Презентации мудл

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних

розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне

казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх

розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при

формуванні бюджету за програмно-цільовим методом. Виділення

коштів на окремі цільові програми дозволяє концентрувати

бюджетні ресурси на пріоритетних напрямках державної політики.

Таке групування бюджетних видатків чітко відображає роль держави у

вирішені найбільш важливих суспільних проблем.

З урахуванням адміністративно-територіального поділу країни видатки

бюджету в унітарних державах поділяються на видатки

державного бюджету і видатки місцевих бюджетів, а у федеративних

державах — на видатки федерального бюджету, видатки бюджетів

суб’єктів федерації і видатки місцевих бюджетів. Безпосередньому

використанню бюджетних коштів передує етап виділення відповідних

ресурсів конкретним одержувачам. Цей процес називають бюджетним

фінансуванням, тобто надання грошових засобів юридичним і

фізичним особам на здійснення заходів, що передбачені бюджетом.

До принципів бюджетного фінансування відносяться:

•

отримання максимального ефекту від використання бюджетних

ресурсів (що передбачає нормування відповідних затрат, а також

мінімізацію державних витрат відносно отриманого результату);

•

цільовий характер використання бюджетних ресурсів

(означає, що надання бюджетних коштів здійснюється відповідно до

їхнього цільового призначення згідно затвердженого бюджету);

•

поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел;

•

надання бюджетних коштів з урахуванням виконання

виробничих і інших показників діяльності та з урахуванням

фактичного використання раніше наданих ресурсів;

•

безповоротність та безвідплатність основної частини

бюджетних асигнувань (це надання коштів без прямого їх

відшкодування).

Надання бюджетних коштів здійснюється у наступних формах:

-

кошторисне фінансування

-

бюджетні інвестиції

-

державні трансферти

-

бюджетні кредити.

Бюджетний устрій - структура бюджетної системи, принципи її побудови та

організація функціонування. Бюджетний устрій ґрунтується на державному

устрої та адміністративно-територіальному поділі держави.

Бюджетна система – сукупність різних видів бюджетів, побудована з

урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-

територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Як правило, в унітарних державах існує дворівнева бюджетна система, яка

включає державний та місцеві бюджети. У державах із федеративним

устроєм бюджетна система має три й більше рівнів — федеральний бюджет,

бюджети адміністративних одиниць, що входять до складу федерації та

місцеві бюджети.

Складовими бюджетної системи України є державний та місцеві

бюджети. Відповідно до Бюджетного кодексу місцевими бюджетами

визнаються: бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети,

районні бюджети, бюджети місцевого самоврядування, з них

-

бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань,

-

бюджети територіальних громад селищ,

-

бюджети територіальних громад міст (у тому числі районів у містах).

Для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави

складається Зведений бюджет України, що включає 4 рівні (БК, ст.6):

Принципи бюджетної системи України – 10 принципів (див.БК, ст.7):

основні з них – принцип єдності та принцип самостійності (автономності).

Процедура, за якою відбувається бюджетний процес, визначається бюджетним

регламентом – це документ, у якому встановлюється порядок, строк складання, розгляду

та затвердження бюджету, а також організація його виконання. Бюджетний регламент

визначає:

–

чітке розмежування функцій між органами державної влади та державного

управління;

–

форми документів, що використовуються у бюджетному процесі;

–

особливий порядок виконання бюджету в разі його несвоєчасного затвердження;

–

відповідальність органів влади за порушення бюджетного регламенту.

Бюджетний регламент затверджується Верховною Радою України та є основою для

організації бюджетного процесу.

Бюджетний процес — це регламентована нормами права діяльність, пов’язана із

складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх

виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів.

Учасниками бюджетного процесу в Україні є Президент, Верховна Рада, Кабінет

Міністрів, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Національний банк, Рахункова

палата, розпорядники бюджетних коштів (Розпорядники бюджетних коштів є керівники

міністерств, відомств та установ, яким надано право розпоряджатися бюджетними

асигнуваннями, наданими на відповідні заходи) та інші органи. Вони наділені

законодавством відповідними правами й обов’язками, що становлять їх бюджетні

повноваження.

Можна виділити наступні стадії бюджетного процесу (БК, ст.19).

(1) складання проектів бюджетів (або бюджетне планування);

(2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України,

рішень про місцеві бюджети;

(3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення

змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві

бюджети;

(4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття

рішення щодо нього.

Основою бюджетного процесу є бюджетне планування (оскільки

виконується такий бюджет, який ухвалено), завданнями якого є:

(1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів

бюджету;

(2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;

(3) збалансування бюджету.

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і

фінансуванні передбачених видатків. Касове виконання бюджету –

зарахування коштів на рахунки бюджету та перерахування з них –

може здійснюватись за двома системами: банківською і

казначейською.

Міжбюджетні відносини — це відносини між державою,

Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням

щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими

ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених

Конституцією та законами України.

За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на:

-

вертикальні — між бюджетами різних рівнів, і

-

горизонтальні — між бюджетами одного рівня (в Україні

тільки вертикальні).

Види взаємовідносин:

-

регламентовані законодавчими та інструктивними

документами;

-

договірні — на підставі угоди між відповідними органами

влади чи управління.

Форми взаємовідносин:

-

бюджетне субсидіювання;

-

вилучення коштів;

-

взаємні розрахунки;

-

бюджетні позички.

Трансферти – кошти, одержані від інших органів

державної влади, органів влади Автономної Республіки

Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або

міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній

основі.

Існують наступні форми міжбюджетних трансфертів:

дотація вирівнювання (грошові кошти, які передаються

вищестоящим бюджетом нижчестоящому на безповоротній

основі з метою вирівнювання доходної спроможності

бюджету-отримувача);

субвенція (грошові кошти, які передаються вищестоящим

бюджетом нижчестоящому на певну мету в порядку,

визначеному органом, який прийняв рішення про їх

надання);

кошти, що передаються до Державного бюджету України та

місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

інші дотації (дотації – безповоротне виділення коштів з

бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня для

збалансування їх доходів і витрат)

Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі

розмежування видатків лежить визначення меж функцій між

окремими рівнями державної влади й управління.

Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах:

відомчій підпорядкованості (означає, що суб’єкт бюджетного

фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає

рівню органу

правління цим суб’єктом (наприклад КНЕУ ім.

В.Гетьмана фінансується з ДБ) і

територіальному розташуванні об’єктів фінансування (означає,

що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної

одиниці, на території якої знаходиться суб’єкт господарювання).

На даний час основним є принцип відомчої підпорядкованості.

У процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

- забезпечення збалансованості кожного бюджету;

- забезпечення

рівномірності надходження коштів до бюджету

протягом бюджетного року;

-

забезпечення необхідними коштами покриття усіх видатків

окремих ланок бюджетної системи, згідно з програмами

економічного та соціального розвитку.

Розмежування видатків між бюджетами див. гл. 14 БКУ.

Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами.

У світовій практиці припустимим рівнем бюджетного дефіциту вважається

величина, що становить 2—3 % ВВП, 5 % — національного доходу, 10 % —

видатків Державного бюджету. Показники дефіциту розраховуються під час

складання бюджету, записуються окремим рядком у законі про Державний

бюджет України на плановий рік.

Причини виникнення бюджетного дефіциту є різними і можуть мати не

тільки негативний, а й позитивний характер. Основними з них є:

-

свідоме заплановане ухвалення бюджету з дефіцитом з метою стимулювання

сукупного попиту за допомогою вищих поточних державних видатків, а також

для фінансування інвестиційних проектів.

-

кризові явища в економіці, циклічний спад, коли держава не в змозі зібрати

достатньо доходів для фінансування виконання покладених на неї функцій;

-

процеси старіння нації, які звужують дохідну базу держави та посилюють

тиск на видаткову частину бюджету;

-

надзвичайні події (стихійні лиха, техногенні аварії, екологічні катастрофи,

війни, тероризм);

-

популістські заходи органів законодавчої і / або виконавчої гілки влади,

особливо напередодні виборів, які викликають роздування бюджетних видатків

і необґрунтоване зменшення ставок податків;

-

корупція і / або низький фаховий рівень державного бюрократичного апарату,

безвідповідальність, що призводить до завищення обсягів бюджетного

фінансування, нераціональної структури видатків бюджету тощо.

Види бюджетного дефіциту:

За строком виникнення

Плановий – затверджений у законі „Про Державний бюджет” обсяг

перевищення видатків над доходами.

Звітний – фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про

виконання Державного бюджету.

Як правило, величина планових та звітних обсягів дефіциту не збігається.

За причинами виникнення

Вимушений – пов’язаний з необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх

можна мобілізувати. Він є наслідком скорочення обсягів ВВП (за різними

причинами) і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни.

Свідомий – виникає внаслідок проведення неефективної фінансової політики

та некваліфікованого керівництва фінансовою системою.

За місцем виникнення

Зовнішній – різниця між зовнішніми видатками та надходженнями від

зовнішніх джерел.

Внутрішній – характеризує перевищення обсягів загального дефіциту над

зовнішнім.

За формою прояву

Відкритий – це офіційно визнаний дефіцит у законі про Державний бюджет

на відповідний рік.

Прихований – виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та

включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.