15. Художня досконалість драми «Наталка Полтавка» і.П. Котляревського та її історико-культурне значення.

Усталеною вже є думка у вітчизняному літературо-знавствіЮ що поштовхом до написання “Наталки Полтавки” став російський водевіль

князя О. Шаховського “Казакстихотворец”. Спричиняється до такого висновку репліка Петра про побачену в харківському театрі “малоросійську комедію”, де “ Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль понашому і дуже поперевертав слова. Харківська і полтавська публіка сприйняла його прохолодно, а в журналі “Украинский вестник” (1817, № 2) з’явилася негативна рецензія “проти перекрученого змалювання О. Шаховським українського життя, побуту, мови”, тож “настрої української громадськості і відтворив І. П. Котляревський у репліках дійових осіб” драматург.

12 травня прем’єра п’єси відбулася

на особистій половині імператриці Єлизавети Олексіївни, а через кілька днів цензура заборонила її для публічної інсценізації. Зауважимо, що жоден із драматичних творів князя О. Шаховського таким заборонам не піддавався. Сам автор у листі до О. Шишкова висловив здогад, буцімто “проклятое имя Мазепы упомянутое в опере все начудесило; хотя опера писана еще в прошлом годе; но у страха глаза велики и он видит часто чего и нет” . На публічній сцені вона була поставлена лише навесні 1814 р. Зрозуміло, згадку про Мазепу було знято. Проте залишилися окремі епізоди і вислови, які українці могли трактувати не так, як захоплені малоросійською любовно-історичною фабулою столичні глядачі. Ідеться насамперед про го ловного героя – козака-поета Климовського. Російський драматург узяв за основу сюжет, асоційований із тоді вже популярною піснею “Їхав козак за Дунай”, яка приписувалася Семенові Климовському.

З огляду на вже зауважені національні настрої, на ґрунтовні знання історії та етнографії І. Котляревського, на які покликалися сучасники, важко повірити, що письменник спокійно сприйняв і такий пасаж з російської п’єси:

Грицко. Зъ мисяць я бувъ въ Батурини и тамъ спивавъ твои писни; весь городъ схаменувся, якъ их услыхавъ, и вси говорять: ай да Климовській! То-то бравий хлопец! Якій мастеръ сочинять!

Імовірно, І. Котляревського як громадянина і як письменника не влаштовувало легко розважальне й довільне поводження з українською історією, “перевернуті” слова (“що трудно розібрать”) і перекручені факти, яких припустився російський драматург. У цьому автор “Наталки Полтавки” міг завважити і виклик українським письменникам, які не сподобилися задокументувати чи оспівати свою минувшину і сьогодення.

Як відомо, п’єса була написана і поставлена 1819 року.. І. Котляревський створив на вітчизняних теренах нову драму, за якою закріпив, на відміну від зразків барокового шкільного театру, нову соціально значущу роль. Від “Наталки Полтавки” і “Москаля-чарівника” драма як рід секуляризувалася, тобто втрачала своє духовне, сакральне значення (театр – метафорична реалізація вселенської драми буття), позбувалася своєї спрямованості на підготовленого глядача – представника інтелектуальної, культурної та соціальної еліти, а відтак і переставала оперувати складною системою наслідувальних форм і змістів, запозичених із попередньої культурної традиції образів.

Ще одним досягненням Котляревського стала його п’єса «НАТАЛКА ПОЛТАВКА». Причина її написання була дуже проста: ставши директором Полтавського театру, І. Котляревський був невдоволений репертуаром. П’єса «Наталка Полтавка» — це пер­ший драматичний твір нової української літератури, який, за влучним висловом видатного українського драматурга Івана Карпенка-Карого, є «праматір’юукраїнського народного театру». П’єса була написана у 1819 році, але майже два десятиліття не друкувалася і поширювалася се­ред народу в рукописному вигляді. Найдавніший і найавторитетніший список, що зберігся, 1821 року. Вперше «Наталку Полтавку» було поставлено 1819 року в Полтаві за участі знаменитого ак­тора Михайла Щепкіна. З цього часу починається сценічне життя безсмертної «української опери на дві дії», як назвав її сам автор. 21 січня 1821 року «Наталку Полтавку» було поставлено в Хар­ківському театрі. Вперше п’єсу надрукував відомий філолог-славіст Ізмаїл Срезневський 1838 року в «Украинском сборнике». За жанром «Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма, глибоко національна харак­терами й естетичною формою, перший твір нової української драматургії, у якому поєдналися ознаки сентименталізму та просвітницького реалізму. Темою твору є драма кохання бідної україн­ської дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя. Сюжет має соціальне спрямування, адже перешкодою на шляху до одруження Наталки з Пет­ром стає майнова нерівність. Спочатку вони не одружились через бідність Петра, і це змусило йото піти на заробітки. Потім на шляху до їхнього щастя стає пан возний, який намагається примусити Наталку вийти за нього заміж. А чому примусити? Тому що возний — багатий пан, який займає таке соціальне становище (судовий чиновник), що дозволяє йому зверхньо дивитися на простих селян. В основі сюжету п’єси лежить цілком життєвий конфлікт. Головною сюжетною лінією п’єси є виникнення, розвиток і загострення конфлікту між Натал­кою, бідною селянською дівчиною, і возним Тетерваковським, багатим паном, але нелюбим Ната­лці. Композиція твору доволі проста; дія в ньому розвивається надзвичайно природно, легко, ди­намічно, відчувається органічна єдність усіх сцен і частин. Жодну сцену з твору не можна вилучи­ти, кожна репліка несе певне ідейно-художнє навантаження. З композиційного погляду важливу роль відіграють вдало дібрані пісні. 1. "Віють вітри, віють буйні" - співає Наталка

2. "От юних літ не знал я любові" - співає Возний

3. "Видно шляхи полтавськії..." - співає Наталка

4. "Дід рудий, баба руда" - співають Наталка, возний і виборний

5. "Ой під вишнею, під черешнею" - співає виборний

6. "Всякому городу нрав і права" - співає возний

7. "Ой доля людськая ..." - співають виборний і возний

8. "Ой мати, мати!" - співає Наталка

9. "Чи я тобі, дочко, не добра желаю" - співає Терпилиха

10. "Ей, Наталко не дрочися!" - співають Вибоний, Терпилиха і Наталка

11. "Чого ж вода каламутна..." - співає Наталка

12. "Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві" - співає Микола

13. "Сонце низенько" - співає Петро

14. "Вітер віє горою" - співає Микола

15. "У сосіда хата біла" - співає Петро

16. "Та йшов козак з Дону" - співає Петро

17. "Що за того Петруся" - співає Микола (не пронумеровано в тексті)

18. "Поблукавши, мій Петрусь" - співає Микола (не пронумеровано в тексті)

19. "Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш" - співають Наталка і Петро

20. "Ворскло річка" - співає Микола

21. "Ой я дівчина Полтавка" - співає Наталка

22. "Начинаймо веселиться" - співає хор

Вони допомагають глибше і виразніше розкрити характери дійових осіб, сприяють розгортанню основної сюжетної лінії, розвитку конфлікту. Розстановка дійових осіб у п’єсі теж стосується композиції твору. В п’єсі всього шість дійових осіб. Їх можна віднести до двох протилежних груп: з одного боку Наталка, Петро, Терпилиха й Микола, а з другого — возний Тетерваковський і виборний Макогоненко. На одруження з Натал­кою є два претенденти: Петро і возний. Кожний має свого посередника. Для Петра -— це Микола, для возного — виборний. Образ матері ніби відокремлений. Важливу композиційну роль відіграють ремарки — авторські пояснення, зауваження в тексті драматичного твору, які з’являються за перебігом дії, про час і обстановку на сцені, поведінку дійо­вих осіб, міміку, жести, інтонацію тощо. В «Наталці Полтавці» вони лаконічні, але чіткі й виразні. Наталка Полтавка — перший в новій українській літературі позитивний, реалістично зма­льований образ жінки-селянки тих далеких часів. Можна сміливо стверджувати, що це ідеальний образ української селянської дівчини з усіма її чеснотами. У ній — жодної негативної риси, жодно­го негативного вчинку. Новаторство п’єcu «Наталка Полтавка» полягає в тому, що образ головної героїні — дівчи- ни-красуні Наталки — І. Котляревський узяв з народу й показав її як ідеал молодої українки, фак­тично позбавленої вад характеру. Наталка уособлює найкращі риси української жінки, яка від­стоює людську гідність, бореться за своє щастя. Народжена генієм Котляревського дівчина з Полтави стала типовим образом гарної і щиросе­рдечної української дівчини, яка ось уже майже два століття не старіє, а живе і полонить серця мільйонів людей своєю красою, добрим характером, глибиною почуттів, людяною поведінкою, душевним благородством, моральною чистотою і нев’янучою, вічною молодістю. Історичне значення п’єси «Наталка Полтавка» в тому, що вона започаткувала нову укра­їнську драматургію, написану живою розмовною мовою, побудовану на засадах народності. Зрештою, це перша соціально-побутова драма із селянського життя в усій європейській літературі.