Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Відносини Катару та Саудівської Аравії

.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
28.11.2021
Размер:
19.58 Кб
Скачать

Охрімчук Катерина

Чи залежний Катар в зовнішній політиці від Саудівської Аравії?

В 1971 році Катар здобув незалежність від Великобританії. Цю країну вважають одною з найбільш відкритих арабських суспільств. Але в зовнішній діяльності Катар зазвичай орієнтувався на Саудівську Аравію та в цілому підтримував ідеї субрегіональної інтеграції, внаслідок чого перебував в тіні королівства. Низька активність на міжнародній арені пов’язана також з тим, що тривалий час Катар усвідомлював невелику чисельність свого населення та потенційні загрози, а тому не надто прагнув акцентувати увагу на собі. Тож здебільшого емірат брав участь в наданні гуманітарної допомоги та був посередником для вирішення регіональних конфліктів.

  • Але першим проявом в незалежності прийняття рішень було встановлення дипломатичних відносин з Радянським Союзом, беручи до уваги розрив відносин КСА з СРСР ще в 1938 році.

  • Позиціонування Катару кардинально змінюється з приходом до влади нового еміра Хамада бін Халіфи Аль Тані, який:

  1. Прагнув сприяти розвитку катарської газової промисловості, що збільшило б економічну потугу країни;

  2. Бажав змінити другорядну роль Катару в регіоні та у світі;

  3. Намагався створити гарантії суверенітету країни після окупації Іраком Кувейту (адже дві країни мали спільну проблему – більші та сильні сусіди).

  • Важливим моментом виходу Катару з-під політичного впливу КСА стало створення компанії Аль-Джазіра. Вона здобула популярність не тільки в арабських країнах і стала впливовим світовим мовником, тому що на початку існування транслювала унікальні важкодоступні події бомбардування Іраку США. Зростання мережі представництв не могло не турбувати сусідні країни та Саудівську Аравію, яка в свою чергу не мала достатньо потужної інформаційної агенції. Не варто забувати, що висвітлення Аль-Джазірою специфічних сюжетів і було однією з причин розриву дипломатичних відносин між Катаром та КСА. Це сталося не тільки в червні 2017 р., але й з 2002 по 2008 р., коли Саудівська Аравія не мала посла в через негативні коментарі в сторону саудівської королівської сім’ї.

  • Кульмінацією відходу від «васальної залежності» Катару стала Арабська весна. До цієї події Катар нарощував потужність, але не міг протистояти саудівському субрегіональному впливу, тому що в більшості країн, де сталася революція, були просаудівські уряди. Коли верхівка таких країн була повалена, то Катар надав інформаційну (через Аль-Джазіру), політичну, фінансову та військову підтримку антиурядовим протестам. Таким чином він хотів, щоб до влади прийшли дружні до емірату уряди. Для Саудівської Аравії це було величезною проблемою – вона не хотіла втрачати регіональний вплив. Як наслідок, в 2011-2013 рр. відбувалася безперервна проксі-війна між сусідами.

  • Остаточною заявкою на незалежний політичний розвиток Катару була його діяльність в Арабській Республіці Єгипет. Катар підтримував релігійно-політичну групу Братів-мусульман. Хоча й вона не прийшла до влади надовго, бо єгипетські військові не без Саудівської Аравії, усунули їх лідера Мурсі, але це свідчило про геополітичну гру «на рівних» - Катар був загрозою для стабільності політики КСА, а не просто залежною від когось державою. Подібна конкуренція була в Тунісі, Лівії та Сирії.

  • Гарачою точкою в історії Катару стала вище згадана дипломатична криза 2017-го року. КСА, ОАЕ, Єгипет та Бахрейн звинуватили Катар у підтримці тероризму й оголосили про блокаду. А потім додали 13 вимог для її припинення:

  1. мінімізувати відносини із Іраном;

  2. припинити функції іранського посольства;

  3. припинити будівництво турецької військової бази;

  4. розірвати зв’язки з терористичними організаціями (Брати-мусульмани, ІДІЛ, Хезболла тощо),

  5. зупинити діяльність Аль-Джазіри;

  6. передати КСА, ОАЕ, Бахрейну, Кувейту та Оману їхніх громадян, що переховуються в Катарі тощо.

Вимоги зосередженні по суті на всіх тих напрямках зовнішньої політики, де Катар проявляє самостійність від сусідніх монархій. Але останні не домоглися бажаного: Туреччина засудила блокаду та навіть швидше добудувала військову базу; Іран був готовий надати Катару будь-яку допомогу; Оман, Кувейт та Марокко зайняли нейтральну позицію.

Висновок: Незважаючи на тривалу історію залежності Катару від інших країн (Португалія, Османська імперія, Британія та Саудівська Аравія), він на сучасному етапі є незалежним в зовнішній політиці та геополітичних стратегіях. Початково емірат орієнтувався на КСА, проте географічне розташування, поклади природнього газу та прихід до влади сильного лідера в обличчі Хамада бін Халіфи надали можливість невеликій країні вибудувати вдалу самостійну міжнародну активність. Це вдарило по позиціях Саудівської Аравії, яка не прагнула мати конкурента в регіоні та втратити залежну державу. Тож регіональна поразка спричинила ряд негативних в сторону Катару політичних рішень, які в майбутньому можуть не обмежитись лише дипломатичною блокадою чи намаганням закрити потужну інформаційну компанію.