Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Зачет.docx
Скачиваний:
41
Добавлен:
03.05.2021
Размер:
134 Кб
Скачать
☆
  1. Особливості художньої мови в драмі.

Драматичні твори мають динамічний сюжет, їх пишуть у формі розмови дійових осіб. З видів прямої мови драматичні твори найчастіше вживають діалог, рідше — монолог, у масових сценах — полілог. Авторська мова використовується лише у ремарках, які виконують службову функцію. У них повідомляється про вигляд, вік персонажів, їх професії, риси вдачі, подається опис сцени.

Діалог в драмі - основний засіб розвитку дії і конфлікту і основний спосіб зображення характерів (найважливіші функції драматичного діалогу). (У прозі діалог поєднується з авторською мовою.) У ньому розкривається зовнішня і внутрішня життя персонажів: їх погляди, інтереси, життєва позиція і почуття, переживання, настрої. Інакше кажучи, слово в драмі, будучи ємним, точним, виразним, емоційно насиченим, словом-дією, здатне передати всю повноту характеристики дійових осіб.

За Д. Х. Баранником, діалог є “основною формою втілення авторського задуму в сценічній дії, формою розвитку сюжетної лінії, створення типових та своєрідних характерів”. Суголосні думки виявляємо також у працях В. В. Виноградова: “Мова драматичних творів становить сукупність систем композиційного об’єднання діалогічних відрізків в цілісну художню структуру. Тому вивчення мови драми повинно насамперед бути спрямованим на розкриття тих художніх тенденцій, які приховані в діалогічній формі”.

Визначаючи діалог в п’єсі основною формою художнього зображення, і Д. Х. Баранник, і В. В. Виноградов вважають ремарку функціонально периферійною. Однак К. М. Сторчак має щодо цього кардинально відмінні міркування: ремарка в п’єсі – це психологічний елемент, запозичений драмою з інших літературних родів, але він є дуже важливим з погляду поглиблення характерів персонажів та драматичних сцен.

З’ясовуючи специфіку мови драматургії, Г. П. Їжакевич акцентує увагу на вагомості реплік персонажів – засобах індивідуалізації, типізації та увиразнення.

Формою мовної характеристики персонажів у драмі є і монолог - мова дійової особи, звернена до самого себе або до інших, але, на відміну від діалогу, яка не залежить від відповідних реплік. У прозі минулого грає не головну роль, зате переважає в ліриці. У драмі в монолозі розкриваються ідеали, переконання персонажів, їх духовне життя, складність характеру.

Отже, характер і слово в драмі взаємообумовлені, знаходяться в єднанні: в мові виявляється характер, а характер, в свою чергу, накладає відбиток на мову персонажа. Виникає вимога суворої індивідуальності мови кожного героя. Цю особливість драми підкреслював М. Горький у статті "Про п'єси": "Дійові особи п'єси створюються виключно і тільки їх промовами, тобто чисто мовним мовою, а не описовим". А значить, драма вимагає від читача розвиненого і всебічного уяви. Спираючись в принципі лише на драматичну мова (перш за все - діалоги, монологи), читач повинен уявити собі місце і час дії, зовнішній вигляд героїв, їх манеру говорити і слухати, їх рухи, жести, міміку, відчути, що ховається за словами і вчинками в душі кожного з персонажів.

Відомо, що антична традиція не передбачала присутності ремарки в тексті драми. Сюжет тут сконцентрований на дії, яка в повній мірі була представлена діалогами, монологами і піснями хору. Додаткові відомості містилися в піснях хору, які розглядаються як прообраз ремарки. Однак, в цьому випадку виникало деяке дублювання інформації для глядача: йому розповідали про те, що він бачив. Саме тому виникла необхідність виділення допоміжних пояснень, які не звучатимуть зі сцени – ремарок, що виконували, насамперед, організаційну роль.

Авторська ремарка є одночасно невід’ємним компонентом драматичного тексту і автономним явищем, яке реалізує авторські інтенції. Комунікативна спрямованість ремарок у тексті драматичного твору сприяє розкриттю внутрішнього, часто імпліцитного конфлікту, розширює можливості рецепції, спонукає реципієнта до активного розмірковування, саморефлексії.