20. Відтворення діяльності народолюбної інтелігенції на селі в п’єсі б.Грінченка «На громадській роботі». Традиції і новаторство його драматургії.

Позицію Грінченка — письменника й громадянина — багато в чому пояснює розуміння ним ролі особистості в історії. у художніх творах, літературознавчих розвідках письменник підкреслював значущість і вагомість учинків кожного для загальної справи, самоусвідомлення особистості, важливість індивідуального в історичному контексті загального. Віра в людину, духовні потенції індивіда — характерні риси світогляду Грінченка. Він обстоює суспільну значущість естетичного ідеалу; звідси прагнення всебічної розбудови образу позитивного героя (інтелігент-культурник), орієнтація на громадянську актуальність тематики й проблематики, підкреслення освітнього, виховного значення літератури.

Помітною є значна еволюція майстерності письменника — як психолога й драматурга. Переплетення понять добра і зла, багатоликість і складність моральної ситуації, що є своєрідною генезою винниченківської ідеї «чесності з собою», драматизм вагань перед дилемою вибору, що проступав в зародкових варіантах у героїв останніх Грінченкових п'єс, — усе це дасть грунт для появи п’єс драматургів-модерністів у широкому розумінні (Олеся, Мамонтова, Черкасенка, Лесі Українки, Винниченка).

Втіленням ідеалу письменника у драмах стає центральний позитивний герой. Часто він проходить мікроеволюцію в конфлікті не лише з ідейними ворогами та оточенням (Демченко — «Степовий гість»), а й з друзями, кревними, котрі або не поділяють його переконань. У ході розвитку твору відбувається трансформація конфлікту. Грінченко часто зображує внутрішню конфліктність характеру й динаміку його саморозвитку (Лідія — «На новий шлях», Панас — «Ясні зорі»), що є типовим для конфлікту реалістичного плану. Останній може переплітатись у п’єсі із конфліктом романтичного плану — суперечності між ідеалом та дійсністю («На громадській роботі»), причому навіть в одній п’єсі («На новий шлях»). Таке поєднання було характерне для української драматургії останніх десятиліть XIX — початку XX ст. Л. Яновської (п’єси «В передрозсвітньому тумані», «Лісова квітка») М. Старицького («Талан») та ін.

Грінченко зробий внесок у дослідження дилеми екзистенційного вибору, котра поставала перед героєм, що опиняється в чужому середовищі. Автор показує химерні схрещення в різних модифікаціях дії двох культур на індивіда (Підкова — «На громадській роботі», Халимон — «Нахмарило»), Останній, зрусифікований армією, стоїть на грані повного відчуження. Внутрішній конфлікт такого героя проявляється в комічних формах, що набувають трагіфарсового звучання («Нахмарило»). Такого ж звучання набирає внутрішній конфлікт морально-етичного плану, заснований на перипетіях подружніх ревнощів у Юрка («Неймовірний, або Чоловік і жінка без віри не спілка»). Варіантність причин та коло конфлікту тут може бути широке: відчуття дискомфорту після одруження, підсвідомий комплекс сексуальної неповноцінності і т. д.

На громадській роботі", ("Арсен Яворенко", "Пташка"; 1901). Ця проблема цікавила і попередників, і сучасників драматурга. Що може зробити освічений інтелігент для народу? Чи знаходять його благородні поривання розуміння в оточуючих? На ці питання намагався відповісти Б.Грінченко.

Конфлікт п'єси "На громадській роботі" розвивається в двох ракурсах - соціальному й родинному. Патріотично настроєний і освічений інженер Арсен Яворенко передає свої кошти на осушення болота, що займало велику територію селянських угідь, але темна затуркана маса, підбурювана місцевою заможною верхівкою, руйнує греблю, і вода заливає поля. Герой втрачає віру в народ, у можливість співпраці з ним, хоч окремі селяни (Павленко, Семен) всіляко підтримують його благородні починання. Особисте життя Яворенка руйнується - дружина Ольга легковажно зраджує його з сусіднім панком Крашевичем. Прискорюють розв'язку п'єси такі ситуації: викрадення Ольгою договору, шахрайство сільської верхівки. Розуміє і допомагає Арсенові його сестра Харита, яка теж у міру своїх сил намагається допомогти селянам - організовує дитячу хату, надає медичну допомогу.

У фіналі твору "На громадській роботі" селяни звертаються до Яворенка з проханням їх урятувати і тепер уже висловлюють йому свою довіру. Отже, автор надіється на подальше взаемопорозуміння і спільну працю інтелігенції та народу. В цьому ракурсі драма перегукується з п'єсою "Не зрозуміли" Д.Марковича. Олександр Богун - учений агроном - віддає свою землю для користування громаді, а вирощений урожай хочуть продати з користю для села. Та через наклепи конкурентів ця справа зазнає краху. Богун, зневірившись у своїх замірах, хоче накласти на себе руки