
- •Специфіка драми як роду літератури. Зв’язок драми з літературою та сценічним мистецтвом.
- •Особливості художньої мови в драмі.
- •Джерела народного театру в Україні. Http://litopys.Org.Ua/istkult2/ikult229.Htm
- •Основні етапи розвитку українського театру хi – XVII ст. Тема: Розвиток українського театру
- •І період. Старовинний театр до 16 ст
- •Іі період. Новий український театр
- •Жанри містерії, міраклю, мораліте.
- •І.Я. Франко про розвиток театру в хvi – XVIII ст. (стаття «Русько-український театр (Історичні обриси)».
- •Особливості інтермедії. Українські інтермедії 2-ї половини хviі – XVIII ст.
- •Шкільна драма в Україні.
- •Українська драматургія 2-ї половини хviі – XVIII ст. («Олексій, чоловік Божий», «Слово о збуреню пекла».
- •Жанрові особливості вертепної драми.
- •11. Кріпацькі театри в Україні
- •12.Творча співпраця і. Котляревського і м. Щепкіна. Роль російського театру в Україні на початку хіх ст.
- •13. Розвиток жанру водевілю. Зародження українського професіонального театру.
- •15. Художня досконалість драми «Наталка Полтавка» і.П. Котляревського та її історико-культурне значення.
- •16.«Москаль-чарівник» і.П. Котляревського як український водевіль. Особливості сюжету й образної системи твору.
- •17.Культурна атмосфера Полтавщини на поч. Хіх ст. Драматургічні спроби в.П. Гоголя-Яновського.
- •18. П’єса т.Г. Шевченка «Назар Стодоля» як історично-побутова драма.
- •20. Відтворення діяльності народолюбної інтелігенції на селі в п’єсі б.Грінченка «На громадській роботі». Традиції і новаторство його драматургії.
- •21. Оригінальні п’єси, переробки та інсценізації м. Старицького. Роль митця у розвитку української драматургії та театру.
- •22. Своєрідність драматургії в. Винниченка. Морально-етична проблематика, конфлікт і характери п’єси «Чорна Пантера і Білий Медвідь».
Жанрові особливості вертепної драми.
Вертепна драма — художній твір, що складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії; перша частина («свята») — більш-менш стійка, друга («народна») змінюється залежно від місцевих умов, історичного періоду, здібностей самого вертепника. В основу релігійного дійства вертепної драми покладено євангельське оповідання про народження Ісуса Христа. Найстарший відомий запис української вертепної драми був зроблений гущинським дяком Іваном Даниловичем, 1771 або 1776 року, але цей текст, на жаль, не повний — лише окремі виписки з вертепної драми.[2]
Верте́п — старовинний пересувний український[1] ляльковий театр, де ставили релігійні[2] й світські (переважно жартівливі та іронічні[1]) . Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного будинку. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб. Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у Росії, Білорусі, Сербії та інших слов'янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура.
Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше. Воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода на сцені, з піснями та танцями, з'являються циган, лях, москаль, жид, селянин, дід, баба, панотець.
Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. У драматургічному сенсі різдвяна вертепна драма вкрай примітивна: в ній нема розвитку дії, а є лише ряд окремих сцен; рух обумовлюється появою і зникненням, танцями та бійками. Вертепна драма завжди суроводжується музикою
Вертепниками переважно були школярі. На верхній частині розігрувалася сцена про народження Христа і втечу святого сімейства з Віфлеєма. На нижній - декілька сцен комічного характеру. Різдвяна частина драми зосереджується на перипетіях, пов’язаних з народженням Сина Божого, поклонінням волхвів, винищенням немовлят у Віфлеємі за наказом царя Ірода. Своїми рисами Ірод нагадує земних владик («аз есмь богат и славен, и несть мні в силі равен»).
У вертепі наявні не тільки соціально гострі сцени, але й акцентується увага на зовнішньому вигляді персонажів: Ірод зовні нагадував поміщика, Рахіль була у плахті і запасці, Йосип - у свитці та чоботах. Прийом травестії надавав виставі національного колориту. У світській частині відзначається швидка зміна численних персонажів, що співали, танцювали, жартували, билися, цілувалися, галасували, пили горілку, створювали веселе динамічне видовище. Персонажі відображали соціально-етнічну структуру української спільноти XVIII ст., а в їх зіткненнях відбилися тогочасні суспільні відносини. Жартівливу пісню «Ой під вишнею» співають Дід з Бабою. Вони змальовані гумористично, як і Москаль, який залицяється до «красавиці Марії». З доброзичливим сміхом змальовано Цигана, який пропонує купити нікчемну шкапу. Сатиричними ж рисами наділено Шляхтича, який хизується своїм походженням і гнівно висловлюється про гайдамаків. Але при появі Запорожця Шляхтич тікає. Запорожець - центральний персонаж (навіть за розміром більший від інших ляльок). Він нагадує козака Мамая з народних картин. У його монолозі відтворено історію козацтва - боротьбу з турками, татарами, шляхтою, перебування в неволі. Загалом цей персонаж символізує військову силу України, її захисників та носіїв справедливості. Запорожець дає негативну оцінку гнобителям народним - шляхтичу, попу-уніату, шинкару, крамару, яких у вертепі змальвано гротескно.