1. Значення розвитку та навчання дітей рідної мови в світлі положень Конституції України, Закону про мови України, документів про дошкільну освіту. Завдання розвитку мовлення дітей дошкільного віку

Державною мовою України є українська мова. В Конституції України (ст.. 10) записано, що «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Не можна побудувати українську державність без державності української мови. Найголовнішою ознакою держави та нації є її рідна мова. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації, її культури.У державній програмі розвитку української та інших мов в Україні, спрямованій на реалізацію Закону «Про мови», ставиться завдання всебічно сприяти відновленню і функціонуванню української мови в навчально – виховних закладах. У «Законі про мови» відзначається, що на території України виховання в дошкільних закладах проводиться державною мовою.Опанування рідної мови, рідного слова починається з раннього дитинства в сім’ї, серед близьких і рідних дитині людей, а вдосконалення її триває у дошкільних закладах, школі і впродовж усього життя.Отже, рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей. Оволодіння рідною мовою, як засобом пізнання і способом специфічного людського спілкування, є найбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дошкільний вік(до 6-7 років) є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою. До 5 років дитина засвоює звукову систему рідної мови і усвідомлює звуковий склад речення, до 4,5 років засвоює відмінкові закінчення та основні граматичні форми, з 5 – ти років оволодіває монологічним мовленням. Якщо ж дитина з якихось причин буде ізольована від повноцінного мовленнєвого спілкування в дошкільні роки, це негативно позначиться на її подальшому розумовому і мовленнєвому розвитку.Кінцевою метою опанування рідної мови в дошкільному віці є засвоєння її літературних нормі культури мовлення, культури спілкування рідною мовою.Культура рідної мови має як соціальне так і національне значення. Вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, облагороджує стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства загалом; через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Завдання розвитку мовлення дітей дошкільного віку.

1) розвиток зв’язного мовлення (опанування діалогічного і монологічного форм мовлення)

2) розвиток словника (розширення об’єму словника і збільшення словникового запасу, усвідомлення семантичного значення слів);

3) формування граматичної будови мовлення (робота над морфологією, яка вивчає граматичні значення в межах слова (зміні слова за родами, числами, відмінками); словотворення; робота над синтаксисом;

4) виховання звукової культури мовлення (засвоєння окремих звуків мовлення, правильне використання інтонації, формування вміння правильного користування темпом, гучністю, чіткої вимови звуків, слів, словосполучень, речень);

5) розвиток образного мовлення (виховання інтересу до багатства мови, розвиток вміння використовувати в мовленні найрізноманітніші виражальні засоби за допомогою творів художньої літератури, творів усної народної творчості, засобами образотворчого мистецтва).

Питання 2.

Методологічні засади лінгводидактики. Завдання дошкільної лінгводидактики як наукової дисципліни у фаховій підготовці педагогів дошк галузі освіти.

1. Дошк. лінгводидактика – педагогічна галузь науки, що вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах дитинства, специфіку пед. діяльності спрямованої на формування мовних навичок у дітей: засоби, форми, методи і прийоми навчання дітей мови. Об’єкт лінгводидактики – мовленнєва діяльність дітей дошк. вих.-ня. Предмет дошкільної лінгводидактики – процес оволодіння мовою, як засобом спілкування в умовах виховання і навчання. Кінцевим результатом розвитку мовлення і навчання мови – є формування мовної здібності, мовленнєвих навичок і мовленнєвих умінь. Міждисциплінарні зв’язки – філософія, природничі науки, психологія, лінгвістика, педагогіка – база лінгводидактики.

У лінгводидактиці ствердився діяльнісний підхід до мовлення. Мовлення розглядається як мовленнєва діяльність, в якій в ході спілкування використовуються мовні засоби.

Процес розвитку й оволодіння дитиною мовою підлягає певним віковим закономірностям. Це дає можливість чітко визначити ті аспекти мовлення, яких необхідно навчати дітей та в якому віці.

Роль навчання у засвоєнні дитиною рідної мови неодноразово підкреслювали К.Ушинський, С. Русова, Є.І.Тихєєва, О. Усова. Ушинський висунув у свій час тезу про те, що викладання рідної мови в первинному навчанні «складає предмет головний, центральний» і що «сприяти розвитку усного мовлення в дітях є, без сумніву, одним з найважливіших обов’язків учителя укр мови». Він відзначив, що хоча рідну мову дитина засвоює безпосередньо, педагог повинен привчати її користуватися «швидко й до діла цими дарованими скарбами». Без навчання, на думку Ушинського, «дитина довго, а моливо й ніколи не впорається цілком із цією величезною спадщиною – не зробить її дійсно своїм духовним багатством».

Засновник дошкільної лінгводидактики в Росії Е.І.Тихєєва перша з послідовників Ушинського ввела в науковий оберіг термін «навчання мови» дітей дошкільного віку. Систематичне навчання й методичний розвиток мовлення повинні перебувати, на її думку, в основі усієї системи виховання в дошк закладі. У керівництві саме цим навчанням вона бачила основне завдання дитсадка. Особливий вплив, підкреслювала Є.Тихєєва має навчання на викорінювання помилок у мовленні дошкільників, формування у них літературно правильного мовлення.

О.П.Усова, розробляючи загальну теорію навчання в дитсадку, особливе місце відводить у ній навчанню рідної мови. На її думку, вже сам по собі процес навчання мови є гарантією її правильного розвитку, оскільки вносить у мовленнєвий розвиток дітей такі якості, які у звичайних умовах розвиваються слабко. Вона вважає, що основою для проходження програми рідної мови є заняття, і зовсім непосильним є здійснення завдань звуко – і слово вимови, збагачення словника, оволодіння прийомами зв’язної розповіді поза навчанням на заняттях.

Зміст навчання рідної мови в дисадку ще в 50-х роках ХХ століття був розроблений Л.О.Пеньєвською. До його складу входить: оволодіння дітьми словником рідної мови і її граматичною будовою; формування усної літературної мови й оволодіння звуковою системою мови; навчання розповідання.

У результаті дошкільного навчання діти повинні вміти «граматично правильно, чисто й виразно розмовляти рідною мовою, володіти достатнім словниковим запасом, вміти передавати те, що сприймається ними у зв’язній послідовній розповіді», хоча на її думку, «окреслений зміст навчання мови не є вичерпним».

А.М.Богуш

Значним прогресом у розвитку й удосконаленні змістової лінії у роботі з розвитку мовлення дітей у дошкільних установах, на наш погляд, є розробка в 90-х роках тематичних програм з навчання дошкільників рідної мови й розвитку мовлення (А.М,Богуш, Н.Я.Дзюбишина – Мельник, О.С.Ушакова), та Базисного компонента дошкільної освіти.

Використання вчення психологів про мову і мовленнєву діяльність: Ельконін – усвідомлення дітей звукового складу, Монтьєв, Рубінштейн – дослідження психологічної природи мови, Зимняя, Шахнарович – розглядали аспекти розвитку мовлення дітей і представляли в своїх дослідженнях психолінгвістики. Природні засади Вчення Павлова про дві сигнальні системи: дослідження Кольцевої і Красногорського – що до становлення ІІ сигнальної системи знання анатомії і фізіології про будову артикуляційного апарату.

Навчання дошкільників рідної мови досліджується сьогодні в декількох напрямах: - виховання звукової культури мовлення (М.Алексєєва, В.Є.Борова, А.И.Максаков)

- різноманітні аспекти словникової роботи (А.Г.Арушанова, І.О.Луценко, Н.І.Луцан, Ц.М.Струніна, О.С.Ушакова)

- формування граматичної правильності мови ( А.М.Богуш, К.Л.крутій, Ф.О.Сохіна)

- розвиток виразності мовлення й мовний етикет (О.П.Аматьєва, Н.С.Метелина)

- навчання діалогічного й монологічного мовлення (Л.І.Білан, Н.І.Луцан, Г.В.Чулкова) Великий вклад в дошкільну лінгводидактику вносить А.М.Богуш – провідний фахівець в цьому напрямку, автор більше, як 500 робіт. ЇЇ школа налічує більше 50 людей. (Гавриш, Крутій, Луцан, Білан, Котик, Науменко – ранній вік Н.В. Савінова

Завданнями курсу дисципліни “Дошкільна лінгводидактика” є:

- теоретико-методологічні - знання наукових філософських,

психологічних, природничих засад побудови методики навчання рідної мови в

дошкільному закладі;

- лінгвістичні - озброєння студентів науковими знаннями з

мовознавства, які є обов'язковою умовою ефективності розробки навчальних

технологій мовленнєвої діяльності та спілкування дітей дошкільного віку з

кожного розділу методики;

- когнітивні - ознайомлення майбутніх вихователів з Базовим

компонентом дошкільної освіти, державними програмами: програмою виховання

і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина», програмою розвитку дитини

дошкільного віку «Я у Світі» та ін.; навчально-методичними, методичними

посібниками з розвитку мовлення, навчання дітей рідної мови на різних етапах

дошкільного дитинства;

- лінгводидактичні - озброєння студентів знаннями з методики

розвитку мовлення і навчання рідної мови дітей від народження до 6 (7) років;

формування у них системи лінгводидактичних знань, умінь і навичок;

- проективно-прогностичні - формування у студентів умінь і навичок

планування різних видів роботи з розвитку мовлення, навчання мови, виховання

мовленнєвої культури в різних вікових групах дошкільного навчального закладу;

- корекційні - прищеплення студентам навичок коригування відхилень і

вад у мовленні дітей, що виникли за різних причин.