2.Проаналізуйте «Філософію життя» як ірраціоналістичний напрямок філософської думки в кінці хіх – початку хх століття.

«Філософія життя» як філософський напрям сформувалася у кінці XIX ст. головним чином у Німеччині та Франції. Виникаючи як опозиція класичному раціоналізму, вона звертається до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Саме поняття «життя» в руслі цих орієнтацій багатозначне і невизначене: воно трактується у біологічному (Фрідріх Ніцше, 1844-1900); космологічному (Анрі Бергсон, 1859-1941); культурно-історичному (Вільгельм Дільтей, 1833-1911; Геогр Зіммель, 1858-1918; Освальд Шпенглер, 1880-1936) аспектах. Цей поділ дуже умовний, оскільки зазначені моменти співіснують досить часто у рамках однієї концепції.

Основа життя, за концепцією Ніцше, − це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі − волі до влади.

Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди. Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях : 1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”) 3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів)

У вченні А. Бергсона центральне місце займає поняття «життя», витлумачене як безперервне творче становлення. Для Бергсона життя − це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: з послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина трактується ним як творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. Так Бергсон приходить до елітарної концепції творчості та культури.

У культурно-історичному аспекті інтерпретує поняття життя О. Шпенглер. Життя для нього − це «доля», «душа» культури, яка обґрунтовує ідею катастроф, що, постійно і регулярно повторюючись в історії, призводять до виникнення і смерті замкнутих у собі цивілізацій. У своїй праці «Присмерк Європи» Шпенглер висунув концепцію культури, що визначається як єдність стилістики, втіленої у формах економічного, політичного, духовного, релігійного, практичного, художнього життя. Культура трактується ним як організм, який, з одного боку, характеризується твердою органічною єдністю, а з іншого відокремлений від інших культурних утворень.

3.Охарактеризуйте християнство як світову релігію

https://osvita.ua/vnz/reports/relig/20455/

https://pidruchniki.com/15800119/religiyeznavstvo/hristiyanstvo_svitova_religiya_yogo_rol_istoriyi_sogodenni

Християнство є найбільш значною світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють три головні напрями: православ'я, католицизм та протестантизм, а також численні більш дрібні різновиди. Головним об'єктом шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто - тільки Богом або тільки божественним посланцем. Усі християни вірять або тільки думають, що праведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блаженства в раю, а грішників - покарання, яке вони уявляють собі по-різному.

В ідейному плані християнство послідовно затверджує персоніфіковане розуміння Абсолюту. Цей принцип закріплено в двох догматах: догматі про Божественну Триєдність (Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий) і догматі про Боговтілення. Перший догмат встановлює сутнісну єдність Бога за наявності Трьох іпостасей і внутрішніх відносин між ними. Бог-Отець є безначальний творець і мислитель, Бог-Син (Ісус Христос, Логос) є Спокутувач (людства), Бог-Дух Святий є Утішник "живодатель". Тим не менше, Бог християн неподільний. Єдність трьох іпостасей, прозорість стосунків між ними досягаються любов'ю. На відміну від античних уявлень про любов , християнство запропонувало іншу перспективу в її розумінні. Тут любов постає у вигляді, - жертовної любові-самовіддачі, самознищення Бога заради спасіння роду людського в межах всякої стражденної істоти. Ця любов Божа звернена до всіх людей, включаючи останніх грішників, отже, вона втілює в собі найвищу моральну мудрість і свідчення благодаті. Вона "є виконання закону" (Рим, 13,10).

Любов тут є не лише одним із атрибутів самого Бога, а також показником якості відносин людини з Богом і людей одне з одним. Відносно людини християнство вчить про особливу цінність будь-якої особистості, вбачаючи в ній безсмертне духовно-матеріальне єство, створене Богом за своїм образом і подобою і покликане наслідувати Царство небесне. В силу цієї обставини життя людини на землі має підкоритися меті обожнення. Слід врахувати, що в християнстві показником обожнення людини в земному, грішному житті є плоди Святого Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, благость, милосердя, віра, покірливість і стриманість.

Моральна доктрина християнства є універсальною, оскільки, по-перше, в ньому проголошений принцип етичної рівності всіх людей (у їх ставленні до Бога, який любить усі свої творіння), скасовуючи усі попередні національні і майнові, статеві тощо рамки; по-друге, християнство проголосило рішучу боротьбу з частиною природи людини, яка поневолена гріхом (до так званих смертних гріхів належать гордість, скупість, нечистота, заздрість, нестриманість, гнів, лінощі); по-третє, християнство апелює до гідності та доброчесності людини, закликає її наслідувати заповіді "блаженства" (Мф. 5, 3-14), здолати зло добром, не відповідати насильством на насильство, любити ворогів.

Крім того, в християнській релігії міститься ідея воскресіння (яка передбачає воскресіння плоті і душ людей) для наступного блаженства у вічному просвітленому світі. Однак лише праведники можуть стати спадкоємцями Царства Божого, і показниками їх праведності є головні цінності християнства - віра, надія, любов.

Згідно з Християнством, метою людського життя є освячення людини, повернення до первинної природи, через обоження (грец. theosis) людини через причастя в Бозі Христі, завдяки Його Викупительній Самопожертві за людські гріхи. Особи, що досягли такого освячення, часто через мучеництво на взірець Христа і визначилися найвищими чеснотами християнської побожності, прославившись чудами, шануються у Православному та Католицькому християнстві як святі. Протестанти ж притримуються думки, що жодна людина у своїх вчинках не може бути досконалою (таким був лише Ісус Христос). Тому сподіваються на святість від Бога через віру в Кров Його Сина (як єдиний спосіб очищення від гріхів), і святими називають всіх, хто щиро вірить і (щодня), каючись у своїх гріхах, намагається прославити Бога всім життям (відобразити в собі Святість Христову).