праворозуміння

Слайд 1,2

Юля

Праворозуміння — це наукова категорія, що відобра­жає процес і результат цілеспрямованої розумової діяль­ності людини, і включає пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

Значення праворозуміння в тому, що воно:

• Безпосередньо впливає на суспільну поведінку соціальних суб'єктів, формує їх оцінки стосовно поведінки інших суб'єктів;

• визначає характер та зміст юридичної теорії;

• формує юридичну практику як сферу діяльності професійних юристів, адміністраторів, менеджерів тощо (причому не лише державних, а й корпоративних).

Основні підходи до праворозуміння виокремлюються залежно від характеру вирішення основних питань: що таке право, що є критерієм розмежування права та інших соціальних явищ, яким чином обгрунтовується обов'язкова сила права та ін.

Підходи поділяють на:

• природно-правовий (юснатуралістичний, ідеологічний)

• позитивістський (нормативістський, юридико-позитивістський, етатистський)

• соціологічний

Слайд 3

Настя

Природно-правовий тип праворозуміння (Юснатуралізм, ідеологічний, аксіологічний) - один з найдавніших типів праворозуміння. Природне право трактується як постійне та незмінне та подібне досконалим законам природи. Виникнення природно-правової ідеології обумовлене соціокультурними чинниками буття аграрного суспільства. Починаючи з античності, природне право уподібнювалося розумним законам природи яким підкоряється усе живе (це природні закони, що примушують людей захищати свою безпеку і своє майно, вступати до шлюбу, мати дітей та піклуватися про них і т. д.). Фактично природне право ототожнюється з природною закономірністю, такою як, наприклад, народження і подальша смерть.

Загальна характеристика природно-правового типу праворозуміння:

• - в межах даного типу праворозуміння розділяються право і закон;

• - природне право розуміють як існуюче незалежно від держави, суспільства і свідомості людини (реіфіційована соціальна реальність);

• - відбувається ототожнення права і моралі (такі моральні цінності як справедливість, свобода, рівність складають ядро природного права, визначають собою правотворчу та правозастосовну діяльність);

• - природне право як явище ідеальне і абсолютне не підвладне "псуванню".

Основні положення

• право – духовний, надпозитивний феномен

• вихідна форма буття права – суспільна свідомість, ідея, уявлення про право

• важлива складова права – природні, невідчужувані права людини

• розмежування права та закону

Слабкою стороною природно-правового типу праворозуміння є те, що при такому підході до розуміння права (як сукупності абстрактних моральних цінностей) "зменшуються" його формально-юридичні властивості, і як наслідок втрачаються чіткі критерії законного та протизаконного (уявлення про справедливість у різних людей може бути неоднакове) тому таке праворозуміння більше пов'язане з правосвідомістю.

Слайд 4

Юля

Школа природного права (юснатуралізм). 

Прихильники цієї школи вважають, що будь-яке пояснення права має містити посилання на мораль (передусім на справедливість), яка є втіленням цих природних засад. Природно-правове розуміння грунтується на тому, що між правом і мораллю існує необхідний зв'язок ("з'єднувальна теза"). Тому головною особливістю природно-правового мислення є критичне оцінювання позитивного права з позицій моралі (справедливості).

Залежно від філософсько-світоглядних поглядів представників школи природного права моральний стандарт, до якого апелюють при оцінюванні позитивного права, може походити від Бога ("божественне природне право"), виводитись із світового порядку ("космологічне природне право"), людської сутності ("антропологічне природне право"), розуму ("раціональне природне право") та ін.

Часто-густо родовід цієї теорії ведуть від трагедії "Антігона", написаної давньогрецьким драматургом Софоклом ще у V ст. до н. е. Обгрунтування вчення про природне право можна знайти в роботах Арістотеля, Цицерона, Св. Августина, Томи Аквінського, Г. Гроція, С. Пуфендорфа, Дж. Локка, І. Канта та ін. Вислів "несправедливий закон не є законам", який приписують Томі Аквінському, часто тлумачать як підсумок позиції природного права взагалі.

У сучасних умовах, зважаючи на необхідність забезпечення впевненості суб'єктів у гарантованій реалізації своїх прав, стабільності функціонування правової системи, більш поширеним є "м 'яке" природно-правове розуміння: правова система в цілому має демонструвати прагнення відповідати моральним стандартам, а окремі норми позитивного права можуть втрачати правовий характер лише в разі, коли вони є вочевидь несправедливими.

Слайд 5

Кристина

Нормативістський (етатистський, позитивістський) тип праворозуміння. Назва даного типу праворозуміння походить від французького слова "etat" -держава. За своєю суттю статистський тип праворозуміння є ідейною протилежністю природно-правовому. Згідно даного підходу, право створюється або санкціонується державою. Таким чином, право - це сукупність норм (правил поведінки) встановлених або санкціонованих державою у формі закону. Ідеї, що є характерними для даного типу праворозуміння висловлювались ще древньогрецькими софістами1, свій подальший розвиток, цей тип праворозуміння отримує під час формування західноєвропейських абсолютистських держав та утвердження капіталістичних відносин, а філософське обґрунтування в ученні позитивізму.

Загальна характеристика статистського типу праворозуміння:

• - право ототожнюється з законом держави;

• - право - це зовнішній нормативний порядок, що підтримується за допомогою фізичного примусу;

• - право виразник волі держави;

• - питання про справедливість права, його моральну обґрунтованість, відповідність правосвідомості, тобто питання про ціннісну легітимацію права, як і питання про його реальну комунікативну дію - не розглядаються прихильниками правового етатизму з предмету юридичної науки або визнавався неіснуючим.

Основні положення

• право – позитивний факт, що не вимагає аксіологічного осмислення

• вихідна форма буття права – норма права

Недоліками статистського типу праворозуміння є абсолютизування формальної сторони права та ігнорування його змістовної сторони (прав особи, моральних засад юридичних норм і т.п.), а також перебільшення ролі держави у встановленні ефективних норм права.

Слайд 6.1

Кристина

Юридичний позитивізм. Цей напрям праворозуміння грунтується на тому, що необхідного зв'язку між правом і мораллю не існує.

За висловом англійського філософа Т. Гоббса, "влада, а не істина породжує закони". Виходячи з цього, позитивісти вважають, що норма є правовою незалежно від її моральної оцінки. Тому правило будь-якого довільного змісту може бути правовим, а його несправедливість не є підставою для заперечення його правового характеру.

Слайд 6.2

Настя

Класичний позитивізм (Дж. Остін, Дж. Бентам) визначає право як наказ суверена і пояснює обов'язковість права існуванням у переважної більшості членів суспільства звичаю коритися цим примусовим наказам. Відомий російський правознавець Г. Шершеневич підкреслював, що будь-яка норма права є наказом; на його думку, норми права (навіть ті, що виражені у дозвільній формі) не пропонують, не радять, не переконують, не просять, не вчать, а вимагають певної поведінки.

Слайд 7

Настя

Сучасний позитивізм зазвичай пов'язує обов'язковість права з існуванням правила визнання, яке визначає умови, котрі спід виконати, аби певну норму можна було вважати правовою. У кожній правовій системі правило визнання може набувати різних форм. Наприклад, статус певних правил як правових норм може бути пов'язаний із тим фактом, що їх видав уповноважений нормотворчий орган, або з їхнім давнім існуванням у формі звичаю, або їхнім зв'язком із судовими рішеннями.

Спираючись на це, позитивісти вважають, що авторитет правила визнання переходить на норми права, зумовлює їх обов'язковість. Таким чином, сучасний позитивізм грунтується на тому, що необхідного зв'язку між правом і мораллю не існує ("роз'єднувальна теза"), а тому те, що вважається правом в кожному конкретному суспільстві, є по суті питанням суспільного факту (згоди, конвенції) або традиції ("суспільна теза").

У сучасному позитивізмі виокремлюють два основні напрями: "м'який позитивізм" та "жорсткий позитивізм". "М'які" позитивісти (наприклад, англійський філософ права Г. Харт) припускають можливість існування традиції вважати правом лише ті правила, які відповідають моралі в конкретному суспільстві. Натомість "жорсткі" позитивісти (наприклад, професор Оксфордського університету Дж. Раз) наполягають на тому, що мораль за жодних обставин не може бути критерієм юридичної чинності норми.

Слайд 8

Юля

Соціологічний тип праворозуміння. Цей тип праворозуміння починає формуватись у другій половині XIX ст. Прихильники цього підходу (Є. Ерліх, О. Холмс, Р. Паунд та ін.) представляють його різні напрями: вільне право, соціологічна юриспруденція, правовий реалізм тощо. Проте всі вони вважають, що не слід змішувати правову можливість із правовою дійсністю, підкреслюють контраст між формальним правом (правом у нормативно-правових актах, правових прецедентах тощо) і реальним правом (правилами, за якими в дійсності функціонує суспільство, "живим правом").

Саме тому, на їх думку, пошук права здійснюється шляхом дослідження не тільки формальних джерел, а й суспільних відносин, судових рішень. Завдання юриста – зрозуміти, як реально регулюються суспільні відносини, як вирішуються спори. Тому тільки юридична практика здатна наповнити право конкретним змістом, розкрити і доповнити його. Право, яке міститься на папері (формальне, писане право), є ймовірним правом: його норми лише допомагають точніше передбачити, як суд вирішить справу. На цьому акцентує О. Холмс: право – це лише передбачення, як мають діяти судді.

Для соціологічного напряму характерним є прагматичне розуміння права як засобу досягнення конкретних соціальних, економічних та етичних цілей шляхом балансування різних інтересів та цінностей, пошуку розумного компромісу. Оскільки право виступає результатом боротьби конкретних життєвих інтересів, соціологічний напрям зосереджує увагу не на логічному аналізі норм права (як юридичний позитивізм), не на встановленні зв'язку права і моралі (як школа природного права), а на дослідженні фактичних правовідносин, оцінюванні інтересів і потреб, з'ясуванні різноманітних економічних, соціологічних і психологічних чинників, що впливають на застосування норм права до конкретних життєвих випадків і в такий спосіб визначають справжнє обличчя права.

Загальна характеристика статистського типу праворозуміння:

• - суспільство та право розглядаються як цілісні, взаємопов'язані явища;

• - право, виникає безпосередньо в суспільстві, в окремих правовідносинах;

етапами виникнення та існування права є: 1) "живе право", що існує у правилах самого життя і виявляється як "внутрішній порядок людських союзів"; 2) формування "права юристів", що міститься у судових рішеннях; 3) виникнення та функціонування офіційного права, що його формулюють офіційні органи в законах та інших актах;

• - вивчати слід не лише норми права, що встановлені державою, але й усю сукупність правових відносин, що склалися в суспільстві;

• - право є засобом соціального контролю та досягнення соціальної рівноваги;

• - значна увага відводиться судовій гілці влади.

• право створюється судами й іншими державними службовцями у сфері правозастосування

Недоліком соціологічного типу праворозуміння є те, що виникає небезпека у розмитті поняття права, втрати правом своїх меж і, як наслідок - з'являється більше можливостей для порушення закону, свавілля з боку судових й адміністративних органів. Крім того, недооцінюються морально-гуманістичні засади права.

Слайд 9

Кристина

Окрім того виділяють такі підходи :

Психологічна концепція праворозуміння, яку очолював професор із Санкт-Петербурга Л.Петражицький, відкидає погляди на право як на норми, юридичну практику чи втілення певних ідеалів і принципів. Право тут розглядається виключно як прояв правосвідомості, явище людської психіки, на котру впливають різні чинники, в тому числі законодавство. У центрі уваги Л. Петражицького — питання про розмежування права і моралі, засноване на поділі емоцій на імперативні, атрибутивні та імперативно-атрибутивні. Імперативні емоції — це уявлення про свої обов'язки, що і становить зміст моралі. Головним для права є атрибутивні емоції — усвідомлення своїх прав.

Слайд 10

Аня

Згідно з марксистським вченням право — суто класове явище. Виходячи з визначення, що його дали К. Маркс і Ф. Енгельс праву в «Маніфесті Комуністичної партії», воно є піднесеною до закону волею панівного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами його життя. Отже, головні ознаки права — його класовий, вольовий характер і матеріальна обумовленість. Право є частиною надбудови над економічним базисом суспільства. Водночас право може справляти зворотний вплив на економіку і все суспільне життя.

Слайд 11

Аня

Історична школа права

Право — це історичне явище, яке, як і мова, не встановлюється договором, не запроваджується вказівкою, а виникає і розвивається поступово, стихійно. Законодавець повинен максимально виражати «загальне переконання нації». Право засноване на спільних інтересах, солідарності (багатопартійність в парламенті), створення норм міжнародного права — норми договору (фіксований згоду) або звичай (мовчазна згода). Творець права — не законодавець, а народ; Народ-правотворець → основне джерело права — звичай. Негативне ставлення до кодифікації права в кращому випадку — зайве і навіть шкідливо, тому що законодавець може спотворити волю народу. Представниками цієї школи права є Г.Гуго, Савіньї, Пухта.