Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді іспит Історія української журналістики.docx
Скачиваний:
19
Добавлен:
26.01.2022
Размер:
117 Кб
Скачать

20. Особливості портретного нарису в укр жур-ці кінця 19 – поч 20 ст (на прикладі авторів і робіт).

Нарис – один з основних художньо-публіцистичних жанрів, який характеризується поєднанням художнього та аналітичного підходів. За тематикою виділяється кілька видів нарисів. Найпоширенішим з них є портретний нарис, предметом якого є особа, та чи інша людина. Пишучи нарис, як і будь-який художньо-публіцист журн матеріал, його автор окрім фактологічних та логічних аргументів наводить ще й аргументи емоційно-художні, звертається до почуттів читача. В ідеалі після прочитання нарису читач має перейнятися ставленням автора до тієї особи, якій присвячено портретний нарис.

Наприкінці 19 - поч 20ст портретні нариси були, в основному, присвячені найвидатнішим постатям сусп та культ життя країни, себто товаришам по перу (найчастіше померлим). Не дивно, що майже кожен митець присвячує хоча б невеликий портретний нарис Шевченку. Наприклад Борис Грінченко у своїй публіцис праці «Двоє рідних» співстваляє Шеву і Гейне.

До цього жанру й Олена Пчілка. присвячений видатному історику, етнографу та письменнику Дмитру Яворницькому. Другий присвяч композитору та громадському діячу Миколі Лисенко. До цього жанру звертається й Михайло Коцюбинський, який пише нарис про Івана Франка. Він згадує і творчу спадщину поета, і його суспільно-політичну діяльність, і погляди, і місце цієї визначної особистості серед інших визначних людей та подій тих часів, його роль для України. Портретні нариси Дмитра Донцова експресивні, емоційні, у деякій мірі навіть радикальні. Про Петлюру. Публіцистика Донцова – це суміш емоцій, розуму та чуття. Кожен рядок випромінює національну пристрасть публіциста. Його твори інтелектуальні, наприклад нарис «В. Лєнін» містить багато алюзій на твори Достоєвського, твори Толстого та на роботи Канта і Маркса тощо. Згадує публіцист і відомих історичних постатей, наприклад Наполеона, а також історичні події. Портретні нариси Сергія Єфремова також дуже емоційні та критичні. Читаючи його публіцистичні твори, ніби відчуваєш самого автора у кожному рядку, його ставлення до людини, яку він описує. Про Муравйова. У Єфремова дещо песимістично-глузливий стиль і він, якщо критикує своїх опонентів, то спопеляючи. Він вдало порівнює однофамільців, даючи обом характеристику.

21. Дискусія та полеміка між своїми на сторінках укр преси д.П. 19ст – п.П.20 ст

Полеміка та дискусії завжди були, є і будуть невід’ємними ел процесу розвитку та становлення нац свідомості. На початку 1890-х років дискусія про рос-укр взаємини пожвавилася після появи статті А.Пипіна, де він критикував «Історію літ руської» О.Огоновського, що викликало зливу протестів з боку І.Нечуя-Левицького (І.Баштового) 14, І.Франка, М.Драгоманова, К.Михальчука.

Полеміка між Драгомановим та Грінченком: Наслідком цього наприкінці XIX ст. полеміка спалахнула між М.Драгомановим і Б.Грінченком. Вона відобразилася у «Листах з України Наддніпрянської» - «Листах» на Україну Наддніпрянську», які публік на сторінках чернівецької «Буковини». У результаті цієї полеміки у світ з’явилася праця Драгоманова «Неправда – не просвіта», що мала на меті викрити недоліки оповідання Василя Чайченка (Б. Грінченка) про Григорія Квітку-Основ’яненка.

На поч 20ст на Наддніпр Укі розгорнулася полеміка між двома виданнями: "Рада" та "Українська хата". Серед існуючих тоді період видань "найгарячіше" виступали проти "Української хати" газета "Рада" та її прихильники. Між редакціями та їхніми співробітниками розгорнулася гостра та жвава полеміка. Звідси і пішли назви двох таборів "противників": "радяни" та "хатяни". Судячи з публікації "Ради", вихід нового часопису мав досить категоричну реакцію з боку щоденника. Цю полеміку можна розглядати, насамперед, як традиційний і одвічний конфлікт "батьків та дітей", ("старих", поміркованих газетярів щоденника та "молодої порості" нового часопису), суперечку між традиційним та модерним.

Полеміка між Щуратом, Ігнатієнко та Кравецьким. Виникла у 20-х 20 ст навколо питання виникнення укр період видань. Приводом для неї стала стаття В. Щурата «Початки укр публіцистики (В соті роковини «Укр вестника»)», надрукована у газеті «Діло». Щурат «першим органом українства» оголосив харківський журнал «Украинский вестник». Тотожної думки дотримався й Ігнатієнко. А от Кревецький вважав, що перший часопис в Україні, як і перша книжка, з’явився в Зах Україні, у Львові. Першим же національним укр часописом на всій Укр, на його думку, стала «Зоря Галицька» (1848), яка видавалась укр м. Такі думки Кревецький оприлюднив на сторінках журналу «Бібліологічні вісті» у 1926 році.

Отже, полеміки та дискусії на сторінках періодичних видань кінця 19-початку 20 ст були широко поширення, адже це була своєрідна реакція публіциста на суспільно важливі питання того часу.