16.«Москаль-чарівник» і.П. Котляревського як український водевіль. Особливості сюжету й образної системи твору.

Скоріш за все Котляревський що деякі сюжетні елементи для «Москаля-чарівника» він запозичив і з українських народних казок, оповідань та пісень, особливо про зрадливу жінку, її коханця, обдуреного чоловіка та захожого, який зчаста (але не завжди) видає себе за чарівника. У них часто фігурує просто подорожній (хлопець, дурень, купецький син, бідний чоловік), який, коли йому вкрали одяг, заходить голий до хати непомітно або коли там нікого нема й ховається під піч або під постіль.

Одначе й у фольклорних модифікаціях цього сюжету подибуємо риси, спільні з водевілем Котляревського:

• подія відбувається у сільській (хутірській) хаті;

• хоча в більшості варіантів захожий з’являється раніше за коханця, проте в оповідці, що її записав Панас Мирний, та в казці «Дурний Іван», яку подав Володимир Ястребов, захожий приходить, коли полюбовник уже перебуває в хаті;

• захожий проситься переночувати, але хазяйка йому відмовляє;

• в оповідці, що побутувала на Полтавщині (запис Панаса Мирного), гончар упросився ночувати коло припічка (у Котляревського москаль ночує «в запічку» [ява 2]);

• чоловік — чумак, а полюбовник — писар;

• коли несподівано повертається чоловік, молодиця ховає полюбовника під піч або припічок, а голодному чоловікові не дає схованої вечері;

• захожий імітує чаклування і виганяє приниженого коханця як чорта.

Навколо питання про джерела «Москаля-чарівника» довго точилися суперечки. Окремі дослідники намагалися відшукати джерело комедії Котляревського у французькій літературі. Однак було б не вірно зводити роль Котляревського до «переспівувача» іноземних сюжетів. Тепер ні в кого не викликає сумніву, що основним джерелом «Москаля-чарівника», як і інших творів Котляревського, було передусім реальне життя, тогочасна дійсність. Безперечно, при створенні п’єси драматург спирався також на художній досвід української, російської й зарубіжних літератур. Народна творчість – анекдоти, легенди, оповідання – завжди привертала увагу письменника.

Соціально-побутовий конфлікт, покладений в основу «Москаля-чарівника», знайшов своє відбиття в багатьох народних піснях і анекдотах. Але традиційний сюжет про зрадливу жінку знайшов у Котляревського нове, оригінальне трактування. Замість образів жінки-зрадниці та її недоумкуватого чоловіка драматург подав образ вірного подружжя.

Весела й дотепна Тетяна та її добродушний Чупрун змальовані автором чесними, щедрими душею людьми, не здатними до лицемірства й капості Незлобивий по природі Михайло прощає Финтикові залицяння до своєї жінки, яку щиро кохає і якій вірить.

На перший погляд, Тетяна – легковажна жінка, яка у відсутність чоловіка дозволяв Финтикові учащати до неї і навіть запрошує до себе на «пряжену ковбасу, печену курку і пляшечку запіканої». Ллє, як з’ясовується далі, робить вона це з добрим наміром – провчити розбещеного панича-залицяльника. Тетяна відчитує Финтика за негідну поведінку, бездушність, за його погордливе ставлення до своєї матері. «Ви думаєте, – говорить вона Финтику. – що пайматка ваша уже і гірша од вас затим, що ви письменний, нажили якийсь чинок, що одежа около вас облипла, і причепили, не знаю для чого, дворянську медаль? Та вона ж вас родила, вигодовала, до розуму довела, перше до дяка оддала учитись читати, а послі до волосного правленія писати».

Здоровий розум, почуття власної гідності Тетяни виразно виявляються і в її стосунках з солдатом. З’явившись у хаті Тетяни, солдат своїм удаваним суворим виглядом хотів залякати господиню дому. Але це не вдається «служивому»; Тетяна розвінчує його чванливість, дещо зверхнє ставлення до «мужиків». Адже і ти мужиком був, поки тобі лоба не виголили та мундира не натягли на плечі, – іронічно звертається Тетяна до солдата. – Якби я не жінкою була, може б була лучшим солдатом, як ти».

Носієм чужих народові звичаїв виступає в п’єсі чиновник-канцелярист Финтик. Здобувши деяку освіту в місті, цей невіглас пишається своєю «письменністю», стидається свого «мужицького» походження, не може «без стыда и не закрасневшись называть матушкою просто одетую старуху» – рідну матір. Лакейська «цивілізація» Финтика виявляється і в його зневажливому ставленні до народних пісень; вона прекрасно передана і мовною характеристикою. Мова Финтика пересипана канцеляризмами, перекрученнями, сумішшю українських та російських слів.

Розкриваючи характери простих людей – носіїв здорового начала, Котляревський переконливо доводить перевагу народної моралі над мораллю панів і чиновників. Цим «Москаль-чарівник» наближається до «Наталки Полтавки». Ідейно-художній рівень п’єси дещо знижує неприхована моралізаторська тенденція.

Драматичні твори Котляревського мають славну сценічну історію. З великим захопленням сприймали їх в Україні і в Росії. Надзвичайній популярності «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» на українській і російській сценах в першій половині минулого століття сприяло те, що участь у цих виставах брав М. С. Щепкін. Своїм життєво-правдивим виконанням ролей Макогоненка і Чупруна талановитий актор не тільки забезпечував небувалий успіх на театральній сцені цим першим творам української національної драматургії, а й допомагав російському глядачеві глибше пізнати Україну, її народ, побут, її звичаї.

Високу оцінку акторській грі М. С. Щепкіна в п’єсах Котляревського на петербурзькій сцені 40-х років минулого століття дав В. Г. Белінський. Особливо відзначив великий критик «чарівні своєю простотою і грацією» куплети із «Москаля-чарівника», виконані М С. Щепкіним. Високо оцінював акторську майстерність Щепкіна у виконанні ролі Чупруна і Тарас Шевченко у своєму «Журнале». Великому акторові він присвятив хвилюючу поезію «Заворожи мені, волхве…»