Тести терапія
.docМІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
КАФЕДРА ТЕРАПІЇ ТА КЛІНІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
з навчальної дисципліни «Внутрішні хвороби тварин» для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» (ступенева підготовка)
напряму «Ветеринарна медицина» (6.110101)
2012
1. Етіотропна терапія спрямована:
1. На усунення причини хвороби;
2. На механізм розвитку хвороби;
3. На підвищення неспецифічної резистентності;
4. На поповнення нестачі життєво необхідних речовин в організмі.
2. Патогенетична терапія спрямована:
1. На поповнення нестачі життєво необхідних речовин в організмі.
2. На механізм розвитку хвороби;
3. На усунення причини хвороби;
4. На нормалізацію функцій нервової системи.
3. Замінна терапія спрямована:
1. На поповнення нестачі життєво необхідних речовин в організмі.
2. На механізм розвитку хвороби;
3. На усунення причини хвороби;
4. На нормалізацію функцій нервової системи.
4. На механізм розвитку хвороби впливають, застосовуючи:
1. Препарати етіотропної терапії;
2. Препарати патогенетичної терапії;
3. Препарати замінної терапії;
5. До етіотропної терапії відносять:
1. Новокаїнові блокади;
2. Протимікробну терапію;
3. Пробіотикотерапію;
4. Протеїнотерапію.
6. До патогенетичної терапії відносять:
1. Імуностимулювальну терапію;
2. Інтерферонотерапію;
3. Новокаїнові блокади;
4. Жарознижувальні препарати.
7. До замінної терапії відносять:
1. Гемотрансфузію;
2. Протеїнотерапію;
3. Вітамінотерапію;
4. Пробіотикотерапію.
8. Протимікробна терапія є складовою:
1. Етіотропної терапії;
2. Патогенетичної терапії;
3. Замінної терапії.
9. Протеїнотерапія включає:
1. Гемотерапію;
2. Тканинну терапію;
3. Органотерапію;
4. Серотерапію.
10. До патогенетичної терапії відносять:
1. Терапію, яка регулює нервово-трофічні функції;
2. Терапію специфічними препаратами;
3. Неспецифічну стимулювальну терапію;
4. Антибіотикотерапію.
11. До етіотропної терапії відносять:
1. Терапію, яка регулює нервово-трофічні функції;
2. Пробіотикотерапію;
3. Неспецифічну стимулювальну терапію;
4. Антибактеріальну терапію.
12. Антибіотикотерапія є складовою:
1. Етіотропної терапії;
2. Патогенетичної терапії;
3. Замінної терапії.
13. До протеїнотерапії відноситься:
1. Лізатотерапія;
2. Органотерапія;
3. Лактотерапія;
4. Серотерапія
14. Парентерально введені білкові препарати проявляють свою дію:
1. Загально;
2. Комплексно;
3 Локально;
4. Вибірково.
15. Терапевтична фаза під час застосування протеїнотерапії характеризується:
1. зниженням кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну;
2. підвищенням температури тіла;
3. гіпотонією передшлунків;
4. збільшенням кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну.
16. Лактотерапія відноситься до:
1. Лізатотерапії;
2. Органотерапії;
3. Протеїнотерапії;
4. Тканинної терапії.
17. Протеїнотерапія протипоказана при:
1. пневмонії;
2. артриті;
3. Інфекційних захворюваннях з гострим перебігом;
4. гіпопластичній анемії.
18. До гемотерапії відносять:
1. Гемотрансфузію;
2. Аутогемотерапію;
3. Ізогемотерапію;
4. Гетерогемотерапію.
19. Суть аутогемотерапії:
1. Введення тварині її власної крові;
2. Введення крові різних тварин в межах одного виду;
3. Введення крові тварин різних видів;
4. Гемотрансфузія.
20. Гемотерапією є:
1. Введення тварині її власної крові;
2. Введення крові різних тварин в межах одного виду;
3. Введення крові тварин різних видів;
4. Гемотрансфузія.
21. Суть ізогемо- (гомогемо-) терапії:
1. Введення тварині її власної крові;
2. Введення крові різних тварин у межах одного виду;
3. Введення крові тварин різних видів;
4. Гемотрансфузія.
22. Суть гетерогемотерапії:
1. Введення тварині її власної крові;
2. Введення крові різних тварин у межах одного виду;
3. Введення крові тварин різних видів;
4. Гемотрансфузія.
23. Механізм дії тканинних препаратів полягає:
1. В утворенні біогенних стимуляторів;
2. Дії на біологічно активні точки;
3. В утворенні гістаміноподібних речовин;
4. Нормалізації функцій нервової системи.
24. Тканинна терапія відноситься до:
1. Ферментотерапії;
2. Органотерапії;
3. Неспецифічної стимулювальної терапії.
25. До тканинних препаратів відносять:
1. Екстракт алое;
2. Катозал;
3. алохол;
4. Екстракт плаценти.
26. До ферментотерапії відносять застосування:
1. Фесталу;
2. Панкреатину;
3. Т-активіну;
4. Тималіну.
27. Основний метод дослідження книжки:
1. Пальпація;
2. Перкусія у 5 – 6 міжреберних проміжках;
3. Аускультація від 7 до 10 ребра;
4. Аускультація у 4–5 міжреберних проміжках;
28. Назвіть причину виникнення міоглобінурії у коней:
1. Недостатність в раціоні протеїну;
2. Недостатність в раціоні вуглеводів;
3. Недостатність в раціоні жирів;
4. Тривала перерва в роботі з наступним фізичним навантаженням.
29. Механізм дії новокаїнових блокад полягає:
1. У перериванні больового імпульсу від патологічної ділянки до
нервової системи;
2. Стимуляції процесів збудження у ЦНС;
3. Стимуляції процесів гальмування у ЦНС;
4. Знеболювальному ефекті.
30. В яких випадках протипоказано застосування новокаїнової терапії:
1. плеврит;
2. бронхопневмонія;
3.Серозний, катаральний і гнійний мастити;
4. Серцево-судинній недостатності.
31. За гострого перебігу бронхопневмонії краще застосовувати:
1. Препарати бактеріостатичної дії;
2. Препарати бактерицидної дії ;
3. Препарати пролонгованої дії;
4. Важкорозчинні препарати.
32. Показання для застосування новокаїнової терапії:
1. плеврит;
2. бронхопневмонія;
3. Травматичний перикардит;
4. Гіпотонія і атонія передшлунків.
33. Методи діагностики зміщення сичуга:
1. Аускультація з правої сторони за реберною дугою;
2. Аускультація з лівої сторони за реберною дугою;
3. Аускультація у поєднанні з безпосередньою перкусією;
4. Аускультація у поєднанні з пальпацією.
34. Які новокаїнові блокади застосовують при лікуванні хвороб
органів дихання?
1. Надплевральну;
2. Зірчастого вузла;
3. Паранефральну;
4. Інтраплевральну.
35. Суть пробіотикотерапії:
1. Застосування протимікробних препаратів;
2. Застосування штамів симбіонтних мікроорганізмів, які попереджають розвиток дисбактеріозу;
3. Застосування імуностимуляторів – продуктів життєдіяльності мікроорганізмів;
4. Застосування препаратів, які стимулюють ріст ендогенних корисних мікроорганізмів.
36. Суть дисбактеріозу:
1. Зміна співвідношення між окремими групами мікроорганізмів;
3. Поява в організмі збудника інфекційного захворювання;
2. Зміна місця локалізації окремих мікроорганізмів;
4. Заміна в організмі одного збудника інфекційного захворювання іншим.
37. Які штами мікроорганізмів використовують для виготовлення пробіотиків?
1. Лактобактерії;
2. Сальмонели;
3. Біфідумбактерії;
4. Ешерихії.
38. Солями яких мікроелементів збагачують корми за хвороб кровотворної системи (вкажіть найбільш повну відповідь):
1. Кобальту, купруму, феруму;
2. Фосфору, феруму, фтору;
3. Натрію, магнію, феруму;
4. Цинку, натрію, купруму.
39. Дієтотерапія – це:
1. Метод лікування за допомогою спеціального набору вітамінів;
2. Лікування за допомогою спеціально організованої годівлі хворих тварин;
3. Штучне харчування;
4. Метод лікування за допомогою дієтичного режиму.
40. Вітамінотерапія відноситься до:
1. Замінної терапії;
2. Патогенетичної терапії;
3. Етіотропної терапії.
41. Фізіотерапія відноситься до:
1. Симптоматичної терапії;
2. Патогенетичної терапії;
3. Терапії, яка регулює нервово-трофічні функції;
4. Рефлексотерапії.
42. Якісно приготовлений сінаж містить кислоти:
1. Молочну;
2. Пропіонову;
3. Масляну;
4. Оцтову.
43. Джерелами ультрафіолетового опромінення є:
1. Лампи інфраруж;
2. Еритемно-увіолеві лампи;
3. Ртутно-кварцеві лампи;
4. Лампи солюкс.
44. До індикаторних для патології печінки ферментів відносять:
1. Аспарагінову амінотрансферазу;
2. Альфа-амілазу;
3. Каталазу;
4. Аланінову амінотрансферазу.
45. Найбільш виражена біологічна дія ультрафіолетових променів:
1. Довгохвильових;
2. Короткохвильових;
3. Середньохвильових;
4. Змішаних.
46. Ультрафіолетове опромінення протипоказане при:
1. Д-гіповітамінозі;
2. Екземі;
3. Бронхітах;
4. Кахексії.
47. Дія інфрачервоних променів ґрунтується на:
1. Тепловому ефекті;
2. Стимуляції синтезу вітаміну D;
3. Бактерицидному ефекті;
4. Стимуляції еритроцитопоезу.
48. Препарати неспецифічної стимулювальної терапії застосовують за:
1. Гострих запальних процесів;
2. Хронічних бронхітів;
3. Кахексії.
49. Інфрачервоні промені застосовують при :
1.Пневмоніях, плевриті;
2. Гнійно-гнильних процесах;
3.Міозиті, артриті;
4. У гостру стадію запальних процесів.
50. Під дією ультрафіолетового опромінення у шкірі утворюється:
1. Ергокальциферол;
2. 25-гідроксихолекальциферол;
3. Холекальциферол;
4. 1,25-гідроксихолекальциферол.
51. Діастолічний шум за пороків серця вислуховується у разі:
1. Звуження отвору аорти;
2. Недостатності двостулкового клапана;
3. Звуження лівого атріовентрикулярного отвору;
4. Недостатності клапанів аорти.
52. Кровозамінні розчини застосовують для лікування:
1. Д-гіповітамінозу;
2. Екземи;
3. Бронхіту;
4. Постгеморагічної анемії.
53. Етапи диспансеризації:
1. Діагностичний;
2. Проведення протиепізоотичних заходів;
3. Профілактичний;
4. Проведення лабораторних досліджень крові.
54. Періодичність проведення диспансеризації на племінних молочних фермах:
1. Щомісячно;
2. Один раз у 6 місяців;
3. Щоквартально;
4. За необхідністю.
55. Показниками енергетичної поживності раціонів є:
1. Забезпеченість цукром;
2. Забезпеченість енергетичними кормовими одиницями;
3. Забезпеченість обмінною енергією, вираженою у мДж;
4. Забезпеченість жиром.
56. До водорозчинних вітамінів відносять:
1. Ретинол;
2. Ергокальциферол;
3. Рибофлавін;
4. Піридоксину гідрохлорид.
57. Структура раціону це:
1. Співвідношення окремих груп кормів за протеїновою поживністю;
2. Співвідношення окремих груп кормів за вуглеводною поживністю;
3. Співвідношення окремих груп кормів за ліпідною поживністю;
4. Співвідношення окремих груп кормів за енергетичною поживністю.
58. рН якісного силосу має бути:
1. 3,8 – 4,2;
2. 3,5 – 3,7;
3. 4,5 – 4,7;
4. 4,3 – 4,5.
59. Міокардит – це:
1. Запалення папілярних м’язів, хорд та клапанного апарату серця;
2. Запалення серцевого м’яза;
3. Запалення серцевої сумки;
4. Дистрофічні зміни міокарда.
60. Захворювання міокарда, яке характеризується дистрофічними процесами в ньому, які в подальшому призводять до порушення основних функцій серця, має назву:
1. Міокардит;
2. Перикардит;
3. Міокардоз;
4. Гідроперикард.
61. Етіологія міокардиту:
1. інфекційні та інвазійні хвороби;
2. отруєння, стрес, емоційно-фізичні перенавантаження;
3. алергічні, аутоімунні ураження;
4. всі перераховані фактори.
62. У першу стадію міокардиту збудливість серцевого м’яза:
1. Не змінюється;
2. Підвищується;
3. Знижується;
4. Розвивається екстрасистолія.
63. У другу стадію міокардиту збудливість серцевого м’яза:
1. Не змінюється;
2. Підвищується;
3. Знижується;
4. Виникають блокади серця.
64. Запалення серцевого м’яза – це:
1. Міокардит;
2. Перикардит;
3. Міокардоз;
4. Гідроперикард.
65. За міокардиту у першу стадію АКТ:
1. Підвищується систолічний;
2. Підвищується систолічний і діастолічний;
3. Знижується систолічний;
4. Підвищується діастолічний.
66. Тони серця за міокардиту в першу стадію:
1. Посилюються;
2. Не змінюються;
3. Акцентується перший тон;
4. Акцентується другий тон.
67. частота пульсу за міокардиту в першу стадію у коней становить (уд/хв):
1. 24 – 40;
2. 40 – 60;
3. 60 – 90;
4. 20 – 30.
68. Ціанотичний колір кон’юнктиви вказує на:
1. Анемію;
2. Жовтяницю;
3. Гіперемію;
4. Серцево-судинну недостатність.
69. До основних лікарських засобів при лікуванні міокардиту відносять:
1.Препарати етіотропної дії;
2. заспокійливі засоби;
3. кисень, глюкозу, препарати камфори;
4. всі перераховані засоби.
70. Міокардоз – це:
1. Захворювання міокарда, яке характеризується дистрофічними процесами в ньому, які в подальшому призводять до порушення основних функцій серця;
2. Захворювання, яке характеризується розростанням сполучної тканини у міокарді й ущільненням його;
3. Захворювання, яке характеризується ураженням і морфологічними змінами клапанного апарату серця;
4. Захворювання, яке характеризується розширенням і збільшенням порожнин серця в об’ємі.
71. Етіологія міокардозу (міокардіодистрофії):
1. Порушення обміну речовин;
2. Гострі інфекційні хвороби;
3. Сепсис;
4. Гіпоксія.
72. Назвіть основну причину виникнення кетозу в корів:
1. Надлишок енергії в раціоні;
2. Дефіцит енергії в раціоні;
3. Знижений рівень білка в раціоні;
4. Ожиріння.
73. Збудливість серця за міокардозу:
1. Не змінюється;
2. Підвищується;
3. Знижується;
4. Виникають блокади серця.
74. За міокардозу АКТ:
1. Підвищується систолічний;
2. Підвищується систолічний і діастолічний;
3. Знижується систолічний;
4. Підвищується діастолічний.
75. Тони серця за міокардозу:
1. Посилюються;
2. Послаблюються;
2. Не змінюються;
4. Акцентується другий тон;
76. До хвороб серцевого м’яза відносяться:
1. Перикардит;
2. Міокардит;
3. Міокардоз;
4. Міокардіосклероз.
77. За міокардозу (міокардіодистрофії) застосування серцевих глікозидів:
1. Показане (особливо разом з препаратами, що стимулюють обмінні процеси в міокарді);
2. Протипоказане;
3. Не бажане (призначають тільки у випадках некомпенсованої серцевої недостатності);
4. Призначають тільки на ранніх стадіях захворювання.
78. За морфологічною ознакою ендокардит буває:
1. Бородавчастим;
2. Гнійним;
3. Ерозивним;
4. Виразковим.
79. За локалізацією ендокардит буває:
1. Клапанним;
2. Судинним;
3. Пристінковим;
4. Перфоративним.
80. Набуті пороки серця є ускладненням:
1. Міокардиту;
2.Міокардіодистрофії;
3. Перикардиту;
4. Ендокардиту.
81. Ускладненнями клапанного ендокардиту є:
1. Міокардит;
2.Міокардіодистрофія;
3. Перикардит;
4. Набуті пороки серця.
82. Діастолічний шум за пороків серця вислуховується у разі:
1. Недостатності двостулкового клапана;
2. Недостатності клапанів аорти;
3. Недостатності клапанів легеневої артерії;
4. Недостатності тристулкового клапана.
83. Діастолічний шум за пороків серця вислуховується у разі:
1. Звуження правого атріовентрикулярного отвору;
2. Звуження отвору аорти;
3. Звуженні отвору легеневої артерії;
4. Недостатності тристулкового клапана;
84. Позитивний венний пульс з’являється за:
1. Травматичного перикардиту;
2. Ретикулоперитоніту;
3. Міокардиту;
4. Міокардозу.
85. Систолічний шум за пороків серця вислуховується у разі:
1. Недостатності двостулкового клапана;
2. Недостатності клапанів аорти;
3. Недостатності клапанів легеневої артерії;
4. Недостатності тристулкового клапана.
86. Систолічний шум за пороків серця вислуховується у разі:
1. Звуження правого атріовентрикулярного отвору;
2. Звуження отвору аорти;
3. Звуження отвору легеневої артерії;
4. Звуження лівого атріовентрикулярного отвору;
87. Основною причиною нетравматичного перикардиту є:
1. Інфекційні хвороби;
2. Порушення обміну речовин;
3. Зниження резистентності організму;
4. Простуда.
88. Травматичний перикардит частіше діагностують:
1. У корів;
2. У свиней;
3. У коней;
4. У всіх видів тварин однаково.
89. Вторинний травматичний перикардит виникає:
1. Як ускладнення інфекційних хвороб;
2. Внаслідок ендокардиту;
3. За зовнішньої травми перикарда стороннім тілом;
4. Внаслідок травматичного ретикуліту
90. Специфічним симптомом фібринозного перикардиту є:
1. Перикардіальні шуми тертя;
2. Перикардіальні шуми хлюпання;
3. Збільшення ділянки абсолютного серцевого притуплення;
4. Переповнення яремних вен.
91. Для випітного перикардиту характерно:
1. Перикардіальні шуми хлюпання;
2. Болісність серцевої ділянки;
3. Переповнення і напруження яремних вен;
4. Посилення серцевого поштовху.
92. Причиною захворювання на травматичний перикардит є:
1. Забруднення кормів металевими предметами;
2. Порушення ліпідного обміну;
3. Порушення мінерально-вітамінного обміну.
93. За травматичного перикардиту АКТ:
1. Підвищується систолічний;
2. Підвищується систолічний і діастолічний;
3. Знижується систолічний;
4. Підвищується діастолічний.
94. Частота пульсу за травматичного перикардиту у корови становить:
1. 100 – 120;
2. 80 – 90;
3. 50 – 80;
4. 40 – 60.
95. Основною відмінністю травматичного перикардиту від ретикулоперитоніту є:
1. Позитивний венний пульс;
2. Зміни тонів серця;
3. Підвищена температура;
4. Наявність перикардіальних шумів.
96. Абсцеси печінки у молодняку на відгодівлі виникають за:
1. Алкалозу рубця;
2. Ацидозу рубця;
3. Румініту.
97. Для профілактики травматичного перикардиту застосовують:
1. Промивання рубця;
2. Магнітні зонди і ловушки;
3. Попереджують порушення вітамінно-мінерального обміну;
4. Відновлюють структуру раціону.
98. За яких хвороб серця відмічається болісність у ділянці серця:
1. гідроперикард;
2. міокардіофіброз;
3. міокардит;
4. міокардоз.
99. Основними симптомами серцевої недостатності є:
1. Набряки;
2. Наявність шумів серця
3. Венозний застій;
4. Задишка.
100. Ателектатичну пневмонію відносять до:
1. Лобарних пневмоній;
2. Лобулярних пневмоній;
3. Бронхопневмонії.
101. Які лікарські препарати показані для лікування кровотечі з носа?
1. Кальцію хлорид;
2. Антибіотики;
3. Адреналін;
4. Вікасол.
102. За макробронхіту хрипи:
1. Високого тембру;
2. Низького тембру;
3. Крепітуючі;
4. Не постійні.
103. За мікробронхіту хрипи:
1. Високого тембру;
2. Низького тембру;
3. Крепітуючі;
4. Не постійні.
104. Стадійність розвитку характерна для:
1. Крупозної пневмонії;
2. Пастерельозної пневмонії;
3. Ателектатичної пневмонії.
105. До лобулярних пневмоній відносять:
1. Катаральну бронхопневмонію;
2. Крупозну;
3. Пастерельозну;
4. Ателектатичну.
106. До лобарних пневмоній відносять:
1. Аспіраційну;
2. Крупозну;
3. Пастерельозну;
4. Метастатичну.
107. Для крупозної пневмонії характерно:
1. Катаральне запалення;
2. Стадійність розвитку;
3. Фібринозне запалення;
4. Лобулярне поширення.
108. За крупозної пневмонії у стадію припливу перкусійний звук стає:
1. Тимпанічним;
2. Не змінюється;
3. Притупленим;
4. Тупим.
109. Перкусійний звук за крупозної пневмонії у стадію припливу стає тимпанічним по причині:
1. Заповнення альвеол фібрином;
2. заповнення альвеол ексудатом;
3. Набряку стінок альвеол.
110. За крупозної пневмонії у стадію гепатизації перкусійний звук стає:
1. Тимпанічним;
2. Не змінюється;
3. Притупленим;
4. Тупим.
111. Причинами катаральної бронхопневмонії є:
1. Пастерельоз;
2. Асоціації мікроорганізмів;
3. Парагрип;
4. Низька резистентність.
112. Попадання сторонніх речовин у легені є причиною:
1. Метастатичної пневмонії;
2. Аспіраційної пневмонії;
3. Ателектатичної пневмонії.
113. Причинами аспіраційної пневмонії є:
1. Гіпотрофія новонароджених;
2. Попадання сторонніх речовин у легені;
3. Інфекційні хвороби;
4. Занесення мікроорганізмів з ділянок гнійно-септичного запалення.
114. Причинами метастатичної пневмонії є:
1. Гіпотрофія новонароджених;
2. Попадання сторонніх речовин у легені;
3. Інфекційні хвороби;
4. Занесення мікроорганізмів з ділянок гнійно-септичного запалення.
115. Причинами ателектатичної пневмонії є:
1. Гіпотрофія новонароджених;
2. Попадання сторонніх речовин у легені;
3. Інфекційні хвороби;
4. Занесення мікроорганізмів з ділянок гнійно-септичного запалення.
116. Гіпотрофія новонароджених є причиною:
1. Метастатичної пневмонії;
2. Ателектатичної пневмонії;
3. Катаральної бронхопневмонії.
117. Причинами гіпостатичної пневмонії є:
1. Гіпотрофія новонароджених;
2. Попадання сторонніх речовин у легені;
3. Серцева недостатність;
4. Занесення мікроорганізмів з ділянок гнійно-септичного запалення.
118. Основним ланцюгом патогенезу пневмоній є:
1. Респіраторний ацидоз;
2. Киснева недостатність;
3. Серцева недостатність;
4. Диспротеїнемія.
119. Задишка за катаральної бронхопневмонії:
1. Відсутня;
2. Інспіраторна;
3. Експіраторна;
4. Змішана.
120. Киснева недостатність розвивається за:
1. Пневмонії;
2. Аритмії;
3. Гіпотонії;
4. Анемії.
121. Патологічні дихальні шуми за катаральної бронхопневмонії:
1. Шуми тертя;
2. Патологічне бронхіальне дихання;
3. Хрипи;
4. Шуми плескоту.
122. Тип дихання за катаральної бронхопневмонії:
1. Переважно черевний;
2. Грудо-черевний;
3. Переважно грудний;
4. Діафрагмальний.
123. При призначенні антибіотиків для лікування пневмоній враховують:
1. Розчинність препарату;
2. Чутливість мікроорганізмів дихальних шляхів і легень;
3. Токсичність;
4. Синергізм дії.
124. Новокаїнові блокади відносяться до виду терапії:
1. Патогенатичної;
2. Симптоматичної
3. Замінної.
125. За хронічного перебігу бронхопневмонії краще застосовувати:
1. Препарати бактеріостатичної дії;
2. Препарати бактерицидної дії;
3. Препарати пролонгованої дії;
4. Важкорозчинні препарати.
126. Симптоматична терапія при лікуванні тварин, хворих на катаральну бронхопневмонію, передбачає застосування:
1. Новокаїнових блокад;
2. Відхаркувальних препаратів;
3. Вітамінів;
4. Серцевих препаратів.
127. Патогенетична терапія при лікуванні тварин, хворих на катаральну бронхопневмонію, передбачає застосування:
1. Новокаїнових блокад;
2. Відхаркувальних препаратів;
3. Вітамінів;
4. Імуностимулювальних препаратів.
128. Вітамінотерапія відносяться до виду терапії: