12.Співвідношення органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування,їх спільні риси та особливості.

Державний механізм діє та розвивається не ізольовано від інститутів громадянського суспільства. Його взаємодія з органами місцевого самоврядування, які не належать до системи органів державної влади, має дві правові підстави. Вони виходять із спільності завдань у сфері економічного та соціального розвитку. Разом з тим закон допускає можливість наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями. Взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування сприяє розширенню демократичної основи державної влади, а реалізація конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами перш за все пов'язується з їх діяльністю в органах самоврядування. Саме це забезпечує компроміс суспільних інтересів.

Для громадянського суспільства та механізму держави ключовою проблемою є довіра та підтримка населення. Відчуження громадян від влади призводить до конфронтації та послаблює державний механізм.

Місцеве самоврядування є особливим видом управління, що забезпечує реалізацію права територіальних спільнот самостійно вирішувати питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян та ґрунтуючись на положеннях закону.

Як інститут громадянського суспільства, місцеве самоврядування:

— має децентралізований управлінський характер, оскільки не передбачає наявності ієрархічної структури;

— здійснює публічну владу на певній територіальній одиниці з метою прийняття та реалізації рішень місцевого характеру;

— є інститутом народовладдя, що забезпечує реалізацію питань місцевого значення самим суб'єктом самоврядування;

— здійснюється представниками населення, що мешкає на певній території, які обираються;

— є самостійним Інститутом, що організаційно відокремлений від державних структур і має недержавний характер;

— несе відповідальність за свою діяльність перед населенням і державою у разі невиконання чи порушення повноважень.

Самоврядування — тип соціального управління, за якого об'єкт і суб'єкт управління збігаються, що надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації. Це — одна з форм організації людського співіснування, що базується на принципах свободи, рівності і безпосередньої участі в управлінні. Самоврядування характеризується, по-перше, наявністю особливих суб'єктів, які є передусім суб'єктами не державної влади, а громадянського суспільства. По-друге, воно має особливості щодо обсягу, діапазону та правової природи об'єктів впливу, значна частина яких не характерна для державних правовідносин. Серед різних рівнів самоврядування найпоширенішим є місцеве. Воно становить політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами через самоорганізацію місцевого населення та за згодою і за підтримки держави. В Україні згідно з Конституцією місцеве самоврядування визнається і гарантується (ст. 7).

Конституція України визнає і гарантує місцеве самоврядування як інститут соціального управління та громадянського суспільства. Вона закріплює можливість представництва місцевих інтересів у органах самоврядування, встановлює власну матеріальну, фінансову та організаційно-правову базу місцевого самоврядування.

До представницьких органів місцевого самоврядування Конституція України відносить сільські, селищні і міські ради та їх виконавчі комітети; обласні та районні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 140).

Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» систему місцевого самоврядування складають: територіальна громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (ст. 5). Цим же Законом визначені повноваження органів самоврядування у галузі бюджету, фінансів та цін (ст. 28); управління комунальною власністю (ст. 29); житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку (ст. 30); будівництва, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту (статті 31, 32); соціального захисту (ст. 34) та інші. Однак наявність наведених повноважень не означає цілковиту відокремленість органів місцевого самоврядування від органів держави. У процесі здійснення повноважень вони взаємодіють, грунтуючись на наявності спільних та особливих рис, адже органи держави і самоврядування функціонують у межах держави та суспільства, взаємодіють і забезпечують громадянам можливості реалізувати надані їм права. Розглянемо ці риси докладніше:

Спільні риси:

— органи держави, як і органи самоврядування, здійснюють спільні функції по управлінню суспільством шляхом встановлення і гарантування діяльності суб'єктів; їх повноваження конкретизуються законами та підзаконними актами;

— органи держави та самоврядування передбачені конституційно;

— вони відповідно до наданих повноважень приймають рішення нормативного характеру, що у разі їх протиріччя Конституції можуть бути відмінені;

— органи держави, як і органи самоврядування, мають чітко визначену компетенцію у відповідній сфері та форми і методи здійснення повноважень;

— рішення, що приймаються цими органами, мають владний характер, певним чином забезпечуються і гарантуються;

— органи держави і органи самоврядування формуються у встановленому законом порядку шляхом обрання чи призначення;

— функціонують на основі принципу розподілу повноважень та певним чином взаємодіють у процесі здійснення своїх повноважень.

Відмінності:

Органи держави	Органи місцевого самоврядування
Формуються шляхом виборів, призначаються чи затверджуються	Обираються населенням територіальної одиниці
Дія нормативних актів поширюється на територію держави чи адміністративної одиниці	Дія нормативного акта поширюється на територіально-адміністративні одиниці
Повноваження визначають зміст управлінської функції держави	Повноваження спрямовані на вирішення проблем певної території із самоврядування
Складаються з колективів службовців	Діяльність не має професійного характеру
Діють на основі конституційно закріпленого принципу розподілу влади	Можуть за взаємною згодою перерозподілити між собою окремі повноваження на підставі договору
Рішення приймаються колегіально чи одноособово керівником органу	Рішення приймаються виключно шляхом голосування
Здійснюють повноваження безпосередньо	Здійснюють повноваження як безпосередньо, так і через обрані органи
Фінансову базу становить державний бюджет	Фінансову базу становить місцевий бюджет та позабюджетні надходження
Виступають від імені держави	Є представниками інтересів населення певної території
Виконавчі органи складають самостійну частину державного апарату	Виконавчі органи формуються керівником органу самоврядування
Діють на основі принципу координації	Діють на снові субординації
У деяких випадках можливе делегування виконавчих повноважень органам самоврядування	Делегування повноважень державним органам неможливе

Додаткова література: П.М.Любченко «ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАМОДІЇ ОРГАНІВ ВЛАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ» https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/1702/1/Pr_zak119_7.pdf

13. Система принципів організації та діяльності органів державної влади та органів влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування.

Безпосереднього визначення поняття «державна влада» чинна Конституція не містить. Водночас положення Конституції України щодо державної влади в цілому та окремих її видів відображають певні риси цього явища і дають змогу узагальнено визначити це поняття. Виходячи з положень Конституції України (ст. 6, 19, 38, 75, 92, 102, 113, 124, 147 та ін.), що державна влада за своїм характером є насамперед політичною владою, поділяється на певні види, здійснюється державою, її органами та посадовими особами у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, тобто має структурно-функціональний характер.

Отже,державна влада, за своєю суттю, є волевиявленням держави, її органів та посадових осіб, передбаченим Конституцією і законами України.

Публічна влада може здійснюватись двома шляхами – безпосередньо населенням (народом у цілому чи територіальними громадами) або через відповідні інституції, які називаються органами публічної влади. В залежності від форм публічної влади розрізняють органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Органи публічної влади являють собою досить жорстку, внутрішньо узгоджену і взаємопов’язану у своїх елементах систему.

Система органів публічної влади в Україні – це сукупність установлених Конституцією України органів державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечують захист прав, свобод і законних інтересів громадян, безпеку держави й суспільства, вирішують питання соціально-економічного та культурного будівництва. Відповідно до положень Конституції України, ця система поділяється на наступні ланки:

І. Система органів державної влади:

1. Глава держави – Президент України.

2. Єдиний орган законодавчої влади (парламент) – Верховна Рада України.

3. Система державних органів виконавчої влади: а) Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів державної виконавчої влади; б) міністерства, державні комітети, центральні органи зі спеціальним статусом – центральні органи виконавчої влади; в) місцеві державні адміністрації – місцеві органи державної виконавчої влади;

4. Система державних органів судової влади.

II. Система органів влади Автономної Республіки Крим:

1. Єдиний представницький орган автономії – Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

2. Система органів виконавчої влади автономії:

а) Рада міністрів Автономної Республіки Крим – вищий виконавчий орган автономії;

б) міністерства і республіканські комітети – центральні виконавчі органи автономії.

IІІ. Система органів місцевого самоврядування:

1. Представницькі органи місцевого самоврядування: а) сільські, селищні, міські ради – органи місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування; очолюють їх відповідно сільські, селищні, міські голови, що обираються територіальними громадами; б) районні й обласні ради – органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; очолюють їх голови цих рад, які обираються самими радами з числа депутатів; в) районні в містах ради – представницькі органи місцевого самоврядування, які можуть створюватися за рішенням територіальної громади міста або міської ради.

2. Виконавчі органи місцевого самоврядування – виконавчі комітети, відділи, управління сільських, селищних, міських, районних у містах рад та інші створювані радами виконавчі органи.

3. Органи самоорганізації населення – будинкові, вуличні, квартальні ради і комітети, а також ради мікрорайонів – можуть створюватися за ініціативою жителів і з дозволу сільських, селищних, міських рад.

Таким чином Конституція України чітко розмежує дві системи органів публічної влади – органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Згідно з положенням ч.1 ст.5 Основного Закону, народ здійснює свою владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Це означає, що й органи державної влади, і органи місцевого самоврядування – суть органи влади народу, але водночас – це різні форми здійснення цієї влади.

Орган державної влади – складова частина державного апарату, що бере участь у здійсненні функцій держави, діє від його імені і за дорученням, має державно-владні повноваження, відповідну компетенцію і структуру, застосовує властиві їй організаційно-правові форми діяльності.

Можно начать отсюда:( а все что выше,можно использовать для ответа на вопросы,если такие будут.)

Публічна влада виступає у двох формах: 1) державна влада, 2) влада місцевого самоврядування (муніципальна влада). Таким чином можно розглядати питання системи принципів організації та діяльності органів державної влади,органів влади АРК та місцевого самоврядування як систему принципів організації та діяльності органів публічної влади.(тому що и державна и влада АРК и влада місцевого самоврядування є складовими частинами публічної влади.)

Якщо розглядати організацію як активну діяльність, що має на меті побудову системно-структурної організації публічної влади, то в тако­му контексті під організацією органів публічної влади слід розуміти про­цес, спрямований на визначення їх сфери діяльності і територіальної специфіки, впорядкування структурних елементів, реалізацію завдань і функцій, забезпечення взаємодії між підрозділами, ефективне викори­стання ресурсів, які є в їхньому розпорядженні, з метою налагодження нормального функціонування органу Виконання цих дій приводить до переведення певної моделі організації публічної влади зі статичного в ди­намічний стан, втілення у практику ідей, які були сформульовані у про­цесі побудови теоретичної конструкції такої організації. Органи публічної влади перебувають у постійній динаміці, показу­ють себе через свою діяльність у відносинах з іншими інститутами. Вона(діяльність) являє собою різновид соціальної діяльності, що здійснюється компе­тентними владними інституціями і націлена на виконання державних і суспільних завдань і функцій, що характеризується предметністю, впо­рядкованістю, планомірністю, професіональністю, державно-владним характером. Організація і діяльність органів публічної влади являють собою неподільну єдність, утворюючи дві сторони суспільного буття цих органів. Тому повне і всебічне уявлення про статику й динаміку органів держав­ної влади і місцевого самоврядування можна скласти тільки при ком­плексному підході. В науці державного будівництва і місцевого самовря­дування комплексне уявлення про організацію й практичну діяльність владних інституцій формується шляхом використання системи юридич­них показників — елементів організації й діяльності органів публічної влади. Доцільно вирізняти сім таких елементів: 1) принципи; 2) функції; 3) компетенція; 4) внутрішньоорганізаційна будова; 5) осно­ви; 6) форми; 7) методи.

Принципи організації й діяльності органів публічної влади – це законодавчі відправні засади, ідеї, положення, які виступають базисом формування, організації та функціонування органів публічної влади. Вони поділяються на загальні принципи, що стосуються системи органів публічної влади в цілому, і спеціальні, дія яких розповсюджується лише на окремі підсистеми, ланки цієї системи чи на окремі органи публічної влади.

Принципи організації й діяльності органів публічної влади -це керівні ідеї,положення,що відображають закономірності формування,функціонування і розвитку органів публічної влади,на яких грунтуються їх організація та діяльність з метою найбільш оптимального і ефективного виконання їх функцій та завдань.Найбільшого поширення набула класифікація принципів на загальні та інституційні(спеціальні),конституційні та законодавчі,матеріальні та процесуальні,організаційні та функціональні.

Загальні принципи - основні підвалини організації й діяльності всіх або більшості органів публічної влади.

Інституціональні(спеціальні) принципи - характерні для окремих органів публічної влади.Приклад-Конституційний Суд України будує свою діяльність на таких принципах, як верховенство права, рівноправність суддів, незалежність, колегіальність, гласність, змагальність, повнота та всебічність розгляду справ, обґрунтованість прийнятих рішень.ВРУ-діяльність парламенту на професійних засадах.

У свою чергу, загальні принципи прийнято поділяти на дві групи в залежності від форми їх юридичного закріплення й місця в загальній системі принципів, що визначають організацію роботи органів публічної влади.

    До першої групи відносяться принципи, які закріплені в Основному Законі і являють собою засади конституційного ладу України: вища соціальна цінність людини, народний суверенітет, державний суверенітет, республіканізм, демократизм, унітаризм, соціальна держава, правова держава, світська держава, поділ влади, верховенство права, законність, гласність, визнання міжнародно-правових стандартів. Для цих принципів характерною є вища юридична сила (навіть у порівнянні з іншими нормами Конституції), фундаментальний характер, найвищий ступінь абстрактності, універсальність, підвищена стабільність, ідеологічна нейтральність, конституційна форма закріплення, системність.

   1). Принцип найвищої соціальної цінності людини передбачає безумовний пріоритет прав і свобод людини в діяльності органів публічної влади. Жодна інша мета не може слугувати підставою для обмеження чи скасування основних прав і свобод особи. Органи публічної влади створюються й діють для забезпечення прав людини, всі інші їх функції є похідними.

2).   Зміст принципу народного суверенітету(Народовладдя ст.5 Конституції Укр.) полягає у визнанні народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Саме народу належить право бути вищим суддею з питань влади і вирішувати долю останньої. Відповідно його воля, висловлена в певних формах, є істинним і єдиним базисом держави. Саме від волі народу виходить мандат на устрій держави і будь-які зміни її форми, входження держави у відповідні міждержавні об’єднання. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами; водночас ніхто не може узурпувати державну владу.

 3).Принцип державного суверенітету означає визнання державної влади похідною від народу верховною владою, що виявляється у самостійному здійсненні державою своїх функцій в рамках національного і міжнародного права. Спираючись на легальне визначення суверенітету України, що дається у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., можна виділити чотири внутрішніх і дві зовнішніх ознаки державного суверенітету:

Внутрішні ознаки: – 1)верховенство – на території держави не може бути інших, конкуруючих з нею влад; тільки держава може робити свої веління загальнообов’язковими; – 2)самостійність – будь-яке протизаконне втручання інших суб’єктів політичної системи в діяльність держави заборонене; у держави достатньо власних ресурсів для виконання своїх завдань і функцій; – 3)повнота – державна влада розповсюджується на всі сфери суспільного життя без винятку; держава має право вирішувати будь-які справи, що становлять суспільний інтерес, без винятку; – 4)неподільність – державна влада є цілісною, єдиною; між державними органами і гілками влади розподіляються лише повноваження для більш ефективного вирішення суспільних справ. Зовнішні ознаки: – 1)незалежність – держава самостійно формує свою зовнішню і внутрішню політику, втручання іноземних держав у внутрішні справи суверенної держави є неприпустимим; – 2)рівноправність – держава має рівні права і обов’язки у порівнянні з іншими суверенними державами, є повноцінним учасником світової спільноти. 4).Принцип республіканізму або республіканської форми правління проголошений у ч.1 ст.5 Конституції і полягає у тому, що всі вищі органи державної влади формуються або безпосередньо народом, або загальнонаціональними представницькими органами. Таким чином, в Україні неможливі будь-які спадкові, довічні посади і державні органи, виведені за межі відповідальності перед народом. Основний Закон України 1996 р. закріпив напівпрезидентську республіку, за якою глава держави – Президент – виведений за межі трьох основних гілок влади і покликаний виконувати консолідуючу, інтегруючу роль у державному механізмі. 5).Принцип демократизму означає право і реальну здатність громадян, широких верств населення впливати на процес вироблення і зміст державновладних рішень. У новітній літературі з теорії держави і права набуло поширення «розширювальне» тлумачення демократії, коли демократія ототожнюється з взірцем, оптимальним устроєм держави. На наш погляд, більш коректним є «буквальне» тлумачення демократії як форми політичного режиму, коли демократичною вважається «та держава, устрій і діяльність якої відповідають волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина». У демократичній державі мають створюватися належні умови для діяльності політичних партій, спілок, асоціацій, що відображають багатоманітність соціальних, політичних, економічних ідеалів, прагнень і програм. 6).Принцип унітаризму або унітарної форми державного устрою у сфері державного будівництва означає відсутність у складі України будь-яких державоподібних утворень, єдність державного механізму і єдність системи законодавства. В адміністративно-територіальних одиницях не можуть створюватись органи, паралельні з місцевими органами державної влади. Вони можуть мати тільки власні органи місцевого самоврядування, порядок формування, функції та компетенція яких визначаються законодавством України. Автономна Республіка Крим є адміністративно-територіальною автономією у складі України і ніяким чином не порушує унітарного характеру нашої держави. 7).Принцип соціальної держави означає спрямованість державної політики на першочергове задоволення соціальних потреб громадян. Зазначений принцип покладає на державу обов’язок розробляти і здійснювати спеціальні соціальні програми, спрямовані на підвищення загального рівня життя громадян, підтримку соціально вразливих прошарків суспільства, вирівнювання доходів населення, здійснення заходів щодо розширення мережі і зміцнення матеріально-технічної бази соціальних закладів, тобто здійснення патерналістської функції. 8).Принцип правової держави(Верховенство права) закріплений у ст.1 Конституції України і передбачає визначеність державних органів правом, перш за все демократичною конституцією і правовими законами, виданими на підставі цієї конституції. При цьому під правом розуміють систему загальнообов’язкових норм, що відображають усталені уявлення народу про належний і справедливий устрій державного і суспільного життя. 9).Принцип поділу влади, не відкидаючи єдності системи державної влади, вимагає, перш за все, здійснення її на основі функціонального поділу (по горизонталі) на законодавчу, виконавчу і судову підсистеми («гілки»), носіями якої є самостійні органи держави (наприклад, в Україні – Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та суди України). Водночас цей принцип передбачає реальне зрівноважу-вання, за якого жодна з трьох гілок влади не може ущемити або підкорити собі інші. З іншого боку, принцип поділу влади знаходить свій прояв у розмежуванні (по вертикалі) предметів відання і повноважень між вищими,центральними і місцевими органами державної влади . Принцип поділу влади закріплений у статті 6 Конституції України і відображений у структурі Основного Закона. 10).Принцип законності стосовно діяльності органів публічної влади закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Таким чином, конституційно визнано, що за межами компетенції, визначеної Конституцією та законодавством, органи публічної влади діяти не можуть. Це є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян від свавілля посадових осіб. 11).Принцип гласності полягає у визнанні необхідності й вимозі обов’язкового дотримання безперешкодного руху інформаційних потоків у межах політико-правової системи. 12).Принцип гуманізму як одна із головних засад конституційного ладу України, Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а отже, й кожного з її органів.

13). Принцип поєднання виборності й призначуваності передбачає формування органів публічної влади на різних засадах залежно від їх статусу. Представницькі органи публічної влади (Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, органи самоорганізації населення) формуються шляхом виборів. Президент України та сільський, селищний, міський голова як головна посадова особа територіальної громади також обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Призначуваними органами є, зокрема, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації. Обрання відрізняється від призначення альтернативністю кандидатур, хоча сама процедура може бути схожою (наприклад, голосування). Обранню віддається перевага, коли треба забезпечити високий ступінь довіри населення, високий рівень легітимності влади. Призначення застосовується, коли пріоритет віддається фаховості, діловим якостям кандидатів на посаду.

14). Принцип поєднання єдиноначальності й колегіальності в організації й діяльності органів публічної влади означає розумне поєднання у владному механізмі одноособового і колективного керівництва. У колегіальних органах (представницькі органи, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Центральна виборча комісія та ін.) рішення приймаються більшістю голосів їх членів після колективного обговорення. Єдиноначальними є органи, в яких вирішальна влада з усіх питань їхньої компетенції належить керівнику, який персонально відповідає за результати роботи цього органу (Президент України, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та ін.).

15). Принцип оптимальної децентралізації полягає в раціональному, виваженому співвідношенні централізації й децентралізації, які покладені в основу організації й функціонування органів публічної влади. Централізація означає концентрацію повноважень у руках центральних органів влади, домінування субординації над координацією, створення жорстких ієрархічних структур і запровадження режиму суворої виконавської дисципліни. Децентралізація передбачає цілеспрямований процес розширення повноважень територіальних органів влади, переважання координаційних зв'язків над субординаційними, широку автономію територіальних органів влади, стимулювання політичної активності й ініціативи на місцях.

До загальних принципів організації та діяльності органів публічної влади належать також системності та структурованості,професіаналізму,компетентності,територіальності,підконтрольності,відповідальності за виконання службових обов’язків та інші. Варто зазначити що переважна кількість цих принципів містяться в положеннях Конституції України і становлять засади конституційного ладу держави,інші виведені із законодавчіх положень шляхом деякого узагальнення.

До другої групи загальних принципів можна віднести: позапартійність державної служби, професіоналізм і компетентність, економічність, ефективність, самостійність, рівний доступ громадян до державної служби, поєднання виборності та призначуваності, колегіальності та єдиноначальства, відповідальність держави за діяння своїх органів та посадових осіб, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів. Вони підпорядковані основам конституційного ладу і поширюють свою дію на всі органи публічної влади.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування визначають норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97.

Місцеве самоврядування в Україні базується на фундаменті, який становлять правові, матеріальні, фінансові, соціальні та інші умови і можливості діяльності територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування по вирішенню питань місцевого значення (муніципальної діяльності).  

Ці умови та можливості називають основами місцевого самоврядування і серед них в першу чергу можна виділити правові, матеріальні та фінансові основи.  

Правові основи місцевого самоврядування в Україні становлять, в першу чергу, норми-принципи Конституції України, що закріплюють найважливіші відносини, які виникають в процесі організації і функціонування місцевого самоврядування в України, зокрема, територіальну організацію місцевого самоврядування, порядок та форми його здійснення, порядок формування та використання комунальної власності, гарантії самоврядних прав територіальних громад.  

Серед законів України, що містять норми, які регламентують питання організації та функціонування місцевого самоврядування, особливе місце займає Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року, який по-суті є “базовим” законом з цих питань. Саме на підставі цього Закону були розроблені законопроекти та прийняті закони, в яких регламентуються окремі питання функціонування місцевого самоврядування, наприклад: “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про органи самоорганізації населення” тощо. Необхідність прийняття зазначених законів прямо передбачена в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” або випливає з його положень.  

Виключно важливе значення для формування правової основи місцевого самоврядування в Україні відіграла Європейська хартія місцевого самоврядування, яка сьогодні є основним міжнародно-правовим документом для країн-членів Ради Європи з питань організації місцевої влади на засадах місцевого самоврядування.  

Поряд з Конституцією і законами України, відповідними міжнародно-правовими документами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України важливим і необхідним елементом правової основи місцевого самоврядування виступають нормативні акти місцевого самоврядування – рішення органів місцевого самоврядування та місцевих референдумів. До інших актів законодавства відносяться: -Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" -Закон України "Про статус депутатів місцевих рад" -Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

 

Крім того, на місцевому рівні приймаються локальні акти законодавства, що забезпечують регламентування діяльності районних у місті рад ті їх виконавчих органів (регламенти, порядки інструкції тощо).

Серед найважливіших принципів на основі яких організовуються та діють органи місцевого самоврядування (у т.ч. і органи державної влади), визначають: а) принцип демократизму, який передбачає створення сприятливих умов задля реальної участі громадян в управлінні справами держави та суспільства; б) принцип поділу влади, який передбачає обов’язковий поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, і забезпечує визнання та гарантування самоврядування як права територіальних громад вирішувати питання місцевого значення; в) принцип законності, який є основою функціонування органів держави і місцевого самоврядування і який означає, що згадані органи можуть створюватися і діяти у спосіб, передбачений чинним законодавством; г) принцип гуманізму, як одна із головних засад конституційного ладу України, адже людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, визнаються найвищою демократичною  цінністю.

Публічна влада виступає у двох формах: 1) державна влада, 2) влада місцевого самоврядування (муніципальна влада). Для обох форм публічної влади притаманна низка спільних ознак:

– спрямованість на виконання суспільних завдань і функцій;

– інституційний характер, тобто функціонування через відповідні публічні інститути (органи публічної влади);

– легітимність;

– відособленість апарату, що здійснює цю владу, від населення;

– об’єднання підвладних за територіальною ознакою;

– загальність, тобто охоплення владою всіх осіб на відповідній території;

– безперервність функціонування (за наявності окремих тимчасових органів);

– універсальність, тобто спрямованість на вирішення усіх справ суспільного значення;

– обов’язковість владних рішень для всіх суб’єктів на відповідній території;

– функціонування у правових формах (нормотворчій, установчій, правозастосовчій, контрольній та інтерпретаційній), тобто діяльність за законодавчо встановленою процедурою і оформлення владних рішень правовими актами;

– можливість використання передбачених законодавством засобів примусу для реалізації своїх рішень;

– право встановлювати і стягувати загальнообов’язкові податки і збори з населення; самостійне формування бюджету.

Водночас, для державної влади притаманні певні особливості, у першу чергу, державний суверенітет, загальнодержавний масштаб дії, спрямованість на першочергове виконання загально­національних потреб, постійний правовий зв’язок з населенням через інститут громадянства, наявність субординаційних відносин всередині державного апарату, наявність особливих органів – так званих «силових структур» (армія, суд, прокуратура, служба безпеки, органи виконання покарань та ін.). Матеріально-фінансовою основою державної влади є загальнонародна та державна власність, а також кошти державного бюджету.

Безумовно, найбільш суттєвою ознакою державної влади є її суверенітет. У новітній юридичній літературі державний суверенітет визначається як «властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати функції всередині держави і у відносинах з іншими державами» або як «верховенство і незалежність від будь-яких інших влад всередині країни або у взаємовідносинах з іншими державами». Однак легальне (законодавче) визначення державного суверенітету є більш розгорнутим і міститься в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., яка розглядає цей політико-правовий феномен як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Влада місцевого самоврядування також характеризується деякими особливостями:

– її джерелом є народ, а первинним носієм – територіальна громада;

– вона розповсюджується лише на територію адміністративно-територіальних одиниць (муніципій);

– її органи діють від імені територіальної громади, а не народу чи держави;

– матеріально-фінансову базу її органів складають комунальна (муніципальна) власність і місцевий (муніципальний) бюджет;

– її органи пов’язані більш тісними зв’язками з населенням;

– в системі її органів відсутня жорстка ієрархія і підпорядкованість.

Правовий статус Автономної Республіки Крим визначений Законом України «Про Автономну Республіку Крим», який прийнято 17 березня 1995 p., Конституцією України 1996 р., в якій міститься розділ X, присвячений Автономній Республіці Крим, Конституцією Автономної Республіки Крим 1998 р. Згідно з ними Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України, що перебуває у її складі як адміністративно-територіальна автономія. Тому вона не є носієм державного суверенітету, не має права виходу зі складу України, не може вступати у політичні відносини з іноземними державами. Поняття „територіальна автономія означає відносну самостійність населення певних територіальних утворень у вирішенні питань, віднесених конституцією і законами до їх відання, статус яких має певні відмінності від статусу звичайних адміністративно-територіальних одиниць. В умовах України до такого типу територіальних утворень, які в цілому відповідають ознакам територіальної автономії відноситься Автономна Республіка Крим, яка за своїм статусом відрізняється від областей. Зокрема, це відображається в наявності спеціального Закону України – Конституції АРК, якою визначається її статус, у наданні Автономній Республіці Крим права здійснювати нормативне регулювання з питань, визначених Конституцією України, у наявності більш широкого, аніж у областях, кола повноважень, в особливому порядку скасування нормативних актів Верховної Ради, у наявності на рівні АРК уряду – Ради міністрів АРК.

Додаткові джерела:

1). “Принципи організації й діяльності органів публічної влади в Україні”

https://www.vuzlib.su/beta3/html/1/7519/7531

2. Шатіло В., “ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І МЕТОДИ ЇХ ЗДІЙСНЕННЯ”, В І С Н И К Київського національного університету імені Тараса Шевченка ISSN 1728-3817.

http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:9wrs_CpvzT0J:www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe%3FC21COM%3D2%26I21DBN%3DUJRN%26P21DBN%3DUJRN%26IMAGE_FILE_DOWNLOAD%3D1%26Image_file_name%3DPDF/VKNU_Yur_2014_1_17.pdf+&cd=9&hl=ru&ct=clnk&gl=ua

2. . Пахолок В. “ОСОБЛИВОСТІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ”, ВІСНИК НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. Випуск 1(17)2013р.

http://visnyk-psp.kpi.ua/article/view/33662/30248