Аналіз періодичних видань України часів Другої Світової війни
.docxМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики
РОБОТА
з дисципліни «Історія української журналістики»
на тему «Аналіз періодичних видань України часів Другої Світової війни»
Виконала
студентка 2 курсу, 1 групи
освітньої програми «Журналістика та соціальна комунікація»
Мачула Ангеліка
м. Київ, 2018 рік
Матеріали: радянські видання: «Радянська Україна» №185 від 20 вересня 1944 року, №189 від 26 вересня 1944 року, пропагандивні радянські листівки, звернення; окупаційні видання: газета «Нова Україна» (Вінниця), номери 1-8 від 23.01.1944 до 12.03.1944 відповідно; газета «Вісті з фронту» (Сарни), номери 1-13 від 07.04.1943 до 18.05.1943 відповідно.
Спільною для газет радянського та окупаційного режимів було підкреслення здобутків тієї чи іншої влади, усепроникаюча пропаганда. Сильніше це проявлялося все ж таки у газетах під егідою нацистської окупації, це можна помітити навіть із заголовків: «Німеччина сильна», «Перемога Німеччини – свобода Європи», «Проти большевизму» і так далі. Події війни подаються, відповідно, з точки зору Німеччини, наприклад, цитата з передовиці «Нової України» від 6 лютого 1944 – «Тимчасом, як на центральному від тинку східнього фронту триває далі чергове затишшя, на південному від тинку совєти вперто повторюють свої масові наступальні операції проти Нікопільського мостового причілку, намагаючись збити крайній південний виступ німецького правого флянгу; проте, ці атаки не призвели досі до скільки-небудь значних тактичних змін.». Також, досить часто на першу шпальту в окупаційних газетах ставилися промови, цитати Гітлера, надавалися його коментарі щодо ситуації на фронті абощо: «Адольф Гітлер повністю схарактеризував результати сьогоднішньої війни. Він каже, що одне є цілком певним: у цій боротьбі може бути лише один переможець, ним буде або Німеччина, або Совєтська Росія. Перемога Німеччини збереже Европу, а перемога Совєтської Росії призвела б до знищення Европи.» Перша шпальта «Вістей з фронту» завжди починалася замітками, що мали заголовок «З головної квартири фірера» і описували основні події на фронтах, знову ж таки, з позиції німецького командування.
Окупаційна преса вирізнялася також антисемітськими настроями. Наприклад, стаття «Людиноненависники» у «Новій Україні» від 5 березня 1944: «І дійсно, тепер жиди Советського Союзу, наповнивши собою всі партійні, державні та торговельні органи (їх було в ЦК ВКП(6) — 75 відсот.. в Совнаркомі — 43,5 відсот., в НКВД — 66 відсот., закордонних представників СССР — 75 відсот.), допомогають собі іти до світового панування християнською кров'ю величезних мас солдат червоної армії, киданих у бій. Від жидів взагалі смішно чекати людського ставлення до неюдєїв, бо ненависть та жадобу крови виховувано в них протягом цілих поколінь.», «Українці на протязі всієї своєї історії ведуть боротьбу проти споконвічного свого ворога — жидівства і тепер ми допомогаємо німецькому народові у боротьбі за визволення Европи від жидівського паразитизму, пам'ятаючи правдиві слова Адольфа Гітлера: «Ніколи не забувайте, що юдейський народ поєднує звірячу жорстокість з незбагненною брехливістю і що тепер, більше ніж коли, він вважає себе покликаним нав'язати всьому світові своє криваве панування», (Адольф Гітлер, «Моя боротьба»).», або замітка «Еміль Золя про жидів» у номері тієї ж газети від 06 лютого 1944 року: «Еміль Золя в своїй книзі «Нувоць Кампань», що вийшла в 1896 р., дає нещадну характеристику «обращону» народові: Ця проклята раса не має своєї батьківщини, свого уряду, живе паразитом серед націй, вдаючи з себе покірних законам цих націй, але покірна в дійсності лише своєму богові Грабунку, Крові і Зненависті, виконує всюди хижацьку місію завойовництва. яку поклав на неї цей бог, влаштовується в кожному народі, як павук посередині свого павутиння, щоб підстерігати свої жертви, висмоктувати кров із усіх, жиріти за рахунок чужого життя...»
Ще однією рисою окупаційних газет було підкреслення того, що німецька армія діє заради великої європейської революції, що покращить життя усього світу, та безліч статей, що засуджували большевізм та владу Сталіна. Ось декілька заголовків: «Царські вибрики «товариша» Сталіна», «Ущасливлюють» Україну колхозами», «Білорусь проти большевізму».
В окупаційних газетах, як і в радянських, приділялася увага й культурі – друкувалися фейлетони, замітки про виступи театральних труп, музикантів. До прикладу, в номері «Нової України» від 12 березня 1944 цілий розворот присвячений творчості Тараса Григоровича Шевченка.
Загалом, окупаційна преса будувала пропаганду, торкаючись наболілих проблем, пов'язаних із радянською владою – заборона релігії, створення колгоспів, але не гребувала й використовувати радянські методи (як-то маніпуляція ставленням українців до шанованого народом Шевченка).
Радянська преса, перш за все, відрізнялася від окупаційної більш запальним тоном викладу матеріалів. Якщо в окупаційних матеріалах можна було зустріти терміни «жидобольшевізм», або іронічне «товариш» Сталін», то червоноармійські газети рясніли закликами «Смерть німецьким окупантам!», часто друкували гасла «Умножим количество немецких могил на нашей земле!», «Бей фашиста, как бешенную собаку!» і таке ін. Майже у кожному номері газет друкувалися матеріали, в яких прославлявся Й. Сталін, таврувалися «українсько-німецькі націоналісти – найлютіші вороги українського народу». Подаю цитати зі «Звернення до народу України», датованого 5 лютого 1944 року: «Націоналістичні лакузи, що продали свою душу і тіло німецьким окупантам, задурманюють ваш розум. Придивіться, хто ці бандери, мельники, бульби та інша оунівська погань. Кого вони захищають? Це ті ж таки гітлерівці, тільки з українськими наличками. Під гаслом боротьби за звільнення України вони створюють свої озброєні бандитські загони і спрямовують їхні удари не проти гітлерівських, кривавих катів, що руйнують наш рідний край, знищують наших людей, а проти славної Червоної Армії, проти героічних синів і дочок нашого народу – радянських партизанів, проти беззахисних мирних українських людей».; «Смерть німецьким окупантам! Слава нашій визволительниці – Червоній Армії, яка очищає землю від гітлерівської погані! Слава відважним месникам народним – партизанам і партизанкам! Хай живе вільна Радянська Україна! Слава великому полководцеві, нашому мудрому вчителеві і другові – товаришеві СТАЛІНУ!».
Червоноармійські газети публікували велику кількість матеріалів. Серед них: накази Верховного головнокомандувача та інших керівних армійських органів; укази про нагородження різними державними нагородами та про встановлення медалей; огляди радянської й ворожої зброї; повідомлення Надзвичайної Державної комісії по встановленню й розслідуванню злочинств німецько-фашистських загарбників; твори українських поетів та письменників про війну і визволення України; фото окремих бійців (майже кожен номер газети «За честь Батьківщини» починався світлиною одного з героїв Радянського Союзу); матеріали про діяльність партизанських загонів; дії окремих німецьких керівників України та керівної верхівки гітлерівської Німеччини; інші матеріали, зокрема про діяльність Академії наук УРСР (О. О. Богомолець, президент АН УРСР – «Вчені за роботою» у газеті «За честь Батьківщини», 7 травня 1944 р. та «Свято української радянської науки. Академії наук УРСР – 25 років» у тому ж виданні за 1 жовтня 1944 р.). У газеті «Радянська Україна» від 20 вересня 1944 року подано повний текст наказу Сталіна генералові армії Баграмяну.
Виходячи із проаналізованих мною номерів, я зробила висновок, що у радянській пресі було приділено більше уваги культурі та повсякденному життю українців. В уже згаданому мною номері «Радянської України» подані матеріали про паливну промисловість, уривки із повісті Ванди Василевської «Просто любов», оголошення про набір студентів до Львівського державного університету імені Івана Франка.
Загалом, преса на теренах України у роки Другої Світової війни була боротьбою двох векторів пропаганди – один більш стриманий, інший більш гострий. На мою думку, не в останню чергу завдяки полум'яності закликів та безапеляційній вірі у вождя-Сталіна Радянський Союз підтримував дух боротьби в українцях і зміг виграти війну – як на фронті, так згодом і в народі.