Философия (4 курс 2 семестр) Ізотова І.О / Экзамен / 4

4 варіант

1. Визначте характерні риси філософії мілетської школи та її роль у становленні давньогрецької філософії.

2. Дайте характеристику філософського вчення Ж.- Ж. Руссо та його теорії суспільного договору.

3.Дайте визначення поняттю істина. Проблема істини в пізнанні.

1. Мілетська школа (грецька філософія природи)

https://studfile.net/preview/5603010/page:20/

Для мілетської школи характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового начала, яке вони називали стихією. Ця первісна стихія втілює в собі основну рису світу речей — його безперервне становлення. Представники мілетської школи були видатними природодослідниками й натурфілософами, які включали природничі теми в широкий космографічний і космогонічний контекст.

Родоначальником ранньогрецької філософії був Фалес /близько 624-547 р. до н.е./ - представник мілетської школи. З точки зору Фалеса вода - основа і першопочаток всього сущого. Вода - джерело життя. Вода для Фалеса - це не фізична речовина. його філософська метафора, адже без води немає життя. Друга його теза – «все має душу» - причини змін та рухів у природі у внутрішній природі речей.

Його учень - Анаксимандр брав як основу всього сущого (архе) хаотичне «безмежне» (апейрон), що рухається одвічно й укладає в собі протилежні начала, з яких складаються світи. З точки зору Анаксімандра процес утворення Всесвіту проходить три основні етапи: - на першому із "безмежного" виділяється "світовий першопочаток", своєрідний ембріон та гарячого; - на третьому- на другому відбувається розподіл протилежності початків - вологого і сухого, холодного етапі в процесі боротьби цих початків буття утворюються чотири основні стихії. Це - вогонь /як поєднання гарячого і сухого початків/, повітря /як поєднання вологого і теплого/, вода /вологого і холодного/, земля /холодного і сухого/. В свою чергу із цих основних стихій виникає усе розмаїття конкретних речей.

В поглядах Анаксимена є важлива теза про єдність мікро - і макрокосмосу. великий космос /макрокосмос/ -світ в цілому. Людина - це уподібнення світу і існує нарівні з ним.

Третій представник мілетської школи Анаксимен, аналізуючи свої попередників, вважав, що початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття і необхідний для життя, ця безмежна і невизначена стихія є повітрям: всі речі утворюються з нього шляхом згущення і розрідження; воно оживляє все своїм диханням як душа. У вченні Анаксагора як причина і рушій змін висувається нематеріальний всеосяжний розум. Поряд із ним Анаксагор стверджував існування безлічі матеріальних елементів, носіїв різних якостей, — «гомеомерій», які містять в собі, кожна по-своєму упорядкована, всі якості речей.

2.

3.

Істини - як відповідності знань та уявлень дійсності

конвенціональна концепція істини: істиною слід вважати те, що більшість людей погоджується визнавати таким (у науці або й повсякденному житті).

Когеретна концепція істини - істиною можна вважати логічну несуперечливість наукової теорії

Доповнює ці погляди прагматичне тлумачення істини як вищого ступеня корисності, ефективності, практичної виправданості знання.

Але всі ці концепції істини мають свої досить помітні недоліки. у сучасній гносеології авторитетнішою постає регулятивна концепція істини, згідно з якою знання розглядаються в якості таких інтелектуальних засобів, інструментів, моделей, що забезпечують оптимальність наших взаємодій зі світом. При тому враховують, що для забезпечення наших оптимальних стосунків із природною, суспільною та інтелектуальною реальністю нам потрібні як відчуття, абстрактні конструкції, так і досвід, експерименти, практика.

Отже, істина постає не як щось застигле, вічне, незмінне, а як процес функціонування інтелектуального складника суспільно-історичного життя

Відзначимо найважливіше в понятті істини. Насамперед істина - це якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а не реальності.

Істина постає суттєвим поглибленням нашого сприйняття дійсності і водночас усвідомленням самого нашого пізнавального досвіду, тобто в кінцевому підсумку істина — це належне в пізнанні, гносеологічний ідеал пізнання, те, чого ми прагнемо.

Усі ці реальні ознаки істини (сталий елемент пізнання, його мінливість, практична виправданість, нормативна спрямованість до ідеальної повноти) входять у зміст наших знань.