4 курс 1 семестр / управління страхуванням в діяльності АТП / Тема 6 Державне регулювання страхової діяльності

Тема 6

Державне регулювання страхової діяльності

6.1. Основи регулювання страхової діяльності.

6.2. Завдання та функції державного нагляду за страховою діяльністю в Україні.

6.3. Порядок реєстрації, ліцензування, реорганізації й ліквідації страхової компанії.

6.1. Основи регулювання страхової діяльності.

Державне регулювання страхової діяльності – це система засобів і

методів, здійснюваних на правовій основі для визначення рамок та правил

функціонування страхового ринку й діяльності страхових компаній на ньому.

Державне регулювання страхового ринку – сукупність економічних,

адміністративно-правових та організаційно-технологічних відносин між суб’єктами страхового ринку й державою під час цілеспрямованого комплексного впливу останньої на страховий ринок як єдину систему.

Згідно із ЗУ «Про страхування» питання державного регулювання

страхового ринку необхідно розглядати в трьох аспектах:

– прийняття базових законів і нормативно-правових актів;

– створення спеціального нагляду за відносинами страхування

відповідно до інтересів страхувальників та загальних економічних потреб;

– забезпечення ефективної стратегії розвитку страхового ринку.

Нормативне забезпечення страхової діяльності складається з трьох

рівнів: норм цивільного права; галузевого законодавства; відомчих

нормативних актів та документів. Законодавство, пов’язане з діяльністю

страхових компаній, базових законів та нормативно-правових актів,

об’єднаних поняттям «страхове законодавство».

На європейському рівні функціонує міждержавна система регулювання

страхових відносин, що поєднує в собі саморегулювання й державне

регулювання ринку. Країни ЄС у своїй діяльності керуються Директивами ЄС щодо страхування. Проте уніфікація вимог у директивах ЄС зовсім не означає відмови від національних систем регулювання страхового ринку. За

національними органами страхового нагляду залишено виняткове право

нагляду за внутрішніми та іноземними страховиками, контролю їх

фінансового стану тощо. Крім того, директиви ЄС – це інструмент лише

прямого регулювання, а непряме (економічне) регулювання повністю

здійснюють на рівні національних систем. Зокрема ставки податку на

прибуток страхових компаній, застосовувані в країнах ЄС, істотно

відрізняються. Водночас варто зазначити, що загальним правилом для країн

ЄС є визнання страхових премій суспільно необхідними витратами.

Входження України до глобальної економічної системи також потребує

переходу до державного нагляду за міжнародними принципами. Україна є

членом Міжнародної асоціації органів нагляду за страхуванням (ІAІS),

створеної органами нагляду у сфері страхування в 1994 році, й додержується

базових принципів страхового нагляду, розроблених ІAІS.

Згідно з чинним законодавством виділяють такі форми здійснення

державного нагляду:

– ліцензійну – формування інституту страховиків через отримання

відповідних ліцензій;

– контрольну – предметами контролю є фінансові операції, пов’язані з

формуванням страхових резервів та розміщенням активів, розмір статутного

капіталу, наявність у страховій компанії гарантійного фонду й вільних

резервів, а також відповідність діяльності виданій ліценції;

– статистичну, здійснювану на основі перевірки фінансової звітності,

наданої страховиком.

На сучасному етапі розвитку державне регулювання діяльності

страхового ринку України здійснюють органи законодавчої, виконавчої та

судової влади. Для виконання законів і в межах своєї компетенції Президент

України видає укази й розпорядження, що мають підзаконний характер і є

обов’язковими для виконання.

Розроблення системи нормативно-правових актів, що регламентують

регулювання діяльності страхового ринку, координує Верховна Рада України.

Кабінет Міністрів України організовує роботу у сфері страхування через

свої міністерства та відомства, зокрема:

– Міністерство фінансів України через Державне казначейство України

контролює виконання надходжень до державних позабюджетних соціальних

страхових фондів;

– Антимонопольний комітет України здійснює нагляд за додержанням

страховими структурами антимонопольного законодавства, законністю

процесів концентрації капіталів під час злиття й поглинання страхових

компаній;

– Державна податкова адміністрація України здійснює податкове

регулювання, зокрема оподаткування доходів від інвестиційної діяльності

страхових компаній;

– Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку України

здійснює нагляд за діяльністю акціонерних товариств;

– Національний банк України здійснює валютне регулювання,

проводить відповідну дисконтну політику, видає та відкликає ліцензії на

здійснення операцій із валютними цінностями.

– Фонд державного майна контролює управління частками державного

майна в тих страхових компаніях, у яких держава є співзасновником;

– місцеві органи влади здійснюють нормативно-правове регулювання

страхової діяльності в межах чинного законодавства.

Водночас, головним уповноваженим органом нагляду за страховою

діяльністю на території України з 2011 року була Національна комісія, що

здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

12 вересня 2019 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін

до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із

державного регулювання ринків фінансових послуг», метою якого є

скорочення кількості регуляторних та контролюючих органів на ринках

небанківських фінансових послуг шляхом розподілу функцій Національної

комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, між іншими органами, що здійснюють державне регулювання ринків

фінансових послуг. Згідно із законом з 1 липня 2020 року Національний банк

стане регулятором страхових, лізингових, фінансових компаній, кредитних

спілок, ломбардів та бюро кредитних історій, а НКЦПФР регулюватиме

недержавні пенсійні фонди та фонди фінансування будівництва.

Страхове законодавство передбачає такі інструменти регулювання страхового ринку:

– ліцензування страхової діяльності;

– наявність сплаченого статутного капіталу й гарантійного фонду страховика;

– створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат

страхових сум і страхових відшкодувань (страхові компанії зобов’язані

формувати й вести облік страхових резервів у порядку та обсягах,

установлених Законом України «Про страхування», крім того ст.31

встановлює перелік категорій активів, якими повинні бути репрезентовані

страхові резерви);

– перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика

розрахункового нормативного запасу платоспроможності (методика

визначення платоспроможності страхової компанії визначена Законом

України «Про страхування»);

– Установлення порогу перестрахування, як способу збереження

платоспроможності страховика (Закон України «Про страхування» зобов’язує укладати договір перестрахування, якщо страхова сума перевищує 10 % суми сплаченого статутного капіталу, сформованих страхових і вільних резервів).

Державне регулювання поділяють на континентальну й англоамериканську системи.

Континентальна система державного регулювання передбачає дію

суворого регулювання страхової справи, що характеризується детальною

регламентацією всіх сторін діяльності страховиків і систематичним контролем за додержанням законодавства під час проведення страхових операцій. Для зазначеної моделі характерні такі форми регулювання, як затвердження органами страхового нагляду страхових тарифів або встановлення межі коливання тарифів,затвердження змісту типових форм договорів страхування, перевірка виконання бізнес-планів, нагляд за поточними операціями, регулярні перевірки страхових компаній.

Англо-американська система державного регулювання є ліберальною.

У рамках цієї моделі основну увагу приділяють контролю фінансового стану

компаній на основі вивчення їх звітності. У ліберальній моделі страхування

немає суворої регламентації страхових операцій, а також затвердження

страхових тарифів.

Різновиди ліберальної моделі – децентралізована й централізована.

Децентралізована модель державного регулювання відповідає

принципам економічного федералізму. Кожен штат має автономну страхову

систему й власний орган страхового нагляду, що встановлює нормативи

страхової діяльності в штаті. Єдиного органу страхового нагляду немає. На

федеральному рівні регулюють лише окремі ділянки діяльності страхових

компаній. Значна частина нормативів і вимог до страховиків не уніфікована.

Централізована модель характеризується єдністю системи

регулювання. У цій системі діє єдиний орган страхового нагляду. Всі

страховики в країні додержуються загальних правил і нормативів. Британська модель була взятою за основу під час створення уніфікованої системи регулювання на рівні Євросоюзу.

Розрізняють такі типи державного регулювання страхової діяльності:

– ліберальний – м’який тип, який передбачає, що операції зі

страхування хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю

страхових компаній відносно слабкий (характерно для Великобританії);

– авторитарний – жорсткий тип, за якого кожний конкретний вид

страхування проходить процедуру ліцензування й повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентована (характерно для Німеччини).

– змішаний – тип що певною мірою використовує два зазначених

підходи: виважена система регламентації діяльності страхових компаній

поєднується з досить гнучкими підходами, що дають можливість забезпечити

достатній рівень конкуренції (характерно для Франції).

Роль держави в регулюванні страхової діяльності:

– установлення норм і вимог до функціонування страхових компаній;

– використання фінансового механізму в регулюванні страхової справи;

– контроль за виконанням суб’єктами страхового ринку чинного

законодавства України;

– визначення обов’язкових видів страхування;

– створення конкурентного середовища на страховому ринку;

– захист інтересів споживачів страхових послуг.

6.1. Завдання та функції державного нагляду за страховою діяльністю в Україні

Відповідно до Закону України «Про страхування», страховий нагляд –

це контроль за діяльністю страхових установ щодо забезпечення законності,

прозорості й стабільності ведення страхового бізнесу.

Страховий нагляд здійснюють за трьома основними напрямками:

– ліцензуванням страховиків;

– аналізом звітності страховиків;

– проведенням перевірок діяльності страховиків і страхових брокерів.

Виділяють такі стадії здійснення державного нагляду:

– попередню, на якій нагляд може бути ефективно здійсненим під час

ухвалення рішення про видачу ліцензії на право здійснення страхової

діяльності;

– поточну, на якій контроль за діяльністю страховика здійснюють як

органи державного нагляду, так і незалежні аудитори. Предметом контролю в

такому разі є ведення страховиками фінансових операцій, зокрема пов’язаних

із формуванням страхових резервів, розміщенням активів, наявністю вільних

активів у розмірі, не меншому за встановлений нормативом, а також

відповідність діяльності виданій ліцензії;

– нагляд здійснюваний на основі перевірки фінансової звітності,

наданої страховиками органам страхового нагляду.

Завдання Уповноваженого органу страхового нагляду:

– забезпечення проведення єдиної й ефективної політики у сфері

страхової діяльності;

– участь у розробленні та реалізації стратегії розвитку ринків

фінансових послуг в Україні;

– забезпечення державного регулювання й нагляду за наданням послуг

у сфері страхування та додержанням законодавства в цій сфері;

– захист прав споживачів послуг у сфері страхування шляхом

застосування в межах своїх повноважень заходів впливу для запобігання та

припинення порушень законодавства страховиками (перестраховиками),

страховими й перестраховими брокерами;

– узагальнення практик страхової й посередницької діяльності на

страховому ринку, розроблення та подання в установленому порядку

пропозиції щодо розвитку й удосконалення законодавства України про

страхову та посередницьку діяльність і перестрахування.

Функції Уповноваженого органу страхового нагляду:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) і

державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

2) видавання ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності й

проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;

3) видавання свідоцтв про внесення страхових і перестрахових брокерів

до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів і проведення

перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у

страхуванні та перестрахуванні й достовірності їх звітності;

4) проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками

(перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про

страхову діяльність і достовірності їх звітності;

5) розроблення нормативних і методичних документів із питань

страхової діяльності;

6) прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів у

страхуванні та перестрахуванні;

7) аналіз додержання законодавства об’єднаннями страховиків і

страхових посередників;

8) контролювання платоспроможності страховиків;

9) забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з

питань страхування;

10) установлення правил формування, обліку й розміщення страхових

резервів і показників звітності;

11) проведення й координація у визначеному законодавством порядку

навчання, підготовки та перепідготовки кадрів і встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку;

12) участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування та

перестрахування;

13) здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення

актуарних розрахунків.

Повноваження Уповноваженого органу страхового нагляду:

– вимагати під час ліцензування документи, визначені законодавством

України;

– одержувати від страховиків звітність та іншу інформацію;

– здійснювати інспектування страховиків і їх афілійованих осіб;

– вимагати надання пояснень та необхідної інформації й документів;

– застосовувати заходи впливу;

– проводити перевірки, зокрема тематичні й зустрічні, щодо

правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірність їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; призначати не частіше ніж один раз на рік проведення коштом страховика додаткової обов’язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

– видавати приписи страховикам і страховим посередникам.

6.2. Порядок реєстрації, ліцензування, реорганізації та ліквідації

страхової компанії Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків)

систематизована інформація про страхові й перестрахові компанії України, що отримали ліцензії на здійснення страхової та перестрахувальної діяльності.

Державний реєстр страхових і перестрахових брокерів – систематизована інформація про страхових та перестрахових брокерів, які отримали свідоцтво на право здійснення брокерської діяльності.

Реєстрація страхових компаній

Процедура реєстрації страхових організацій відрізняється від

звичайної реєстрації юридичної особи. Вона передбачає 2 етапи:

1. Формування юридичної особи. Порядок створення страхових

компаній регульований як загальними законами, так і спеціальними

нормативно-правовими актами у сфері страхування. На 1-му етапі страхова

компанія проходить реєстрацію як підприємницька структура. Компанія, що

отримала реєстраційне посвідчення може виконувати певні фінансові

операції: формувати статутний капітал, готувати офіс та ін., але вона не має

права займатися страхуванням.

2. Надання статусу страховика. На 2-му етапі страхова компанія отримує

ліцензію на проведення страхової діяльності, її вносять у реєстр органу

страхового нагляду. Із цієї миті страхова компанія проводить страхову

діяльність за видами страхування, на які отримана ліцензія.

Ліцензування – це видача, переоформлення та анулювання ліцензій,

видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ.

Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право

фінансової установи здійснювати страхову діяльність із конкретного виду

страхування протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних

умов. Ліцензування страхової діяльності здійснює орган страхового нагляду.

Вимоги до впровадження страхової діяльності:

– страховика створюють в організаційно-правовій формі акціонерного,

повного, командитного товариства або товариства з додатковою

відповідальністю. Учасників страховика повинно бути не менше ніж три;

– страховика реєструють в місцевому органі виконавчої влади як

суб’єкт підприємницької діяльності та заносять до реєстру;

– мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається

видами страхування, іншими ніж страхування життя, установлюють сумою,

еквівалентною 1 млн євро, а страховика, який займається страхування життя,

– 10 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України;

– вартість нетто-активів (чистих активів) страховика на будь-яку дату

після закінчення другого фінансового року з дати внесення інформації про

заявника до державного реєстру фінансових установ повинна бути не меншою за встановлений мінімальний розмір статутного фонду страховика;

– загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших

страховиків України не може перевищувати 30 % його власного статутного

фонду, зокрема розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не

може перевищувати 10 %;

– предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише

страхування, перестрахування, й фінансова діяльність, пов’язана з

формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням;

– ліцензію видають на здійснення окремого виду страхування. Вона

одночасно дає право на проведення перестрахування за цим видом страхування;

Після отримання компанією ліцензії на проведення страхової

діяльності, її вносять в реєстр, який веде орган страхового нагляду.

Для отримання ліцензії страховик повинен подати такі документи:

– заяву про видачу ліцензії;

– копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької

діяльності;

– копії установчих документів;

– довідки банків або висновки аудиторів про формування й розподіл

сплаченого статутного фонду;

– довідку про фінансовий стан засновників страховика;

– економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахової)

діяльності;

– правила страхування;

– інформацію про учасників (акціонерів) страховика й керівництво.

Якщо страховик має намір провадити зазначені в ліцензії види

страхування після закінчення строку її дії або в разі його реорганізації, він

зобов’язаний отримати нову ліцензію.

Нову ліцензію видають не раніше ніж в останній робочий день дії

попередньо виданої ліцензії. Ліцензію на кожен вид страхування оформляють на окремому бланку.

Ліцензії видають на такий термін:

– на проведення страхування життя – безстрокові;

– на проведення ризикових видів страхування – 3 роки. У разі повторної

видачі ліцензії на цей вид страхування – 5 років. Проте, якщо до страховика

були застосованими заходи впливу (штрафні санкції та ін.), повторно ліцензія

може бути виданою строком на 3 роки;

– ліцензії на конкретний вид обов’язкового страхування видають лише

якщо страховик має досвід здійснення добровільного страхування, не менший 2 ніж роки.

Ліквідація страхових компаній

Як і інші господарські суб’єкти, страхові компанії можуть ліквідовувати

(повністю припиняти їх діяльність), реорганізовувати (приєднувати до інших) та санувати (оздоровлювати, тобто зміцнювати фінансовий стан).

Повну ліквідацію можуть здійснювати згідно з рішенням акціонерів або

ухвалою господарського суду (у разі банкрутства). Одночасно з ухваленням

рішення про ліквідацію компанії призначають ліквідаційну комісію, яка керрує процесом закриття підприємства.

Вона складає перелік чинних договорів страхування й визначає

зобов’язання згідно з ними, виявляє всіх дебіторів і кредиторів та

розраховується з ними. Для цього використовують наявні грошові кошти, а за

необхідності продають майно компанії. Після здійснення розрахунків із

застрахованими й кредиторами сплачують усі належні податки та збори й

здійснюють розрахунки (розподіляють кошти) з акціонерами.

Наприкінці цих робіт складають завершальний (ліквідаційний) баланс,

підтверджений аудитором, здають печатки та штампи, а в реєструвальний

орган подають заяву з проханням виключити компанію з реєстру підприємств та організацій України.

Принципи реорганізації страховиків:

– неухильне додержання чинного законодавства України;

– забезпечення безперервної роботи страховиків під час реорганізації;

– пріоритетність інтересів страхувальників;

– збереження таємниці страхування.

Учасники реорганізації зобов’язані не пізніше за 20 робочих днів після

ухвалення рішення про реорганізацію вищими органами всіх страховиків, що

реорганізуються, повідомити про реорганізацію страхувальників шляхом

публікації повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

Якщо страхувальники не бажають отримувати послуги зі страхування

від страховиків-правонаступників, до моменту підписання передавальних або

роздільних актів (балансів) страхувальники мають право на припинення

договорів страхування зі страховиками, що реорганізовуються, а після

підписання передавальних актів або роздільних актів (балансів) – зі

страховиками-правонаступниками.

Реорганізацію страховика передбачає:

1) реорганізацію в страхового посередника відповідно до нормативних

актів, що регулюють діяльність страхових посередників;

2) об’єднання кількох страховиків із визначенням порядку передавання

страхових зобов’язань за умови погодження на це власників страховиків;

3)залучення до учасників страховика інших страховиків (зокрема,

іноземних) за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов’язаннями й

боргами страховика, строк сплати яких уже настав.

Форми реорганізації:

– злиття – припинення діяльності двох або більше страховиків як

юридичних осіб і перехід за передавальним актом усього майна, прав та

обов’язків до страховика-правонаступника, створеного в результаті

реорганізації;

– приєднання – припинення діяльності одного або більше страховиків як

юридичних осіб і перехід за передавальним актом усього майна, прав та

обов’язків до іншого страховика-правонаступника;

– поділ – припинення діяльності одного страховика як юридичної особи

й перехід за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах усього

майна, прав та обов’язків до страховиків правонаступників, створених у

результаті реорганізації;

– виділення – створення одного або більше страховиків, до яких за

роздільним актом (балансом) у відповідних частинах переходять майно, права– перетворення – зміна організаційно-правової форми страховика, в якійдо страховика, створеного в результаті реорганізації, за передавальним актом переходять усе майно, права та обов’язки страховика, що реорганізовується.

Передавальний акт – це баланс страховика, що реорганізовується

шляхом злиття, приєднання або перетворення, на день припинення його