Презентации мудл

Залучення позик повинно засновуватись на двох чинниках:

- мінімізація вартості позики (досягається, по-перше, за рахунок процентної

політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашення. Процентна політика

відображає при цьому два протилежних чинники: мінімізацію вартості позики і

максимізацію її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо

високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають

найнижчий процент, який є своєрідним індикатором цього ринку. Отже, сама

ситуація на ринку сприяє мінімізації вартості позик. Тому привабливість

державних позик досягається за рахунок високих гарантій держави щодо

повернення коштів і виплати доходу);

-

встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку

(досягається за рахунок оптимізації насиченості ними фінансового ринку.

Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень

від державних позик, а з іншого, не повинно бути їх надлишку, який може

спричинити падіння курсової ціни).

Джерелами погашення державних позик можуть виступати:

- доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

- додаткові надходження від податків;

- економія коштів від зменшення видатків;

- емісія грошей;

- залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Перетворення частини внесків населення в державні позики, що призначені

на потреби держави, здійснюється через покупку особливих цінних паперів

(наприклад, казначейських, ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів

(облігацій, казначейських зобов’язань), а також оформленням безоблігаційних

позик.

Використання

державою

коштів

позикового

фонду

характеризується тим, що Національний банк України та інші

державно-кредитні установи передають частину кредитних ресурсів

на покриття державних видатків і дефіциту Державного бюджету.

Казначейські позики виражають відносини по наданню фінансової

допомоги підприємствам і організаціям, органами державної влади і

управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості,

платності, і зворотності.

Гарантовані позики є умовним державним кредитом, коли держава,

видаючи гарантії, тим самим бере на себе ризик непогашення або

несвоєчасного погашення всієї або частини суми позики та відсотків

за неї. За гарантійні позики держава несе відповідальність лише у

випадку неплатоспроможності позичальника.

У тісному зв’язку з державними позиками знаходиться друга форма

державного кредиту, функціонування якого опосередковується

системою ощадних установ. На відміну від першої форми

державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні

папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установа

дають, кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність

посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і

надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без

відома їхнього реального власника (населення) дозволяють виділити ці

відносини як особливу форму державного кредиту.

Класифікація державних позик.

1) за правовим оформленням:

- на підставі угод

- цінними паперами

2) за правом емісії:

- державні (випускаються центральними органами управління. Находження від них

спрямовуються в Державний бюджет);

- місцеві (випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві

бюджети).

3) за місцем розміщення:

- внутрішні (на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами

даної країни та нерезидентами);

- зовнішні (надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних

організацій і фінансових інститутів).

4) за ознакою характеру використання:

- ринкові (Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і

перепродаються на ринку цінних паперів);

- неринкові (Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники

не можуть їх перепродати).

5) залежно від установлення забезпеченості:

- заставні (відображають один з головних принципів кредитування — матеріальної

забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами).

- беззаставні (не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається

авторитетом держави і статутом у світовому співтоваристві).

6) за терміном погашення заборгованості:

- короткострокові (термін погашення до одного року),

- середньострокові (від 1 до 5 років),

- довгострокові (понад 5 років).

7) За характером виплати доходу:

- процентні (дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може

встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто

така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на

кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона

може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально);

- виграшні (виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів-виграшів. Дохід

таким чином отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система

доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого

процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі);

- дисконтні (державні цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за

номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних

паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном).

8) за характером погашення:

- одноразове;

- частинами. В свою чергу: рівними долями, наростаючими сумами, зменшуючими

сумами.

9) Залежно від зобов’язань держави в погашенні боргу:

- з правом довготермінового погашення (дає змогу державі враховувати ситуацію на

фінансовому ринку).

- без права довготермінового погашення

10) за власником цінних паперів:

- що реалізуються тільки серед населення

- що реалізуються тільки серед юридичних осіб

- універсальні (для розміщення одночасно серед юридичних та фізичних осіб).

11) за методом визначення доходів:

- з твердим доходом;

- з плаваючим доходом.

Зовнішній державний кредит є однією з форм вивозу капіталу. В цьому випадку держава

виступає в ролі позичальника чи кредитора.

Міжнародний державний кредит

представляє

сукупність

відносин, в яких держава,

виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора (причому

держава може виступати одночасно і боржником і кредитором). Такі відносини

отримують різні форми, типовими з них є:

- зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних паперів,

- позики, що надаються на підставі угод на двосторонній та багатосторонній основі

(позики міжнародних фінансових інституцій),

- державна гарантія.

Як і внутрішній державний кредит, зовнішні державні запозичення надаються на умовах

зворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими

процентами включається в державний борг країни.

Наявність державного кредиту призводить до появи державного боргу. Відповідно до ст.2

Бюджетного кодексу України «державний борг (борг АРК чи борг місцевого

самоврядування) – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх

випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, у т.ч. боргові зобов’язання

держави, що вступають у дію в результаті

виданих гарантій за кредитами, або

зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору».

Класифікацію державного

боргу

здійснюють

за більш

ніж 17

класифікаційними

ознаками, основними серед яких є:

1) За періодом сплати:

- капітальний (загальна сума заборгованості й процентів,

що мають бути сплачені за

позиками).

- поточний (сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних

до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик);

2) За ознакою визнання державою:

- офіційно визнаний державний борг

- заборгованість, що в складі державного боргу не враховується, протее є державним

боргом за економічним змістом. Сюди відносять заборгованість держави перед

населенням за соціальними виплатами, передбаченими законодавством та заборгованість

перед підприємствами, установами та організаціями, що повязана з державними

замовленнями.

3) За сферою розміщення позик:

- внутрішній (заборгованість кредиторам держави в даній країні).

- зовнішній (заборгованість кредиторам за межами даної країни).

4) За забезпеченість фінансовими чи фізичними активами державний борг

поділяється на чистий та ліквідний.

5) За ознакою наявності гарантій уряду:

- прямий ( держава виступає як позичальник);

- гарантований (держава виступає як кредитор).

6) Залежно від емітента державних боргових зобов’язань:

- загальнодержавний;

- муніципальний. Згідно з чинним законодавством місцеві органи влади мають право

емісії облігацій місцевих позик. Причому такі облігації можуть бути у формі внутрішніх

та зовнішніх місцевих позик. Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає

Верховна Рада АРКрим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним

законодавством. Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик

визначаються умовами їх розміщення.

7) За терміном сплати державний борг поділяється на:

- короткостроковий (до 1 року);

- середньостроковий (від 1 до 5 років);

- довгостроковий (понад 5 років).

8) За формою державний борг поділяється на:

- облігаційний (представлений ОВДП та ОЗДП, облігаціями місцевих

позик)

- необлігаційний (формується на основі позик Нацбанку, позик, наданими

міжнародними фінансово-кредитними установами, іноземними банками та

урядами іноземних держав).

9) За умовами кредитування державний борг може бути:

- з ринковими відсотковими ставками

- з пільговими відсотковими ставками

Джерела кредитування поділяються на державні, приватні (юридичних та

фізичних осіб) та міжнародних організацій.

Основним джерелом формування внутрішнього державного боргу є :

Облігації внутрішніх державних позик України (ОВДП) відповідно до

Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок – державні цінні

папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і

підтверджують зобов’язання України щодо відшкодування пред’явникам

цих облігацій з номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до

умов розміщення облігацій.

Умови розміщення та погашення ОВДП і цільових облігацій внутрішніх

державних позик України, не визначені умовами розміщення

встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до

законодавства.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України відповідно до Закону

України «Про цінні папери та фондовий ринок – ОВДП, емісія яких є джерелом

фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю

мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межа

граничного розміру державного боргу. Основним реквізитом цільових ОВДП є

зазначення передбаченого законом про Державний бюджет напряму

використання залучених від розміщення таких облігацій коштів. Такі кошти

використовуються виключно для фінансування державних або регіональних

програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю

мету законом про Державний бюджету України на відповідний рік.

Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що

укладаються між державою в особі Міністерства фінансів та отримувачем

коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску

цільових ОВДП з обов’язковим установленням дати обслуговування та

погашення кредиту. Продаж ОВДП здійснюється в національній валюті.

Казначейські зобов’язання України, відповідно до Закону України «Про цінні

папери та фондовий ринок» – державні цінні папери, що розміщуються

виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт

заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського

зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та

погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань

України. Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов’язаннями

України гарантується доходами Державного бюджету України. Емітентом

казначейських зобов’язань виступає держава в особі Міністерства фінансів

України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Основним джерелом формування зовнішнього державного боргу є облігації

зовнішньої державної позики (ОЗДП) , відповідно до Закону України «Про цінні

папери та фондовий ринок» – державні боргові цінні папери, що розміщуються

на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України

відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою

доходу відповідно до умов випуску облігацій.

В Україні розміщення, обслуговування та погашення ОЗДП України здійснює

Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні

компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів і цими організаціями

регулюються відповідними договорами. Продаж ОЗДП здійснюється у валюті

запозичення.

Національний банк України виконує операції з обслуговування внутрішнього

державного боргу, пов’язані з розміщенням ОВДП та цільових ОВДП України, їх

погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну

діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення таких операцій

встановлюється Національним банком України за погодженням з Міністерством

фінансів України. Особливості депозитарної діяльності з державними

облігаціями визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового

ринку разом із Національним банком України.

У ст. 18 Бюджетного кодексу міститься положення що до встановлення

граничного обсягу державного боргу.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу, боргу АРКрим

чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлює на

кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України

чи рішенням про місцевих бюджет. Розмір основної суми державного боргу не

повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу валового внутрішнього

продукту України.

Управління

державним

боргом — це

сукупність

заходів

щодо

визначення

умов

державних запозичень, процесу їх здійснення, сплати доходу кредиторам, погашення

боргу, а також мінімізації вартості самого боргу та витрат з його обслуговування.

Управління державним боргом складається з таких стадій:

- залучення державних запозичень;

- використання коштів;

- погашення та обслуговування боргу.

Обслуговування державного боргу – це погашення позик, виплати процентів за ними,

уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за

рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування

державного боргу, тобто погашення заборгованості через випуск нових позик.

Виплата процентів, виграшів, коштів із

погашення

позик становить

основну

частку

витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення,

пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів

погашення і деякі інші витрати.

Заходи з управління державним боргом охоплюють:

- встановлення граничних розмірів державного боргу,

- визначення умов запозичення державою коштів,

- прийняття рішень щодо процедур з розміщення державних позик,

- аналіз боргового навантаження і боргових ризиків;

- забезпечення платоспроможності держави для належного обслуговування і погашення

державного боргу,

- мінімізацію основної суми боргу і платежів з його обслуговування.