Философия (4 курс 2 семестр) Ізотова І.О / Экзамен / 11
.docx11 варіант
Охарактеризуйте гносеологічні концепції Дж.Локка, Дж.Берклі, Д.Юма.
Проаналізуйте проблему буття в історико-філософському окресленні.
3.Визначте структуру та основні завдання сучасних релігій
1. https://studentbooks.com.ua/content/view/1370/53/1/1/
Гносеологічна концепція Дж. Берклі - ідеалістичний сенсуалізм. «Бути» завжди означає «бути сприйнятим». Ми не можемо сприйняти матерію як ідею загального, тому не можемо говорити про її існування. Наш розум може створювати загальну ідею речі, але не загальну ідею матерії. Наука і філософія не відчувають потреби в ідеї матерії, тому що вона нічого не додає до властивостей речей понад те, що може бути чуттєве сприйняття.
Д. Юм спрямовував свої міркування також на підвалини людського знання і вважав, що вони існують у формі чіткого і виразного знання та у формі непевного і туманного знання. Він стверджував, що людина має справу не із зовнішнім світом, а з потоком своїх відчуттів і уявлень. "Нам нічого не відомо про світ, що нас оточує", - зазначав філософ. Д. Юм вважав, що виразні знання ми отримуємо при прямому спостереженні дійсності, а непевні знання - отримуємо у... міркуваннях з приводу сприйнятого. Між даним у чуттях та ідеями нашого розуму не існує причинного зв'язку. Певне відчуття може породжувати у різних людей не лише відмінні, а й протилежні ідеї.
В основі гносеології (теорії пізнання) Дж. Локка виступає не лише реальна практиканаукового і донаукового пізнання світу, а також досвід проведення наукових досліджень та практична діяльність людини і суспільства. Основним методом теорії пізнання є реальне розумове відтворення предмета вивчення у відповідних категоріальних структурах.
https://studfile.net/preview/5015569/page:12/
2. Найперший спосіб розуміння буття – «усе», що межує з «нічим». "Усе" межує з "нічим", тому перші визначення буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій.
Поняття буття вводить Парменід. Те, що ми сприймаємо як змінне та нестале, є результатом не істинного бачення та розуміння, а лише людської гадки, людського вважання. Важливим моментом у судженнях Парменіда є те, що він розглядає буття у єдності з мисленням та розумінням. Але найпліднішою виявилась думка Парменіда про самототожність і незмінність істинного буття. Цю думку підхопили Демокріт. Платон, Анаксагор, Арістотель Платон вважав джерелом буття ідею («Єдине»), що є незмінною та вічно. Речі та явища лише частково причетні до до Єдиного, щоб їх вивчити треба вивчити ідеї.
Арістотель ототожнював річ з Єдиним. Вивчити річ означало дослідити її будову, причину та функції.
Платон і Арістотель окреслили два підходи до вивчення буття.
Перший – реальне буття належить речам, їх складовим, а поза тим нічого немає.
Другий – речі утримуються в бутті через зовнішній чинник (наприклад, через Бога).
У Середні віки Бог вважається абсолютним буттям, вічним, незмінним, запорукою невмирущості та буття. Буття розмежовується на самодостатнє (субстанцію) та породжене(створене, субстанцію), що має і внутрішній зміст і зовнішні якості. Отже буття у Середні віки постає подвійним.
У Новий час на перше місце виходить поняття «субстанція» як основа всього наявного в світі і те, що пояснює різноманітність різних форм реальності. Водяться поняття «субстанція – атрибут – акциденція – модус», де атрибут – вихідні якісні характеристики, акциденція – мінливі якості, модус – конкретні утворення (речі, явища, стани реальності).
Представники некласичної філософії вважали, що розмови про буття мають сенс лише в межах людського усвідомлення дійсності. Необхідно вести розмову не про буття як таке, а про те, що і як нам надано в контактах із дійсністю.
Буття – це інтенція свідомості ( тобто, факт мислення не може бути з «нульовим змістом», якщо є мислення , то є зміст, а зміст=є). А звідси випливає, що буття є першою і необхідною умовою будь якого людського усвідомлення.
Буття — це тривалість, неперервність, необхідна націленість свідомості на змістове відношення.
Ідеальне буття перебуває поза простором і часом з тієї простої причини, що у будь-яких наших міркуваннях ми ніколи не виходимо за його межі, а воно не зазначає ніяких змін.
3. https://osvita.ua/vnz/reports/relig/21066/ Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінювати однозначно. Так, релігія відігравала важливу культурно-історичну роль. В межах релігійних віровчень формувались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.
Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формування відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей. Однак релігія може бути виразником зовсім інших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.
Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттєво змінюватися, набувати специфічних особливостей. Соціальні функції релігійних організацій не тотожні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійиих функцій.
4/У середні віки церква не тільки володіла монополією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві релігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю.
Релігійні організації можуть дотримуватися й прогресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи християнські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Багато релігійних організацій і в наш час активно виступають за мир, за ядерне роззброєння.
Релігія має власну специфічну структуру. В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна свідомість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації. Релігійна ідеологія в сучасних релігіях включає в себе теологію, або богослов'я, богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійну філософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія. Головна ідея кожної релігії — ідея Бога як відображення абстрактної людини — не позбавлена гуманізму. Релігія виконує регулятивну функцію. 3/Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких полягає насамперед у збереженні й закріпленні віри у надприродне. На рівні окремої релігійної організації релігія виконує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців. Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах,тощо. умовах сучасного суспільства релігія виконує, головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію.