Супутники Марса

Першим передбачив, що Марс має супутники, Йоганн Кеплер 1610 року. У спробах розшифрувати анаграму Галілея про кільця Сатурна («Найвищу планету потрійною спостерігаю») Кеплер вирішив, що Галілей виявив супутники Марса. 1643 року монах-капуцин Антон Марія Ширл стверджував, що бачив «марсіанські місяці». 1727 Джонатан Свіфт у «Мандрах Гуллівера» описав два маленьких супутники Марса, які були відомі астрономам острова Лапута. Вони оберталися навколо Марса за 10 і 21,5 годин. Про ці ж супутники 1750 року згадав Вольтер у романі «Мікромегас». 10 липня 1744 року німецький капітан Кіндерман повідомив, що обчислив орбітальний період марсіанського супутника, котрий дорівнював 59 годинам 50 хвилинам і 6 секундам. 1877 року американській астроном Асаф Холл, працюючи у військово-морський обсерваторії США з найбільшим у країні 26-дюймовим рефрактором Кларка, нарешті знайшов Фобос та Деймос, два маленьких супутники Марса. Їх орбітальні періоди виявились близькими до періодів, які запропонував Свіфт на 150 років раніше.

До другої половини XX століття про два супутники Марса Фобос і Деймос було відомо небагато. Потім їх спостерігали орбітальні космічні апарати: «Вікінг-1» пролетів на відстані 100 км від поверхні Фобоса, а «Вікінг-2» — на відстані 30 км від Деймоса. Фобос робить повний оберт навколо Марса за 7 годин 39 хвилин. Супутник перебуває на відстані 6000 кілометрів від поверхні планети. Це ближче межі Роша, і без внутрішнього опору супутник було б розірвано на частини припливними силами. Ці сили також сповільнюють рух Фобоса і, можливо, призведуть до зіткнення супутника з Марсом менше, ніж через 100 мільйонів років. Деймос розташований на віддаленішій орбіті, і припливні сили зумовлюють подальше віддалення від планети. Фобос і Деймос видно на Марсі не з усіх місць через їх невеликі розміри, близькість до планети й приекваторіальні орбіти.

Обидва супутники — шматки гірської породи неправильної, приблизно еліпсоїдальної форми. Нерівна поверхня Фобоса повністю вкрита метеоритними кратерами. Найбільший кратер Стікні охоплює значну частину супутника. Його поверхня також вкрита системою лінійних переломів, або заглиблень, багато з яких геометрично пов'язані з кратером Стікні. Поверхня Деймоса, навпаки, здається гладенькою, бо багато кратерів майже повністю вкрито уламками порід.

Остаточно проблему походження супутників не вирішено. Найвірогідніша версія — це астероїди, які було захоплено Марсом, коли він тільки починав формуватися. Можливо, вони збереглися від часу формування планети. 2010 року група італійських астрономів з Національного інституту астрофізики Італії опублікувала дані на користь того, що Фобос сформувався саме таким чином.

Властивості	Деймос	Фобос
Орбітальний радіус	23 459 км.	9 398 км.
Період обертання	1,262 земних днів	0,318 земних днів
Середня орбітальна швидкість	1,4 км/с	2,1 км/с
Нахил орбіти до екватора планети	1,79°	1,08°
Ексцентриситет орбіти	0,0005	0,0151
Площа	525 км ²	1 625 км ²
Маса	1,8 ×1015 кг	1,08 ×1016 кг
Середня густина	1,8 грамів/см ³	1,9 грамів/см ³
Швидкість обертання	6 метрів/с	10 метрів/с
Альбедо	0,07	0,06

Майбутні місії

ExoMars — це європейська програма, в ході якої планується запуск багатьох космічних апаратів на Марс. Програмою займається Європейське космічне агентство (ESA) та Федеральне космічне агентство Росії, а два старти заплановані на 2016 та 2018 роки. Її головним науковим завданням буде пошук ймовірних біосигнатур на Марсі, минулих або теперішніх. Марсохід із колонковим буром довжиною в 2 метри буде використаний для збору зразків на різних глибинах під поверхнею, де може бути виявлена рідка вода та де мікроорганізми могли б вижити, захищені від згубного впливу космічної радіації.[22]

Місія «Mars 2020 rover» — це місія із запуску на Марс нового планетохода. Місією займається NASA, а запуск запланований на 2020 рік. Завданням місії стане дослідження древніх умов марсіанського середовища в астробіологічному контексті, дослідження історії та природи геологічних процесів, які відбувалися в поверхневих шарах планети, в тому числі — оцінка життєпридатності та потенціалу до збереження біосигнатур в межах досяжних геологічних матеріалів.

Місія «Mars Sample Return» — найкращий із досі запропонованих експеримент по виявленню життя, в ході якого зразки марсіанського ґрунту мають бути доставлені на Землю і досліджені вже на місці з використанням найновітніших методів. Однак ще треба вирішити проблеми, пов'язані із забезпеченням та дотримуванням умов, необхідних для збереження ймовірних форм життя чи біосигнатур у зразках в період їх кількамісячного транспортування з Марса на Землю. Проте бентежить, що доведеться забезпечувати наявність таких умов середовища та таких поживних речовин, про потребу в яких досі нічого не відомо. Якщо мертві мікроорганізми будуть виявлені у такому зразку, буде вкрай важко переконатися в тому, що ці організми були ще живі, коли зразок був отриманий.