канспєктік рани
.docxКіріченко О. О. 8408
8.11.2020
Рана (vulnus) — це ушкодження тканин і органів із порушенням їх цілості, спричинене механічним впливом.
За обставинами нанесення рани поділять на:
1) хірургічні або операційні;
2) бойові (вогнепальні і нанесені холодною зброєю);
3) випадкові (побутові і виробничі).
Залежно від виду зброї, якою наносять поранення, і механізму поранення розрізняють рани:
1) різані;
2) колоті;
3) рубані;
4) рвані;
5) забиті;
6) розчавлені;
7) вогнепальні (кульові й осколкові);
8) змішаного характеру (колото-рубані, забито-рвані та ін.).
За характером ранового каналу рани бувають:
І) наскрізні;
2) дотичні;
3) сліпі.
Останні припускають наявність у глибині рани стороннього тіла (осколка, кулі тощо).
Стосовно порожнин тіла рани прийнято поділяти на:
1) проникні;
2) непроникні.
Залежно від ушкодження анатомічних структур поранення розрізняють так:
1) поранення м’яких тканин;
2) поранення з ушкодженням кістки (відкриті переломи);
3) з ушкодженням великих судин, нервів, сухожилків;
4) з ушкодженням внутрішніх органів.
За кількістю поранень в одного постраждалого можуть бути:
1) поодинокі рани;
2) численні.
За анатомічною локалізацією потрібно розрізняти поранення:
1) голови;
2) шиї;
3) грудної клітки;
4) черевної порожнини;
5) нижньої кінцівки та ін.
Залежно від наявності і ступеня розвитку ранової мікрофлори виділяють такі рани:
1) асептичні;
2) бактерійно забруднені;
3) інфіковані, або гнійні.
Якщо ушкоджуються декілька органів у будь-якій анатомічній ділянці, то це вважається поєднаним пораненням (поєднане поранення печінки і шлунка).
Потрібно виділити також рани специфічні:
1) укушені;
2) отруєні;
3) заражені бойовими отруйними речовинами;
4) заражені радіоактивними речовинами.
Стосовно необхідності оперативного лікування рани поділяють на:
1) такі, що потребують оперативного лікування;
2) такі, що не потребують оперативного лікування.
Рана — наслідок механічної травми. Остання є складним процесом взаємовідносин організму з ушкоджувальним агентом, що складається з двох (головних) компонентів:
1. Зміни, пов’язані безпосередньо з ушкодженням тканин.
2. Реакція організму на це ушкодження. Перший компонент визначається особливостями ранячого агента, його масою, швидкістю, напрямком руху тощо. Він зумовлює пряму (місцеву) і непряму (відбиту) дію травми. Наслідком прямої дії ранячого агента є утворення мертвих і нежиттєздатних тканин, кровотеча з ушкоджених судин, ушкодження кісток, нервів тощо.
Другий компонент механічної травми — реакція організму на це ушкодження, тобто власне рановий процес. Її прийнято розподіляти на основні періоди (фази, стадії).
Перший період перебігу ранового процесу характеризується початковою реакцією організму на травму, що виявляється спазмом судин у ділянці дії ушкоджувального агента. Спазм судин потім змінюється паралітичним розширенням їх, підвищенням проникності судинної стінки капіляра і швидким збільшенням набряку, який називається “травматичним”. У прилеглих до рани судинах сповільнюється течія крові, що зумовлено паралічем нервово-м’язового апарату капілярів, механічними перешкодами течії крові, зміною реологічних властивостей крові (за рахунок підвищення її в’язкості і судинної агрегації формених елементів), а також дією медіаторів запалення.
У ранній період запалення в рановому ексудаті переважають лейкоцити, пізніше з’являються лімфоцити і макрофаги. Нейтрофільні лейкоцити фагоцитують мікроби, лізують нежиттєздатні тканини, виділяють медіатори запалення.
Другий період ранового процесу починається на 2—3-й день після поранення. Він характеризується розвитком грануляційної тканини, що поступово виповнює рановий дефект. У цей період у рані різко зменшується кількість лейкоцитів. Головну роль у формуванні грануляційної тканини відіграють ендотелій капілярів і фібробласти. Грануляційна тканина починає формуватися у вигляді окремих вогнищ на дні рани.
Третій період — період рубцювання — настає на 12—30-й день і характеризується прогресивним зменшенням кількості судин і кількості клітинних елементів: макрофагів, фібробластів, гладких м’язових клітин. Паралельно з дозріванням грануляційної тканини відбувається і епітелізація рани, яка забезпечується трьома процесами — міграцією, розподілом і диференціюванням клітин.
Рановий процес закінчується загоєнням рани.
За невеликої площі ураження, особливо в разі лінійного неглибокого розрізу тканин, краї рани ніби злипаються і між ними утворюється тонка фібринова плівка. що незабаром проростає фібробластами, а потім формується в невеликий малопомітний рубець. Так рана загоюється первинним натягом.
Вторинним натягом загоюються рани, які мають значний дефект тканин, а краї рани знаходяться на більш-менш значній відстані. Загоєння рани здійснюється через її запалення (нагноєння) із подальшим формуванням грануляційної тканини, її фіброзуванням і утворенням грубого рубця.
Загоєння під струпом — це утворення шкірки з підсохлого ранового секрету, крові, некротичних мас, які прикривають дефект тканин рани. Загоєння в цьому випадку відбувається шляхом просування епітелію з країв рани під струпом. Епітелій лягає на молоду сполучну тканину, яка виповнює дефект тканин. Струп відпадає після повної епітелізації дефекту.
Залежно від наявності і ступеня розвитку ранової мікрофлори розрізняють такі рани: 1) асептичні; 2) бактерійно забруднені; 3) інфіковані, або гнійні. Асептичні, або чисті, рани можуть бути лише після чистих хірургічних втручань (післяопераційні рани після видалення ліпоми, герніопластики тощо). У бактерійно забруднених ранах інфекція в рані наявна, але загальні і місцеві механізми захисту здатні пригнічувати мікроби, унаслідок чого у рані відсутні клінічні ознаки інфекційного процесу (запалення). Потрібно розрізняти первинне і вторинне бактерійне забруднення.
До бактерійно забруднених ран належать усі випадкові рани, отримані в побуті, на виробництві, під час бойових дій. Первинне бактерійне забруднення розвивається в момент дії ранячого агента і характерне частіше для травматичних і вогнепальних ран. Вторинне бактерійне забруднення найчастіше пов’язане з порушенням асептики під час перев’язок.
Лікування ран має бути активним, комплексним і складатися з хірургічного втручання і медикаментозного впливу.
Хірургічне лікування рани — це первинна хірургічна обробка і вторинна хірургічна обробка рани. Первинна хірургічна обробка рани (випадкової або гнійної) — це оперативне втручання, що полягає у вирізуванні її країв, стінок і дна з видаленням усіх ушкоджених, забруднених і просочених кров’ю тканин.
Первинна хірургічна обробка рани. Метою операції є запобігання рановій інфекції і гострому нагноєнню рани. Первинна хірургічна обробка рани може закінчуватися накладанням первинного шва. Видалення змертвілих тканин виконують за непрямими ознаками некрозу. Операцію проводять у рані, яка гранулює та не містить гною. Спиняють кровотечу, що виникла під час поранення і оперативного доступу. Операцію проводять у перші години після поранення.
Вторинна хірургічна обробка рани. Метою операції є ліквідація і запобігання рановій інфекції і гострому нагноєнню в рані. Операція ні за яких умов не закінчується первинним швом. Вирізування некротичних тканин виконують за прямих ознак некрозу. Операцію проводять у рані, що гранулює і містить гній. Гемостаз здійснюють тільки в разі кровотечі, що виникла під час оперативного доступу. Операцію проводять у перші дні після поранення.