- •Специфіка драми як роду літератури. Зв’язок драми з літературою та сценічним мистецтвом.
- •Особливості художньої мови в драмі.
- •Джерела народного театру в Україні. Http://litopys.Org.Ua/istkult2/ikult229.Htm
- •Основні етапи розвитку українського театру хi – XVII ст. Тема: Розвиток українського театру
- •І період. Старовинний театр до 16 ст
- •Іі період. Новий український театр
- •Жанри містерії, міраклю, мораліте.
- •І.Я. Франко про розвиток театру в хvi – XVIII ст. (стаття «Русько-український театр (Історичні обриси)».
- •Шкільна драма в Україні.
- •Особливості інтермедії. Українські інтермедії 2-ї половини хviі – XVIII ст.
- •Українська драматургія 2-ї половини хviі – XVIII ст. («Олексій, чоловік Божий», «Слово о збуреню пекла».
- •Жанрові особливості вертепної драми.
- •11. Кріпацькі театри в Україні
- •12.Творча співпраця і. Котляревського і м. Щепкіна. Роль російського театру в Україні на початку хіх ст.
- •13. Розвиток жанру водевілю. Зародження українського професіонального театру.
- •15. Художня досконалість драми «Наталка Полтавка» і.П. Котляревського та її історико-культурне значення.
- •16.«Москаль-чарівник» і.П. Котляревського як український водевіль. Особливості сюжету й образної системи твору.
- •17.Культурна атмосфера Полтавщини на поч. Хіх ст. Драматургічні спроби в.П. Гоголя-Яновського.
- •18. П’єса т.Г. Шевченка «Назар Стодоля» як історично-побутова драма.
- •20. Відтворення діяльності народолюбної інтелігенції на селі в п’єсі б.Грінченка «На громадській роботі». Традиції і новаторство його драматургії.
- •21. Оригінальні п’єси, переробки та інсценізації м. Старицького. Роль митця у розвитку української драматургії та театру.
- •22. Своєрідність драматургії в. Винниченка. Морально-етична проблематика, конфлікт і характери п’єси «Чорна Пантера і Білий Медвідь».
Особливості художньої мови в драмі.
Драматичні твори мають динамічний сюжет, їх пишуть у формі розмови дійових осіб. З видів прямої мови драматичні твори найчастіше вживають діалог, рідше — монолог, у масових сценах — полілог. Авторська мова використовується лише у ремарках, які виконують службову функцію. У них повідомляється про вигляд, вік персонажів, їх професії, риси вдачі, подається опис сцени.
Діалог в драмі - основний засіб розвитку дії і конфлікту і основний спосіб зображення характерів (найважливіші функції драматичного діалогу). (У прозі діалог поєднується з авторською мовою.) У ньому розкривається зовнішня і внутрішня життя персонажів: їх погляди, інтереси, життєва позиція і почуття, переживання, настрої. Інакше кажучи, слово в драмі, будучи ємним, точним, виразним, емоційно насиченим, словом-дією, здатне передати всю повноту характеристики дійових осіб.
За Д. Х. Баранником, діалог є “основною формою втілення авторського задуму в сценічній дії, формою розвитку сюжетної лінії, створення типових та своєрідних характерів”. Суголосні думки виявляємо також у працях В. В. Виноградова: “Мова драматичних творів становить сукупність систем композиційного об’єднання діалогічних відрізків в цілісну художню структуру. Тому вивчення мови драми повинно насамперед бути спрямованим на розкриття тих художніх тенденцій, які приховані в діалогічній формі”.
Визначаючи діалог в п’єсі основною формою художнього зображення, і Д. Х. Баранник, і В. В. Виноградов вважають ремарку функціонально периферійною. Однак К. М. Сторчак має щодо цього кардинально відмінні міркування: ремарка в п’єсі – це психологічний елемент, запозичений драмою з інших літературних родів, але він є дуже важливим з погляду поглиблення характерів персонажів та драматичних сцен.
З’ясовуючи специфіку мови драматургії, Г. П. Їжакевич акцентує увагу на вагомості реплік персонажів – засобах індивідуалізації, типізації та увиразнення.
Формою мовної характеристики персонажів у драмі є і монолог - мова дійової особи, звернена до самого себе або до інших, але, на відміну від діалогу, яка не залежить від відповідних реплік. У прозі минулого грає не головну роль, зате переважає в ліриці. У драмі в монолозі розкриваються ідеали, переконання персонажів, їх духовне життя, складність характеру.
Отже, характер і слово в драмі взаємообумовлені, знаходяться в єднанні: в мові виявляється характер, а характер, в свою чергу, накладає відбиток на мову персонажа. Виникає вимога суворої індивідуальності мови кожного героя. Цю особливість драми підкреслював М. Горький у статті "Про п'єси": "Дійові особи п'єси створюються виключно і тільки їх промовами, тобто чисто мовним мовою, а не описовим". А значить, драма вимагає від читача розвиненого і всебічного уяви. Спираючись в принципі лише на драматичну мова (перш за все - діалоги, монологи), читач повинен уявити собі місце і час дії, зовнішній вигляд героїв, їх манеру говорити і слухати, їх рухи, жести, міміку, відчути, що ховається за словами і вчинками в душі кожного з персонажів.
Відомо, що антична традиція не передбачала присутності ремарки в тексті драми. Сюжет тут сконцентрований на дії, яка в повній мірі була представлена діалогами, монологами і піснями хору. Додаткові відомості містилися в піснях хору, які розглядаються як прообраз ремарки. Однак, в цьому випадку виникало деяке дублювання інформації для глядача: йому розповідали про те, що він бачив. Саме тому виникла необхідність виділення допоміжних пояснень, які не звучатимуть зі сцени – ремарок, що виконували, насамперед, організаційну роль.
Авторська ремарка є одночасно невід’ємним компонентом драматичного тексту і автономним явищем, яке реалізує авторські інтенції. Комунікативна спрямованість ремарок у тексті драматичного твору сприяє розкриттю внутрішнього, часто імпліцитного конфлікту, розширює можливості рецепції, спонукає реципієнта до активного розмірковування, саморефлексії.
