
- •Етногенез українців
- •Трипільска культура та її історичне значення
- •Античні міста Північного Причорномор`я-їх місце в укр. Історії
- •Виникнення Давньоруської державності: часова та територіальна локалізація
- •Кочові племена на українських теренах : співіснуваня двох цивілізацій.
- •Руська державність у пер пол.X ст. Князювання Ольги,Святослава.
- •Завершення формування держави за Ярослава Мудрого."Руська правда".
- •Феодальна розробленість Русі,її причини.Монголо-татарська навала.
- •Культура Русі.
- •Галицько-Волинське князівство-як провадження державницької традиції на укр.Теренах.Данило Галицький.
- •Українські землі у складі Великого князівства Литовського.Соціально-економічний розвиток укр.Земель у XV ст.-першій пол.XVI ст.
- •Причини виникнення козацтва,його історична роль.Реєстрове козацтво
- •Українські землі у складі Речі Посполитої.Люблінська унія та її значення в історії України.
- •Православні братства та їх роль у збереженні національної свідомості українців.Берестейська церковна унія 1596р.Її причини та наслідки.
- •Полонізація української знаті в XVI-xviIст,її причини та наслідки.
- •Феномен козацтва в українській історії.
- •Українська національна революція 1648-1676 рр.:її причини,характер та рушійні сили.
- •Зовнішньо-політичні стосунки Української козацької держави у період національної революції 1648-1676 рр.
- •Наслідки боротьби старшинських угруповань за владу в Україні у другій половині XVII ст.
- •Гетьманування і.Мазепи. Причини та наслідки антиросійського виступу. "Конституція" п.Орлика
- •Гайдамацький рух на Правобережній Україні ,його причини та результати. Опришки.
- •Духовне життя в підросійській Україні впродовж XVIII ст.,його поступове завмирання.
- •У чому,на вашу думку,досягнення та невдачі українського національного руху в Галичині у 1848-1849 р.
- •Українське національне відродження у підросійській Україні в пер.Пол.XIX ст.
- •Громадківський рух в укрїнських землях у другій половині XIX ст. Журнал "Основа".М.Драгоманов
- •Перша світова війна та її наслідки для європейського континенту
- •Лютневі події 1917 у Києві.Проголошення унр.IV Універсал та його значення
- •Українська гетьманська держава п.Скоропадського,його внутрішня та зовнішня політика.
- •Причини поразки українських визвольних змагань 1917-1921 р.
- •Дайте власне визначення поняття "розстріляне відродження".В чому,на Ваш погляд,полягала трагедія української творчої інтелігенції 1920-1930-х рр.
- •Аргументовано доведіть чи спростуйте тезу про штучність голодомору українського народу в 1932-1933 рр.
- •Індустріалізація усрр.Колективізація сільського господарства. Їх наслідки для України.
- •Доведіть,що політика урядів Другої Річі Посполитої та Румунського королівства щодо українського населення своїх країн у міжвоєнний період мала колонізаторський характер.
- •Українське питання напередодні Другої світової війни.Карпатська Україна .
Феномен козацтва в українській історії.
На противагу іншим подібним формуванням козацтво тривалий час існує не тільки без підтримки влади,але часто і всупереч із її бажаннями. Визнання інституту козацтва було історично обумовленим процесом,який став відповіддю українського народу на виклик історії у вигляді татарської агресії. Козацтво-органічний чинник соціального життя. За відсутності національної еліти саме козацтво зберегло тяглість державної традиції,за допомогою боярства перенісши державотворчу потенцію з Київської Русі в Новий час. Тобто козацтво вийшло далеко за межі суто військової організації й сформувало в собі державотворчу ідею українського народу. Право людини займати певне соціальне місце,щабель на суспільній драбині,винятково лише завдяки власному хисту,власному ,особистим якостям,а не становій приналежності вперше задекларувало і втілило українське козацтво. Справді демократичний принцип побудови суспільного життя вперше практично були втілені саме українським козацтвом. Віросповідання у раньомодерний період розглядаємо як визначник етнічної окремішності людей. Релігійна приналежність вела за собою виконання певних ритуалів,регламентувала життя,наповнювала його емоційно-духовною та культурною неповторністю. Все це та багато іншого змінило внутрішній світ. Козацтво стало силою,яка взяла на себе захист православ`я в Україні,а відповідно й гарантом існування українського етносу.
Українська національна революція 1648-1676 рр.:її причини,характер та рушійні сили.
Національна революція 1648-1676 — породжений українськими реаліями раннього Нового часу складний політичний процес, що поєднував у собі, під гаслами захисту православ'я, прав і свобод Війська Запорозького й народу України, боротьбу за національне визволення, масовий соціальний протест і збройні форми громадянського протистояння та супроводжувався кардинальними змінами всіх сфер і рівнів життєдіяльності суспільства. Типологічно споріднений із масштабними суспільно-політичними рухами в низці країн Центральної і Західної Європи, які вступали в період створення національних держав і вироблення якісно відмінної від середньовічної системи соціальних відносин. За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ’я). Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів. українська національна революція, яка розпочалася в 1648 р. і пройшла у своєму розвитку три основні періоди: I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави – Гетьманщини. II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну. III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р. Отже, народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію. З огляду на це „національна революція” є саме тим узагальнюючим терміном, який адекватно відображає суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби. Аргументами на користь терміна „національна революція” є ті революційні зрушення, які відбулися в житті суспільства в другій половині XVII ст.: – утворення та розбудова Української національної держави; – встановлення нових кордонів та поступове формування державної території; – радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; – скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи; – ліквідація великої земельної власності польських та ополячених українських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю; – визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства; – втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях. На початку 1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початком національно-визвольної війни українського народу. Причини й передумови революції Національна революція була спричинена комплексом суперечностей політичного, соціального, економічного та духовно-культурного характеру, що нагромадилися на середину 17 ст. в суспільному житті Речі Посполитої, у складі якої після Люблінської унії 1569 опинилася переважна більшість етнічних українських земель. Польська еліта намагалася запобігти відродженню українського державного життя. Із цією метою не визнавала «руський політичний народ» рівноправним із польським і литовським, всіляко сприяла покатоличенню й полонізації його аристократії та шляхти. Проводився курс на ліквідацію православ'я й утвердження католицизму. Хоча 1632—33 елекційним і коронаційним сеймами і польським королем Владиславом IV Ваза були вироблені й затверджені «Пункти заспокоєння народу руського», які легалізували й легітимізували існування православної церкви та її ієрархію, православні продовжували зазнавати обмежень і заборон у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею та обійманні посад у міському самоуправлінні. Закривалися церкви й монастирі. Масового характеру набуло зневаження релігійних почуттів віруючих; непоодинокими були випадки примусового повернення в греко-католицизм. Вживалися дискримінаційні заходи щодо української мови, гальмувався розвиток освіти. Нехтування прав більшості українців викликало в них спротив, чому значною мірою сприяв лавиноподібний процес розвитку їхньої національної свідомості. У 1620—30-ті рр. в суспільно-політичній думці чіткіше окреслюється усвідомлення українцями себе як окремішньої від сусідніх етнічної спільноти. Водночас починає виразніше проступати національна суть релігійних конфліктів і національного мотивування козацьких повстань, відбувалося піднесення національних інтересів, осмислення їх значущості в житті як окремої особи, так і соціального стану, суспільства в цілому. На півдні України інтенсивно формувався якісно інший психологічний тип особистості, для якого основою способу життя, мислення, поведінки виступала свобода. Відбувалося становлення нового суспільного стану — козацтва українського, — готового зі зброєю в руках відстоювати свої «права і вольності». У його середовищі зародилася ідея перетворення Війська Запорозького на територіально-політичний організм у складі Речі Посполитої. Загострювалися суперечності і в соціально-економічній сфері. Еліта Речі Посполитої відмовилася визнати «лицарські» права і привілеї козацтва, а з 1638 намагалася ліквідувати його як стан. Інтенсивний розвиток фільваркового господарства призвів до неухильного зростання в західних, центральних і північних регіонах України панщини (3—6 днів на тиждень), повинностей і податків, обезземелення селян, їх закріпачення. Крайніх меж досягли зловживання орендарів (серед останніх доволі виразним був іноетнічний елемент). У 1630—40-х рр. почастішали спроби поширити кріпацтво й фільваркове господарство на південні і східні регіони, більшість населення яких складали ще відносно вільні селяни та козаки, готові померти, захищаючи свої права й свободи.