11. Ставлення до людської гідності на Сході та на Заході

Маленький человек был почти без остатка включен в самодержавную государственную систему, он обязывался к послушанию не за страх, а за совесть, и притом от имени религии – «противящийся власти противится Божию установлению»; он, этот маленький человек, искренне преклонялся перед магическим ореолом власти; и все же вера сохраняла ему сознание, что он покорен власти не ради нее самой, не только из преклонения перед силой, но ради своего Бога, который будет судить держателей власти наряду с ним самим.

Что касается ближневосточного мира, то в его деспотиях к достоинству человеческого тела искони относились иначе, чем это допускало гражданское сознание греков. Даже приближенный персидского государя должен был простираться перед ним; в случае опалы этот приближенный мог быть посажен на кол.

12.Вплив християнської культури та Біблії на творчість т. Шевченка (на матеріалі статті д. Наливайка «Стиль поезії Шевченка і його міжнаціональний контекст»)

У поетичному світі Шевченка опорними виступають архетипні образи, запозичені з фольклору, в цій-таки функції виступають вони і в стилі «Кобзаря». Це образи української природи й ширше – «своєї землі», «рідного краю» Безперечно, другою з основних складових, із яких формувався стиль Шевченка, є християнсько-біблійна частина, стиль біблійних пророків і псалмів. На спорідненість автора «Кобзаря» з християнською культурою і Біблією перший чітко вказав М. Драгоманов, заявивши, що «біблійцем» в основі зостався «Шевченко й до смерті», що в Біблії він шукав «духа народолюбного пророкування». Проте конче потрібно зафіксувати, що як один із стильових чинників Біблія об’являється в «Кобзарі» починаючи з «трьох літ», якими ознаменувався новий і вищий етап творчості його автора. В ранній поезії Шевченка присутність Біблії в означеній функції не вловлюється ані на рівні змістовнотематичному, ані на рівні поетики та стилю.

Концепти біблійного стилю виразно проявляються в певному сегменті творчості Шевченка, а саме в творах історіософського й сатирично-викривального характеру, яким притаманна специфічна онтологічна спорідненість з Біблією, зокрема надпобутовий рівень, розміщеність у вищих буттєвих сферах. Сюди належать численні поезії «Кобзаря», особливо 1843-1847 рр. і останнього періоду після заслання, і низка поем, такі як «Сон (комедія», «Єретик», «Великий льох (містерія)», «Кавказ», «Сон. Гори мої високії», «Неофіти» та ін. Промовистою особливістю цієї історіософської візії є постійна присутність Бога, очікування його втручання, що виправить історію, узгодить її зі «святою правдою», без якої поет не мислив людського існування. На цьому ґрунті виникає у Шевченка своєрідний драматичний діалог з Богом, сповнений напруги й експресії, що раз-у-раз переходить у палкі благання, розпачливі ламентації, невтримні докори й навіть погрози. В поезії Шевченка маємо також інші прояви впливу Біблії і біблійного стилю. Одначе широке звернення до неї в його поезії пояснюється не тільки цією любов’ю, а й тим, що вона слугувала поетові заь джерело і матеріал для ви будови високого стилю .