5. Прийняття і структура Судових статутів 1864 року.
Після тривалої підготовки 1864 р. було затверджено пакет документів, які й склали в цілому судову реформу. Запроваджувалися нові принципи судочинства і процесу, а саме:
незалежність суду, відокремленість його від адміністрації;
створення безстанового суду;
рівність усіх перед судом;
запровадження інституту присяжних засідателів;
запровадження прокурорського нагляду;
усність, гласність, публічність судових засідань;
забезпечення рівності сторін;
змагальність процесу;
презумпція невинуватості.
Реформою передбачалося створення місцевих і загальних судів. До місцевих належали мирові судді та з'їди мирових суддів. Діяли за формулою: один судця на одну судову дільницю. Мировий суддя обирався на три роки повітовими земськими зборами, а у великих містах — міськими думами. Обраних кандидатів затверджував сенат. Мирові судді мали право розглядати справи про дрібні злочини і проступки, за які передбачалися покарання у вигляді зауваження, попередження, штрафу до 300 рублів, арешт до шести місяців або ув'язнення до одного року. Із категорії цивільних їм були підсудні справи із сумою позову, що не перевищувала 500 рублів. Справи розглядались однією особою. Розслідування у кримінальних справах проводилося поліцією.
Кандидат на мирового судцю повинен був мати високий майновий ценз, досягти 25-річного віку, мати освіту або стаж роботи на певних посадах. Раніше засуджені до участі у виборах не допускалися.
Мирові судді поділялися на дільничих і почесних мирових суддів. До останніх належали ті, хто безоплатно виконував судові функції.
Апеляційною інстанцією для мирових суддів був з'їзд мирових суддів, який територіально відповідав мировому округу. З'їзд складався з усіх дільничих і деяких почесних мирових судців. На засіданнях розглядалися протести на рішення чи вироки мирових суддів.
До загальних судів належали окружні суди і судові палати.
Окружні суди — це суди першої інстанції, які запроваджувалися для кількох повітів чи однієї губернії, становлячи судовий округ. Суди складались із двох відділень — кримінального і цивільного. Кримінальне відділення поділялося на коронний суд і суд присяжних засідателів. Участь присяжних дозволялася лише у кримінальних справах.
Кандидати у присяжні засідателі відбиралися спеціальними комісіями і затверджувалися губернатором. Закон визначав, що присяжними не мали бути працівники суду, прокуратури, поліції, робітники, вчителі, священики. Із селян до списків кандидатів могли потрапити лише волосний староста, сільський староста і члени волосних судів.
Присяжні засідателі повинні були об'єктивно оцінити факти і обставини справи, на підставі яких виносився вердикт. У разі визнання невинуватості підсудний виправдовувався і звільнявся з-під арешту. Рішення суду за участі присяжних засідателей вважалося остаточним і оскарженню не підлягало.
Окружним судам були підсудні всі (за деякими винятками) кримінальні справи, вилучені з відання мирових судів, а також цивільні, в яких сума позову перевищувала 500 рублів.
Для проведення попереднього слідства у кримінальних злочинах при окружних судах створювалося відділення судових слідчих, які діяли в тісному контакті з поліцією. Судовий слідчий міг видавати поліції окремі доручення.
Друга інстанція — судова палата, одна на кілька губерній. Вона складалася з двох департаментів — цивільного і кримінального. Голови і члени судових палат призначалися імператором за поданням міністра юстиції.
До відання судових палат відносили справи про державні, посадові злочини, деякі злочини проти віри. Дізнання в державних злочинах провадилося жандармерією, попереднє розслідування в інших справах — одним із членів судової палати. Членами суду могли бути лише особи, які мали трирічний досвід роботи в судових органах, а голова суду — вищу освіту.
Вищим судовим органом був сенат — орган, який формувався за указом імператора. Він вважався верховним касаційним судом для всіх судових органів.
Водночас з новою системою судоустрою продовжували діяльність станові суди для духівництва, військовиків, селян. Існував Верховний суд, який розглядав справи щодо вищих цивільних посадових осіб, генералітету, придворної аристократії.
Судова реформа 1864 р. виписала права прокуратури. На неї покладалися обов'язки з нагляду за діяльністю судових установ, слідством, місцями позбавлення волі, підтримка обвинувачення в суді.
Створювалася адвокатура. Вона була незалежною від суду і прокуратури, виконувала функції захисту звинувачених у суді в кримінальних справах або представляла інтереси сторін у цивільному процесі. Адвокати називалися повіреними.
Запроваджувався нотаріат. Нотаріальні контори дозволялося відкривати лише в губернських і повітових центрах. Вони дістали право посвідчувати документи і оформляти угоди.
Реформування судової системи на Україні мало свої особливості:
значно повільніше запровадження змін, порівняно з іншими регіонами Російської імперії призвело до того, що судова реформа в губерніях України відбувалася майже одночасно з контрреформа-торськими заходами, які скасовували частину її новаторських положень. Зокрема, суд присяжних позбавлявся повноважень на розгляд справ про політичні злочини; ліквідовувався інститут присяжних засідателів, замість них запроваджувалися земські начальники в сільській місцевості, міські судді у містах;
передбачені реформою загальні суди створювалися лише в південних губерніях і на Полтавщині. В інших губерніях України дозволялося створювати лише місцеві суди. При цьому ввесь склад мирових суддів Правобережної України не обирався, а призначався міністром юстиції.
Судова реформа виявилася найбільш успішною з погляду ефективності проведених змін. Проте вона не завершила процес перебудови суспільнополітичного життя країни. Впродовж 1860—1870 pp. Було проведено низку інших реформ, зокрема військову, шкільну, фінансову, цензурну.
6. Судова система за Статутами:
1) місцеві судові установи;
2) загальні судові установи;
3) залишки станових судів.
Устрій судових установлень 1864 р.
(Витяги)
1. Влада судова належить мировим суддям, з'їздам мирових суддів, окружним судам, судовим палатам і правительствуючому сенатові як верховному касаційному судові.
7. Для визначення в карних справах вини або невинності підсудних до складу судових місць у випадках, зазначених у статуті карного судочинства, залучаються присяжні засідателі.
19. У мирові судді можуть обиратись ті з місцевих жителів, які: поперше, мають не менше 25 років; по-друге, здобули освіту у вищих або середніх навчальних закладах або склали належний іспит, або ж прослужили не менш як три роки на таких посадах, при виконанні яких могли набути практичних відомостей у провадженні судових справ, і, потретє, якщо до того ж вони самі, або їх батьки, або жінки володіють, хоча б у різних місцях, або простором землі вдвоє проти того, який визначено для безпосередньої участі в обранні гласних в повітові земські збори... або іншим нерухомим майном, ціною не нижче п'ятнадцяти тисяч карбованців, і в містах нерухомою власністю, оціненою для стягання податку в столицях не менше шести тисяч, в інших містах — не менше трьох тисяч карбованців.
23.Мирові судді, як почесні, так і дільничні, обираються на три роки.
24.Вибори мирових суддів провадяться на повітових земських зборах.
81. Присяжні засідателі обираються з місцевих обивателів усіх станів: по-перше, з тих, що перебувають в російському підданстві, по-друге, з тих, кому не менше 25 років і не більше 70 років, і по-третє, хто проживає не менш як два роки в тому повіті, де відбуваються вибори присяжних засідателів.
85. Не підлягають занесенню до списків присяжних засідателів:
священнослужителі і монашествуючі;
усі військові чини, що перебувають на дійсній військово-сухопутній або морській службі, а також ті з цивільних чиновників, які знаходяться при військах або служать по військово-судній частині у військовому і морському відомствах;
учителі народних шкіл.
86. До списків присяжних засідателів не можуть також бути внесені всі ті, хто служить у приватних осіб.
Статут карного судочинства 1864 р.
(Витяги)
1. Ніхто не може бути покараний за злочин або провини, що підлягають віданню судових установ, не бувши засуджений до покарання вироком відповідного суду, що набрав законної сили.
6.Вирок ухвалюється не інакше, як після перевірки і доповнення в засіданні суду доказів, виявлених попереднім слідством.
7.Засідання, крім випадків, зазначених у законі, відбуваються прилюдно.
8.Теорія доведень, що грунтується тільки на їх формальності, скасовується. Правила про силу судових доведень повинні бути тільки керівництвом при визначенні вини чи невинності підсудних на підставі внутрішнього переконання суддів, основаного на сукупності обставин, виявлених при проведенні слідства та суду.
9.Вирок може тільки засуджувати або виправдовувати підсудного. Залишення в підозрі не допускається.
10. У справах про злочини та провини, які тягнуть за собою покарання, зв'язані з позбавленням всіх громадянських прав або із втратою всіх або деяких особливих прав і переваг, визначення вини чи невинності підсудних надається особливим присяжним засідателям. Це правило не поширюється на справи про злочини державні.
17. Різниця підсудності за станом скасовується.
204. Справи у злочинах державних підсудні судовим палатам або верховному карному судові, а справи у злочинах службових відаються окружними судами, судовими палатами, касаційним департаментом сенату або верховним карним судом...
1051. Для суду в справах про державні злочини до членів карного департаменту судової палати приєднуються:
1) губернський предводитель дворянства тієї губернії, де заведено палату;
2) один з повітових предводителів дворянства, що перебувають в окрузі місцевого окружного суду;
3) один з міських голів того самого округу;
4) один з волосних голів або старшин місцевого повіту.