- •Предмет економічної теорії. Цілі та функції економічної теорії.
- •Які товари і послуги необхідно виготовляти і в якій кількості; 2) як ці товари і послуги треба виробляти; 3) для кого виробляти.
- •Економічні закони, їх об’єктивний характер. Використання економічних законів.
- •Основні етапи становлення та розвитку економічної теорії як науки.
- •Методи вивчення соціально-економічних процесів. Критерії істинності економічних знань.
- •Продуктивність та інтенсивність праці. Роль фКіС у підвищенні продуктивності праці.
- •Суспільне виробництва та його структура.
- •Валовий національний продукт.
- •Чистий продукт. Національний дохід.
- •Національне багатство та його економічна структура.
- •Необхідний і додатковий продукт. Норма додаткового продукту.
- •Ефективність суспільного виробництва та її визначення.
- •Фази руху суспільного продукту : виробництво. Розподіл, обмін та споживання.
- •Поняття та економічний зміст власності. Суб’єкти та об’єкти власності.
- •Форми власності. Різноманітність форм власності , їх вільне змагання.
- •Сучасні форми власності в Україні. Закон України «Про власність».
- •Форми приватизації:
- •Способами приватизації є:
- •Суть та функції розподілу.
- •Поняття доходів, їх форми та структура.
- •Номінальна та реальна заробітна плата.
- •Суспільні фонди споживання : формування та структура їх використання.
- •Сімейні доходи : джерела формування та структура використання. Мінімальний споживчий бюджет.
- •Проблеми соціальної захищеності населення.
- •Товарне виробництво, його характерні риси та роль в економічному розвитку суспільства.
- •Поняття та властивості товару. Товарні риси спортивних послуг.
- •Двоїстий характер праці, яка створює товар.
- •Індивідуальні та суспільно-необхідні витрати праці. Величина вартості товару.
- •Походження,суть і функції грошей.
- •Закони грошового обігу.
- •Інфляція, її суть, причини і види. Соціально-економічні наслідки інфляції. Антиінфляційна політика держави.
- •Закон вартості та його функції.
- •Поняття ринку, причини його виникнення та умови функціонування.
- •Функції та структура ринку.
- •Види ринків. Їх особливості та характерні риси.
- •Ринкова інфраструктура, її формування та значення.
- •Ринкова ціна. Механізм та фактори ринкового ціноутворення.
- •Державний бюджет : особливості його формування та використання.
- •Бюджетний дефіцит, причини його виникнення та шляхи подолання.
- •Форми та методи державного регулювання ринкової економіки.
- •Основні принципи підприємницької діяльності
- •Форми підприємницької діяльності.
- •Малі підприємства : суть, шляхи створення та принципи діяльності
- •Система розподілу доходів кооперативних підприємств.
- •Акціонерні підприємства : сутність, форми становлення та функціонування.
- •Державні підприємства в ринковій системі : структура, функції та принципи господарської діяльності.
- •Суть та принципи організації комерційного розрахунку.
- •Фонди підприємства та їх структура.
- •Кругообіг та обіг виробничих фондів підприємства.
- •Основні та оборотні фонди підприємства. Амортизація. Фізичний та моральний знос основних фондів.
- •Собівартість продукції, фактори її формування та зниження.
- •Валовий та чистий дохід підприємства.
- •Прибуток, як показник ефективності господарської діяльності підприємства. Розподіл та використання прибутку.
- •Рентабельність підприємства. Норма рентабельності. Шляхи підвищення рентабельності.
- •Ціна, її сутність та об’єктивні основи. Функції та види цін в ринковій економіці.
- •Сутність та основні принципи маркетингу.
- •Основні функції та види маркетингу.
- •Цінні папери, їх види та роль в ринковій економіці : задачі, функції фондових бірж.
- •Акції, їх види. Курс акцій. Контрольний пакет акцій.
- •Монополія і конкуренція в ринковій економіці. Антимонопольне законодавство.
- •Сутність підприємства.
- •Види підприємств та умови їх функціонування в ринковій економіці.
- •Сутність менеджменту та його необхідність. Сучасні вимоги до менеджменту.
- •Функції та основні напрямки розвитку менеджменту.
- •Основні принципи та функції управління.
- •Сутність, джерела та фактори нагромадження. Норма нагромадження.
- •Структура фонду нагромадження, шляхи оптимізації фондів нагромадження та споживання.
- •Економічне зростання та його типи.
- •Економічна рівновага і циклічність
- •Сутність та причини економічних циклів, фази економічного циклу. Основні причини економічної кризи в Україні.
- •Сутність зайнятості та безробіття. Причини та види безробіття.
- •Державне регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки.
- •Соціальний захист населення та його принципи. Основні направлення соціальної політики держави.
- •Сутність світового господарства. Об’єктивні умови його становлення та етапи розвитку.
- •Основні риси та тенденції розвитку сучасного світового господарства.
- •Структура світового господарства.
- •Міжнародний поділ праці та закономірність його розвитку.
- •Міжнародна економічна інтеграція : суть та форми розвитку.
- •Міжнародна торгівля : сучасні види та структура.
- •Міжнародна міграція капіталу та робочої сили.
Основні етапи становлення та розвитку економічної теорії як науки.
Люди завжди прагнули усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності. На це наштовхували їх життєві потреби. Отже, економікою люди цікавилися з давніх-давен. Економічна діяльність досліджувалася ще мислителями стародавньої Індії, Китаю, Греції, Єгипту та Риму. Істотного розвитку економічна наука досягла в працях Ксенофонта (430—355 pp. до н.е.), Платона (427—347 pp. до н.е.), Арістотеля (384—322 pp. до н.е.). Але ні в стародавньому світі, ні в період середньовіччя ще не було самостійної економічної науки. В окрему галузь економічна наука виділилась у XVII—XVІІІ ст. У 1615 р. французький економіст А. Монкретьєн опублікував працю "Трактат політичної економії". З цього часу економічна наука розвивалась під назвою "політична економія". Назва походить від грецьких слів: поліс — місто, держава в стародавній Греції, ойкос — дім, господарство і номос — закон (буквально: господарські закони суспільного розвитку). Головна заслуга Монкретьєна в тому, що він уперше виділив предмет дослідження економічної науки. Саме з часу опублікування зазначеної праці в загальному понятті "економіка" починають виділяти два аспекти: економіку як систему господарської діяльності та економіку як систему знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці з одного боку формуються теоретичні економічні науки, а з іншого — прикладні. Відтоді економічна наука розвивається в систему дисциплін про економіку. Провідною серед них є політична економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту або методологічної основи інших економічних наук.
У процесі розвитку політичної економії можна виділити декілька етапів. Політекономія як наука формувалась у процесі розвитку капіталістичного ладу, тому об'єктом її вивчення була економіка капіталістичного способу виробництва. А оскільки капіталістичні відносини спочатку зародились у торгівлі, то в той період економісти досліджували саме сферу торгівлі, їхнє завдання полягало в тому, щоб з'ясувати джерела багатства. А багатство вони ототожнювали з грошима. Виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства. Безпосереднім джерелом багатства вважали торгівлю, бо там товари на основі нееквівалентного обміну перетворювались у гроші й виникав прибуток. Однак джерелом багатства вважалася тільки зовнішня торгівля. Звідси робився висновок: треба менше купувати і більше продавати. Продуктивною вважали лише працю в торгівлі. Цей перший напрямок політичної економії почав формуватися ще в останній третині XV ст. (рис. 1.1). Широкого розвитку він набув з другої половини XVI ст. Його називають меркантилізмом (від італійського мерканте — торговець, купець). Головними представниками цієї школи були англійські економісти Томас Мен (1571—1641), Вільям Стаффорд (1554—1612) і француз Антуан Монкретьєн (1575—1621). З розвитком капіталізму капітал проникає у сферу виробництва. Зі зростанням ролі виробництва основні положення меркантилізму про те, що джерелом багатства є торгівля, втрачають свою актуальність. Це призводить до того, що на зміну меркантилізму поступово приходить новий напрям в економічній науці — школа фізіократів у Франції і класична школа в Англії. Фізіократи (назва походить від грецьких слів фізис — природа і кратос — влада) вважали, що джерелом багатства є виробництво, яке обмежували землеробством. Промисловість вони розцінювали як непродуктивну сферу. Визначними представниками школи фізіократів у Франції були Франсуа Кене (1694—1774), Жак Тюрго (1727—1781) і Віктор Мірабо (1715—1789). Найбільшого розвитку на цьому етапі політична економія досягла в працях класичної школи, яка сформувалася в Англії в XVII—XVIII — на початку XIX ст. її представниками були Вільям Петті (1623— 1687), Адам Сміт (1723—1790) і Давід Рікардо (1772—1823). Предметом їхнього дослідження було виробництво. У ньому, на їхню думку, полягало джерело багатства. Вони прагнули виявити глибинні закономірності суспільного життя. Так вони започаткували теорію трудової вартості. З середини XIX ст. розвиток політичної економії йшов у двох протилежних напрямах — прагматичному і марксистському. Прагматичний напрям марксисти називають вульгарним. Назва походить від латинського vulgaris — грубий, спрощений. Представники прагматичного напряму основну увагу зосередили на використанні основних факторів виробництва для одержання прибутку та економічного зростання.
Видатними представниками прагматичного напряму були Томас Роберт Мальтус (1766—1834), Джеймс Міль (1773— 1836) в Англії, Жан-Батіст Сей (1766—1832) у Франції. У XX ст. — Джон Кейнс, Фрідріх фон Гаек в Англії, Веслі Мітчел та Поль Самуельсон у США. Як противага прагматичній політекономії в середині XIX ст. виникає марксистська політекономія. її основи заклали Карл Маркс (1818—1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1895). Вони зосередили свою увагу на дослідженні суперечностей капіталізму і намагалися довести неминучість його загибелі. Історія не підтвердила доказів і передбачень К. Маркса. Основним питанням, яке розмежувало, зробило протилежними прагматичну і марксистську політекономію, було питання власності. Прагматики відстоюють приватну, а марксисти — суспільну власність на засоби виробництва. У другій половині XIX ст. в економічній науці з'явився цілий ряд шкіл або течій. Це пов'язано з тим, що економічна наука зачіпає інтереси всіх верств населення, класів, соціальних групі владних структур. Тому в її межах завжди формувалися різні концепції, школи, напрямки, які предмет науки та її окремі проблеми пояснювали з позицій інтересів свого класу, групи чи владної структури. У сучасних умовах виділяються такі основні течії: Економічний лібералізм (теорія економічної свободи). Його представники виступають проти втручання держави в економіку, природним регулятором вважають ринок. Найбільше прихильників — у СІЛА. Економічний дирижизм. Представники цього напряму вказують на важливість регулювання економіки державою. Вони допускають націоналізацію та утворення державного сектора, державне фінансування, планування економіки та адміністративний контроль над кредитом, цінами та заробітною платою. Неолібералізм. Його представники намагаються обґрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки і вільної конкуренції. Кейнсіанство — один із провідних напрямів економічної думки, який обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку. Він сформувався в 30-х роках XX ст. Головним його представником е англійський економіст Дж. Кейнс. У 1936 р. він опублікував монографію "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Неокласицизм. Узяв на себе функцію захищати капіталізм від марксизму. Його представники роблять спробу сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах вільної конкуренції. Досить впливовим напрямом є монетаризм. Монетаристи надають вирішального значення в регулюванні економіки грошовій системі. Головною умовою стійкого розвитку вони вважають планове (4—5% на рік) зростання грошової маси в обігу. Монетаристська концепція лежить в основі діяльності Міжнародного валютного фонду (МВФ). Монетаризм є основою офіційної економічної політики і в Україні.