17.Культурна атмосфера Полтавщини на поч. Хіх ст. Драматургічні спроби в.П. Гоголя-Яновського.

У 1817—1821 роках одним з директорів Полтавського вільного театру був І. П. Котляревський. У 1819 році він написав п'єсу «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які поклали початок новій українській драматургії. У 1818—1821 роках на сцені театру грав М. С. Щепкін — майбутній великий український і російський актор, основоположник критичного реалізму в російському та українському театральному мистецтві, викуплений з кріпацтва на кошти, зібрані жителями Полтави і губернії.

У 1818—1819 роках в Полтавському повітовому училищі навчався М. В. Гоголь. З 2 квітня 1838 року в місті почала видаватись щотижнева газета «Полтавские губернские ведомости». Редактором її тривалий час був П. І. Бодянський(укр.історик), який вмістив у газеті багато статей з географії, історії та етнографії Полтавщини. П. І. Бодянський видав також окремі книги «Достопримечательности Полтавы» та «Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год», де зібрано значний статистичний матеріал про Полтаву та Полтавську губернію.

На 1820—1830-х рр. припадає найвище піднесення творчості уродженця Полтави І. П. Котляревського, кращі твори якого —"Енеїда", «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» — знаменували початок становлення нової української літератури. В цей же період у місті виник професійний театр, що прийшов на зміну домашньому поміщицькому театрові. Тут у 1818—1821 рр. в трупі Штейна почав свою діяльність М. С. Щепкін — основоположник реалістичного українського театру. В ці роки Щепкіним створений весь його основний репертуар. При театрі було організовано хор, звідси часто забирали до Петербурга хлопчиків — альтів і дискантів. З цією метою в 1836 році до міста приїздив композитор М. І. Глінка.

В 1855—1862 роках в чоловічій гімназії на посаді старшого вчителя історії працював викладач і громадський діяч О. І. Стронін — один із засновників і керівників полтавської «Громади» — організації ліберально-буржуазної інтелігенції, головним завданням якої була культурно-освітня робота. Крім основного ліберально-буржуазного ядра, до її складу входила і зв'язана з народниками учнівська молодь. Навесні 1862 року кількість «громадівців» становила близько 60 чоловік..

Громадівці поширювали твори Т. Г. Шевченка, О. I. Герцена, в недільних школах для робітників проводили т. зв. «народні читання», які були дуже популярні, пропагували атеїстичні погляди. Деякі члени Полтавської «громади» — О. І. Стронін, І. Д. Стефанович, М. Потєхін, І. І. Ничипоренко — навіть їздили в Лондон до О. І. Герцена. Пізніше майже всі вони були заарештовані і засуджені до заслання та ув'язнення. Рисами глибокого демократизму позначена творчість багатьох письменників і культурно-освітніх діячів, які в 2-й половині XIX та на початку XX століття жили в Полтаві. З 1871 року тут працював Панас Мирний (П. Я. Рудченко). Понад двадцять років (з 1900 по 1921 рік) прожив у Полтаві російський письменник-демократ і громадський діяч В. Г. Короленко. У Полтаві написав повість «Дві московки» І. С. Нечуй-Левицький, який у 1865—1866 рр. працював викладачем духовної семінарії.

Полтава, яка поряд з Харковом була колискою українського професіонального реалістичного і демократичного театру, з 1890-х років, після деякого послаблення утисків української культури, знову почала набувати слави театрального міста. Тут часто гастролювали трупи під керівництвом П. К. Саксаганського, М. Л. Кропивницького, М. К. Садовського. полтавці і жителі навколишніх сіл, що часто приїздили на вистави, мали змогу познайомитись також із творчістю таких видатних митців, як М. К. Заньковецька, І. К. Карпенко-Карий, І. О. Загорський, Г. П. Затиркевич-Карпинська тощо. В репертуарі цих труп були кращі твори тогочасної драматургії.

У нерозривному зв'язку з театром розвивалось музичне мистецтво. Ще на початку 1870-х рр. для підготовки церковних регентів у місті були створені т. зв. синодальні регентські курси. Керував ними відомий на той час композитор, автор опери «Богдан Хмельницький» П. А. Щуровський. Учнями Щуровського були вчитель хорового співу Г. П. Гладкий, автор першої музики на слова шевченківського «Заповіту», та І. М. Різенко, згодом відомий полтавський хормейстер.

Протягом 44 років з 1848 року у місті жив український музикознавець, педагог і композитор А. В. Єдлічка — автор однієї з перших редакцій музики до «Наталки Полтавки». Зібрані ним записи українського фольклору використовував у своїх творах М. В. Лисенко та інші композитори. На початку XX ст. у місті було організовано симфонічний оркестр, музичну школу.

Конспект по В. Гоголь В. Гоголь працював у театрі Д. Трощинського и Гоголь(худ керивник, постановник и актор, деригував хором иа оркестром и писав пєси) "простак" побудована на дотепних оповіданнях і "визначається живим гумором і живою укр мовою" Франко. 1862 році надрукована. Нагадає москаля чарівника то тут є залежність однією за іншою. Водевіль простак не датовано. В основі справжній факт-імена справжні і правдиво відтворив їх вдачу. Жиди в домі трощинсткого, вищого лакейства.

Водевіль собака-вівця до не нас дійшов, з народного анекдота про простокуватих дядьків. Солдат побили селяна. Аналогічний сюжет у Івана білика.

Водевіль Котляревського і Гоголя різні. Франко об'єднував и гоголя і Котляревський з інтермедіями. Простак надрукована після смерті. Микола Гоголь брав з простака епіграми до сорочинської ярмарки. Чижевський наголошував що Гоголь посилався на франц водевіль.Оригінальні макаронізми. Васи́ль Пана́сович (Афана́сійович) Го́голь-Яно́вський (1777, Купчин — 31 березня 1825, Кибинці) — український письменник, батько письменника Миколи Гоголя. Поміщик, власник села Василівка (сучасне Гоголеве) Миргородського повіту на Полтавщині.

До наших днів повністю дійшла п'єса «Простакъ, или хитрость женщины, перехитренная солдатомъ», а також уривки п'єси «Собака-вівця». Сім'я Василя Гоголя була глибоко релігійною у своїх (часами релігійність доходила до містицизму) переконаннях. Василь вважав, що саме Божественна сила допомогла йому зустріти дружину — Марію Іванівну (коли вони одружились, їй було 14 років; у 19 — вона була матір'ю вже трьох дітей). Із 12 народжених дітей у подружжя дожили до зрілого віку лише четверо.