Існування бюджетного дефіциту фактично означає, що уряд не

може

покрити

весь обсяг

видатків

бюджету

отриманими

доходами і змушений залучати додаткові джерела грошових

ресурсів, тобто фінансувати дефіцит. За Бюджетним кодексом

фінансування бюджету – це надходження та витрати у зв’язку зі

зміною обсягу боргу, а також залишку готівкових коштів за

бюджетом, які використовуються для покриття різниці між

доходами і видатками бюджету. Існують такі

джерела

фінансування:

- за рахунок внутрішніх позик (внутрішні запозичення);

- за рахунок позик іноземних кредиторів (зовнішні

запозичення);

- за рахунок грошово-кредитної емісії (прямі кредити уряду з

боку центрального банку).

- приватизаційні надходження (надходження від приватизації

державного майна)

Серед них розрізняють емісійні та неемісійні джерела.

До емісійних джерел відноситься монетизація дефіциту або

грошово-кредитна емісія.

До

неемісійних –

і

зовнішнє

запозичення

внуприватизаційнірішнє

надходження.

та

інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту

Потужнимвважається грошово-кредитна емісія, яка відбувається в результаті позик

центрального банку уряду та купівлі центральним банком державних цінних

паперів на первинному ринку. Монетизація дефіциту справляє

найнегативніший вплив, оскільки фінансування дефіциту через центральний

банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При

монетизації дефіциту держава отримує

сеньйораж — дохід від друкування

грошей, що виникає за умов перевищення приросту грошової маси над

приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін.

Отже, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий

інфляційний

податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їх доходів на користь

держави.

В Україні Бюджетним кодексом (ст.15) визначено, що емісійні кошти НБУ не

можуть бути джерелом фінансування

дефіциту

Державного

бюджету

України.

Наслідки бюджетного дефіциту:

інфляція, пов’язана з емісією грошей.

державний борг,

що формується при

нагромадженні

сум

бюджетного

дефіциту.

зростання податків, як один із способів скорочення

бюджетного

дефіциту;

розміру

ефект витіснення приватних

інвестицій

ефект Патінкіна

ефект Танзі.

ІНФЛЯЦІЯ має як негативні, так і певні позитивні сторони. Негативність –

знецінення грошей, що веде до економічної нестабільності, оскільки гроші

втрачають свою вартість у часі. Вони практично перестають виконувати функцію

нагромадження. Інфляція виражається в зростанні цін і зниженні рівня реальних

доходів, вона підриває стимули до підприємницької діяльності і до праці.

Позитивне – додаткова емісія грошей веде до зростання попиту, отже і

виробництва.

ЕФЕКТ ВИТІСНЕННЯ приватних інвестицій полягає в тому, що здійснення

державних запозичень шляхом випуску позикових цінних паперів зменшує

пропозицію кредитних ресурсів і, відповідно збільшує ринкову процентну ставку,

що зменшує стимули приватного сектору до інвестування, а також

зменшує

чистий експорт та скорочує споживчі витрати домогосподарств, що послаблює і

навіть може звести нанівець ефект фіскальної політики.

ЕФЕКТ ПАТІНКІНА проявляється при гіпер- та мегаінфляції та стосується

виконання видаткової частини бюджету і полягає в несвоєчасній виплаті

працівникам бюджетного сектору заробітної плати, відстрочення платежів уряду

за закуплені ним зернові тощо. Ці відстрочені платежі з часом нагромаджуються,

збільшуючи загальний дефіцит бюджету. Таким чином при високій інфляції

дефіцит бюджету зростає.

ЕФЕКТ ТАНЗІ (при галопуючій і гіперінфляції) полягає в тому, що в умовах

інфляції платник податків свідомо відстрочує сплату податків, щоб з часом

розрахуватись із державою знеціненими грошима. в результаті чого

виграє

платник податку, а дефіцит державного бюджету зростає. (стосується дохідної

частини бюджету).

Управління бюджетним дефіцитом полягає у обмеженні розміру

бюджетного дефіциту (у процентах до ВВП), забороні окремих

джерел фінансування дефіциту, застосуванні “золотого правила”

державних фінансів (що встановлюється, як правило, по відношенню

до місцевих бюджетів). „Золоте правило” державних фінансів

полягає у збалансованості бюджету щодо поточних доходів та

видатків. Бюджетний дефіцит може бути тільки по капітальним

видаткам. А правило „здорових фінансів” передбачає бездефіцитний

весь бюджет.

Скорочення розміру бюджетного дефіциту можливе тільки двома

шляхами: а) збільшення доходів

і/або

б) скорочення

видатків

Основні заходи щодо скорочення бюджетного дефіциту:

1. Налагодження системних зв'язків між платниками податків та

державою, проведення роз'яснювальної роботи, застосування

штрафних санкцій до порушників. Це дає змогу істотно поповнити

бюджети всіх рівнів.

2. Поступове зниження податкового тиску, що сприяє вчасному

виведенню економіки із тіньового сектору.

3. Зниження витрат держави, насамперед на управління.

4.Поступове зменшення дотацій і пільг збитковим підприємствам.

5. Розширення приватизаційних процесів.

6. Реформування міжбюджетних відносин.

7. Контроль рівня інфляції та темпів приросту ВВП.

Потреба у кредитних ресурсах з боку держави може виникати як при дефіцитному

фінансуванні економіки, так і при капітальному розвитку, що у майбутньому

сприятиме економічному зростанню.

В умовах економічної кризи залучення державних позик стимулює внутрішній

попит за рахунок урядових видатків, а тому здійснює позитивний вплив на

зростання рівня зайнятості та рівня споживання. Державний кредит має також

негативні наслідки для стану державних фінансів, такі як перенесення тягаря на

майбутні покоління без створення умов для відшкодування витрат та стримування

процесу економічного розвитку в державі; збільшення обсягів ВВП, що

перерозподіляється на користь кредиторів; залежність соціально-економічної

стабільності в державі від отримання нових кредитних ресурсів тощо.

Державний кредит – це сукупність економічних відносин, які виникають, з

одного боку, між державою, а з іншого – юридичними та фізичними особами з

приводу мобілізації додаткових фінансових ресурсів на кредитній основі, тобто на

умовах поверненості, строковості та платності. В таких економічних умовах

держава може виступати як позичальник, кредитор або гарант.

Держава у кредитних відносинах переважно виступає як позичальник, при цьому

суб’єктами кредитних відносин, згідно чинного законодавства, можуть бути:

- Кабінет Міністрів

України;- Рада міністрів Автономної республіки Крим;

- Міські ради;

- Міністерство фінансів України;

- Державне казначейство;

- Національний банк України.

Кредиторами можуть виступати громадяни, банки,

страхові

компанії,

недержавні пенсійні фонди, підприємства, уряди іноземних держав,

міжнародні фінансово-кредитні організації тощо.

У ст.17 Бюджетного кодексу визначені правові основі діяльності держави як

гаранта у кредитних відносинах. (самостійно)

При проведенні економічної діяльності для усіх суб’єктів

господарювання

може бути економічно обґрунтованим залучення додаткових ресурсів у формі

кредитів. Порівняння державного та банківського

кредиту

дозволяє

вирізнити спільні та відмінні риси. До спільних рис належить формування як

державного, так і банківського кредитів на умовах строковості платності та

поверненості. Відмінність між державним та банківським кредитами полягає

у наступному:

Забезпеченням банківського кредиту виступають конкретні

цінності, що

перебувають у власності позичальника. Щодо державного кредиту, то у ст.1

Закону України «Про державний внутрішній борг» зазначено про його

гарантування «всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності»;

банківський кредит має чітку цільову спрямованість. Щодо

державного

кредиту, то він залучається на рівні уряду та не має конкретного цільового

характеру.

Призначення державного кредиту виявляється у тому, що він є засобом

мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку

дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси

направляються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами.

При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані

за

допомогою

державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для

фінансування економічних і соціальних програм.

У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні

функції: фіскальну, розподільну, регулюючу і контрольну.

Фіскальна функція полягає у залученні державою коштів у

розмірах, необхідних для фінансування бюджетних видатків.

Розподільна функція характеризує відносини вторинного

розподілу вартості створеного продукту. За її допомогою

відбувається формування бюджетних ресурсів та їх

використання на принципах строковості, платності,

повернення.

Регулююча функція пов’язана із регулюванням грошового

обігу, рівня відсоткових ставок та ліквідності банківської

системи. Регулювання

грошового обігу здійснюється за

допомогою

операцій

купівлі-продажу державних цінних

паперів Нац.банком України. Операції з цінними паперами на

фондовому ринку призводять до зміни маси грошей, що

впливає на пропозицію грошей та рівень процента за

користування ними.

Контрольна функція полягає у постійному контролі за

своєчасністю та повнотою погашення державних кредитів, а

також ефективністю їх використання.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім..

При внутрішньому державному кредиті держава переважно виступає

позичальником, а її кредитором є бюджетні, страхові організації, інші

юридичні особи, населення.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах:

державні позики,

перетворення частини вкладів населення в державні позики,

запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду,

казначейські позики,

гарантовані позики.

це

тимчасово

вільні

кошти

населення,

Державні

позики

-

підприємств

і

організацій,

які

залучаються

на

фінансування

суспільних

потреб

шляхом

випуску

і

реалізації

облігацій,

казначейських зобов’язань та

інших видів державних цінних паперів.

Передумови випуску державних позик:

наявність кредиторів,

у

є

тимчасово

вільні

кошти

яких

(головна

передумова);

довіра кредиторів до ержави;

заінтересованість

кредиторів у наданні позик державі;

можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити

дохід.

Залучення позик повинно засновуватись на двох

чинниках- мінімізація: вартості позики (досягається, по-перше, за рахунок процентної

політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашення. Процентна політика

відображає при цьому два протилежних чинники: мінімізацію вартості позики і

максимізацію її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо

високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають

найнижчий процент, який є своєрідним індикатором цього ринку. Отже, сама

ситуація на ринку сприяє мінімізації вартості позик. Тому

привабливість

державних позик досягається за рахунок високих гарантій держави щодо

повернення коштів і виплати доходу);

- встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку

(досягається за рахунок оптимізації насиченості ними фінансового

ринку.

Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень

від державних позик, а з іншого, не повинно бути їх надлишку, який може

спричинити падіння курсової ціни).

Джерелами погашення державних позик можуть виступати:

- доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні

проекти;- додаткові надходження від податків;

- економія коштів від зменшення видатків;

- емісія грошей;

- залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Перетворення частини внесків населення в державні позики, що призначені

на потреби держави, здійснюється через покупку особливих

цінних

паперів

(наприклад, казначейських, ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів

(облігацій, казначейських зобов’язань), а також оформленням

безоблігаційних

позик.

Використання

державою

коштів

позикового

фонду

характеризується тим, що Національний банк України та інші

державно-кредитні установи передають частину кредитних

ресурсів

на покриття державних видатків і дефіциту Державного бюджету.

Казначейські позики виражають відносини по наданню фінансової

допомоги підприємствам і організаціям, органами державної влади і

управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості,

платності, і зворотності.

Гарантовані позики є умовним державним кредитом, коли держава,

видаючи гарантії, тим самим бере на себе ризик непогашення або

несвоєчасного погашення всієї або частини суми позики та відсотків

за неї. За гарантійні позики держава несе відповідальність лише у

випадку неплатоспроможності позичальника.

У тісному зв’язку з державними позиками знаходиться друга форма

державного кредиту, функціонування якого опосередковується

системою ощадних установ. На відміну

від

першої

форми

державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні

папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установа

дають, кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність

посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і

надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без

відома їхнього реального власника (населення) дозволяють виділити ці

відносини як особливу форму державного кредиту.

Класифікація державних

позик1). за правовим

оформленням:- на підставі угод

- цінними паперами

2) за правом емісії:

- державні (випускаються центральними органами управління. Находження від них

спрямовуються в Державний бюджет);

- місцеві (випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві

бюджети).

3) за місцем

розміщення:- внутрішні (на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами

даної країни та нерезидентами);

- зовнішні (надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн,

міжнародних

і фінансових інститутів).

організацій4) ознакою характеру

використання:- ринкові (Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і

перепродаються на ринку цінних паперів);

- неринкові (Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники

не можуть їх перепродати).

5) залежно від установлення

забезпеченості:- заставні (відображають один з головних принципів кредитування — матеріальної

забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами).

- беззаставні (не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається

авторитетом держави і статутом у світовому співтоваристві).

6) за терміном погашення

заборгован- короткості:рокові (термін погашення до одного року),

- середньострокові (від 1 до 5 років),

- довгострокові (понад 5 років).

7) За характером виплати

доходу:- процентні (дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може

встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто

така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на

кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона

може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально);

- виграшні (виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів-виграшів. Дохід

таким чином отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система

доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого

процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі);

- дисконтні (державні цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за

номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних

паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном).

8) за характером

погаше- одноразове;ня:

- частинами. В свою чергу: рівними долями, наростаючими сумами, зменшуючими

сумами.

9) Залежно від зобов’язань держави в погашенні

боргу:- з правом довготермінового погашення (дає змогу державі враховувати ситуацію на

фінансовому ринку).

- без права довготермінового

погашення10) за власником цінних паперів:

- що реалізуються тільки серед населення

- що реалізуються тільки серед юридичних осіб

- універсальні (для розміщення одночасно серед юридичних та фізичних осіб).

11) за методом визначення доходів:

- з твердим доходом;

- з плаваючим доходом.

Зовнішній державний кредит є однією з форм вивозу капіталу. В цьому випадку держава

виступає в ролі позичальника чи кредитора.

Міжнародний державний кредит представляє сукупність

відносин,

в яких держава,

виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора (причому

держава може

виступати одночасно і боржником і кредитором). Такі

відносини

отримують різні

форми, типовими з них є:

- зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних

паперів,- позики, що надаються на підставі угод на двосторонній та багатосторонній основі

(позики міжнародних фінансових інституцій),

- державна

гарантіяЯк.внутрішній державний кредит, зовнішні державні запозичення надаються на умовах

зворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими

процентами включається в державний борг країни.

Наявність державного кредиту призводить до появи державного боргу. Відповідно до ст.2

Бюджетного

кодексу

України

«державний

борг

(борг

АРК

чи

борг

місцевого

самоврядування)

– загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх

випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, у т.ч. боргові зобов’язання

держави, що вступають у дію в результаті

виданих гарантій

за

кредитами,

або

зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору».

Класифікацію державного боргу здійснюють за більш

ніж

17

класифікаційними

ознаками, основними серед яких є:

1) За періодом

сплати:- капітальний (загальна сума заборгованості й процентів, що мають бути сплачені за

позиками).

- поточний (сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних

до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик);

2) За ознакою визнання

державою:- офіційно визнаний державний борг

- заборгованість, що в складі державного боргу не враховується, протее є державним

боргом за економічним змістом. Сюди відносять заборгованість держави перед

населенням за соціальними виплатами, передбаченими законодавством та заборгованість

перед підприємствами, установами та організаціями, що повязана з державними

замовленнями.

3) За сферою розміщення

позик:- внутрішній (заборгованість кредиторам держави в даній країні).

- зовнішній (заборгованість кредиторам за межами даної країни).

4) За забезпеченість фінансовими чи фізичними активами державний борг

поділяється на чистий та ліквідний.

5) За ознакою наявності гарантій

уряду- прямий:

( держава виступає як позичальник);

- гарантований (держава виступає як кредитор).

6) Залежно від емітента державних боргових зобов’язань:

- загальнодержавний;

- муніципальний. Згідно з чинним законодавством місцеві органи влади мають право

емісії облігацій місцевих позик. Причому такі облігації можуть бути у формі внутрішніх

та зовнішніх місцевих позик. Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає

Верховна Рада АРКрим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним

законодавством. Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик

визначаються умовами їх розміщення.

7) За терміном сплати державний борг поділяється

на: - короткостроковий (до 1 року);

- середньостроковий (від 1 до 5 років);

- довгостроковий (понад 5 років).