стереотипи етносів відповідно до власних уявлень і потреб.

ЕТНІЧНІ ПОЧУТТЯ – емоційне ставлення людей до своєї етнічної спільноти та її інтересів, а також до інших етносів та їх інтересів.

ЕТНІЧНІ ПРОЦЕСИ – різноманітні етнокультурні, етносоціальні та етнополітичні зміни рис, властивостей і подоби етнічних спільнот упродовж їх існування.

ЕТНІЧНІ СТЕРЕОТИПИ – культурно-побутові стандарти, штампи і поведінкові навики, що, передаючись міжпоколінними зв'язками, в процесі етногенезу та адаптації до навколишнього середовища, сформували неповторне обличчя етносів; схематичні програми поведінки, типові для етносів.

ЕТНІЧНІ ТРАДИЦІЇ – комплекси, сукупності усталених способів господарювання, форм матеріальної і духовної культури, суспільного життя і побуту етносів, що передаються від покоління до покоління в майже незмінному вигляді.

ЕТНІЧНІСТЬ – складна система сформованих на історичній і генетичній основі властивостей людини і етносів, що проявляються у мові, культурі, ментальності та стереотипах; сукупність характерних культурних рис етносів.

Етногенез – походження народів, вся сукупність соціально-культурних і біологічних процесів, що проявляються при функціонуванні етносів від початків виникнення (на основі раніше існуючих компонентів) до складання обличчя етнічних спільнот та їх зникнення; походження етносів.

ЕТНОГРАФІЧНА ГРУПА – внутрішня територіальна складова етносу із слабо розвинутою локальною самосвідомістю, прийнятою сусідами назвою, зрідка самоназвою та місцевими особливостями культури, побуту, говірок.

ЕТНОГРАФІЧНІ ЗОНИ – історико-культурні, лінгвістичні чи адміністративно-географічні частини етнічних територій, у населення яких проявляється земельна (земляцька) солідарність та певні господарсько-культурні особливості.

ЕТНОГРАФІЧНІ РАЙОНИ – такі локальні етнографічні території в складі етнографічних зон, субетносів чи етнографічних груп, у населення яких проявляються місцеві культурно-побутові особливості.

Етнографія – наука, яка вивчає культуру і побут народів світу.

Етнодиференціація – фаза національної ідентифікації, на якій відбувається усвідомлення своєї спільності, відмінностей «ми» і «вони» визначення самоназви, міфологізація минулого, спільність території, мови, культури і релігії.

Етнокультурна ідентичність – процес ототожнення індивідом себе з етнічною спільністю, що дозволяє йому легко засвоїти необхідні стереотипи поведінки, вимоги до головних культурних ролей.

Етнонім – назва народу.

Етнос – народ, стійка спільність людей, що історично склалася на певній території, має відносно стабільні особливості культури (включаючи мову) і психіки, а також етнічну самосвідомість.

Етносоціальний організм – форма існування етносу. Етнічне утворення, пов’язане з певною країною.

Етнофор – індивід як носій етнічної свідомості.

Етноцентризм – уявлення про переваги свого народу над всіма іншими, перевага інтересів свого етносу перед іншими.

Етос – система ідеалів і цінностей, що домінують в кожні конкретній культурі і контролюють поведінку її членів.

ЗАДРУГА – патріархальна сімейна община у південних слов’ян.

Звичай – усталений спосіб людської діяльності, яка передається від покоління до покоління.

ІГЛУ – куполоподібне житло зі снігу в ескімосів.

Ідентифікація – ототожнення, перенесення особистих якостей іншої людини на себе, намагання виробити в собі ті ж якості, якими володіє обраний взірець.

ІДОЛОПОКЛОНСТВО – в релігії – наділення неживих предметів (зображень божества) надприродною силою, перетворення їх в об'єкт бездумного поклоніння.

Іллірійці – назва групи споріднених індоєвропейських народів, що населяли за часів бронзового віку північний захід Балканського півострова і частково південний схід Апеннінського півострова. Імена багатьох з цих груп збереглися в назвах (далмати –Далмація, істри – Істрія, панноньці – Паннонія, дардани – Дарданелли тощо).

Іммігрант – іноземець, що прибув у будь-яку країну на постійне мешкання.

Імміграція – складова частина міграції населення, що характеризується в’їздом в дану країну.

Інкультурація – процес входження людини в культуру, оволодіння етнокультурним досвідом.

ІНІЦІАЦІЇ – звичаї та обряди, пов’язані з переходом молоді до груп дорослих чоловіків і жінок.

ІНКУЛЬТУРАЦІЯ – входження, вростання індивіда в етнічну культуру, засвоєння ним усталених поведінкових і культурних стереотипів.

Інтеграція (міжетнічна) – вид об’єднавчих етнічних процесів, об’єднання в ціле розділених частин. Полягає у взаємодії різних етносів, яка супроводжується формуванням у них спільних культурно-побутових ознак. Міжетнічна інтеграція не викликає зміни етнічної самосвідомості та утворення нових народів.

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНА ОБЛАСТЬ – територія, у населення якої спільність історичної долі, соціально-економічного і політичного розвитку та взаємовпливи спричинили формування подібних чи однакових культурно-побутових стереотипів.

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНА ПРОВІНЦІЯ – територіально велика група історико-етнографічних областей, у населення яких проявляються певні спільні етнокультурні риси у господарстві, матеріальній і духовній культурі та в суспільному житті.

ІСТОРИЧНІ СПІЛЬНОТИ – людські спільноти, що відзначаються стійкістю та протяжністю існування хоча б в одну історичну епоху.

КАЛИМ (тюрк.) – викуп за наречену в окремих етносів.

КАНІБАЛІЗМ – людожерство.

КАНОЕ (індіан. kanoe) – видовбаний легкий берестяний човен у північноамериканських індіанців.

Каркасно-стовпова конструкція – конструкція житла, основу якого складає каркас (вертикальні стовпи і горизонтальні рами), проміжки заповнені деревом, хмизом, соломою, саманом тощо).

Карнавал – масове гуляння в Південно-Східній Європі, що супроводжується ходою, ряженням, театралізованими іграми. Зазвичай збігається з Масляною.

КАСИК – вождь і старійшина індіанських племен у часи їх завоювання європейцями.

КАСТА – ендогамна (замкнена) суспільна група, об’єднана успадкованими від предків заняттями і уявленнями про спільне походження, яка охороняє свою відособленість, станові чи групові інтереси.

Католицизм – одно з головних напрямків в християнстві. Розкол церкви на католицьку і православну церкву відбувся між 1054 – 1204 рр. У XVI ст. від католицизма відокремився протестантизм.

КАЯК (ескім.) – малий шкіряний човен із двоперим веслом у ескімосів, чукчів і коряків.

Кельти – корінне населення племен індоєвропейського походження Центральної і Західної Європи в I тис. до н.е. Серед них виділялися гали, аквітани, белги, вельвети, кельтибери і бріти. Кельтські назви збереглися в сучасній Європі (напр., Богемія – від племен бойев).

КІПУ – вузликове письмо стародавніх інків, що являло собою різнобарвні шнурочки з зав’язаними на них вузликами.

Койнонім – назва групи людей, спільності, колективу.

КЛАН – назва роду, племені чи патронімії, члени яких носили ім'я предку родоначальника з додаванням перед іменем часток Мас – «син» (у шотландців), О – «онук» (у ірландців).

КОЛІНО РОДОВЕ – родичі кровно-родинного ряду від пращура до нащадку у сьомому поколінні.

КОМПЛІМЕНТАРНІСТЬ – відчуття підсвідомої симпатії, що визначає приналежність до «своїх», а не до «чужих».

Консолідація – вид об’єднавчих етнічних процесів, який характеризується внутрішнім згуртуванням народу, нівелюванням відмінностей між його етнографічними групами. Супроводжується зміною етнічної самосвідомості.

Конфесійний – віросповідний.

Космополітизм – ідеологія заперечення національної відособленості, обмеженості і замкнутості, прагнення до створення наднаціональних суспільств, до миру без державних кордонів.

КОЧІВНИЦТВО – рухливі форми господарської діяльності та способу життя, що по’язані з неосілими господарсько-культурними типами.

КРААЛЬ – обгороджений простір у поселеннях народів Південної Африки, в якому будинки розташовані по колу, а внутрішня площа використовується як загорода для худоби.

КРЕОЛИ – етнорасові групи нащадків європейських колонізаторів, які наро­дилися в іспанських, португальських, французьких та інших європейських колоніях.

Ксенофобія – вороже ставлення до іноземців і до всього чужого – мови, образа життя, стилю мислення тощо.

КУВАДА – обрядова симуляція батьком акту народження дитини з метою відкритої демонстрації своїх прав на неї.

КУЗЕННИЙ ШЛЮБ – шлюб між двоюрідними братами і сестрами: а) кроскузенний (перехресно-кузенний) – шлюб з дочкою рідного, двоюрідного і т.д. брата матері (вуйка) або з дочкою рідної, двоюрідної і т.д. сестри батька (тітки); б) ортокузенний — шлюб з дочкою рідного, двоюрідного і т.д. брата батька (стрия) чи з дочкою рідної, двоюрідної сестри матері (тітки).

КУЛЬТ – зовнішній вияв поклоніння божеству; сукупність релігійних обрядів, свят, молитов, заклинань, ритуалів, звичаїв.

Культура – специфічний людський спосіб життєдіяльності, що полягає в реалізації таких фундаментальних потреб, як структурування і осмислення світу; сукупність усіх матеріальних і духовних цінностей, створених працею і творчістю людей.

КУЛЬТУРА ЕТНОСУ – вся сукупність господарсько-культурного життя і побуту етносу в кожну з конкретних історичних епох.

Культурний релятивізм – утвердження рівності всіх типів культур, відмова від виділених культурних цінностей.

ЛАДІНО – назва іспано-індіянських метисів у Латинській Америці.

Ландтаг – орган місцевого управління в німецьких князівствах.

ЛЕВІРАТ – шлюбний звичай, за яким удова повинна була (чи мала право) одружитися з братом свого померлого чоловіка.

Лексика – сукупність слів, які входять до складу певної мови.